Артобстріл як прелюдія до переговорів?

Обстріл північнокорейською артилерією 23 листопада острова Великий Йонпхйондо в територіальних водах Південної Кореї (поблизу західного морського кордону між двома країнами в Жовтому морі), який призвів до загибелі щонайменше чотирьох осіб і поранення понад двадцяти, став найбільш серйознішим збройним інцидентом з часу Корейської війни 1950—1953 рр. Південці відповіли вогнем своїх гармат по укріпленнях у прикордонній зоні КНДР. Проте результати цієї відплати не зрозумілі. До того ж, на відміну від масованого пінічнокорейського удару, південь відповів упівсили — також стрільбою снарядами, попри те що має у своєму розпорядженні більш сучасне й досконале озброєння, ніж сусід. Проте політичні наслідки перестрілки виявилися набагато істотнішими. Інцидент стривожив світове співтовариство — це було очевидним свідченням того, наскільки крихкий мир у цьому регіоні. Влада КНДР дала зрозуміти, що для неї не існує стримуючих чинників, які визначалися б міждержавними або міжнародними домовленостями. Такий стан справ значно ускладнить зусилля ООН і світового співтовариства щодо зниження напруженості на Корейському півострові.

Острови спотикання

Фактично Пхеньян і Сеул досі перебувають у стані війни, і перемир’я, яке поклало край Корейській війні 57 років тому, для сторін далеко не завжди є чинником стримування від нових інцидентів. Наприкінці Корейської війни, визначивши лінію розмежування півострова по 38-й паралелі на суші, сторони не спромоглися обумовити проходження лінії розмежування на морі. Лише через деякий час ця розділювальна лінія була визначена американським командуванням таким чином, що острови Великого і Малого Йонпхйондо, Пеннендо, Великого і Малого Чхондо відійшли Південній Кореї (оскільки вони їй належали до початку війни), хоча й розташовані північніше 38-ї паралелі. Із цим не погодилися у Пхеньяні, проте тривалий час КНДР не висувала претензій на ці території. Згідно з договором від 1993 року, суверенітет Сеула над островами було підтверджено, однак у 1999 році північнокорейський патрульний корабель вторгся у води поблизу островів, що призвело до першої серйозної бойової сутички на морі.

Лише за останній рік сталося кілька значних подій. 26 березня цього року, найбільш імовірно, північнокорейською торпедою у водах неподалік островів Йонпхйондо і Пеннендо було потоплено південнокорейський сторожовий корвет «Чхонан», 46 моряків загинули. За півроку до цього, в листопаді 2009-го, військовий корабель Південної Кореї розстріляв північнокорейське судно, яке вторглося в територіальні води. Загинув один моряк. Артилерійські дуелі в цьому районі не рідкість. У січні, а також червні цього року жителі півночі випустили приблизно 100 снарядів у бік островів Йонпхйондо (тоді вони впали в море), даючи таким чином зрозуміти жителям півдня, що їм тут не дозволять проводити військові маневри. Під час останнього інциденту вогонь був прицільним і на поразку. Призвідників перестрілки 23 листопада, імовірно, визначить міжнародна комісія, яка складається з представників ООН.

На цей момент установлено, що цього дня обстрілу з півночі передували бойові стрільби, які проводила армія Південної Кореї в рамках дев’ятиденних навчань «Хогук». Пхеньян стверджує, що ця стрілянина спровокувала його на вогонь у відповідь, пізніше назвавши причиною обстрілу те, що Південна Корея не почула попередження і протести з приводу проведення маневрів у спірному регіоні.

Сеул називає ці докази надуманими, оскільки стрільба не велася в напрямку КНДР. Крім того, обстріл із північнокорейської сторони почався через півгодини після припинення навчальних стрільб південцями і тривав близько години, за яку по Йонпхйондо було випущено не менш як 170 снарядів. Армія Південної Кореї відповіла вогнем по супротивнику лише через 13 хвилин після початку обстрілу, зробивши лише 80 залпів. При цьому виявилося, що 155-міліметрові самохідні гаубиці K9 (з дальністю стрільби до 40 км) не здатні придушити своїм вогнем ворожу берегову артилерію і зосередили удари по казармах північнокорейської армії та наземних об’єктів. У міністерстві оборони Південної Кореї пояснюють, що слабість удару у відповідь була пов’язана з тим, що деякі гармати через проведення навчання не були готові до стрільби і перебували поза зонами своєї звичайної дислокації. Водночас військові кажуть, що свідомо не задіяли наявних у них літаків F-15K і KF-16, які могли завдати масованих ударів по противнику і придушити батареї північан, оскільки це призвело б до повномасштабної війни. Хоча ця нерішучість дала підставу Пхеньяну заявляти про свою перемогу, а деяким політикам у Сеулі критикувати своїх військових, загалом світове співтовариство має бути вдячне Сеулу за проявлену стриманість.

Хай там як, але 25 листопада стало відомо, що міністр оборони Південної Кореї Кім Тхе Йон пішов у відставку. Керівництво країни заявило, що тим самим хоче підняти бойовий дух у військах після серії трагічних інцидентів. А 23 листопада, президент Південної Кореї Лі Мьон Бак заявив на нараді з військовими, що повторення обстрілів з північнокорейської території призведе «до рішучої і жорсткої відповіді», визначивши ймовірну ціль — найближчу до кордону північнокорейську ракетну базу. Війська країни було приведено до вищого ступеня бойової готовності. «Нещадні удари у відповідь» пообіцяла своєму противнику і КНДР.

Результатом перестрілки стало рішення посилити угруповання військ на спірних островах. Крім того, США, вірні своєму союзницькому обов’язку із Сеулом, на наступний після обстрілу день вирішили направити до корейських берегів авіаносець «Джордж Вашингтон» із 75 літаками і командою в шість тисяч моряків на борту. Вони доповнять майже 30-тисячний контингент американських військ, що постійно перебуває на Корейському півострові. У вихідні американські та південнокорейські військові за рішенням глав держав розпочнуть спільні маневри, які триватимуть до 1 грудня.

Відволікаючий маневр Пхеньяна

Світове співтовариство відреагувало на інцидент негайно, причому заяви лідерів і дипломатів різних держав містять два основні послання. З ініціативи США цілий ряд країн, а також ООН, виступили з осудом дій Північної Кореї. Питання про можливе обговорення ситуації на Корейському півострові в Радбезі ООН активно проробляється в Нью-Йорку. Проте поки що жодна країна не виступила з формальною ініціативою скликання такого засідання, що ще раз свідчить про те (і це, до речі, визнають дипломати різних країн), що в нинішній ситуації Об’єднані Нації не мають важелів впливу на Пхеньян, і виступати з ініціативою нових санкцій або якихось резолюцій безглуздо. Інша група держав вирішила нікого не засуджувати і лише закликає сторони до стриманості й розважливості, а також до діалогу, висловлює стурбованість станом безпеки в регіоні і заявляє про бажаність поновлення шестисторонніх переговорів, у рамках яких вирішувалися проблеми міжнародних відносин з КНДР. Таку позицію обстоюють, зокрема, Китай, Україна, Росія (остання, втім, окремо засудила за інцидент Південну Корею) і ще ряд країн.

Більшість експертів при цьому сходяться на думці, що інцидент 23 листопада не призведе до повномасштабної війни на Корейському півострові, але стане ще одним загостренням тліючого ось уже понад півстоліття конфлікту. За минулі дні офіційний Сеул вирішив у відповідь обмежити продовольчу та гуманітарну допомогу сусіду. Разом з тим експертне співтовариство і спостерігачі не мають єдиної думки про те, що ж усе-таки стало прихованими механізмами для такого різкого загострення ситуації на півострові. Так, західні ЗМІ пов’язують те, що трапилося, із внутрішньополітичними процесами в КНДР. Зокрема, інцидент може бути використаний для підтримання бойового духу та закріплення влади нового покоління північнокорейського керівництва. Кілька останніх місяців західні медіа активно мусують тему про те, що в Пхеньяні розпочався процес передачі влади нинішнім керівником Кім Чен Іром своєму третьому, і наймолодшому, сину 27-річному Кім Чен Уну. Йому нещодавно було присвоєно звання генерала, хоча до цього він не мав особливих бойових заслуг. У той самий час південнокорейські і західні ЗМІ вважають, що Кім Чен Ун був названий наступником Кім Чен Іра на розширених зборах Трудової партії, які відбулися у вересні в Пхеньяні, — першій з 1980 року подібній партконференції. Після неї було лише оголошено про те, що Кім Чен Ун отримав посаду в ЦК Трудової партії Кореї і став віце-головою центральної військової комісії партії. Водночас розмови про нього як про наступника точаться з початку 2009 року, і навряд чи інцидент у Жовтому морі означатиме якісь серйозні перестановки на політичному олімпі в Пхеньяні.

Друга версія, більш ймовірна: інцидент 23 листопада мав відвернути увагу від іншого, набагато серйознішого інциденту. 12 листопада група вчених зі Стенфордського університету (США) побувала в північнокорейському ядерному центрі в Йонб’йоні. За словами учасників делегації, їм було продемонстровано будівництво нового ядерного реактора, а також, що більш важливо, діючий новітній центр зі створення ядерного палива на основі низькозбагаченого урану та близько двох тисяч абсолютно нових центрифуг, встановлених у ньому. Як виявилося пізніше, про його існування нічого не знала американська розвідка. При цьому екскурсоводи з корейської сторони самі хвалилися, що все тут побудовано без допомоги інших країн. Американські вчені не побачили в центрі ознак виробництва плутонію, необхідного для створення атомної бомби. Водночас у своїй доповіді за підсумками поїздки вчені зробили висновок, що побачені потужності легко можуть бути використані для воєнних цілей. Після цього в регіон прибули американські дипломати з метою прояснити ситуацію і з допомогою Пекіна (котрий, схоже, єдиний, хто має хоч якийсь вплив на північнокорейців) поновити переговори стосовно ядерної програми КНДР. Нагадаємо, що вони були припинені торік, слідом за чим 29 квітня Пхеньян провів підземне ядерне випробування. Після інциденту 23 листопада США знову заявили про готовність сісти за стіл переговорів із КНДР. І знову просили Пекін посприяти в цьому питанні. Пхеньян поки що ніяк не відповідає на мирні ініціативи.

Очевидно, що критичного рівня напруженості на Корейському півострові і навколо нього, що змусив би комуністичний режим сісти за стіл переговорів, ще не досягнуто. В цьому закладено потенційну небезпеку всієї нинішньої ситуації, яка загрожує новими інцидентами локального масштабу. Також зрозуміло, що свої козирі Пхеньян може використовувати тільки за столом переговорів, у широкомасштабному воєнному конфлікті його карту буде бито, і подальша ескалація напруженості з його боку — це не більше ніж блеф. Разом з тим Південна Корея та її союзники, а також світове співтовариство повинні, очевидно, зрозуміти, що силовим тиском на Пхеньян мало чого вдасться домогтися, і тому найкращим виходом буде дипломатична і акуратна гра із залучення КНДР у новий раунд багатосторонніх переговорів.