Бенефіціари "Манаса" перерозподіляють активи

21 травня уряд Киргизької Республіки опублікував на своєму сайті і вніс у парламент - Жогорку Кенеш - законопроект про денонсацію з 11 липня 2014 р. угод про функціонування американської авіабази в аеропорту "Манас" поблизу Бішкека. Подія відбулася невдовзі після катастрофи в небі Киргизстану американського літака-заправника, що летів із "Манаса" в Афганістан, і напередодні проведення неформального саміту Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) у киргизькій столиці, присвяченого проблемі Афганістану.

При уважному ознайомленні із прийнятими рішеннями стає зрозуміло: нічого конкретного поки що не прийнято. Є гучний анонс події, яка може відбутися, а може й не відбутися. Навіть якщо базу закриють, цілком може виявитися, що це крок на випередження неминучого для максимального використання її залишкового військово-політичного значення. Або навіть необхідний крок для її збереження в комерційно прибутковому конвертованому вигляді.

Базу "Манас" відкрили 2001 р. як повноцінну військову авіабазу, що використовувалася коаліційними військами в Афганістані. 2009-го її закрили, але вона тут-таки відродилася у вигляді Центру транзитних перевезень (ЦТП) на території міжнародного аеропорту "Манас". Після цього на базі залишилися тільки літаки-заправники КС-135 і транспортні літаки С-17.

Попри численні припущення, особливо в російських ЗМІ, про незаявлені функції бази (зокрема, наявність там засобів радіоелектронної розвідки й можливість розгортання літаків-розвідників), звіти її цивільних відвідувачів, а також доступні в Google Earth знімки з супутників, свідчать про небойовий характер бази. У неї дві основні функції: пересадка військового персоналу з цивільних рейсів на військовий транспорт і назад із проходженням американської митниці, а також забезпечення повітряної заправки бойових літаків у небі Афганістану.

Цей об'єкт можна класифікувати як пункт матеріально-технічного забезпечення, але не як військову базу. Через нього проходять два основні потоки - військовослужбовці та авіаційне пальне. Зовні "Манас" - звичайний міжнародний аеропорт, що відрізняється від останніх лише наявністю на льотному полі літаків КС-135 і С-17 загальною кількістю близько 20. Але побачити їх усіх разом навряд чи можливо, оскільки літаки використовуються дуже інтенсивно.

Власне база - це огороджена територія аеропорту з ангарами та сховищами пального. Вона забезпечує 30% повітряних заправок над Афганістаном і до 40% перевезень персоналу - в зону операції та з неї.

Економічне значення авіабази для Киргизстану велике. 2010-го вона дала країні понад 130 млн дол., 2011-го - понад 149 млн дол., 2012-го - понад 140 млн дол. Близько 1,5 млн дол. щороку приносять контракти на обслуговування. До того ж сотні мільйонів доларів отримують постачальники авіаційного пального (про це трохи пізніше). Із цих сум власне орендні платежі - 60 млн дол. на рік. Для порівняння: розміщена за кілька десятків кілометрів від Бішкека російська авіабаза в Канті, юридично оформлена як база ОДКБ, приносить Киргизстану тільки збитки, що випливають із виконання союзних зобов'язань у рамках Організації.

Економіка Киргизстану завдяки його членству у СОТ відкрита й досить ліберальна, але це не рятує від нагромадження боргів. За деякими оцінками МВФ, навіть якщо країна відмовиться від зовнішніх запозичень, розрахуватися за своїми боргами вона зможе не раніше 2050 р.

Тому рішення припинити військову діяльність у "Манасі", а це - передвиборна обіцянка чинного киргизького президента Алмазбека Атамбаєва, яка повторюється регулярно з часу його обрання у 2011 р., - видається трохи загадковим. Пояснити нинішню законодавчу ініціативу уряду лише катастрофою КС-135 на початку травня і бажанням створити сприятливе тло для неформального саміту ОДКБ 28 травня неможливо.

Склад основних елементів, що формують регіональну геополітику навколо "Манаса", не новий і добре відомий. Баланс інтересів заплутаний, але зрозумілий.

Існує постійний конфлікт інтересів між Киргизстаном і Таджикистаном - з одного боку, й Узбекистаном - з другого навколо використання водних ресурсів. Бішкек і Душанбе хочуть побудувати передбачені ще радянськими планами гідроелектростанції на притоках Сирдар'ї та Амудар'ї, які б акумулювали воду в літній період, коли для Ташкента життєво необхідне масштабне зрошення, і скидали воду для виробництва електроенергії взимку, коли вода для зрошення не потрібна. Проблему могли б вирішити закупки електроенергії та вуглеводнів в Узбекистані, але ціна на узбецькі енергоресурси непід'ємна для слабких економік Киргизстану й Таджикистану.

Тому обидві країни готові на військово-політичні поступки Москві в обмін на економічну допомогу та інвестиції в енергетику. З боку Киргизстану основна поступка Росії - посилення її присутності й мінімізація американської. Простіше кажучи, закриття бази в "Манасі". При цьому Бішкек хотів би, щоб РФ розгорнула ще одну військову базу в Оші, де великий ризик міжнаціональних сутичок.

Однак для Москви це означало б надовго зачинити двері в діалозі з Ташкентом, а цього вона не хотіла б робити. До того ж усі учасники процесу, за винятком Узбекистану, тримають в умі необхідність компенсувати природну "м'яку" експансію Китаю в регіоні. "Манас" певною мірою слугує цій меті. Але не так, як того хотіла б Росія.

Виведення військ з Афганістану внесло свою лепту в цей доволі традиційний розклад. Використання так званої північної мережі поставок в Афганістан у реверсному режимі обіцяє значні прибутки всім країнам регіону, причому як у вигляді прямих платежів, так і у вигляді матеріальних ресурсів, сучасних озброєнь і військової техніки.

Найвищу готовність скористатися цими можливостями для зміцнення своєї державності продемонстрував Ташкент, призупинивши влітку 2012 р. членство в ОДКБ. ЗМІ мусують чутки про появу після завершення виведення військ із Афганістану найбільшої в регіоні американської військової бази на території Узбекистану. І хоча жодних підтверджень поки що немає, однак зазначені чутки можуть відбивати реальні плани.

Непряме підтвердження цього - активні дії Росії з узгодження нових умов військової присутності в Киргизстані й Таджикистані. Восени 2012 р. було підписано відповідні угоди. Що стосується Киргизстану, вони вже ратифіковані й передбачають інтеграцію всіх російських військових активів у країні до 2017 р. в єдину базу (посилена авіабаза в Канті, випробувальний полігон торпедного озброєння, станція далекого морського зв'язку й станція сейсмічного спостереження). Після цього інтегрована база має експлуатуватися впродовж 15 років із можливістю автоматичної пролонгації, а до 2017 р. діятиме тимчасова угода.

Бішкек, крім невеликих щорічних платежів, отримає компенсацію у вигляді модернізації збройних сил на суму приблизно 1,2 млрд дол., списання боргів майже на 500 млн дол. (що до того ж здешевить подальші запозичення на зовнішніх фінансових ринках) і зобов'язання Росії побудувати чотири гідроелектростанції та лінії електропередач (утім, без чітких фінансових планів). При цьому Москва поки що не погоджується на розгортання військової бази в Оші, залишаючи можливість корегувати політику стосовно Узбекистану.

Неясні й перспективи приєднання Киргизстану до Митного союзу. Бішкек бачить у цьому вирішення своїх економічних проблем. Однак Кремль не прагне брати такі масштабні зобов'язання, хоча політично для нього був би цінним прецедент приєднання до Митного союзу країни СОТ, особливо виходячи з інтересів стосовно України.

Окреслені регіональні геополітичні розклади відомі, але вони приховують ще один важливий чинник, що впливає на розвиток ситуації навколо авіабази в "Манасі". Цей чинник має комерційну природу. Авіабаза - величезний споживач авіаційного пального: приблизно 750 тис. т на рік, або 750 млн дол. у грошовому вираженні. Комерційними постачальниками виступають британська компанія World Fuels Services Europe і киргизько-російське підприємство "Газпромнефть-Аэро Киргизстан".

Поява в цій схемі російських учасників доволі цікава. "Газпромнефть-Аэро" як одна з дочірніх структур "Газпромнефть" (основна частка належить "Газпрому") була заснована відносно недавно, 2007 р., і зразу зайняла лідируючі позиції на ринку. У 2011 р. під тендер із Пентагоном було створено спільне підприємство "Газпромнефть-Аэро Киргизстан", і вже 2012-го воно поставило "Манасу" (включно з авіабазою та цивільним сегментом аеропорту) 217 тис. т авіагасу та зробило інвестиції в інфраструктуру аеропорту. Наприкінці квітня 2013 р. в "Манаса" з'явився ще один російський постачальник - "Роснефть", який уклав контракт із цивільним аеропортом.

Здавалося б, і "Газпромнефть-Аэро", і "Роснефть" мають бути зацікавлені в максимальному розширенні авіаперевезень через "Манас" у будь-якій формі. Проте зразу ж після появи на ринку "Роснефть" почалося юридичне оформлення денонсації угод із американською авіабазою.

Ідеться про припинення дії двох угод 2009 р. між Киргизстаном та Сполученими Штатами, які сукупно визначали умови функціонування бази і супутні зобов'язання сторін. Термін їх дії спливає в липні 2014 р., але буде автоматично продовжений, якщо до середини січня 2014 р. (не пізніше ніж за півроку) Бішкек не повідомить Вашингтон про рішення припинити дію угод.

Цілком можливо, що навіть у разі подовження угод після липня 2014 р. авіабаза в "Манасі" різко скоротить свою діяльність у зв'язку із завершенням виведення військ з Афганістану. Конкретні терміни й умови припинення її роботи могли бути уточнені під час візиту в "Манас" нового очільника Пентагона Чака Хейгеля 8 березня 2013 р.

На цьому тлі дії киргизького уряду у плані початку процедури розірвання угод виглядають багатозначно, проте без негайних наслідків. Внесений у парламент документ ще не ратифікований, і, з погляду процедури, рішення може бути прийняте нескоро, оскільки граничний термін повідомлення американської сторони - січень 2014 р. Принаймні вже 27 травня, через тиждень після внесення законопроекту, з'явилися ознаки "пробуксовування": профільний комітет парламенту відмовився розглядати законопроект через відсутність на засіданні глав зацікавлених відомств.

Політичних формальностей дотримано, президент Киргизстану виконав свої обіцянки. Вони полягають у тому, що з 2014 р. в "Манасі" всього лише не буде військових. Це можна реалізувати досить просто за формою без кардинальних змін у змісті, наприклад - передати об'єкт в управління приватної охоронної компанії. У збереженні авіабази в "Манасі" в тому чи іншому вигляді зацікавлені багато сторін. Може виявитися, що весь недавній галас із приводу її закриття стосується дотримання політичних ритуалів та перерозподілу доходів від постачання авіаційного гасу.