Африка вчаділа

У столиці Чаду Нджамені спекотно навіть за африканськими мірками. Там з минулого тижня тривають запеклі бої. Повстанці з різних угруповань укотре намагаються скинути президента цієї центральноафриканської держави Ідрісса Дебі Ітно. У середу чадська влада заявила про розгром повстанців. Але вони, схоже, видають бажане за реальне: неподалік від Нджамени постійно перебувають сотні автомобілів, на яких повстанці здійснюють свої напади. Вони ж кажуть про перегрупування й заявляють про свою готовність піти на перемир’я. Проте час від часу в самому місті йде запекла перестрілка, а в його околицях ведуть вогонь урядові вертольоти. За словами очевидців, Нджамена всіяна трупами й обгорілими остовами машин. Будинки в центрі столиці подовбані кулями й осколками снарядів, її жителі десятками тисяч втікають до сусіднього Камеруну.

Через міжнародний аеропорт у Нджамені, контрольований французькими солдатами, країну вже залишили сотні іноземців. Переважно французів. На щастя, як запевняє зовнішньополітичне відомство України, в Чаді — одній із найбідніших африканських держав — немає наших громадян...

Чад, колишня французька колонія, став незалежною державою 1960-го. І всі наступні роки в країні, де проживає понад двісті народностей, ні на хвилину не припинялася збройна боротьба за владу між різними етнічними групами. Представники африканських племен воюють одне з одним. Своєю чергою, африканці, які сповідують християнську релігію й дотримуються місцевих вірувань, борються з арабами-мусульманами. Активну участь у цьому збройному протистоянні беруть Франція, Лівія, Судан та інші країни.

Париж, для якого Чад є одним із плацдармів для військової присутності в Африці, підтримує то християн, то мусульман — залежно від того, хто в цей момент перебуває при владі. А от Тріполі й Хартум традиційно на боці мусульман. При цьому Нджамена постійно конфліктує з сусідніми країнами через прикордонні території. У 2002 році, наприклад, між Чадом і Центрально-Африканською Республікою спалахнув прикордонний конфлікт. А до цього протягом майже
трьох десятиліть у Чад постійно вторгалася лівійська армія.

Відносний спокій у Чаді настав після того як до влади в результаті перевороту 1990 року прийшов представник африканського племені загава Ідрісс Дебі. Відтоді він виграв кілька президентських кампаній. Проте ціною відносної стабільності в країні стало посилення особистої влади Дебі, що в контексті складної соціально-економічної ситуації викликає дедалі зростаюче невдоволення його правлінням з боку різних етнічних груп.

Нині в Чаді діє кілька антиурядових угруповань, які час від часу намагаються скинути з президентської посади Дебі, звинувачуючи його в жорстокості й корупції та вимагаючи провести «справді демократичні вибори». Серед цих угруповань — Союз сил за демократію й розвиток (ССДР), Фундаментальний ССДР, Об’єднаний фронт за зміни й національну згоду Чаду. У квітні 2006 року повстанці з Об’єднаного фронту за зміни штурмували столицю. Але їхня спроба закінчилася невдачею.

У жовтні минулого року в лівійському місті Сірт уряд Чаду в присутності лідерів Лівії й Судану Муамара Каддафі й Омара Аль-Башіра підписав мирну угоду з основними опозиційними рухами. Але через кілька днів після підписання перемир’я Нджамена звинуватила Хартум в обстрілі суданськими військовими прикордонної території Чаду. І хоча представники міжнародних миротворчих місій тоді не змогли підтвердити або спростувати цю інформацію, перемир’я між конфліктуючими сторонами було зірвано.

І от тепер спробу домогтися свого почали повстанці з Союзу сил за демократію й розвиток. Власті Чаду звинувачують у підтримці чадських заколотників сусідні Судан і Лівію. Суданські власті заперечують це й своєю чергою інкримінують Нджа­мені те, що вона допомагає повстанцям у суданській провінції Дарфур. Цілком можливо, ці взаємні звинувачення відповідають дійсності. В Африці така політика часте явище: конфліктуючі держави нерідко підтримують повстанські угруповання з суміжних країн, щоб у такий спосіб стримувати територіальні амбіції своїх сусідів.

Тим часом загострення ситуації в Чаді відстрочило направлення в цю країну 3700 чоловік військового миротворчого контингенту Європейського Союзу, так званий Eurfor. Вони мали на сході республіки забезпечувати безпеку 400 тисяч біженців із Дарфура. Нині в Чаді перебуває передовий загін Eurfor із 70 військовиків, які займаються підготовкою баз для розміщення основних сил. А от коли прибуде решта миротворців, більшу частину яких становитимуть французи, невідомо.

Очевидно, що, з огляду на загострення ситуації в Чаді, українське керівництво має тричі подумати, вирішуючи питання про направлення туди наших солдатів. Нагадаємо, що під час недавнього візиту в Брюссель Юлії Тимошенко Хав’єр Солана закликав Київ брати участь в операції з безпеки в цій африканській республіці. А от глава парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони Анатолій Гриценко поки що не рекомендує приймати рішення про направлення вертолітних підрозділів у Чад. Зокрема й через безпеку, тому що «вертоліт — дуже приваблива мішень для тих, у кого є злочинні наміри».

Попри безперервні спроби повстанців заволодіти містом, Ідрісс Дебі поки що утримує владу. Його підтримує міжнародне співтовариство: у вівторок Рада Безпеки ООН засудила дії повстанців і закликала всі країни підтримати уряд країни. Глава французького МЗС Бернар Кушнер уже заявив, що Франція може вжити більш рішучих заходів проти чадських повстанців у разі, якщо ті почнуть нові спроби змести уряд країни. Така підтримка Парижа для Дебі має значно більшу вагу: французи мають у Чаді, крім півторатисячного контингенту, ще шість сучасних літаків Mirage F1. А Париж у минулому не вагаючись використовував своїх солдатів для стабілізації ситуації в цій надзвичайно неспокійній центральноафриканській державі.