Бажане й дійсне

Оборонна політика США «за Бушем-молодшим»

Передвиборна платформа Джорджа Буша-молодшого в оборонній сфері була найтвердішою і найчіткішою — кандидат від республіканців обіцяв своїм співгромадянам відродження американської військової могутності. На його думку, збройні сили США нині перевантажені нехарактерними для них завданнями, недостатньо фінансуються й потребують переозброєння. Такий підхід забезпечив Бушу практично абсолютну підтримку американських військових. Проте передвиборні обіцянки — це одне, а політичні реалії — цілком інше. З наближенням дня своєї інавгурації новий президент дедалі більше вникає в загальну картину подій, які відбуваються сьогодні у світі, і розуміє, що втілити в життя задумані ним реформи в оборонній сфері буде надзвичайно складно, а то й неможливо.

Кожні чотири роки міністерство оборони США готує масштабну доповідь під назвою «військовий огляд на наступний чотирирічний період», у якому викладає основні пріоритети в царині військового будівництва країни на найближчу «чотирирічку». Такий період обрано не випадково — він збігається з терміном президентських повноважень чергового господаря Білого дому, отже, й усієї його адміністрації, надаючи їй можливість втілити в життя задумане за час виконання своїх повноважень. Таку доповідь готують і тепер — Буш проводить інтенсивні консультації з представниками Пентагону. Для президента «Військовий огляд...» є найкращою формою планування оборонного курсу своєї команди, проте що глибше він вникає в проблеми реформування цієї сфери, то більше переконується, що всі його головні пропозиції в галузі оборони сповнені суперечностей, похибок, а то й зовсім елементарних помилок.

Зіштовхнувшись із наявністю численних зобов’язань США за кордоном, а також із розділеним за партійними ознаками практично навпіл законодавчим органом у себе вдома, президент може зрештою просто відмовитися від втілення в життя більшості своїх оборонних ініціатив. І не тому, що він змінив свої погляди, а тому, що існують об’єктивні обставини, сильніші від його суб’єктивних бажань.

Під час своєї президентської кампанії Джордж Буш постійно критикував підхід адміністрації Білла Клінтона до військового будівництва загалом. Збройні сили США, які нараховували на початку 1990-х років 1,4 мільйона чоловік, до початку нового тисячоліття було скорочено майже на третину. Водночас американські військові контингенти розгорталися за кордоном протягом останнього десятиліття втричі частіше, ніж це відбувалося в роки «холодної війни». Цей «ефект павутиння», на думку Буша та його радників, міг поставити в майбутньому під загрозу нинішню військову перевагу Сполучених Штатів у світі через перевантаження збройних сил новими й невластивими їм завданнями.

Тоді команда Буша пропонувала негайно переглянути всі взяті свого часу Вашингтоном військові зобов’язання за кордоном убік їхнього різкого зменшення. За словами номінанта на посаду держсекретаря в новій адміністрації Коліна Пауелла, 2001 року це завдання буде для нього пріоритетом номер один.

Проте істотних змін у складі збройних сил США, розгорнутих за кордоном, очікувати цього року все-таки неварто. Причиною цього є розвиток ситуації в тих «гарячих точках» світу, де присутні американські військові. Пригадаємо, що Буш і його радники виступали за те, щоб у першу чергу американців відкликати з Балканського регіону. Проте виведення 9-тисячного контингенту Сполучених Штатів із Боснії та Герцеговини (чи істотне зменшення його чисельності) неминуче підірве єдність блоку НАТО. Ту саму єдність, якій і так уже заподіяла непоправної шкоди внутрішня «підкилимова» боротьба, пов’язана з наміром ЄС створити свої власні (непідконтрольні натовському командуванню) війська швидкого реагування чисельністю в 60 тисяч чоловік.

Те саме стосується й Косово. Обстановка в краї сьогодні далека від нормальної, а в майбутньому може ще більше загостритися, з огляду на розвиток сепаратистських настроїв у місцевих албанців. Ескалація конфлікту, яка спостерігається останнім часом між албанськими незаконними військовими формуваннями та югославською армією, і останній випадок нападу албанських партизанів на американсько-російський патруль принаймні серйозно ускладнюють процес виведення підрозділів США з Косово найближчим часом. І американці змушені будуть залишити там свої війська, з огляду на важливість для Вашингтона не тільки загальної стабільності на Балканах, а й збереження при владі в Белграді прозахідного уряду Воїслава Коштуніци. Під час свого різдвяного відвідування американських військових на Балканах діючий міністр оборони Вільям Коен заявив, що, на його думку, повернення американців на батьківщину звідси не буде, попри зміну влади у Вашингтоні.

Ситуація в інших «гарячих точках», зокрема на Корейському півострові й у Перській затоці, виглядає аналогічно. Несміливі спроби встановлення контактів між Сеулом і Пхеньяном навряд чи змусять американців зменшити чисельність свого 37-тисячного контингенту, розгорнутого тут із часів Корейської війни 1950—53 років. Міністри Буша напевне ставитимуться обережніше від своїх попередників до змісту й мотивів мирних ініціатив Північної Кореї, країни, що її американське керівництво використовує як рекламний щит для демонстрації своїм громадянам і всьому іншому світові загрози ракетного нападу. Крім того, якщо Вашингтон посилить при новому президенті свій підхід до Китаю (про що також не раз заявляв республіканський кандидат), США змушені будуть тримати в Південній Кореї значну кількість своїх військ у ролі потенційного «стабілізатора» ситуації в регіоні.

У Перській затоці до традиційної непоступливості Іраку додалася останніми роками нова загроза — напади терористів на американські військові кораблі, бази й іншу інфраструктуру. За цих умов виведення американських сил із регіону було б рівнозначне капітуляції Вашингтона перед зростаючою могутністю мусульманських держав-паріїв. Те, що цього не буде, підтверджує несподівано різка зміна позиції Коліна Пауелла стосовно оонівських санкцій проти Іраку. Ще недавно майбутній держсекретар США був одним з найактивніших критиків режиму цих санкцій, однак тепер він заявляє, що переглянув свою позицію й упевнений, що вони повинні залишатися в силі й у майбутньому.

І в, мабуть, найживотрепетнішому на сьогоднішній день питанні військової сфери — створенні системи оборони від балістичних ракет — Буш також зіштовхується з надзвичайно серйозними труднощами як політичного, так і фінансового характеру. І це стосується найпершого й найпростішого етапу втілення в життя ідеї ПРО — розгортання обмеженого «щита» наземного базування. Що вже говорити про створення елементів протиракетної оборони морського й космічного базування та розробку надшвидкісних перехоплювачів ракет супротивника на фазі їх виходу в космос.

На міжнародному фронті продовжують серйозно протидіяти національній ПРО європейські союзники США. В останні тижні минулого року Москва й Пекін домоглися серйозних успіхів у мобілізації супротивників американських планів боротьби з балістичними ракетами та створенні широкої міжнародної опозиції американській програмі національної протиракетної оборони. Останнім їхнім прихильником у цьому питанні став північний сусіда і традиційний партнер США — Канада. Під час візиту в Оттаву російського президента Володимира Путіна канадський уряд відзначив у спільній із росіянами заяві, що Договір щодо протиракетної оборони 1972 року повинен бути збережений. Спостерігачі це негайно розцінили як явний виступ проти подальших кроків у розгортанні Вашингтоном системи ПРО.

Китай, зі свого боку, продовжує тіснити американців на своєму фронті. Він активно виступає проти намірів Сполучених Штатів розгорнути протиракетну систему морського базування неподалік Тайваню, вбачаючи в ній загрозу для свого нечисленного й порівняно слабкого ракетно-ядерного потенціалу. І Москва, і Пекін розглядають навіть обмежені елементи американської ПРО як чинник, спроможний дестабілізувати, а то й знищити сформований на сьогодні у світі баланс ядерного стримування. Їхні спільні зусилля в цьому напрямі змусили Білла Клінтона відкласти початок розгортання перших елементів «зоряних воєн» і залишити розв’язання цієї проблеми у спадщину своєму наступникові.

Почавши втілювати в життя свій грандіозний план скорочення бази оподаткування, Буш опиниться в дуже скрутному положенні, шукаючи додаткові кошти на потреби Пентагону. Обіцянки нового президента здійснити так званий «технологічний стрибок» і забезпечити американську армію технікою нового покоління, яка відповідала б вимогам нової епохи, також можуть залишитися невиконаними. Адже більшість великих військових програм, які перебувають нині у стадії розробок, — новий авіаносець, есмінець, багатоцільовий підводний човен і три нові винищувачі — «висмоктують» левову частку частини оборонного бюджету, виділеної на модернізацію техніки. При цьому коштів на інші програми практично не залишається. Та й техніка, що стоїть на озброєнні, у своїй більшості порівняно нова, вона далеко не вичерпала свій ресурс і повинна була залишатись у строю ще принаймні кілька десятиліть.

Президент, звісно, міг би спробувати «урізати» деякі програми закупівель техніки й направити вивільнені кошти на науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки, чекаючи, поки вчені зроблять технологічну революцію в сфері озброєнь. Проте добитися політичної підтримки такого плану Бушу буде дуже й дуже непросто. Не таємниця, що в Конгресі США є безліч лобістських груп, які обстоюють інтереси великих виробників військової техніки, котрі навряд чи захочуть довго сидіти «на голодному пайку», без великих контрактів із Пентагоном.

Взяти, приміром, 300 млрд. доларів, виділених на розробку нових винищувачів — літака-невидимки F-22 компанії Lockheed Martin, штурмовика F/A-18E/F корпорації Boeing і загального ударного винищувача (ЗУВ). Кожен із цих трьох літаків має своїх замовників. Тож із цих програм під скорочення може потрапити хіба що ЗУВ, призначений передусім для корпусу морської піхоти. Морські піхотинці можуть, у принципі, обійтися й без нового літака, маючи змогу вибрати гідну йому альтернативу.

А стосовно інших головних програм закупок, то тут кандидати на «усічення» навіть не прозирають, за винятком хіба що самохідної гаубиці United Defense Crusader, морально застарілої ще до польових випробувань. Та вивільнені в результаті урізання цієї програми кошти погоди явно не зроблять.

Та й в інших військових питаннях у Конгресі Бушу важко буде знайти достатню кількість союзників. При президенті Клінтоні демократи у своїй більшості підтримували обмежену систему ПРО, сподіваючись, що це дозволить уникнути звинувачень у зниженні обороноспроможності держави за рахунок скорочення чисельності збройних сил. А тепер більшість із них знову стануть традиційними супротивниками нових «зоряних воєн». У свою чергу, неспроможність Буша втілити в життя свої протиракетні обіцянки викликає розчарування новим президентом у його найконсервативніших і найвойовничіших прихильників.

З самого початку своєї президентської кампанії Джордж Буш-молодший зайняв дуже жорстку позицію в оборонних питаннях і проніс її незмінною через усі місяці своєї нелегкої боротьби. Та прийшовши до влади, ставлення його «пентагонівської» команди до перспектив втілення в життя цих передвиборних ідей може змінитися. Військові експерти Буша дуже скоро з’ясують, що на словах їх реалізувати набагато легше, ніж на ділі.