Бажане і можливе в українсько-арабських відносинах

За роки незалежності відносини України з різними державами та організаціями розвивалися за різними сценаріями і з різним ступенем успіху. Багато чого залежало як від внутрішньополітичної ситуації, так і від стану справ у регіоні та на міжнародній арені. Українсько-арабські відносини не виняток. Спочатку були налаштовані оптимістично українські ентузіасти і друзі України в арабському світі. По обидва боки докладалося чимало зусиль для сприяння всебічному розвитку відносин на взаємовигідних умовах. Але нинішній рівень українсько-арабських відносин розчаровує вчорашніх оптимістів: у відносинах України з арабським світом трапилося багато провалів і перешкод.

На мій погляд, існує кілька причин цього. По-перше, пасивність. На нетрадиційних для радянської продукції ринках українські виробники, якщо й присутні, то виглядають дуже слабко на тлі конкурентів з Європи, Америки та Південно-Східної Азії. Вони не проявляють серйозної ініціативи для освоєння ринків арабських країн, а чекають, поки замовники самі приїдуть до них. Ну а охочі грати активну роль для просування своєї продукції в арабські країни не готові понести необхідні для цього витрати. І тому їхні спроби виглядають дуже скромними та безрезультатними.

По-друге, неконкурентоспроможність. За винятком дуже короткого списку українська продукція неконкурентоспроможна в країнах арабського світу. А її презентація, зовнішній вигляд — усе це виглядає більш ніж сумно! Навіть форма продукції з короткого списку іноді псує сам товар. Попутно хотів би зауважити, що українська продукція, яка надходить до арабських країн, в основному є сировинною і прибуває через посередників з третіх держав.

По-третє, орієнтація України. Арабські країни не посідали пріоритетного місця в зовнішній політиці України в усі роки її незалежності. Політичне керівництво молодої держави зосереджувало зусилля на курсі євроатлантичної інтеграції. Що у свою чергу диктувало особливу позицію до проблем Близькосхідного регіону. Яскравим прикладом цього служать відносини зі Сполученими Штатами та Ізраїлем з усіма наслідками, що звідси випливають.

Узяті Києвом зобов’язання та сила внутрішньоукраїнського лобіювання цього партнерства не давали задекларованим відносинам дружби та співробітництва України з арабськими країнами вийти за протокольні рамки. Результати роботи спільних комісій і підписаних угод залишилися переважно на папері. Заради справедливості зауважу, що й арабські держави у свою чергу не мали реального політичного бачення і, відповідно, чітко сформульованої доктрини політичного та економічного співробітництва з новоствореними пострадянськими державами. За винятком хіба що Росії.

По-четверте, стереотипи. Порозумінню між потенційними партнерами з України та арабських країн заважають стереотипне мислення і хибне уявлення одне про одного. Головну роль у цьому відіграють і продовжують відігравати засоби масової інформації. Створювані образи носять явно не позитивний характер. Українці уявляли собі не вельми розумного, з повною кишенею грошей араба, тоді як в арабів сформувався образ продажного українця з кримінальним минулим і теперішнім. Матеріали, які відображають реальність і показують справжнє обличчя і араба, і українця, на жаль, нечасто з’являються в авторитетних ЗМІ.

Треба сказати, що проблема українсько-арабського співробітництва не залишалася без уваги українських учених, чиновників, політиків. Усі уряди України підкреслювали важливість Близького Сходу для української зовнішньої політики та економіки. Але в силу перелічених вище проблем всі дії в цьому напрямку виявилися фрагментарними. Попри зусилля приватного бізнесу та окремих політиків і вчених, так і не вдалося створити критичну масу для прориву в наших відносинах.

Чи можна змінити ситуацію? Гадаю, що так. Один мудрець сказав: «Дилетанти обговорюють стратегії. А професіонали обговорюють логістику». Через обставини, що склалися навколо України і Близького Сходу, не можна очікувати швидкого успіху. Але якщо відмовитися від розмов про стратегію українсько-арабських відносин і назвати лише головні напрямки співробітництва, на яких необхідно зосередитися в майбутньому, то можна скоротити відстань між бажаним і дійсним.

На мій погляд, насамперед потрібно розпочати діалог про принципи та механізми узгодження економічного співробітництва зі співробітництвом в інших сферах. Передусім у політичній. Спроби українського керівництва відокремити економічний блок відносин з арабськими державами від політичного не увінчалися успіхом. Вони і далі будуть безрезультатними. Поза будь-яким сумнівом, чіткий зв’язуючий механізм буде великим внеском у переведення економічних відносин на міждержавний рівень. Тут необхідно врахувати реальні політичні можливості Києва на міжнародній арені, зокрема щодо арабського регіону. Безумовно, економічна вигода України буде сумірна із цими можливостями.

Необхідно також визначитися з пріоритетами і зосередити зусилля на традиційних для радянської продукції ринках, де українська продукція ще не цілком витіснена. І, що важливо, має непогані шанси перемогти в конкуренції з іншими компаніями та країнами. Природно, за ефективної маркетингової політики.

Щоб потрапити на ринки арабських країн і закріпитися там, треба шукати форми співробітництва з гравцями, які вже відбулися на не традиційному для української продукції ринку, як субпідрядник. Передусім — не поспішати і працювати обережно: потрібно ще заслужити довіру замовників з країн регіону. Необхідно вивчати новий ринок для перспективного розширення і за обсягом, і за асортиментом товарів та послуг. Досвід показує: всі спроби самостійного, швидкого і великомасштабного освоєння українськими компаніями не традиційних для радянської продукції ринків зазнали невдачі.

Для перспектив українсько-арабського співробітництва вкрай важлива внутрішньоукраїнська стабілізація ситуації. Політична та економічна стабільність при сильній вертикалі влади є необхідною умовою для залучення арабських інвестицій. Приклад цього — арабські інвестиції в білоруську економіку.

Необхідно вдосконалити і зміцнити законодавчу базу про захист інвестицій і торговельно-економічного співробітництва з арабськими країнами. Хочу особливо підкреслити: єдиним реальним гарантом захисту наших інвестицій в Україні будуть українські активи в арабських фінансових установах. Або принаймні в контрольованих арабськими державами фінансових установах на території третьої країни.

Дуже важливе й проведення Україною реформ, які стосуються зовнішньоторговельних зв’язків і фінансового обліку, а також міжнародного економічного суддівства. Недосконалість української законодавчої бази в цій галузі створює безліч бар’єрів на шляху торговельного обміну між українськими та арабськими суб’єктами бізнесу.

Не слід забувати і про випускників українських вишів, і про представників української діаспори в арабських країнах. Вони є найкращим лобі України в Близькосхідному регіоні. На жаль, досі цей ресурс був використаний переважно у своєкорисливих інтересах українського дипломатичного корпусу в арабських країнах, а не в рамках цільової державної програми.

І нарешті — необхідна системна й цілеспрямована інформаційна політика, яка створить образи справжніх українця та араба. У протилежному випадку нашої мети — взаємовигідного співробітництва України з арабськими країнами — не буде досягнуто, хоч би як ретельно проводилася робота на інших напрямках.