На шляху до Гааги

Якщо не завадить пандемія коронавірусу, 19–20 жовтня у Тегерані відбудуться українсько-іранські переговори, присвячені збитому літаку рейсу PS752 авіакомпанії МАУ.

Судячи з усього, і в цьому раунді іранці діятимуть у характерному для них стилі — затягувати переговори, щоб потім переграти ситуацію на свою користь. Однак кінцевий результат, можливо, виявиться не таким, як розраховували в Ісламській республіці: щоб винні в трагедії рейсу PS752 були справедливо покарані, а родичі жертв отримали гідну компенсацію, Україна може звернутися до Міжнародного суду ООН із позовом на Іран.

Нагадаємо, що Boeing-737 було збито 8 січня цього року практично відразу після злету. На борту перебували 176 пасажирів і членів екіпажу. Усі вони загинули. Серед жертв — 11 українців. За кілька днів по трагедії влада Ірану визнала, що літак було збито ракетою, яку випустив підрозділ ППО Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Пізніше з’ясувалося, що іранці вистрілили по Boeing-737 із комплексу російського виробництва ЗРК «Тор-М1» не однією, а двома ракетами.

На першому раунді українсько-іранських переговорів, що відбулися 30 липня, було досягнуто домовленості щодо створення трьох робочих груп — «кримінальної» (експерти обговорюють перебіг кримінального розслідування), «авіаційної» (фахівці вивчають, як іранська влада дотримувалися правил безпеки польотів) і «військової» (учасники аналізують роботу системи ППО). Іранці хотіли створити ще й четверту групу — «бухгалтерську» — для підрахунку компенсації, однак українці не підтримали цю пропозицію.

На нинішньому етапі переговорів іранці в рамках робочих груп мають відповісти на три десятки запитань, підготовлених раніше українською стороною. Зокрема й щодо співробітництва між цивільними та військовими секторами Ірану

з організації польотів. Але, як показали перший раунд переговорів і переписка між зовнішньополітичними відомствами та прокуратурами двох країн, іранці не мають наміру відповідати на незручні для них запитання.

У коментарі ZN.UA заступник генпрокурора Гюндуз Мамедов, який очолює групу прокурорів ОПУ та слідчих СБУ на переговорах у Тегерані, зазначив, що за весь час слідства іранській стороні було спрямовано п’ять запитів щодо міжнародної правової допомоги. Проте Україна не отримала конкретних відповідей на жодне запитання, а «на січневий запит щодо надання інформації про шість осіб в Ірані, яких підозрюють у тому, що вони збили український літак, взагалі повна тиша».

Посол Ірану в Україні Манучехр Мораді в інтерв’ю «Укрінформу» стверджує, що низка запитань, які ставить українська сторона, пов’язані з військовою таємницею, й тому відповідей на них вони надати не можуть.

Однак іранці також починають відмовлятися від зроблених раніше заяв. Наприклад, на початку року Тегеран офіційно заявляв: літак було збито ППО КВІР. Тепер на переговорах іранці стверджують: це зробив підрозділ ЗС Ірану. Крім того, із шести осіб, затриманих іранською владою в рамках розслідування катастрофи українського літака, трьох випустили під заставу. І це в країні, де 27-річного спортсмена Навіда Афкарі стратили лише за участь в антиурядовій демонстрації!

Сьогодні Київ намагається зрозуміти: запуск ракет — це наслідок «людського чинника» чи системної помилки іранської влади в організації польотів, умисного рішення Тегерана чи зовнішнього втручання третьої сторони в систему управління ЗРК «Тор-М1»? Відповіді іранців наразі не можуть задовольнити українську сторону. Слова та дії іранців дають Києву підстави сумніватися в об’єктивності розслідування катастрофи й підозрювати, що Тегеран робить усе, щоб високопоставлені особи уникли покарання.

Хоча одним із запланованих до обговорення в Тегерані питань є компенсація українській авіакомпанії, в іранській столиці не обговорюватимуть суми виплат родичам жертв трагедії. На цьому етапі українську делегацію цікавить перебіг технічного та кримінального розслідування, а також що зробила іранська сторона, аби встановити конкретних винуватців трагедії й притягнути їх до відповідальності. Лише після цього Київ, який представляє інтереси членів Міжнародної групи з координації допомоги жертвам рейсу PS752 (куди, крім України, також входять Канада, Велика Британія, Афганістан і Швеція), готовий вести з Тегераном розмову про гроші.

Водночас Україна намагається домогтися від Ісламської республіки, щоб та взяла на себе повну міжнародно-правову відповідальність за катастрофу українського літака. Це необхідно, оскільки цей факт може збільшити суму виплат родичам жертв катастрофи іранською стороною. Однак Тегеран відмовляється фіксувати свою вину в трагедії документально, визнаючи її лише на

словах. Водночас як на переговорах, так і публічно Іран звинувачує Україну в непослідовності та відсутності «об’єктивності».

Манучехр Мораді нагадав, що наша країна так і не взяла на себе міжнародно-правову відповідальність за катастрофу Ту-154 авіакомпанії «Сибір» 2001 року, коли літак було збито ракетою української ППО. А торкаючись теми відповідальності військових, згадав про те, що США нагородили командира американського військового корабля, який 1988 року збив над Перською затокою літак A300 авіакомпанії Iran Air, та інших членів екіпажа.

Водночас Тегеран хоче швидше закрити питання щодо виплати компенсації родичам жертв катастрофи. Аргументи, які використовують іранці, зводяться до такого: в інтересах родичів загиблих — отримати гроші не за кілька років, а якомога швидше. На початку року Іран пропонував 80 тис. дол. за загиблого. Тоді Володимир Зеленський заявив, що Україна вимагатиме компенсації в більшому розмірі.

Нагадаємо, що позиція Києва така: про суму компенсації можна говорити після того, як буде встановлено деталі трагедії. (Водночас власну позицію стосовно пропозицій Ірану щодо компенсації родичам жертв трагедії наша країна збирається узгоджувати із членами коаліції.) У Києві воліють наразі не говорити про якісь конкретні суми. Але світова практика свідчить, що в таких випадках родичі жертв катастроф отримували від 100 тис. до 1 млн. дол.

Юристи-міжнародники, з якими консультувалося ZN.UA, також зазначають: хоча родичі жертв і можуть в індивідуальному порядку звертатися до суду з позовом до держави — винуватиці трагедії стосовно виплати компенсації, їм усе-таки краще дочекатися міжурядової угоди. За словами наших співрозмовників, світовий досвід свідчить: хоча процес може затягнутися, зрештою родини отримають значно більшу суму, ніж якщо вирішуватимуть питання щодо виплати компенсації в індивідуальному порядку.

Проте в ситуації, коли у Тегерана немає політичної волі вести розмову про покарання відповідальних за катастрофу літака, у Києва залишається, мабуть, єдиний спосіб домогтися від Ісламської республіки справедливості та гідної компенсації — звернення до Міжнародного суду ООН. Свого часу цим шляхом пішов і сам Тегеран в історії з катастрофою іранського літака 1988 року, звернувшись із позовом на США до Міжнародного суду ООН і вимагаючи компенсації.

Утім, 1996 року Тегеран і Вашингтон підписали мирову угоду. Відповідно до неї, Сполучені Штати мали виплатити компенсацію в розмірі 131,8 млн дол., зокрема й 61,8 млн спадкоємцям 248 загиблих, із розрахунку 300 тис. дол. за кожну працездатну жертву та 150 тис. — за кожного утриманця. (1989 року США пропонували Ісламській республіці виплатити 250 тис. дол. сім’ям загиблих, які працювали, і 100 тис. сім’ям утриманців.)

Варіант із судом Тегерану не подобається. Він воліє вирішити проблему в досудовому порядку. Та для цього Ісламській республіці необхідно здійснити реальні кроки для встановлення справедливості.