АВСТРАЛІЯ І БЕЗПЕКА АЗІЇ

Далекий екзотичний Австралійський континент. Більшість людей мого покоління склали свої враження про нього лише за фільмами про Крокодила Данді, будучи впевненими в тому, що вся Австралія — це суцільні савани, джунглі й болота, переповнені всілякими плазунами і хижаками. Мало хто може навіть назвати австралійську столицю, помилково вважаючи, що вона розташована в Сіднеї (данина минулій Олімпіаді), а деякі мої знайомі щиро дивувалися, коли довідувалися, що австралійська армія брала участь у Другій світовій війні. Мало в нас знають і про оборонну стратегію сучасної Австралії. Проте ця країна, з огляду на її унікальне географічне розташування й колосальні ресурси, може незабаром стати державою, що визначатиме безпеку Азіатського регіону, який дедалі частіше стрясають економічні та політичні кризи.

Наприкінці минулого року уряд Австралії вперше за останні шість років представив свою «білу книжку» з оборонної сфери. Документ був названий «найконкретнішим і детальним оборонним планом» за останні чверть століття. Така характеристика насправді виглядає правильною — нова «біла книга» визначає головні напрями будівництва австралійських збройних сил на найближче десятиліття. Судячи з усього, Канберра вирішила найближчими роками кардинальним чином переглянути свої пріоритети в сфері оборони і значно підсилити ту роль, яку вона до останнього часу відігравала в організації безпеки Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

Загальна чисельність збройних сил Австралії в найближчі десять років збільшиться з 51 до 54 тисяч чоловік активного компонента (тобто військових, що перебувають на дійсній службі), армія також отримає нові озброєння й транспортні засоби, що дозволять їй швидко перекидати свій контингент до будь-якої точки регіону. Головним завданням австралійських військових залишатиметься захист континенту, водночас новий підхід Канберри до оборонної сфери передбачає надання своїм збройним силам ключової ролі в регіональних, насамперед миротворчих, операціях у рамках коаліцій.

Активно розвиваючи сили швидкого реагування і роблячи їх одним із головних компонентів збройних сил, австралійські військові намагаються за рахунок цього стати невід’ємними учасниками більшості операцій американців з локалізації регіональних конфліктів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Це може дозволити Канберрі значно підвищити свій вплив не лише на хід планування й реалізації Вашингтоном таких операцій, а й на вироблення Сполученими Штатами свого зовнішньополітичного курсу в цій частині планети.

Прийнявши рішення про підвищення своєї політичної ролі в регіоні, Канберра прагне не лише збільшити чисельність своїх збройних сил і підвищити їхні бойові можливості, а й підготувати їх до виконання нових завдань. А плановане внесення деяких змін в австралійське законодавство дозволить уряду діяти більш гнучко за необхідності призову на дійсну службу резервістів.

Крім цього, Канберра має намір утримувати частину сил у високій бойовій готовності, маючи змогу розгорнути в найкоротші терміни бригаду сухопутних військ. А шість батальйонів (чисельністю в 1000 чоловік кожний) утримуватимуться в готовності до розгортання не пізніше ніж через 90 днів, причому значна їхня частина — у 30-денній готовності.

До складу цих частин входитиме парашутний батальйон, два легких піхотних, моторизований, механізований батальйони, один десантно-диверсійний батальйон морської піхоти і полк спеціальної служби ВВС, аналог американських сил спецоперацій. Вони будуть об’єднані в три бригади, посилені частинами вогневої підтримки й тилу.

У випадку виникнення кризової ситуації австралійці при перекиданні своїх сил зможуть розраховувати на сильний повітряний флот. Відповідно до планів, затверджених урядом, передбачається придбати дві ескадрильї вертольотів технічної розвідки (по 20—24 штуки кожна), а також ескадрилью транспортних вертольотів і модернізованих літаків С-130Н. Крім цього, планується повна заміна амфібійних транспортних засобів після того, як ті вислужать установлені терміни.

На шляху до кризової зони австралійські військово-транспортні судна надійно забезпечуватимуться обороною від нападу супротивника як із моря, так і з повітря. Модернізація вертольотів Сі-Хок і літаків «Оріон» РС-3 підвищить можливості ВМС Австралії в боротьбі з підводними човнами, а поліпшені бойові характеристики субмарин «Коллінз» підсилять їхній потенціал з протидії надводним кораблям.

Розгорнуті в кризовому регіоні австралійські сили швидкого реагування також забезпечуватимуться сучасною технікою. Сухопутні сили отримають на озброєння останню модифікацію БТР М113, оснащену новітніми пусковими установками керованих ракет, а також нові 120-мм міномети, установлені на легких броньованих автомобілях. Самі військовослужбовці зможуть скористатися новими бронежилетами, удосконаленими пристроями нічного бачення і сучасними системами зв’язку.

Війська на театрі бойових дій підтримуватиме авіація, спроможна протистояти ВВС будь-якої з країн регіону. Австралія планує модернізувати всі наявні в неї винищувачі F/A-18 за рахунок установки на них більш потужного радара, оснащення новітніми ракетами класу «повітря-повітря» і устаткуванням радіоелектронної боротьби.

Є більш віддалені плани з заміни парку F/A-18 і F-111 сотнею нових літаків, закупівля яких розпочнеться в 2006—2007 роках. Канберра також хотіла б придбати літаки раннього попередження й управління, літаки-заправники, а також тактичні безпілотні літальні апарати.

Проте модернізація збройних сил не найголовніше завдання, визначене в австралійській «білій книжці». Судячи з усього, Канберра зважилася нарешті відмовитися від стратегічного регіонального мислення, властивого їй в останні десятиліття. Більш ніж півстоліття оборонна доктрина Австралії була простою і зрозумілою — захищати континент і острови, які прилягають до нього в Індійському і Тихому океанах, від зовнішньої агресії. Такий підхід отримав назву «Стратегії фортеці Австралія».

Сьогодні австралійський уряд переосмислює роль своєї країни в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Він усвідомлює, що в сучасному світі серйозна дестабілізація обстановки в Азії неминуче поставить під загрозу і національні інтереси Австралії. Саме тому австралійські збройні сили відтепер братимуть найактивнішу участь у підтримці стабільності в АТР. Проте за своєю чисельністю вони не можуть тягатися з тими ж американськими військами і не зможуть забезпечити свою присутність у всіх гарячих точках регіону. Тому Канберра визначила ряд пріоритетів застосування своєї армії.

У даний час ці пріоритети виглядають у такий спосіб. На першому місці стоїть захист батьківщини, тобто Австралійського континенту. На другому — безпека територій, які безпосередньо до нього прилягають. До останнього належать Індонезія, Східний Тімор, Папуа Нова Гвінея, Нова Зеландія й острови південної частини Тихого океану. У підтримці стабільності району, оточеного цими архіпелагами й островами, Австралія і збирається відігравати головну роль. Присутність австралійських сил за його кордонами буде значно обмежено.

Австралійська «біла книжка» розглядає два типи надзвичайних ситуацій, які можуть статися в районі. Так, Канберра вважає, що у випадку виникнення проблем на тихоокеанських островах і в Папуа Нової Гвінеї, австралійські збройні сили зможуть вирішити їх самостійно. Австралія підтримує тісні зв’язки зі своїм колишнім протекторатом — Папуа Новою Гвінеєю — і прямо допомагає уряду цієї країни в проведенні військової реформи. У той же час, практично на всіх островах працюють австралійські військові радники, які керують бойовою і технічною підготовкою місцевих військових.

Індонезія представляє для Австралії проблему іншого типу. Канберра не має ілюзій із приводу своїх можливостей з наведення порядку на території свого найкрупнішого сусіди, населення якого в 12 разів перевищує австралійське. Тому у випадку серйозної дестабілізації обстановки на індонезійському архіпелазі, австралійці вважають за краще лише очолити операцію коаліції міжнародних сил для локалізації конфлікту, як вони вчинили у випадку зі Східним Тімором.

Слід зазначити, що Австралія справедливо вважає, що найсерйозніша загроза її безпеки може йти ззовні згаданого регіону. І протистояти їй самостійно австралійці навряд чи зможуть. Канберра серйозно побоюється того, що суперництво між впливовими державами регіону — Індією, Китаєм, Росією, Північною і Південною Кореями і Японією — має величезний потенціал для переростання в конфлікт. До того ж це суперництво часто проходить через треті країни, що також легко може викликати іскру, спроможну підпалити весь регіон.

Австралія практично не має можливостей для того, щоб уплинути на хід подій у Південно- і Північно-Східній Азії. Їй доводиться сподіватися на те, що ситуацію тут жорстко контролюють Сполучені Штати Америки.

Ось і настав час сказати кілька слів про австралійсько-американський альянс. Очевидно, що новий підхід Австралії до питання безпеки в регіоні робить цю країну незамінним партнером США в будь-якій їхній операції в АТР. У випадку виникнення кризи австралійські сили, розміщені поблизу його епіцентру, повинні з’явитися «на авансцені» першими, готуючи плацдарм для розгортання основного контингенту — американського. У випадку проведення операцій «низької інтенсивності» — миротворчих чи рятувальних — австралійці можуть узяти на себе відповідальність керівництва всією коаліцією, звільнивши Вашингтон від необхідності розгортання в регіоні своїх додаткових сил.

Прикладом втілення в життя нової австралійської оборонної стратегії є реагування Канберри на кризу, що вибухнула 1999 року в Південному Тіморі. Збройні сили Австралії взяли на себе керівництво міжнародною коаліційною операцією, направивши свій контингент до регіону конфлікту. Американці ж приєдналися до них пізніше, узявши на себе виконання завдання тилового забезпечення миротворчих військ.

Описаний підхід приносить Канберрі подвійну вигоду. Узявши на себе більшу частину відповідальності за безпеку в регіоні, Австралія зміцнила своє становище в АТР, давши Вашингтонові серйозну підставу «ділитися» із нею своїми новітніми військовими технологіями й озброєннями. Одночасно австралійці отримали тепер можливість певним чином впливати на процес прийняття Сполученими Штатами політичних рішень із питань азіатської безпеки.

Виходить, що Австралія робить свої оборонні можливості незамінними для США в АТР. Вона звільняє американців від значної кількості дрібних операцій, на які вони були б змушені витрачати сили, а також допомагає їм за рахунок розгортання в кризових районах своїх передових сил ще до підходу частин швидкого реагування США. У Канберри немає бажання втягуватися в конфлікт слідом за Сполученими Штатами, проте у випадку виникнення конфлікту австралійці хотіли б, щоб американці взяли активну участь у його врегулюванні.