АЗЕРБАЙДЖАНСЬКИЙ «АКЦЕНТ» В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Заступник міністра закордонних справ Азербайджану пан Махмуд Гулієв у суперечці політиків і економістів на тему, що є первинним — політика чи економіка, — однозначно на боці останніх.

В МЗС він веде економічний блок. І підкреслює, що головна мета його робочого візиту в нашу країну — «дипломатичне підштовхування» українських ділових кіл до активізації економічного співробітництва. Однак оскільки пріоритетним напрямом українсько-азербайджанських відносин є питання взаємодії в нафтовій сфері, то ми почали саме з них.

— Пане Гулієв, як ви оцінюєте результати Каспійського саміту? У двох аспектах: передусім, чи не вплине те, що лідери не змогли поділити Каспій, на рівень нафтовидобування, і чи є можливим вирішення питання про поділ моря на двосторонніх переговорах, про що заявив російський президент?

— Результати зустрічі азербайджанська сторона визнає загалом позитивними, попри те, що не було підписано відповідні документи — якісь декларації, комюніке. Думаю, важливим є сам факт: п’ять глав держав зустрілися, висловили свою позицію, домовилися, що такі саміти проводитимуться в майбутньому. І це вже позитивний результат, адже не можна однобічно підходити до оцінки таких зустрічей. А стосовно даної проблеми загалом, то хотів би коротко розповісти її історію, оскільки без цих даних важко судити про те, що нині відбувається насправді.

Правовий статус Каспію визначався двома документами, підписаними колишнім Радянським Союзом й Іраном. Відповідно до них море розділено на дві частини: радянську й іранську, яка визначалася по лінії, що проходила між двома південними точками в Азербайджані й Туркменістані. Причому лінія умовна — це був, скажемо так, наказ Ягоди — тодішнього міністра державної безпеки СРСР. Радянську частину Каспію було розділено на чотири сектори — туркменський, казахський, російський і азербайджанський. Азербайджан активно освоював родовища, які були в нашому секторі. Одночасно бакинські нафтовики проводили необхідну роботу й в інших секторах Каспійського моря. Тож сьогоднішні дані про надра Каспію — заслуга передусім азербайджанських геологів.

Після розпаду Радянського Союзу, 1994 року Азербайджан підписав першу угоду з консорціумом західних нафтових компаній на чолі з «Бритиш петролеум» — так званий «контракт століття» на 8 млрд. доларів. Ясна річ, це викликало негативну реакцію, і передусім із боку Ірану й Росії. Вони виступили з заявами, що, мовляв, Азербайджан без юридичних підстав починає діяльність на Каспії. Але ми виходимо зі сформованої практики, причому вона відповідає всім принципам і нормам міжнародного права. Якби Азербайджан діяв незаконно, з порушенням норм міжнародного права, то, ви ж розумієте, ні «Бритиш петролеум», ні інші великі компанії ніколи не брали б участь у цьому проекті.

Ці велетенські корпорації дорожать своїм авторитетом, мають у своєму розпорядженні величезні нафтові ресурси в усіх частинах земної кулі. І вони заради того, щоб мати додатково, приміром, 100—200 млн. або навіть мільярд тонн нафти, ніколи не пішли б на підписання контракту, ставлячи при цьому під загрозу свою репутацію. Це ще один аргумент за те, що ми діяли правильно, дотримуючись усіх норм.

1994 року Азербайджан був єдиною країною, що запропонувала розділити Каспій. Іран, Росія виступили проти, Туркменістан і Казахстан промовчали.

На сьогодні три країни — РФ, Казахстан і Азербайджан — уже дотримуються однієї думки, що води Каспійського моря слід реально розділити. Має свої позиції й Туркменістан. Він теж виступає за поділ Каспію на сектори, але його методика трішки інакша й надає їм право претендувати на більшу територію. Але точка зору керівництва цієї держави суперечить нормам міжнародного права. І, нарешті, Іран виступає за те, що ресурсами моря треба користуватися спільно. А якщо вже ділити Каспій, то на п’ять рівних частин, тобто по 20% кожній країні. Природно, це неможливо, адже море не кімната, яку можна просто перегородити.

За вісім років усе-таки досягнуто серйозного прогресу — три держави дотримуються вже однієї думки. Але й позиції інших країн теж змінилися. Адже 1994 року жодна з них не виступала за поділ Каспію, це слово загалом навіть не промовлялося. Сьогодні вони розділення, у принципі, підтримують... На сьогодні Азербайджан підписав 21 контракт про розробку перспективних площ у Каспійському морі. Йде солідна кампанія, вкладаються інвестиції, і якби в наших зарубіжних партнерів була хоч крапля сумніву, вони цього не робили б. Визначення статусу Каспію надало б додаткові стимули для розробки ресурсів моря. Сьогодні Росія і Казахстан ведуть певну роботу в своїх секторах. Казахстан і Туркменістан розгортають діяльність.

— Яка роль Азербайджану в організації Чорноморського економічного союзу?

— Наша країна ставиться до цієї структури дуже серйозно. Ми беремо активну участь у всіх заходах ЧЕС. В Азербайджані створено спеціальну експертну групу, її діяльність координує Міністерство закордонних справ. Ми розробляємо свої національні програми з реалізації економічного порядку денного, оскільки в Москві торік прийнято дуже серйозний документ — економічну програму Чорноморського економічного співробітництва. І ми розробляємо на її основі нашу Національну програму. Ми стоїмо на тому, що розвитку організації заважають певні чинники — наявність на просторі Чорноморського економічного співробітництва конфліктів, екстремізму, тероризму, без ліквідації яких неможливе повноцінне всебічне співробітництво. Це питання знайшло відображення на порядку денному. Організація повинна визначитися зі ставленням до цих проблем і прагнути їх розв’язати. Регіон Південного Кавказу важливий для ЧЕС і загалом для Європи, оскільки це альтернативне й дуже серйозне джерело забезпечення енергетичної безпеки континенту. Азербайджан — не лише постачальник нафти, він служить вузлом для транспортування в країни ЄС енергоносіїв із Туркменістану, Казахстану тощо. Такою є наша позиція.

— Ваша думка щодо участі України в створенні азербайджанських газопроводів, що проходять через її територію?

— 26 квітня на зустрічі з представниками ділових кіл і керівництва Української спілки промисловців і підприємців обговорювалося це питання. Необхідна активізація українських компаній, що мають можливість узяти участь у тендерах. Нині консорціум, що займається будівництвом, проводить конкурси для залучення підрядчиків. Тож ми сказали вашим бізнесменам, що коли є зацікавленість, вони повинні подавати документи, робити пропозиції. На наш погляд, українські компанії дуже малоефективно використовують традиційні нафтові виставки в Азербайджані. З 1994 року в нас щороку проводиться велика виставка й конференція з питань нафти й газу Каспію. У попередній зустрічі брали участь 400 найбільших інженерних, сервісних і видобувних компаній. Щороку на форум приїжджають 10—15 високопоставлених осіб, відповідальних за енергетику. У нас працювали високі держчиновники зі США, Туреччини, Великобританії, Японії, Індії, Пакистану... Нині на азербайджанському ринку дуже серйозна конкуренція, тож українські компанії повинні діяти енергійніше, щоб домогтися успіху. Якщо ваші умови й технічні можливості відповідатимуть заданим стандартам, консорціум зможе укладати договори з українськими підприємствами й не ввозити устаткування з Америки чи Великобританії. Умови участі в будівництві диктують закони вільного ринку...

— Назвіть, будь ласка, українські підприємства, які подавали заявки на участь у тендерах.

— Особисто в мене такої інформації немає. Наскільки мені відомо, у щорічній виставці брали участь одна-дві компанії. Хоча, щоб показати себе, необхідна регулярна участь.

— Пане Гулієв, який проект для Азербайджану вигідніший: Одеса—Броди чи Баку—Джейхан, підтримуваний США?

— Наша позиція, як країни, що добуває нафту, така: що більше в нас буде альтернативних маршрутів для доставки енергоносіїв, то краще. Адже ми вже мали таку ситуацію, коли в нас був один трубопровід. І коли в країні, через яку він проходив, становище змінилося, ми втратили можливість використовувати цей трубопровід і були змушені шукати інші способи вивезення нафти на міжнародний ринок. Тож було прийнято рішення про будівництво трубопроводу Баку—Супса, це надавало додаткові можливості. Сьогодні ця лінія активно працює. Але існуючих двох магістралей — Новоросійської та Супси — недостатньо, оскільки потужності дуже маленькі: 2 трубопроводи — це перекачування 15—20 млн. тонн нафти на рік. Якщо враховувати, що в недалекому майбутньому ми зможемо поставляти 200—250 млн. тонн, то, ясна річ, нам потрібен третій трубопровід. І зараз для нас головне завдання — будівництво магістралі Джейхан із виходом на Середземне море, оскільки це дозволить нам збувати нафту в іншому регіоні — Середземномор’ї, де більш ємний ринок. Сьогодні для Азербайджану завдання
№ 1 — запуск в експлуатацію трубопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан. Американці підтримують проект, адже він є альтернативним варіантом. Це дозволяє мати комунікацію, яка не проходить через територію Ірану й Росії, що сприяє зміцненню незалежності Азербайджану й інших країн, які беруть участь у будівництві, зокрема Грузії. Сьогодні вже ясно, що цей трубопровід матиме 24% прибутковості. Якби ця розробка з економічної точки зору була невигідною, British Petroleum не погодилася б на участь.

Тепер стосовно трубопроводу Одеса—Броди... Якщо українська сторона хоче, вона може брати участь у тендерах із придбання цієї нафти й потім поставляти її споживачам через трубопровід Одеса—Броди. Загалом запаси в Азербайджані й на Каспії великі й сьогодні вже Казахстан імпортує частину нафти через Азербайджан. У трубопроводу Одеса—Броди хороші перспективи й у майбутньому цілком можливе його використання для доставки каспійської нафти. Але на сьогодні головне — Баку—Тбілісі—Джейхан.

— Як Азербайджан розв’язує проблеми безпеки транспортування нафти?

— Це питання не в моїй компетенції. Я займаюся економікою та питаннями захисту прав людини. Зустріч у Трабзоні буде присвячено підписанню угоди трьох країн у сфері боротьби з тероризмом й іншими подібними явищами. Питання безпеки трубопроводу, ясна річ, актуальне. Недавно було видано указ президента Азербайджану з цього питання. Створюється структура, що займатиметься питаннями безпеки, активну участь у цьому беруть Грузія і Туреччина. Кожна країна, що бере участь у цьому проекті, повинна забезпечити безпеку трубопроводу на своїй території. Ми в Азербайджані знаємо на собі, що таке тероризм. У нас за останні роки від рук терористів загинуло близько 2 тис. чоловік.

— Які основні пріоритети співробітництва України й Азербайджану в рамках ГУУАМ на сьогоднішній день?

— Сьогодні поки що немає економічної програми дій цієї організації. У нас була зустріч національних координаторів ГУУАМ у Баку. Я сказав, що потрібно розвивати економічні зв’язки цих держав. Прийнято рішення про підписання угоди про зону вільної торгівлі. Цей договір підготовлено й для парафування, але, на жаль, ми його не можемо поки що підписати через позицію Молдови й Узбекистану. Ми запропонували провести бізнес-форуми ГУУАМ. Сьогодні розвиток економічних зв’язків без залучення підприємців — безглуздий намір. В Азербайджані приватний сектор створює 70% валового національного доходу. Тож для нас важливо разом зводити представників приватного бізнесу, надати їм можливість поспілкуватися, встановити контакти й надалі створити умови для співробітництва. Після цього ми виходимо на більш широкий рівень із залученням держсектора, підтримки уряду тощо і визначаємо економічний порядок денний ГУУАМ. Третє — співробітництво ГУУАМ із ЄС. На жаль, цю програму ми досі не можемо реалізувати. У жовтні нинішнього року також очікується жіночий форум ГУУАМ у Києві.

— Чи можете ви навести конкретні приклади успішного співробітництва українських і азербайджанських підприємств?

— На жаль, поки що масштабних проектів немає. На слуху — Одеський кабельний завод — постійний постачальник нафтової промисловості Азербайджану кабельною продукцією; харківський «Турбоатом», що протягом восьми років виготовляє турбіни для азербайджанських електростанцій; запорізьке українсько-азербайджанське підприємство з ремонту трансформаторів, з України у великих кількостях поставляється металопродукція, азербайджанська залізниця на сьогодні ремонтує в Україні свої потяги; НВО ім. Фрунзе, що в Сумах, співробітничає з азербайджанськими нафтопереробними підприємствами. І таких прикладів досить багато. Але ми маємо в обох країнах величезний потенціал. Сьогодні потрібно виходити в економічних відносинах на принципово новий рівень. Створювати великі спільні проекти, підприємства. Вже вирішено питання про створення торгового дому Україна—Азербайджан. А поки що посилено додатковими співробітниками економічний відділ Посольства Азербайджану, й усі зацікавлені в співробітництві з Азербайджаном українські підприємці, котрі мають конкретні взаємовигідні комерційні пропозиції, можуть звертатися туди. І можете бути певні, без відповіді не залишиться жоден.