Азіатський «Євросоюз»

На перший погляд, об’єднання Азії — утопічний проект, котрий в історії виявився до снаги лише раз — монголам, та й то майже тисячу років тому. Востаннє спроба імператорської Японії зробити це під час Другої світової війни зазнала фіаско. Напевно, тому ідея об’єднання Азії довго не була популярною тут, хоча її по-різному намагалися обґрунтувати теоретики у США і Японії. Азія не вкладалася в прості теорії — вона надто багатогранна і неоднорідна. Проте «азійське століття» уже зоріє на Сході, і країни Азії, котрі усвідомили свою могутність і культурну спільність, роблять перші кроки не до утопічної, а цілком серйозної і сучасної інтеграції — політичної та економічної. Причому за європейським зразком...

«Асоціація держав Південно-Східної Азії» (АСЕАН) до свого 12-го щорічного саміту підготувалася ґрунтовно, проте провести його вчасно — у грудні — не вдалося через тайфун, який насувався на філіппінський острів Себу. А коли лідери змогли узгодити нову дату зустрічі в січні, у трьох філіппінських містах сталися теракти, котрі змусили проводити зустріч в умовах підвищених заходів безпеки.

Хоча такі саміти проходять щороку, нинішній 12-й став особливим. У рамках форуму відбулося фактично ще кілька повноцінних самітів різного формату, а також ціла серія важливих кулуарних зустрічей і переговорів. Не дивно, що результат цих консультацій у певному сенсі змінив становище в Азії і змусив спостерігачів говорити: на півдні континенту зароджується ще один центр сили.

АСЕАН створювалася з метою активізації економічних зв’язків між Південною Азією і такими країнами, як Японія і США, і в роки холодної війни розглядалася як противага комуністичним В’єтнаму і Кампучії (Камбоджі). Нині обидві ці країни стали членами організації. До неї входять також Бруней, Індонезія, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Як на перший погляд, у цій різношерстій компанії складно знайти щось спільне. Хоча у своїй сутності проблеми в цих країнах однакові — екологія, СНІД і пташиний грип, боротьба з бідністю (для переважної частини країн), залежність від чужих ресурсів, екстремізм та міжрелігійні конфлікти. Саме асоціація як місце політичного діалогу лідерів щодо названих та інших проблем, а також як форма економічної кооперації зблизила ці країни, перетворивши зрештою об’єднання на справжню регіональну організацію.

12-й саміт АСЕАН поставив на порядок денний питання про консолідацію і структурування альянсу. Причому якщо ідею перетворення АСЕАН на політичне об’єднання послідовно обстоювала Японія (природно, не без певної вигоди для себе), то Сінгапуру країни-члени мають бути вдячні за ідею взяти на озброєння досвід формування Європейської комісії як прообразу для майбутнього центрального керівного органу. Крім того, було вирішено запозичити систему колективних договорів, які згодом стануть обов’язковими для виконання всіма національними урядами. У 2007 році, коли Євросоюз готується відзначити 50-у річницю підписання Римського договору, котрий заклав основи європейських інститутів, лідери АСЕАН ухвалили рішення зібрати у своїх країнах колегії з найбільш шанованих і впливових діячів для підготовки проекту першої «хартії», яка стане базою для формування органів нової організації. Наскільки далеко піде Азія в запозиченні європейських інтеграційних ідей, сьогодні сказати складно. Проте багато експертів ставляться до можливості простого копіювання європейського досвіду дуже скептично саме через великі розбіжності в економіках, а також політичному устрої країн регіону. За деякими повідомленнями, АСЕАН відразу ж відмовиться від принципу консенсусу в ухваленні найважливіших рішень, хоча цю ідею нині лише починають дебатувати в Євросоюзі, де від згоди всіх залежить багато дуже важливих питань — від Європейської конституції до проблеми подальшого розширення ЄС. Проте адаптація європейських напрацювань в Азії може виявитися в чомусь навіть успішною. Наприклад, якщо азійські «тигри» економічно підтягнуть своїх відстаючих сусідів і тим самим вирішать у цьому окремо взятому регіоні проблему бідності, над якою роками б’ється ООН. На саміті економічно сильні держави ухвалили рішення добровільно урізати частину боргових зобов’язань своїх бідних сусідів, а до 2015 року всі країни мають намір настільки зрівняти потенціали економік, щоб стала можливою ідея створення зони вільної торгівлі.

Така організація вже по-новому сприйматиметься у світі, і як свідчення цього — інтерес до неї з боку не лише Японії, а й Австралії, США, Росії, і навіть Китаю (який тривалий час вважався головним конкурентом АСЕАН і сам ставився до цієї організації вороже). За їхньої участі з минулого року навколо АСЕАН почало складатися певне коло зацікавлених у якомога тіснішому співробітництві держав. Нинішнього року своє бажання співпрацювати з асоціацією висловили також Індія, Нова Зеландія. Діалог усіх 16 лідерів (АСЕАН + шість країн) дістав назву «Східно-Азіатський саміт», який проводиться вже вдруге. (Тут потрібно зазначити той факт, що ні США, ні Росію цього разу не запросили на саміт, чим дали зрозуміти, що наразі не розглядають ці країни частиною Азіатського регіону.) Кажуть також, що між такими державами, як Австралія, Японія, Китай та Індія, розгорнулася прихована боротьба за вплив на АСЕАН. Проте для лідерів більшості цих держав приїзд до Себу в ролі гостей допоміг вирішити давні протиріччя. Прем’єри Китаю, Японії і Південної Кореї зустрілися тут уперше за два роки і врегулювали конфлікт, який виник через спроби попереднього японського кабінету переглянути історію Другої світової війни в Азії. Результатом зустрічі стало рішення трьох країн спільно працювати з метою усунення північно-корейської ядерної кризи і домовленість про візит китайського прем’єра Вень Цзябао до Токіо навесні. Проте Японія і КНР залишаються суперниками за вплив у регіоні, і саміт АСЕАН надав кожному з учасників шанс продемонструвати свої можливості і силу.

У той час як Японія наполягала на своїй спроможності допомогти країнам Асоціації економічно, позичаючи їм сотні мільйонів доларів на різні проекти, Пекін почав масований контрнаступ і спричинив на саміті своєрідний фурор. Під час зустрічі за формулою «10 +1» (саміт АСЕАН і КНР) було досягнуто кілька найважливіших домовленостей у сфері вільної торгівлі. КНР і країни АСЕАН домовилися відкрити один одному свої товарні ринки і ринки послуг. Це уможливить підключення Китаю до зони вільної торгівлі АСЕАН у 2015 році. Такого жесту доброї волі Пекін не робив із часу закінчення своїх переговорів щодо вступу до СОТ. Проте експерти однозначно говорять, що вигоду від участі Китаю в економічних і торгових проектах АСЕАН отримають усі країни, котрі раніше дуже потерпали від того, що левова частка іноземних інвестицій в Азію осідала саме в Китаї. Крім того, Пекін узяв на себе зобов’язання прискорити будівництво своєї ділянки трансазійської залізниці, яка зв’яже південнокитайське місто Кунмінь із Сінгапуром і проляже Південною Азією на понад п’ять тисяч кілометрів. Обговорюється також ідея будівництва паназійського нафтопроводу і загальної енергосистеми регіону. Одним із ключових підсумкових документів саміту в Себу називають також декларацію енергетичної безпеки Південно-Східної Азії. У ній країни АСЕАН, а також їхні сусіди визначили енергобезпеку як один із пріоритетів своєї діяльності і серед іншого підтвердили намір шукати нові відновлювані та альтернативні джерела палива. На новому рівні порушили питання про можливість доступу країн регіону, які розвиваються, до досягнень у сфері атомної енергетики як одного з ключових моментів досягнення енергетичної незалежності. Щоправда, на відміну, наприклад, від європейської енергетичної доктрини, яку тепер так активно обговорюють Брюссель і весь західний світ, за рамками азійської концепції енергобезпеки залишається проблема парникового ефекту та кліматичних змін. Хоча саме жителі Азії, як ніякі інші жителі планети, відчувають на собі екологічні наслідки гонитви за економічним процвітанням.

Цікаво, що Євросоюз дуже спокійно відреагував на спроби АСЕАН десь скористатися, а десь і просто скопіювати досвід, напрацьований у рамках ЄС. Але цікаво буде побачити реакцію Єврокомісії на появу на іншому боці планети «Азійської комісії» із цілим штатом «азійських комісарів», які також активно роз’їжджатимуть планетою... До речі, саме в ці дні Євросоюз виступив з ініціативою почати переговори про нову угоду про партнерство і співробітництво з Китаєм. Перші переговори з цього питання провела в Пекіні єврокомісар із зовнішніх зв’язків Беніта Ферреро-Вальднер. Тепер Китай розглядатиметься як стратегічний партнер ЄС з усіма наслідками, що звідси випливають. Хоча поки що Пекіну не обіцяють зони вільної торгівлі з Європою, як це передбачається зафіксувати в подібних договорах із Росією та Україною, проте співробітництво Брюсселя і Пекіна охоплюватиме сфери, які можуть становити особливий інтерес як для Києва, так і для Москви. Починаючи зі спільних досліджень космосу — до тієї ж таки енергобезпеки і змін клімату. Переговори з Китаєм Євросоюз має намір завершити до 2009 року, створивши в Євразії нову систему відносин. Отже, на той час, інтегруючись у ЄС, навіть країнам-сусідам, таким як Україна, напевно, доведеться брати до уваги справді «євроінтеграційні» і схожі на «євроінтеграційні» прагнення країн Азії.