Байден формує коаліцію проти Китаю

Китай був у спектрі уваги не тільки першого закордонного турне американського президента Джо Байдена до Європи, а й двох визначальних самітів — «Великої сімки», що відбувся у британському Корнволлі, та Північноатлантичного альянсу в Брюсселі.

Лідери семи високорозвинених країн у своєму комюніке домовилися виробляти колективні підходи до неринкової політики та практик, які підривають справедливе і прозоре функціонування світової економіки, закликали Китай поважати права людини та основні свободи в Сіньцзян-Уйгурському регіоні, а також зберегти високий рівень автономії Гонконгу, відповідно до Спільної китайсько-британської декларації і Основного закону.

Примітно, що до спільної заяви «Великої сімки» вперше потрапило питання Тайваню. В ній підкреслюється важливість миру і стабільності в Тайванській протоці та мирного вирішення проблем між двома сторонами через протоку. Висловлюється також серйозна стурбованість ситуацією у Східно-Китайському та Південно-Китайському морях і застереження проти односторонніх спроб змінити статус-кво.

У практичному вимірі держави «сімки» кинули виклик вакцинній дипломатії Китаю (пообіцявши надати країнам, що розвиваються, 2,3 млрд доз до кінця 2022 року) та геополітичному мегапроєкту «Один пояс, один шлях». Ініціатива Build Back Better World («Побудуй кращий світ»), запропонована американським президентом, матиме глобальний масштаб — від Латинської Америки та Карибського басейну до Африки й Індо-Тихого океану. Вона передбачає залучення 40 трлн дол. із приватного сектора в інфраструктурні проєкти країн з низьким та середнім рівнями прибутку. Координацію вкладень у чотири сфери діяльності — клімат, охорону здоров'я, цифрові технології та гендерну рівність — здійснюватимуть країни «сімки» і їхні однодумці з допомогою каталітичних інвестицій відповідних фінансових установ розвитку. На противагу «дипломатії пастки», як охрестили китайський проєкт на Заході, пропонується прозоре та стійке джерело фінансування, кероване цінностями.

Однак, схоже, Китай наростив удосталь економічних м'язів, аби подивитися на західні ініціативи скептично. У місцевих державних ЗМІ підкреслюється, що економічний і політичний центр тяжіння на сьогодні змістився на Схід. А посольство КНР в Лондоні у своїй критичній заяві щодо комюніке зауважило, що часи, коли глобальні рішення диктувалися невеликою групою країн, уже минули. Натомість усі «країни, великі й маленькі, сильні і слабкі, бідні та багаті — рівні, і світові справи мають вирішуватися шляхом консультацій між усіма країнами».

Відданість багатосторонній дипломатії, яку декларує Пекін, виборюючи глобальне лідерство, передбачає вирішення світових проблем через багатосторонні інститути. Правда, інструмент ООН, до якого апелює Китай як до основи цієї дипломатії, досить часто виявляється недійовим, — приміром, коли важливі рішення ветуються його ж рукою як постійного члена Ради Безпеки ООН.

Протидія економічному зростанню Китаю з боку «Великої сімки» посилилася увагою Північноатлантичного альянсу до глобальних безпекових викликів, які той породжує. І, хоча агресивні дії Росії продовжують залишатися загрозою євроатлантичній безпеці блоку, в спільному комюніке зазначається, що «зростання впливу КНР та її міжнародна політика можуть створювати проблеми, які потрібно вирішувати спільно як союз».

Серйозна увага Альянсу викликана, за словами генерального секретаря Єнса Столтенберга, не прагненням проникнути в Азію, а наближенням Китаю до Альянсу. Він не тільки присутній у кіберпросторі, намагається просунути 5G-мережі в Африці, на Близькому Сході та в Європі, а й посилає свої кораблі в Середземне море, проводить спільні військові навчання з Росією на задвірках НАТО, побудував військові бази в Африці й володіє об'єктами критичної інфраструктури в самій Європі, зокрема грецьким портом Пірей. Поки що Альянс не називає Пекін своїм супротивником, проте змушений реагувати на зміну балансу сил. І тривога в цьому напрямі зростає, однак слід зазначити, що сприйняття загроз із боку Китаю у європейців та США різниться.

На цьому він і намагається грати. Розкол між союзниками в добу президентства Трампа Пекін використовував для просування власних інтересів і перетягування на свій бік урядів європейських держав. Їхні дружні голоси лунають і досі, коли в межах ЄС (куди входить більшість країн НАТО) обговорюються і приймаються рішення, спрямовані проти порушень прав людини всередині КНР чи неприйнятних торгових практик. Вакцинна дипломатія, що стала вагомим інструментом китайського і російського впливів, була показовою ілюстрацією певної розшарованості політичних кіл деяких європейських держав, що намагалися знайти шпарину в законодавстві, аби придбати вакцини цих країн та обійти спільні правила ЄС.

Доки західні демократії намагалися демонструвати єдність і узгодженість у поглядах на світові проблеми та виклики на полях Корнволла і Брюсселя, китайські державні ЗМІ рясніли карикатурами й статтями про очевидність стратегічних розбіжностей у поглядах США і Європи на КНР, поставивши під сумнів можливість формування глобального демократичного блоку, анонсованого США.

Що стосується G7, Піднебесна демонструє скептичне ставлення до самої групи через «занепад Заходу» і ослаблення впливу «сімки» загалом на тлі появи «Великої двадцятки», куди, звісно, входить сам Китай. І навіть запрошення цьогоріч до участі Південної Кореї, Індії, Австралії та ПАР, на його переконання, навряд чи допоможе збільшити вагу США в міжнародній економічній та фінансовій сферах. Що ж до саміту НАТО, то так званий конфронтаційний сигнал на адресу КНР у Пекіні сприймають серйозніше, але потреба сформувати консенсус між 30 державами підштовхує Китай до активнішої діяльності в напрямі недопущення зростання антикитайських тенденцій серед європейських країн.

Попри ціннісні розбіжності з Заходом, Пекін чітко розуміє свої економічні та торгові переваги, що надає йому помітної впевненості в дискусіях зі США та їхніми союзниками. Згідно з даними китайської митниці, за перші п'ять місяців року експортно-імпортні відносини КНР—ЄС зросли на 38,7%,у річному вимірі. Торгівля з Німеччиною за цей період зросла на 35,7%, з Францією — на 43,9. Це попри те, що відносини між Євросоюзом і Китаєм останнім часом не були безхмарними: у відповідь на санкції проти чиновників Сінцьзян-Уйгурського регіону за переслідування уйгурів Пекін оголосив про дзеркальні заходи проти десятьох європейських політиків та вчених, а також чотирьох організацій ЄС. Минулого місяця Європарламент відхилив ратифікацію всеосяжної угоди про співпрацю в галузі інвестицій, до якої сторони йшли сім років, вимагаючи зняття санкцій.

До речі, Китай тривалий час виступав проти використання обмежувальних заходів як інструмента «західного імперіалізму» та «порушення суверенітету», зважаючи на власний історичний досвід економічних обмежень і ембарго на постачання зброї зі США та Європи. Це попри те, що впродовж останніх десяти років активно використовував санкційні механізми стосовно інших країн у неформальний спосіб. Однак наприкінці минулого року Пекін прийняв закон про експортний контроль, який передбачає обмеження експорту товарів військового, подвійного призначення та технологічних товарів з міркувань національної безпеки. А також надав перелік «неблагонадійних компаній», які призупинили поставки товарів китайським компаніям із некомерційних причин. Очевидно, що ці дії демонструють прагнення виробити власну реакцію на внесення за останні два роки більш як 400 китайських юридичних і фізичних осіб до списків експортного контролю Міністерства торгівлі США. У ширшому розумінні вони свідчать про прагнення Китаю здобути вплив відповідно до його позицій у світовій економіці.

І не тільки в економіці. На початку червня відбулася спеціальна зустріч міністрів закордонних справ Китаю та держав АСЕАН, приурочена до 30-річчя діалогових відносин між ними. Інтенсифікація дипломатичних контактів із країнами Південно-Східної Азії, з якими в КНР є територіальні суперечності, стала особливо помітною зі зміною влади в Білому домі. Тоді як США мобілізують підтримку азійських союзників — Японії, Південної Кореї, Індії та Австралії — для стримування амбіцій Китаю, той намагається посилити свої позиції, відіграючи центральну роль у відродженні регіону після наслідків пандемії COVID-19 і врегулюванні регіональних конфліктів, зокрема ситуації у М'янмі та відновленні тривалих переговорів стосовно Кодексу поведінки в Південно-Китайському морі.

АСЕАН досі залишилася поза належною увагою нової адміністрації Байдена: відеозв’язок держсекретаря Ентоні Блінкена з міністрами закордонних справ країн-учасниць не відбувся з технічних причин, а крісла послів США у більшості з них та в самій організації досі залишаються вакантними. Травневий візит заступника держсекретаря Венді Шерман до Індонезії, Таїланду та Камбоджі свідчить про прагнення американської адміністрації зміцнювати свої відносини з країнами Південно-Східної Азії, але Китай намагається перехопити ініціативу, зважаючи на велике значення регіону для його національних інтересів.

Однак тісна взаємодія не є гарантією прихильного ставлення, з огляду на дедалі агресивніші дії КНР в навколишніх морях та загрозливі втручання військових літаків у повітряний простір сусідніх держав. Інша річ, що ці країни досі воліють балансувати між економічними перевагами Пекіна та безпековим захистом Вашингтона. Тоді як Китай зріс, і силами самих Сполучених Штатів стримувати його амбіції стає неможливо, як у регіоні, так і в світі загалом. Саме тому США вимагають більшої залученості до цього процесу як азійських, так і європейських союзників. Зі свого боку, КНР вимагає інклюзивності в міжнародних відносинах, звинувачуючи американців у використанні підходів часів холодної війни. Про всяк випадок нагадуючи їхнім союзникам, що не варто ставити на карту свої економічні відносини з Китаєм.