Арабський ренесанс

Першого серпня, всього через десять днів після початку власної дослідницької місії до Марса, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) запустили атомну електростанцію, першу в арабському світі. Нафта й газ із Перської затоки нікуди не поділися, але не вони тепер визначають майбутнє регіону.

В ОАЕ, регіоні Ад-Дафра емірату Абу-Дабі, розпочав генерацію перший блок атомної електростанції (АЕС) Барака. Після пуску всіх чотирьох блоків, орієнтовно до 2023 року, на атомну генерацію припадатиме 25% електроенергії в ОАЕ з населенням 10 млн людей. Стабільна атомна генерація має згладжувати коливання генерації відновлюваних джерел — сонячного світла та вітру. За розрахунками, запуск станції має зменшити викиди вуглецю на 21 млн тонн на рік, що еквівалентно усуненню з доріг 3,2 млн автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння.

ОАЕ стали 31-ю країною, що має власну атомну генерацію електроенергії, і першою новою країною в цьому клубі з 1990 року, коли свою АЕС запустив Китай.

Незадовго до цієї події з космодрому в японському космічному центрі Танеґасіма було запущено космічну ракету Міцубісі H-IIA з супутником «Аль-Амаль» («Надія») ОАЕ, який на початку наступного року має приєднатися до шести інших супутників на орбіті Марса (три — США, два — ЄС, зокрема один спільно з РФ, один — з Індією). У часове вікно цього літа до поверхні Марса послали свої місії США і Китай (це складніші місії, ніж вивчення атмосфери з орбіти). РФ намагалася від них не відстати, але через технічні проблеми змушена відкласти запуск на наступне часове вікно, яке відкриється 2022 року (щоб встигнути до наступного зближення Землі й Марса).

В ОАЕ не приховують, що смисл марсіанської місії не тільки науковий. Початок дослідження Марса має бути приурочений 50-річчю утворення держави, яке відзначатимуть у грудні наступного року. Таке використання космічних досягнень — не новина. Але все-таки йдеться саме про досягнення, а не куплений атрибут статусу. Навіть якщо місія до Марса не буде успішною (близько 30% таких місій невдалі), реалізовуючи космічну програму, ОАЕ встигли глибоко змінити систему освіти на користь сучасних високих технологій і значно підвищити пропорцію високотехнологічних виробництв. В ОАЕ стверджують, що супутник, відправлений до Марса, на 100% створений з нуля тільки їхніми вченими та інженерами. Можливо, це твердження трохи силуване: ОАЕ співпрацювали з Південною Кореєю над створенням супутників спостереження Землі, посилали свого астронавта на Міжнародну космічну станцію. Учені, які реалізовували місію до Марса, тісно співпрацювали з американським Університетом Колорадо в Боулдері. Але, в кожному разі, ОАЕ продемонстрували, що можуть ставити амбіційні цілі й досягати їх.

Реалізація проєкту АЕС Барака почалася 2009 року, коли тендер на будівництво виграла коаліція на чолі з південнокорейською компанією KEPCO. Проєкт оцінювався у 20 млрд дол., потім подорожчав до 30 млрд. Оцінка вартості під час пуску першого блоку становила 24,4 млрд дол. Спочатку пуск першого блоку очікувався 2017 року. Але національний орган ОАЕ, повноважний сертифікувати діяльність у сфері ядерної енергетики, вишукав безліч недоробок, що затримало початок завантаження блоку паливом до лютого 2020 року. Після отримання ліцензії перший блок було введено в робочий режим і підключено до електричної мережі. Будівництво другого блоку вже завершене, але процес сертифікації щойно розпочато. Третій блок готовий на більш як 90%, четвертий — на більш як 80%.

В АЕС Барака працюють реактори APR-1400 виробництва Південної Кореї. Їхня потужність, як зрозуміло з індексу, становить 1400 мегават. Вони значно потужніші за ВВЕР-1000 радянського виробництва потужністю 1000 мегаватів, які працюють в Україні, і потужніші за нові російські ВВЭР-1200 потужністю 1200 мегаватів. APR-1400 почали розробляти 1992 року на основі корейських реакторів попереднього покоління OPR-1000, що базувалися на дизайні американської компанії Combustion Engineering. Для нового покоління корейських реакторів теж використовувалися напрацювання цієї компанії, атомний бізнес якої на той час був куплений компанією Westinghouse.

Крім ОАЕ, три енергетичних реактори APR-1400 (із загальної кількості у світі 141, включно з новим на АЕС Барака) працюють у Південній Кореї на двох АЕС (усього в країні 24 реактори). У Південній Кореї тестують і скоро мають ввести в експлуатацію ще один реактор цього типу, два будують, будівництво ще двох призупинили. APR-1400 можуть бути використані на новій АЕС Мурсайд у Великій Британії. Реактор APR-1400 отримав ліцензію в Південній Кореї у 2002 році. 2017-го отримав європейський сертифікат EUR, потрібний у деяких країнах поза Європою, таких як ПАР і Єгипет. 2019 року реактор одержав сертифікат Комісії з ядерного регулювання США, який діє впродовж 15 років.

АЕС Барака в ОАЕ, таким чином, використовує потужні атомні реактори нового зразка, побудовані на американському дизайні, які зарекомендували себе в Південній Кореї. Це тепер технологія першої АЕС в арабському світі і третьої в країнах Ісламу (після Пакистану та Ірану).

Станція розміщена на березі Перської затоки неподалік кордону ОАЕ із Катаром. У певному сенсі, вона міститься на лінії двох політичних розламів: між арабським світом та Іраном, а також між ОАЕ і Саудівською Аравією, з одного боку, та Катаром — з іншого. Це дало привід критикам проєкту заявляти, що АЕС Барака несе нові загрози безпеці. Логіка зрозуміла: у разі загострення в Перській затоці АЕС Барака ризикує стати об'єктом теракту або військового удару. У 2017 році проіранські загони хуситів у Ємені вже повідомляли про пуск ракети у бік станції. Але ОАЕ спростували влучення.

Фронтменом критиків виступає відомий британський вчений Пол Дорфман, який консультував уряди Великої Британії і Франції з питань ядерної безпеки, зокрема у зв'язку з утилізацією реакторів атомних підводних човнів. Створена ним Група ядерного консультування торік опублікувала дослідження, що розкриває вади дизайну APR-1400 і ризики його експлуатації в ОАЕ. Головні претензії стосуються відсутності так званого вловлювача активної зони у разі розплавлення (проблема, яку виявила аварія на Чорнобильській АЕС) та недостатньої міцності оболонки реактора, що не дозволяє витримати влучення авіаційної ракети або таран бойового літака. Вердикт Дорфмана полягає в тому, що запущений в ОАЕ реактор — це неправильний реактор, побудований у неправильному місці в неправильний час. Дорфман вважає, що раз уже реактор запущений, потрібні переговори країн регіону для створення спільного протоколу реагування на аварії АЕС Барака.

Не можна сказати, що зазначені технічні вади — критичні, з погляду усталеної практики у сфері атомної енергетики. В конструкції нового покоління реакторів справді передбачені вловлювачі розплавленої активної зони. Але встановлених реакторів із такими вловлювачами ще одиниці. Що стосується посиленої захисної оболонки, то у світі вдосталь реакторів, які взагалі її не мають.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) вітало пуск першого блоку АЕС Барака. ОАЕ для агентства — зразкова країна, з погляду прозорості та безпеки. Ще до початку реалізації своєї ядерної програми ОАЕ оголосили її ключові параметри: відмова від ізотопного збагачення урану (одне з конфліктних питань стосовно Ірану) і підписання додаткового протоколу до гарантій МАГАТЕ, який посилює заходи контролю, виходячи з досвіду їх ігнорування Північною Кореєю та Іраном. З початком проєкту у 2009 році ОАЕ підписали зі США так звану угоду 123. В ній відбиті вимоги розділу 123 Акта про атомну енергію США 1954 року, що містить заборони, які вважаються «золотим стандартом нерозповсюдження», зокрема щодо ізотопного збагачення та переробки відпрацьованого ядерного палива (два ключових процеси, які дозволяють отримувати збройовий уран та плутоній).

Тепер усі великі гравці великого Близького Сходу — арабські країни, Іран, Ізраїль, Пакистан — мають свої технологічні переваги. Очевидно, що це зроблено не без прихильної участі США. Причому арабський світ став власником статусних технологій гармонійно й природно на тлі очікувань арабського ренесансу, а не нової війни на Близькому Сході. Одна з ключових умов досягнення такого результату — дотримання деяких базових правил міжнародної системи безпеки, яка повсюди вважалася зруйнованою, але, ймовірно, просто трансформувалася.

Можна констатувати, що COVID-19 не зупинив світового розвитку, оскільки цього літа ще одна країна стала космічною державою з атомними технологіями.