АНТИТЕРОРИСТИЧНА КОАЛІЦІЯ: ПЕРЕДУСІМ ДОВІРА

Тиждень тому глави держав Європейського Союзу провели в Брюсселі екстрену зустріч, присвячену боротьбі з глобальним тероризмом. Лідери європейських країн розглянули цілий спектр питань, пов’язаних із координацією правоохоронної діяльності й антитерористичних акцій усередині ЄС. Крім цього, обговорені й питання участі Євросоюзу в міжнародній коаліції, створюваній Сполученими Штатами для боротьби з тероризмом.

Питання, пов’язані зі структурою цієї коаліції, її керівництвом, а також процесом розподілу чутливої інформації між її членами, досі викликають серйозні дебати як у Вашингтоні, так і в Брюсселі. Річ у тім, що і Євросоюз, і Сполучені Штати прагнуть не лише здійснювати повний контроль над майбутньою операцією, а й отримувати один від одного всю можливу розвідувальну інформацію, пов’язану з її проведенням. Одночасно кожна зі сторін хотіла б до мінімуму звести обсяг переданих партнерам своїх власних розвідданих, не кажучи вже про джерела та шляхи їх отримання.

Поки що детальні плани американської військової операції мають лише англійці. Минулого понеділка у Лондон їх привіз заступник глави британського оборонного відомства генерал Ентоні Пігготт. Великобританія, що беззастережно підтримала Америку, стала першою (і, можливо, єдиною) країною, що ознайомилася з військовими планами США. На підставі цих документів британський кабінет міністрів прийме рішення про ступінь участі власних збройних сил у майбутній операції.

Що ж робити решті держав Євросоюзу? Не маючи можливості контролювати використання чутливої інформації про всі аспекти планування операції союзниками, у тому числі про місце, час і засоби її проведення, такі країни, як Німеччина та Франція, навряд чи захочуть бути відвертими і надавати американцям власні розвіддані.

Дії коаліції були б ефективнішими, якби вона забезпечила політичне прикриття для її учасників, розподіляючи між ними відповідальність за кожну з проведених акцій. Ми ж поки що маємо якусь єдину формалізовану абстрактну структуру, що взяла на себе боротьбу з тероризмом. Однак щоб така структура почала діяти ефективно, а всередині неї було досягнуто високого рівня довіри, необхідного для проведення таємних операцій, знадобляться роки, а може й десятиліття. Терористи ж чекати закінчення організаційних заходів не будуть.

Однак щось уже зроблено. Результатом зухвалих акцій терористів у Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня явився міжнародний консенсус щодо необхідності початку нещадної боротьби з тероризмом, на досягнення якого за інших обставин могли піти десятиліття. Європейські держави зовсім недавно всіма силами опиралися намаганням США розширити перелік місій НАТО за рахунок антитерористичних акцій. Американці у свою чергу домагалися цього вже досить довго. Останній раз вони умовляли своїх союзників переглянути вимоги п. 5 Північноатлантичного договору два роки тому, коли після вибухів посольств США в Кенії і Танзанії намагалися знайти управу на невловимого бін Ладена. І от зараз, після того як на очах у всього світу впали башти Всесвітнього торгового центру, європейці одностайно підтримали пропозицію Вашингтона застосувати цей пункт, розцінивши дії терористів як напад на одного з членів НАТО, і благословили альянс на війну з міжнародним тероризмом.

Маючи безперечні докази діяльності терористичних груп у європейських державах, у тому числі у Німеччині, Великобританії та Франції, а також інформацію з різноманітних джерел про заплановані теракти у Брюсселі, ЄС досить швидко досяг згоди з приводу дій, спрямованих на те, аби не допустити повторення «американської трагедії» у Європі. Поки лідери країн Євросоюзу домовлялися про створення антитерористичної коаліції, міністри внутрішніх справ і юстиції визначили більше трьох десятків першочергових заходів, покликаних посилити координацію у сфері внутрішньої політики європейських держав. Вирішено було, зокрема, створити окремий підрозділ із боротьби з тероризмом у структурі Інтерполу, посилити прикордонний і фінансовий контроль у ЄС, увести єдині для всіх країн ордери на розшук й арешт підозрюваних у скоєнні терактів, а також спростити процедуру екстрадиції. Перелік згаданих заходів одностайно затвердили на засіданні глав держав ЄС.

Що ж стосується взаємин Європи та США, то тут усе набагато складніше. Попри історично близькі зв’язки між Старим і Новим Світом, а також бажання обох сторін створити коаліцію, сьогодні існує безліч об’єктивних перешкод для проходження розвідувальної інформації з одного берега Атлантики на інший і назад.

Європейці хотіли б стати рівноправними партнерами з американцями в майбутній війні, отримуючи у повному обсязі всю розвідувальну інформацію і беручи участь в оперативному управлінні бойовими діями. Зі свого боку, Сполучені Штати, вочевидь, опиратимуться такому підходу, вважаючи за краще передавати своїм партнерам із коаліції розвіддані вибірково, дотримуючись власних критеріїв. А розвідки європейських держав, зі свого боку, також намагатимуться ділитися з американськими колегами лише тим, чим вважатимуть за потрібне. Держави ЄС серйозно побоюються того, що міжнародна кампанія боротьби з тероризмом вестиметься за американськими правилами і фактично підпорядкує Сполученим Штатам європейські інституції та європейські інтереси.

Державні чиновники країн ЄС уже неодноразово висловлювали невдоволення ізоляціоністським характером зовнішньої політики президента Джорджа Буша. Зокрема, його наміром різко обмежити американську присутність у таких вибухонебезпечних регіонах світу, як Балкани та Близький Схід. А практично відразу ж після рішення НАТО про застосування ст. 5 Північноатлантичного договору французькі офіційні особи заговорили про те, що Сполученим Штатам необхідно перед початком військових дій провести консультації з усіма країнами альянсу. І канцлер ФРН Герхард Шрьодер, виступаючи перед парламентом своєї країни, заявив: «країни НАТО мають не лише зобов’язання перед альянсом, а й права, у тому числі право на отримання всієї необхідної інформації і на участь у консультаціях».

Інші європейські лідери також стали наполегливо нагадувати своїм американським колегам, що процес обміну розвідувальною інформацією є «вулицею з двостороннім рухом». Наприкінці минулого тижня високопоставлена делегація ЄС побувала у Вашингтоні, де обговорила з американцями питання взаємодії в боротьбі з тероризмом. На прес-конференції після закінчення переговорів Луї Мішель, міністр іноземних дій Бельгії — країни, яка головує зараз у ЄС — особливо підкреслив необхідність обміну інформацією між союзниками у повному обсязі і закликав до «постійних, своєчасних і всеосяжних консультацій на всіх рівнях».

Попри те, що переговори, пов’язані з організацією антитерористичної операції та управлінням коаліційними силами, проходять у найглибшій таємниці, до них прикута особлива увага спостерігачів. Це зрозуміло — переговори стосуються самої суті європейсько-американських відносин, а ті в свою чергу є досить складною і суперечливою системою, у якій вигадливо сплелися потужна взаємна підтримка, співробітництво, недовіра і конкурентна боротьба. Такий характер взаємин між США і ЄС неминуче накладатиме відбиток і на процес циркуляції чутливої інформації між членами коаліції. У той час як США, Канада та Великобританія вже мають спільний фонд розвідданих, інші європейські члени НАТО не поспішають до них приєднатися. Та ж Франція, наприклад, не надто часто ділиться добутими секретами з Вашингтоном. Це й не дивно — французи традиційно дуже трепетно ставилися до питань національного суверенітету своєї країни, особливо в такій чутливій сфері, як розвідувальна.

Однак сторони надзвичайно зацікавлені у взаємному обміні інформацією. Європейці не можуть зрівнятися з американцями у технічних можливостях контролю ситуації в усьому світі й обробки отриманих даних у стислий термін. Зате окремі члени ЄС, у тому числі Ірландія, Іспанія, Франція та Німеччина, мають унікальний досвід багаторічної боротьби з місцевими терористами, чого не можна сказати про Сполучені Штати. Крім цього, спецслужби держав ЄС мають більше можливостей відстежити діяльність осередків горезвісної організації «Аль-Каїда» у країнах Євросоюзу, а також перекрити надходження коштів на рахунки терористів у європейських банках. До того ж США дуже зацікавлені в розвідданих, отриманих оперативним шляхом у тих країнах, де американська розвідка, на відміну від європейської, не має розвиненої агентурної мережі — Пакистані, Судані, Алжирі, Лівані, Індонезії, північній і західній Африці.

Отже, щоб антитерористична коаліція стала по-справжньому дієвою, їй варто створити відповідну структуру обміну інформацією між її членами, що передбачає повну участь останніх у виробленні рішень й управлінні операціями. Досягти цього в короткі терміни навряд чи буде можливо. Поки можна сподіватися, що це буде зроблено всередині Європейського Союзу. Фактична ліквідація кордонів між країнами ЄС і запровадження загальної валюти дозволяє сподіватися на організовану на Європейському континенті чітку координацію діяльності правоохоронних і розвідувальних органів. А єдина загальноєвропейська розвідувальна структура може зрештою підвищити ефективність спецслужб Європи до рівня американських. Можливо, це дозволить союзникам подолати нинішню недовіру один до одного.