АФГАНІСТАН IN SPE

Такого ніхто не очікував. Ще зовсім недавно відомі журналісти на сторінках авторитетних міжнародних видань наввипередки стверджували, що американці загрузнуть в афганській кампанії, що самими бомбардуваннями в давно зруйнованій війною країні нічого зробити не можна, що вплив опозиції сильний лише на півночі Афганістану, що таліби боротимуться до останнього солдата тощо. Сьогодні все змінилося. Місія, яка бачилася раніше нездійсненною, виявилася не такою уже й складною. І, як це часто буває, проблеми в її реалізації з’явилися з геть несподіваного боку. Тепер на порядку денному стоїть питання формування в Афганістані ефективної влади і виконання головного завдання союзників — фізичного усунення бін Ладена та інших керівників «Аль-Каїди».

Система оборони режиму талібів практично розвалилася протягом доби. Війська Північного альянсу, які ще зо два тижні тому утримували невеликі гірські райони, сьогодні контролюють близько 80% території всієї країни. Кабул, інші великі міста, як дозріле яблуко, просто впали в руки антиталібської опозиції. Втім, ніякого дива не сталося. А відбулося те саме, що й під час війни в Затоці та операції в Югославії. Всупереч хору аналітиків, які щоразу настирливо доводять, що повітряна операція не приведе до перемоги. Певна річ, ніхто не може сказати напевно, коли саме методичні й досить точні ракетно-бомбові удари викличуть паніку і втечу ворога, але рано чи пізно це станеться. Таліби продовжують здавати провінцію за провінцією, не чинячи жодного опору силам Північного альянсу. Про те, яка частина країни все ще залишається під контролем руху Талібан, судити важко, позаяк відомості про взяття загонами об’єднаного антиталібського фронту тих або інших населених пунктів найчастіше не відповідають дійсності. Надходять повідомлення про нові райони, які переходять у руки Північного альянсу, чиї загони ввійшли до провінцій Лагман, Логар, Нангархар, Пактія, Фарах, Газні. Самі представники антиталібської коаліції пояснюють свій воєнний успіх невдоволенням місцевого населення, яке відкрито виступає проти талібів зі зброєю в руках. Так, стверджувалося, що Кандагар упав унаслідок повстання пуштунів — нібито їхнє п’ятитисячне угруповання ввійшло в місто й роззброїло талібів. (Як з’ясувалося згодом, ці повідомлення виявилися дуже перебільшеними.) За деякими даними, аналогічна обстановка склалася в Джалалабаді та провінції Пактія, де владу у свої руки взяло пуштунське ополчення. Воєнним успіхам Північного альянсу, що останні п’ять років переважно зазнавав поразок, значною мірою сприяли кілька десятків американських і британських бійців загонів спеціального призначення. Їм, очевидно, довелося пригадати те, до чого їх готували у часи «холодної війни». Тоді головним завданням ставилася підготовка загонів антиурядової опозиції й координація їхніх дій разом з операціями американської армії. Важливу роль відіграли й великі партії бойової техніки, у тому числі танки, бойові машини піхоти й установки залпового вогню, які Росія передала Північному альянсу протягом останніх тижнів. Зіграла свою роль і своєрідна «воєнна комерція», коли загони талібів у повному складі переходили на бік своїх противників за певну суму в нетвердій афганській валюті. (Швидше за все, у цьому «жителям півночі» також допомогли їхні могутні союзники, профінансувавши такі незвичні, як на західне розуміння, оборудки.) Нарешті, дуже важливо й те, що США змусили Пакистан якщо не закрити кордон з Афганістаном повністю, то вже напевно припинити постачання боєприпасів. Відтак талібам нічого не залишається, як піти в гори й розпочати партизанську війну. Проте такий швидкий воєнний успіх може бути й пасткою. Для США велика спокуса спробувати встановити власний контроль над Афганістаном, а це загрожує втягуванням уже у внутрішньоафганську метушню. Нині очевидно, що всередині Північного альянсу існують досить серйозні розбіжності. Спроби ввести у майбутнє керівництво Афганістану якісь нові постаті можуть призвести до тієї кривавої усобиці, яка й забезпечила перемогу Талібанові п’ять років тому. Інша небезпека — втягування в партизанську війну. Це неминуче станеться після спроби добити талібів. І розгоратися ця війна може, починаючи з міст Кундуз і Кандагар. У першому сили Північного альянсу оточили кілька тисяч талібів та бойовиків з інших країн — пакистанців, арабів і чеченців, а в другому, з огляду на все, окопався сам мулла Омар. У Кундузі таліби погодилися капітулювати лише за умови, що їхнім іноземним товаришам по зброї дадуть безкарно піти. Таким чином, своїм противникам вони поставили наперед неприйнятний ультиматум. А щодо Кандагара, то тут воєнна нарада талібів узагалі відмовилася від переговорів і ухвалила рішення захищати місто до останнього й перейти до партизанської війни. Поки що всі перемоги антиталібської коаліції забезпечені в основному авіаударами союзників. Але можливості авіації в Афганістані обмежені. Вона ефективна лише тоді, коли необхідно знищувати ешелоновані лінії оборони противника. Проте якщо таліби почнуть вести бойові дії невеликими партизанськими групами, удари з повітря втратять сенс. Досі таліби не використовували свій військовий потенціал, воліючи відступати з тих населених пунктів, які вони раніше контролювали. Сьогодні ситуація змушує їх переходити до активних бойових дій. Оборона Кундуза, де таліби опинилися в найбільш невигідному становищі, може показати, наскільки вони до цього готові. Одне слово, воєнна перемога сьогодні обертається для антитерористичної коаліції новими проблемами. Уже зараз треба думати, як завершувати цю операцію, і очевидно, що кампанія буде тим успішнішою, чим обмеженішими будуть її воєнні цілі.

Узяти живим або мертвим! Різка зміна стратегічної ситуації дає американцям і їхнім союзникам з антитерористичної коаліції нові можливості для захоплення та знищення керівників «Аль-Каїди». Війська спеціального призначення США отримали можливість діяти на значній частині афганської території. З великим рівнем упевненості можна припустити, що незабаром де-небудь у Мазарі-Шаріфі чи Кабулі буде створено базу для загону спеціального призначення, звідки можна висаджувати вертолітні десанти в будь-який пункт країни. Нині, коли на талібів звалилися власні проблеми, бін Ладен та його сподвижники не можуть розраховувати на їхню допомогу, проте упіймають головних організаторів терактів в Америці ще не скоро. «Або вони постануть перед правосуддям, або правосуддя — перед ними», — заявив Джордж Буш, маючи на увазі долю Усами бін Ладена та інших лідерів міжнародного тероризму. Президент США з властивою йому прямотою пояснив, що «терорист номер один» потрібен йому живий або мертвий. А представники американо-британського командування запевняють, що кільце навколо бін Ладена дедалі сильніше стискається. За даними розвідки, ватажок ісламських терористів ховається десь на схід від Кандагара. Цю інформацію підтвердив і міністр внутрішніх справ Північного альянсу Юнус Кануні. Західні газети публікують переконливі фотографії бункерів, розвалених американськими бомбами, і всіляко підтримують думку про те, що бін Ладен поки що нікуди не втік і тепер уже навряд чи зможе вибратися з Афганістану. Хоч шанс залишити країну в нього ще недавно був, оскільки в його розпорядженні перебувало безліч літаків. Річ у тому, що лідер терористів після приходу до влади в Афганістані талібів став практичним власником національної авіакомпанії «Аріана» й активно використовував її в інтересах свого угруповання. Тепер практично всі літаки цієї компанії розбиті внаслідок авіаударів американців. За словами американських посадових осіб, зі звуженням території, підконтрольної Талібану, у бін Ладена та його поплічників залишається дедалі менше шляхів для втечі. На сьогодні винагорода за сприяння в пійманні ватажка «Аль-Каїди» становить 25 мільйонів доларів. Як заявляють очевидці, працівники американської розвідки, допитуючи полонених, котрі можуть знати місцеперебування бін Ладена, не забувають нагадати їм про цю цифру. Союзники з антитерористичної коаліції не сумніваються: рано чи пізно лідер терористів потрапить у розставлені тенета. Якщо це станеться й «генія терору» вдасться допровадити в міжнародний суд, Джорджу Бушу можна буде сміливо готуватися до другого терміну перебування на посаді американського президента.

Місія можлива? На перший погляд може видатися, що відколи Північний альянс відбив Кабул і там почала функціонувати адміністрація Бурхануддіна Раббані, який узяв на себе практично функції президента Афганістану,— ситуація в цій країні починає стабілізуватися. На жаль, таке враження дуже далеке від реальності. По-перше, прагнення пана Раббані призначити своїх міністрів до адміністрації, яка формується в Кабулі, не знаходить розуміння у спеціального представника генерального секретаря ООН Францеска Вендрелла. Адже це суперечить домовленостям, згідно з якими Північний альянс не узурпуватиме процес формування нової влади в Кабулі до формування уряду з участю всіх етнічних груп Афганістану. А саме до цього наполегливо закликали «жителі півночі» американців на переговорах у Ташкенті міністра закордонних справ альянсу Абдулли Абдулло та спецпредставника президента США по Афганістану Джеймса Доппінса. Взагалі американці намагаються грати «першу скрипку» у внутрішньоафганському врегулюванні. Проте не меншу активність, ніж Вашингтон, у цих питаннях виявляє й Москва. У Кабулі вже перебуває чималенька російська делегація, що репрезентує три відомства — Міністерство оборони, МЗС і МНС. У афганській столиці відбулися переговори росіян із Раббані про надання додаткової гуманітарної і військово-технічної допомоги та про можливість поновлення роботи російських диппредставництв у Кабулі. Слід віддати росіянам належне — їхній дипломатичний десант став першою іноземною делегацією, яка відвідала Кабул після того, як місто залишили таліби. Проте найцікавішим свідченням дипломатичної активності Росії може служити інформація радіо «Свобода» про те, що найближчим часом до Мазарі-Шаріфа прибуде польовий командир Малік-Хан, колишній сподвижник генерала Дустума, який свого часу зрадив його і фактично допоміг талібам оволодіти Мазарі-Шаріфом. З огляду на все, Москва в його особі намагається знайти прийнятного для себе пуштунського лідера, здатного претендувати на представництво пуштунів у структурі майбутньої коаліційної влади. Адже, попри те, що Афганістан — багатонаціональна країна, де жодна з народностей не становить більшості, найчисельніша національна група тут — пуштуни, які завжди відіграють провідну роль у суспільстві. Але якщо пригадати той рівень ворожості, який розділяє Дустума й Маліка, важко сподіватися, що вони в змозі досягти тривалого порозуміння. А це робить можливим новий спалах збройного протистояння в боротьбі за владу в північних провінціях Афганістану. Намагається не відставати від подій і Іран, у якого досить тісні відносини з Північним альянсом. Тегеран також має намір відновити в Кабулі свою дипломатичну місію, а в Герате, на заході Афганістану, уже працює іранське консульство. Тим часом останнє слово у питанні формування нового афганського уряду належатиме все-таки ООН. Посол цієї організації в Афганістані Лахдар Брахімі планує в найближчий понеділок провести у Берліні зустріч представників народів Афганістану. Такий форум покликаний стати першим кроком на шляху до створення в Афганістані представницького перехідного уряду. Заступник Брахімі Францеск Вендрелл, який протягом трьох днів вів у Кабулі переговори з ключовими постатями Північного альянсу та іншими лідерами фракцій і етнічних общин, все-таки переконав їх у необхідності приїхати до Німеччини. Серед учасників переговорів буде й колишній король Афганістану Захір Шах. А ось представників талібів у Берліні не чекають — за словами Вендрелла, цей рух уже перебуває на межі розвалу. Сьогодні з’явився унікальний шанс для створення нового, незалежного, мирного і єдиного Афганістану, а для цілого покоління жителів цієї країни — вперше пізнати, що таке мирне життя. І чи буде цей шанс реалізовано, великою мірою залежить від самого афганського народу. Американські військовики й оонівські функціонери можуть лише допомогти їм виконати цю місію, але ніколи самі не зроблять цього за афганців.