Підтримати
Три роки тому міжнародна спільнота стала свідком проголошення "халіфату".
Діючи від імені світової релігії, ісламу, тодішнє угруповання "Ісламська держава Іраку і Леванту" не стало обмежуватися вже звичними планами глобального джихаду. Воно взялося за месіанство. Певно, це найскладніша і водночас найнебезпечніша мета релігійного тероризму, який сам по собі є головною транснаціональною загрозою сучасності. Месіанська мета може повністю вимикати раціональність і, навпаки, вмикати крайній екстремізм. У цьому й полягає головна небезпека. Бійці-смертники "Ісламської держави" сприймають земне життя як спробу диявола обдурити людину й відвернути її від головного свого призначення. Смерть для них - справжнє благо.
І от зараз, після бурхливого розквіту, коли світ визнав "халіфат" одним з найбільш небезпечних явищ, настав "момент істини". Він визначить подальшу форму існування "Ісламської держави" у найближчому майбутньому. Як раніше не буде. Будуть зміни. Це розуміють і самі ісламісти, підірвавши мечеть Ан-Нурі та її унікальний "горбатий" мінарет в іракському Мосулі. Місце проголошення "халіфату" і його символ злетіли у повітря. Однак коріння месіанства глибше за фізичні речі і так просто не всихає.
Перед тим як окреслити можливі шляхи розвитку ситуації, пропонуємо поглянути назад, на витоки, і спробувати зрозуміти причини виникнення "Ісламської держави", визнаної ООН терористичною організацією.
На сьогодні це угруповання є невизнаним протодержавним теократичним утворенням із салафітською ідеологією. Виникло воно на базі створеного 1999 року йорданцем Абу Мусаб Аз-Заркаві угруповання "Джамаат Ат-Таухід уа Аль-Джихад" ("Організація Єдинобожжя і Джихаду"), яке 2004-го приєдналося до міжнародної терористичної організації "Аль-Каїда" і дістало назву "Аль-Каїда в Іраку". Розширюючись, уже 2006 року стало "Ісламською державою Іраку". У цей період у вищому керівництві організації з'явився і майбутній "халіф" - Ібрагім Авад Ібрагім Аль-Бадрі Ас-Самарраї, відомий нині як Абу Бакр Аль-Багдаді. Перед цим він був затриманий американськими силами в Іраку й відсидів у в'язницях Абу-Грейб і Кемп-Букка. На посаді керівника тоді ще маловідомої "Ісламської держави Іраку", яка до того ж перебувала на межі розпаду, його затвердив 2010 року лідер "Аль-Каїди" Усама бін Ладен. І той сповна використав свій шанс, показавши неабиякі організаторські здібності.
Люди, які знали Авада Аль-Бадрі, казали, що він непублічний і замкнений у собі. Ймовірно, це наслідок захоплення суфізмом, який проповідує аскетизм і особливу духовність. Авад Аль-Бадрі з небагатої родини. У школі був відмінником з математики і географії, але з англійською мав проблеми. Можливо, не хотів вчити її принципово. Вищу освіту здобув у Багдадському університеті на факультеті шаріату. Це був свідомий вибір, адже високий шкільний бал дозволяв вступити на багато інших спеціальностей. Його постійно згадують з релігійними й історичними книжками в руках. Нині можна точно сказати, що Авад Аль-Бадрі, свідомо чи несвідомо, проявляв розумну обережність. Його більш відомі й публічні "колеги" загинули. Він же створив "халіфат" і очолив його. Це було нелегко. Воювати мав з усіма, включаючи колишніх братів з "Аль-Каїди".
Перемога в такій війні потребує потужного смислу, який би став смислом буття твоїх солдатів і створив міцний віртуальний простір, здатний до протистояння і водночас достатньо привабливий для великої кількості людей. Добре знаючи історію, Авад Аль-Бадрі провів паралель між сучасністю і ранньою мусульманською державою. І тоді, і зараз мусульманський світ проходив період турбулентності й невизначеності. Навколо самі вороги і спроби знайти себе в новому світі. Історія повторюється, і зараз на Близькому Сході новий політичний вакуум, породжений слабкістю центральної влади в низці країн і конфліктами. Немає розуміння прийнятної форми державного устрою. Демократія не приживається. Соціалізм і націоналізм народжують в арабському світі республіки зі спадковою передачею влади, що подібні до монархії. Альтернативи останнім у регіоні фактично немає. Тоді, в Середньовіччі, мусульмани вистояли, і початок цьому поклав перший арабський халіф Абу Бакр Ас-Саддік, один з найближчих соратників Пророка Мухаммада. Саме тому Авад Аль-Бадрі став Абу Бакром, але Аль-Багдаді - пряме посилання на Аббасидський халіфат, столицею якого були Багдад і Самарра (місце народження Авада Аль-Бадрі).
Ще однією причиною, чому Авад Аль-Бадрі звернувся до історії, є священна для мусульман книга - Коран. Слово "халіф" в однині згадується там двічі. Перший раз щодо пророка Давуда (сура "Сад", аят 26). Удруге - в сурі "Корова" (аят 30) щодо першої людини Адама: "І ось Господь твій янголам сказав: "Я на землі Собі намісника (халіфа) поставлю". Вони відповіли: "Невже поставиш на землі того, хто там нечестя сіятиме і кров проллє на неї? Ми ж віддаємо хвалу Тобі та славословимо Твою Святість". Він їм сказав: "Я знаю те, чого не знаєте ви". З цього чітко видно, що "халіф" і, відповідно, "халіфат" є певною формою обрання. Саме Аллах обирає і робить "халіфом". Стати, проголосити себе або бути людьми обраним "халіфом" не можна. Однак ніщо не заважає зробити спробу історичної реконструкції, виступивши під іменем визнаного самою історією халіфа Абу Бакра. Авад Аль-Бадрі так і зробив. Крім того, племінна група Аль-Бадрі включає кілька племен, зокрема й плем'я Курайш, з якого походить Пророк Мухаммад. Тому серед імен сучасного "халіфа" для більшої легітимності часто фігурує ім'я Курайш. З іншого боку, Авад Аль-Бадрі міг трактувати наведену вище суру Корану по-іншому: будь-яка людина може стати халіфом Аллаха на землі за умови досягнення певного рівня духовного розвитку. Така форма розуміння священного тексту теж можлива.
Ясно, що Авад Аль-Бадрі часто і довго в деталях продумував віртуальні аспекти проголошення "халіфату". Однак для такого масштабного кроку потрібно створити не менш масштабні польові передумови, і він їх створював, вміло користуючись обставинами. У спадок йому дісталося доволі слабке угруповання, кількість бойовиків якого не перевищувала й тисячі осіб. Під контролем перебувало лише кілька селищ. Щоб урятувати організацію і не дати їй розвалитися, Аль-Бадрі був змушений діяти швидко. На відміну від попередніх керівників, він почав активно встановлювати контакти з іракськими офіцерами, які служили у збройних силах і спецслужбах за часів Саддама Хусейна, а також функціонерами іракського відділення партії Баас. Військові, як загалом і вся сунітська громада Іраку, опинилися на узбіччі і втратили права за прем'єрства шиїта Нурі Аль-Малікі. Двоє з дядьків Аль-Бадрі працювали в спецслужбах Саддама. Природно, що це сприяло мобілізації в лави "Ісламської держави Іраку" професійних силовиків і партійних функціонерів, діяльність яких різко підвищила військовий та управлінський потенціал організації.
Вже 2011 року, коли американці виводили свої війська з Іраку, лідер "Ісламської держави Іраку" організував низку потужних атак терористів-смертників у Багдаді, заявивши про себе як про потужну бойову одиницю. Це навіть дало привід Дональду Трампу під час президентської кампанії назвати тодішнього президента США Обаму "засновником ІДІЛ", докоряючи йому тим, що американські військові зарано пішли з Іраку. Того ж таки 2011 року Аль-Бадрі відрядив у Сирію, де почалися заворушення, свого помічника Абу Мухаммада Аль-Джулані, щоб той готував базу для розширення "Ісламської держави". Так у Сирії виникла "Джебхат Ан-Нусра". Щоправда, пізніше Аль-Джулані відчув владу і відмовився підкоритися Аль-Бадрі, який проголосив 2013 року створення "Ісламської держави Іраку і Леванту" і зайшов на територію Сирії. Аль-Бадрі довелося силою виганяти з Ракки "Джебхат Ан-Нусру", частина бойовиків якої стала під знамена ІДІЛ. Тоді угруповання ІДІЛ припинило зв'язки з "Аль-Каїдою", лідер якої не підтримав планів Аль-Бадрі. Швидко закріпившись у Сирії, ісламісти в червні-липні 2014 року провели низку успішних наступальних операцій в Іраку, захопили Мосул і проголосили "халіфат". Світ був шокований таким розвитком подій. Проте факт мав місце. На сцені постав "халіф" Абу Бакр Аль-Багдаді.
Що ж окрім вдалої організаційної роботи допомогло створенню "халіфату"? Потрібна щонайменше нейтральна, а краще схвальна позиція населення. Мені доводилося спілкувався з мешканцями "Ісламської держави", які на власні очі бачили спробу повторити історію. І ось що вони розповідають.
Мухаммад, який залишив Ракку 2016-го згадує, що багато саме молодих хлопців приєдналося до "Ісламської держави" у провінціях Ракка і Дейр Аз-Зор на сході Сирії з кількох причин. Головне, що ісламісти дали можливість заробити грошей. Вони добре (500-1000 дол. США на місяць) платили за службу у своїх лавах з доходів, отриманих від продажу нафти й газу, що їх видобували на цих територіях. При цьому важливо, що зазвичай право видобувати і продавати корисні копалини ІД лишала місцевим племенам. Останні просто сплачували визначений податок до бюджету "Ісламської держави". Така схема була вигідною обом сторонам. Дуже важливим стимулом для молоді була можливість одружитися за кошти ІД. В арабських країнах традиція давати викуп за наречену жива, і чоловікам деколи до поважного віку доводиться збирати гроші на одруження. А тут - став бойовиком, отримав зброю, певну владу та ще й одружився. Тоді саме так уявлялася майже ідеальна "сирійська мрія".
Однак слід додати, що не з усіма племенами ісламістам вдавалося домовитися. Найпоказовіший конфлікт виник між ІД і плем'ям Аш-Шаітат, яке вже кілька років воює на боці сирійської армії в провінції Дейр Аз-Зор. Спочатку громадянської війни в Сирії плем'я Аш-Шаітат швидко скористалося нагодою і захопило під свій контроль нафтові вишки у Дейр Аз-Зорі. Платити данину ІД шейхи відмовилися і були за це жорстоко покарані. Багатьох членів племені було страчено.
А ось що каже Ахмад з Дейр Аз-Зора, який теж залишив рідне місто 2016 року. За його словами, потужним стимулом приєднатися до ІД була загроза етноконфесійних чисток. Жителі Ракки і Дейр Аз-Зору розуміли: якщо до них прийдуть курди, сирійська армія або шиїтські угруповання - вони опиняться під реальною загрозою смерті. З особливою осторогою мешканці східних провінцій Сирії дивилися на наближення до кордону іракських сил народної мобілізації ("Аль-Хашд Аш-Шаабі"). Маючи потребу в захисті, вони ставали бойовиками "Ісламської держави". Крім того, на початковому етапі "Ісламська держава" безоплатно роздавала населенню газ і мазут. Практично дармовими були хліб і пшениця. Однак коли ІД твердо встановила владу на місцях, ісламський комунізм завершився. Ісламісти мали доволі потужні сили безпеки, які швидко виявляли й знешкоджували нелояльні елементи. Шаріатські суди, що їх спочатку сприйняли схвально, швидко втратили популярність, коли жорстокість втратила ознаки справедливості, коли ісламісти почали робити з місцевих мешканців живі щити, не дозволяючи їм залишати населені пункти.
Зі слів Мухаммада й Ахмада можна вивести просту формулу швидкого державотворення: страх смерті плюс дармовий хліб дорівнює утворенню "халіфату". Проте у феномені "халіфату" є ще одна помітна особливість: чимало смертників у своїх останніх посланнях без тіні сумніву кажуть, що земне життя нічого не варте, і закликають мусульман наслідувати їхній приклад. "Ісламська держава" буквально поставила на потік виробництво шахідомобілів (vehicle-borne improvised explosive device, VBIED) і підготовку водіїв. Практично ідеально було відшліфовано тактику використання таких авто, які стали потужною керованою зброєю ісламістів. Багато хто зі смертників - іноземці. Так, потрібно визнати, що ідея побудови справедливого "халіфату" виявилася дуже привабливою для мусульман по всьому світу. Ми стали свідками, як чимало громадян сусідніх арабських країн, Туреччини, мусульман Росії та Європейського Союзу, які стали жертвами безробіття або нездатності інтегруватися в суспільство, поїхали шукати кращої долі до Сирії або Іраку. Постійні гучні перемоги й гроші також стали неабияким стимулом для мобілізації іноземців, кількість яких, за різними оцінками, перевищила 30 тисяч.
З іншого боку, "Ісламська держава" як потужна мережева організація не могла не стати інструментом у руках деяких країн. З огляду саме на мережевість ІД, коли вона включала в себе різноманітні групи на території "халіфату" й іще низки провінцій за межами Іраку й Сирії, а саме в Ємені, Алжирі, Єгипті, Лівії, Саудівській Аравії, Нігерії, Ірані, на Кавказі, привабливість "Ісламської держави" для країн-спонсорів стає ще більш очевидною. В силу багатьох чинників однією із цих країн є Росія. Москва сама вигадала б "Ісламську державу", якби вона не виникла. А так потрібно було лише підтримати, щоб потім усім пропонувати свою допомогу в боротьбі проти такого монстра. Можливості були. Ще з радянських часів Москва мала міцні контакти з саддамівськими офіцерами, які склали організаційну структуру ІД. Багато польових командирів "Ісламської держави" були в'язнями, яких звільнив союзний Росії сирійський режим. За визнанням самого Путіна, на території Сирії на боці бойовиків воюють до чотирьох тисяч росіян. Скільки з них поїхало не за власним бажанням, а за наказом, можемо тільки здогадуватися. Навіть якщо тільки кожен десятий, то на батальйон набереться.
Потім, коли чорні прапори "халіфату" майоріли на половині сирійської території, Росія постійно підкреслювала США, що проведення антитерористичної операції в Сирії вимагає обов'язкового співробітництва з Москвою і Дамаском. Якщо ні, то отримуйте нові потоки біженців або якусь чергову хвилю насильства. Звичайний російський шантаж, з яким ми в Україні вимушені постійно мати справу. А скільки після введення російського контингенту в Сирію було заяв міністерства оборони РФ про знищення штаб-квартир терористів ІДІЛ? Що не заява, то про штаб-квартиру терористів. Хоча насправді весь світ бачив, що російські літаки більшість ударів завдають по території, контрольованій сирійською опозицією, а не ІДІЛ. І весь цей час Москва вдавалася до провальних спроб об'єднати тему України і Сирії, щоб якось у процесі діалогу виміняти Крим або й усю Україну на Сирію. Нині, коли ця тактика не дала плодів, а час "халіфату" добігає кінця, Росія залишається з розваленою вщент територією Сирії, яку необхідно відновлювати, а грошей Москва на це не має. ЄС, США, аравійські монархії можуть запропонувати свою допомогу, але вимагатимуть поступок, зокрема зміщення з посади Б.Аль-Асада. З іншого боку, свої інтереси щодо сирійської території мають і тимчасові російські союзники Іран і Туреччина. Росія їм у Сирії не потрібна, і вони використають будь-яку нагоду, щоб витіснити росіян з регіону. Класична ситуація для РФ, яка тактично діє ніби правильно, а стратегічно заганяє себе в пат.
Повертаючись до поразки "халіфату", можна виділити такі основні причини. По-перше, внаслідок ударів авіації міжнародної коаліції загинули практично всі основні представники організаційної структури "Ісламської держави". Весь топ-менеджмент, який налічував близько 40 осіб, знищено. Фактично залишився тільки лідер Абу Бакр Аль-Багдаді. По-друге, критично знизилося наповнення бюджету організації внаслідок знищення або втрати контролю за видобуванням нафти. Пожертви приватних донорів з багатих країн Перської затоки не можуть компенсувати таких видатків. Третім фактором є зменшення популярності серед місцевого населення у зв'язку із часто невиправдано жорстокою практикою насильства стосовно мешканців і нездатністю забезпечити більш-менш прийнятний соціально-економічний розвиток. Ісламісти в буквальному сенсі знищували християн, шиїтів, курдів. Найбільше від "халіфату" постраждали єзиди, переслідування яких ООН навіть визнало геноцидом. Фундаментально інший світогляд не дозволив ісламістам утриматися від надмірного насильства. Вони приходили змінювати цей світ і геть не зважали на його норми.
Останнім головним опорним пунктом "Ісламської держави" залишається її столиця Ракка. Після її падіння буде два шляхи. Або бійці "халіфату" визнають крах свого проекту, або розгорнуть партизанську війну. Ідея, ще й підкріплена потужним релігійним змістом, так просто не зникає. Тому в найближчій перспективі другий варіант найбільш ймовірний, особливо в Сирії, де бойовики ІД зі зброєю та вибухівкою вже почали проникати на територію провінції Ідліб. Маючи відповідний бойовий досвід і бажання продовжувати боротьбу, вони й далі будуть діяти, об'єднуватися або вливатися в лави інших ісламістських угруповань, як-от "Комітет звільнення Шама" й "Ахрар Аш-Шам". Зацікавлені країни таку боротьбу стимулюватимуть. І тут мова не лише про Росію, а й про аравійські монархії й Туреччину. У свою чергу Багдад демонструє готовність налагоджувати діалог із сунітськими племенами. Успішність переговорів і забезпечення принаймні мінімальних прав сунітів дадуть змогу покласти край "халіфату" на території Іраку. Провал, навпаки, ще більше активізує другий варіант розвитку подій, тобто використання мін, фугасів, смертників та інших знарядь партизана-терориста. Водночас занепад "халіфату" стимулюватиме повернення бійців-іноземців додому. Якщо уряди країн не будуть готові до цього, то отримають підвищену терористичну загрозу.
Приклад "Ісламської держави" показав, наскільки небезпечними можуть бути сучасні транснаціональні загрози. Вони несуть небезпеку не для кількох країн, а для всієї цивілізації. Стратегія боротьби з релігійним тероризмом вимагає системної протидії факторам, які сприяють поширенню небезпечних ідей. Дії міжнародної спільноти силовими методами знищили "халіфат" організаційно, але фактори, що зумовили його появу, залишаються на порядку денному. Страх бути знищеними представниками іншої конфесії або залишитися без засобів існування нікуди не подівся. Тож ідея відновлення справедливості і спроби воскресити минуле мають соціальну базу. Он, наприклад, в тій-таки сирійській провінції Ідліб "Комітет звільнення Шама", куди входить сирійська "Аль-Каїда", вже думає про створення якоїсь "сунітської ісламської держави". Бути чи не бути такій державі - залежить від наявності альтернативи. А чи може хтось запропонувати таку альтернативу? Тут є сумніви.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google