Абхазія: рейкова війна чи магістраль до миру

Коли вертоліт із розпізнавальними знаками ООН на борту пролітає над зоною розмежування грузинських і абхазьких військ у Гальському районі Грузії, найсильніше враження залишають не тільки остови спалених дощенту будинків і безлюдне село на цій благодатній землі, а й залізниця, місцями геть зруйнована. Магістраль, якою за часів СРСР авторові пощастило проїхати до оздоровниць Кавказу, сьогодні являє собою жахливе видовище. Уздовж колії лежить перекинутий пасажирський потяг. Вагони — згорілі, зрешечені кулями і понівечені. Кажуть, під час грузино-абхазького конфлікту 1992—1993 років тут проходив своєрідний бойовий рубіж, який використовували обидві сторони. (Мало хто пам’ятає, що формальним приводом до початку війни в Абхазії стало введення до регіону підрозділів Держради Грузії 14 серпня 1992 року саме для охорони залізниці і боротьби з бандитами, котрі грабували поїзди та склади.)

Колись важлива стратегічна магістраль — найзручніший шлях у Закавказзя, зокрема до Грузії та Вірменії, не діє вже понад 15 років. До осені 2007-го курсували поїзд від Сухумі до російського кордону — станції Псоу й електричка до Сочі, але через аварію підстанції та знос рухомого складу з 8 січня нинішнього року пасажирське сполучення в Абхазії цілком припинилося, і тепер залізницю використовують лише російські військові. Минулого тижня, 31 травня, по ній на грузинську територію, котра нині контролюється невизнаним абхазьким урядом, був доставлений підрозділ залізничних військ РФ чисельністю 400 чоловік плюс будівельна спецтехніка.

Військова частина прибула без зброї, проте, як говориться в заяві російського оборонного відомства, ця операція здійснена на виконання рішення найвищого російського керівництва і на прохання абхазької сторони. Є дані, що дорога буде відновлена за три місяці для ввезення до Росії будматеріалів, потрібних для підготування Олімпійських ігор у Сочі. Залізничники у військовій формі відновлюватимуть зруйновані ділянки дороги з можливим подовженням її аж до річки Інгурі (висаджені в повітря 1992 року мости через неї перервали наскрізне сполучення), по якій проходить лінія, що розділяє Грузію й Абхазію. На виправдання своїх дій Росія також посилалася на досягнуті ще 2003 року домовленості керівництва Грузії та Росії про те, що цією дорогою мав бути відновлений транзит до Вірменії. Ця ідея була закладена в основу консорціуму, який, хоч і був створений за участі Вірменії й Абхазії у травні 2006 року, але зробити нічого не встиг — з осені 2006 року відносини Тбілісі й Москви розладналися.

Грузія називає дії сусідки черговим актом агресії і заявляє, що з Тбілісі свої дії російські військові не узгоджували. В угоді з Росією від 2003 року немає посилань на те, що дорогу відновлюватимуть військові спеціалісти, та оскільки вони прибули, кажуть у Тбілісі, отже, Росія готується до інтервенції, готуючи транспортні артерії й інфраструктуру для перекидання своїх військ. Грузія також зазначила, що паралельно з інженерною частиною до регіону прибули 500 десантників-миротворців. Отже, чисельність російського військового контингенту нині сягнула 2,5 тис., при тому, що, відповідно до міжнародних угод, Росія може тримати тут до 3000 миротворців. Росія наполягає — залізничники, хоч вони й військові, не враховуються.

Залізнична магістраль знову стала причиною конфлікту. Грузію обурює те, як безцеремонно Росія вкотре нехтує її суверенітетом, даючи зрозуміти, що не зважатиме на думку Тбілісі. На бік грузинів стали США (у Конгресі ухвалили резолюції з цього питання) та ряд інших країн, зокрема члени НАТО і Євросоюзу. Саме цей інцидент став приводом для особистої розмови між президентом Грузії Михайлом Саакашвілі та президентом РФ Дмитром Медведєвим. Лідери обмінялися думками і вирішили продовжити обговорення проблеми під час першої особистої зустрічі на Економічному саміті в Санкт-Петербурзі 6—8 червня, де має відбутися знайомство нового президента Російської Федерації з лідерами країн — членів СНД.

Напівзруйнована залізниця в Абхазії має нині не лише стратегічно важливий із військового погляду потенціал, а й змогу за сприятливої ситуації стати «дорогою миру». Певне, це мала на увазі недавно призначена міністром закордонних справ Грузії Катерина Ткешелашвілі, коли сказала, що «не може казати однозначно «ні» на можливість відновлення залізниці». За її словами, «якщо Росія виведе із зони конфлікту свої залізничні війська, військові формування, які перебувають в Абхазії під прикриттям миротворців, й анулює рішення від 16 квітня про особливі відносини з Сухумі, то з решти питань можна вести переговори». Річ у тім, що ще 2003 року за часів Едуарда Шеварднадзе Грузія ув’язувала свою згоду на відкриття залізничного сполучення з Росії з Вірменією через грузинську територію з питаннями повернення біженців-грузинів до Абхазії, особливо на північ від Гальського району. Це одна з найгостріших тем у врегулюванні конфлікту, і така «пакетна» угода стала б своєрідним локомотивом, який витяг би мирні переговори Тбілісі та Сухумі з глухого кута. Питання лише в тім, як лідери Тбілісі, Москви та Сухумі, а також країн і організацій, причетних до мирного процесу в Закавказзі, зуміють розпорядитися перевагами діючої залізниці.

У дещо оновленому варіанті (з урахуванням потреби брати до уваги думку керівництва Абхазії, із яким грузини готові тепер вести прямий діалог про автономію) пакет угод міг би бути значно розширений і, наприклад, включати також угоду про гарантії ненасильницького розв’язання конфлікту і навіть демілітаризації Кодорської ущелини, поновлення залізничного консорціуму і скасування економічних санкцій Росії проти Грузії тощо.

З огляду на це, односторонні дії росіян, навіть викликані добрими намірами гуманітарного характеру, не видаються конструктивними. Адже, прагнучи усе вирішити без участі Тбілісі, Москва напередодні важливої зустрічі лідерів двох країн намагається вибити з рук Саакашвілі важливий козир — саму можливість вести переговори про відновлення дороги в контексті мирних домовленостей. Якщо це станеться, у Тбілісі мають намір активізувати заходи протидії російській «агресії». І вони не обмежаться лише дипломатичними демаршами та вимогами скликання Радбезу ООН.

Грузія намагається заручитися підтримкою своїх зусиль з розв’язання абхазької проблеми в міжнародної спільноти. Успіхом грузинської дипломатії можна вважати не лише прямі ініціативи Михайла Саакашвілі, звернені до керівництва Абхазії, і розпочаті в травні прямі грузино-абхазькі консультації, а й також участь у них представників США та Євросоюзу в ролі посередників. (Верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики та оборони Хав’єр Солана відвідав Тбілісі та Сухумі 6 червня, щоб висловити зацікавленість в участі Євросоюзу в розв’язанні конфлікту.) Тепер Росія не матиме такого впливу на процес, як раніше. А у разі, якщо політика Москви в Закавказзі за часів Дмитра Медведєва не зазнає змін, Тбілісі має право — за угодою Путіна і Шеварднадзе від 2003 року — зажадати в односторонньому порядку припинення миротворчої операції і виведення російського контингенту з наступною заміною його міжнародними миротворчими або поліцейськими силами. Володимир Путін якось сказав, що російський контингент може залишити Абхазію за один день, якщо стане небажаним. Сьогодні Михайло Саакашвілі й інші грузинські політики більш ніж прозоро натякають, що цей час настав, і вони готові на місці Росії бачити в кращому разі миротворців Євросоюзу з новим мандатом ООН або миротворчі сили СНД, але представлені не лише росіянами.

Тим більше, після знищення над Абхазією грузинських безпілотних літаків (у чому більшість звинувачують росіян) і серії недружніх випадів Кремля щодо Грузії грузинам не надто важко буде переконати ООН, що Росія, як країна, фактично втягнута в протистояння Тбілісі та Сухумі, не може мати морального, а також і будь-якого іншого права (Статут ООН це прямо забороняє) відігравати в грузино-абхазькому конфлікті роль миротворця.