12 подвигів гераклів президента і прем'єра

Уже за кілька днів українці матимуть нову Верховну Раду, Кабінет міністрів і навіть нову судову систему, а новий президент сам чи в коаліції з молодшим партнером призначить прем'єр-міністра та інших ключових управлінців України - міністра закордонних справ, голову СБУ, Генерального прокурора… Запитання: а чи є названі класичні гілки влади та їх очільники реальною державною владою в Україні? Відповідь - ні, принаймні до 21 серпня 2019 р.

До сьогодні реальна влада належить тіньовим гілкам влади, а парламент, Кабмін і судова система є лише конституційною ширмою, за яку українців не пускають.

Я заявляю, що де-факто вже 28 років країною керують:

1. Олігархат на чолі з олігархом-фаворитом. Олігарх-фаворит має право годувати президента України в першу чергу. Зі зміною влади змінюється й олігарх-фаворит.

2. Корупціонери (державне корупційне угруповання), до цієї групи можуть входити представники всіх гілок державної влади: від президента та прем'єра до народного депутата, прокурора чи судді.

3. Росія, Кремль. До 2014 р. Москва по суті монопольно здійснювала зовнішнє управління Україною.

4. Захід (США, ЄС, МВФ). М'яка сила. Вплив Заходу через кредити, гранти, поради зростає, але значно поступається іншим трьом силам.

5. Українська еліта, пасіонарії (найслабша ланка влади) також впливають і збільшують свій вплив на життя українців, але епізодично, час від часу, через майдани.

Я стверджую, що кожний із цих реальних п'яти суб'єктів влади має своїх депутатів, своїх міністрів, своїх мерів, прокурорів, суддів. Але Захід та український народ завжди були в меншості, в опозиції до тіньової влади.

Із сумом констатую, що фактично країна вже 28 років є заручником лише трьох сил: олігархату, корупціонерів і Кремля. Вони, ці сили, і є тіньовою, але реальною системою управління України. Вони разом приймають усі стратегічні рішення стосовно України, вони співпрацюють між собою, вони разом наживаються на Україні та українцях. Вони всі мають частку, я навіть розрахував її: 13% нашого ВВП, з яких приблизно 4% (це більш як 5 млрд дол.) належать Росії. Якщо врахувати частку нашого ВВП, яка йде на погашення та обслуговування державних боргів, а це 10,5% (приблизно 14 млрд дол.), то стає зрозумілим, чому Україна є найбіднішою країною Європи.

В успішних країнах ще є глибинна держава (deep state). Глибинна держава з'являється, коли в країні починають існувати ключові інститути влади, наприклад НБУ, Міністерство юстиції, СБУ, МЗС зі своєю інституційною пам'яттю, традиціями, стандартами, духом. Причому всі вони спрямовані на користь державі. Ця інституційна патріотична стійкість базується на сталому персоналі цих інституцій. Цей сталий патріотичний персонал навіть сильніший, ніж керівництво, яке обирається чи законно призначається, і тому воно змушене грати за правилами глибинної держави. В яких країнах існує глибинна держава? На мою думку, у США, Франції, Великій Британії, Ізраїлі, Росії. В Україні елементи глибинної держави тільки почали формуватися лише в МЗС.

Якщо ми хочемо бути успішними, то не лише професіоналізм, але й патріотизм має стати головним критерієм отримання посади в ключових інститутах влади України. Саме ця риса персоналу державних інституцій має ключове значення для розвитку глибинної держави в Україні.

Отже, перше завдання президента та нового парламенту - зруйнувати тіньову державу. Для мене це момент істини. Без цього конструктивна діяльність усіх конституційних гілок влади на благо українців неможлива. Без цього українці знову п'ять років працюватимуть на благо олігархів, корупціонерів і Кремля! Не зупинятимуся на методах виконання цього першого завдання, лише зазначу, що воно не легше, ніж очистити Авгієві стайні за один день.

Однак перед Володимиром Зеленським і новим прем'єр-міністром стоять ще не менш як десять надскладних завдань, навіть за умови перемоги над олігархатом і корупцією та нейтралізації найбільш руйнівних втручань Росії у зовнішню та внутрішню політику української держави. Тут важко утриматися від порівняння завдань, які стоять перед новим Кабінетом міністрів, із новими завданнями, які Еврістеєм було поставлено Гераклу. Тому я радив би добре подумати кандидатам на посаду прем'єр-міністра України, чи мають вони якості лідера чи героя, не кажучи вже про досвід, знання, мораль, патріотизм.

Я в цій статті не аналізуватиму всіх викликів, які стоять перед Україною, обмежусь найбільш важливими.

Почну з проблеми боргового навантаження держави. Що насправді відбувається з державним боргом України і чи дійсно боргове навантаження на її економіку скорочується, як заявляють уряд і НБУ?

Здається, що, дійсно, відношення державного боргу до ВВП не зростає: з 62% у 2018 р. воно впало до 61% у 2019 р. Але насправді це не так. Річ у тому, що борги для України стають дедалі дорожчими. Україна заміщує дешеві (під 2–3%) борги від МВФ і Світового банку дорогими! Чого варті лише запозичення минулого року на 2 млрд дол. під більш як 9%! Жодна країна світу не платить таких високих процентів. Але Мінфін і НБУ пішли ще далі: в останні роки хітом сезону стали ОВДП, які завдяки високій ставці рефінансування НБУ дозволяють заробляти 17,5–19%, а в умовах ревальвації гривні - це майже 20% у валюті! Хто ці пестуни долі в найбіднішій країні Європи? Це міжнародні спекулянти, українські корупціонери та українські банки, в структурі чистих активів яких на ОВДП припадає 30% (стає зрозумілим, чому вони не кредитують економіки).

Очевидно, хто за цей фінансовий бенкет платить. Україна з бюджету (за рахунок наших із вами податків) виплатила за державними боргами у 2018 р. 305 млрд грн, а цього року ми заплатимо більш як третину бюджету країни - 417 млрд грн! (майже в чотири рази більше, ніж видатки на Міністерство оборони). У процентах до ВВП у 2018 р. виплати та обслуговування державного боргу становили 9,2%, а в 2019-му - 10,6%! - тут ми вже абсолютні чемпіони світу. Очевидно, що боргове навантаження на Україну не падає, а загрозливо зростає! Як економіст, я стверджую, що таке зростання витрат на обслуговування боргів є дуже небезпечним. Ще рік такої непрофесійної фінансової політики, і ця вже по суті фінансова піраміда може рухнути.

Чи лише непрофесіоналізм є причиною помилкових і аморальних рішень топ-чиновників? Ні. Власний інтерес і надприбутки - от що головне. Що більше державних боргів і що дорожчі вони, то більше доходів у брокерів, які обслуговують українських корупціонерів.

Другою проблемою нового уряду я вважаю безпрецедентну трудову міграцію. Всі пам'ятають гучну заяву міністра закордонних справ України про те, що приблизно один мільйон українців залишають країну у пошуках роботи за кордоном. Також усі знають, що трудові мігранти переказують в Україну понад 10 млрд дол. США і таким чином збільшують її ВВП.

Все не так, усе набагато складніше. На щастя, не 1 млн трудових мігрантів залишає Україну назавжди (така статистика мала місце лише у 2015 р. і була пов'язана з війною Росії проти України в Донбасі). Якби це було так принаймні протягом п'яти років, Україна вже давно стала би банкрутом. За останні 2–3 роки, за моїми оцінками, Україну залишають назавжди приблизно 300–350 тис. переважно молодих людей з тенденцією до зменшення цього числа. По-перше, зростають доходи українців, а по-друге, чисельність молодого населення скорочується.Дійсно, українці-заробітчани переказують до України приблизно 13 млрд дол. - 10% від ВВП країни. Запитання: це добре чи погано? Переконаний, що більшість вважає, що добре. Але це не так: що більше країна має переказів від заробітчан відносно її ВВП, то біднішою є ця країна, і Україна не виняток. Українцям і особливо українській владі дуже корисно знати ціну людського капіталу, який ми втрачаємо від трудової міграції, і скільки виграють країни-реципієнти української робочої сили. Зараз це Польща, Росія, Угорщина, а з часом головним реципієнтом буде Німеччина.

Як правило, людський капітал країни в десять разів більший за його ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Я прогнозую на 2019 р. ВВП на душу населення за ПКС в Україні приблизно 8000 дол. Отже, хоч як цинічно це виглядає, середня ціна одного українця приблизно 80 тис. дол. Для порівняння, середня ціна одного американця становить майже 700 тис. дол. Важливо знати, що середня вартість людського капіталу молодих українців (з 15 до 24 років) приблизно вдвічі вища - 160 тис. дол. (до речі, саме молодь зараз масово іммігрує до Польщі та Угорщини), а у людей перед виходом на пенсію (з 55 до 59 років) - удвічі менша, 40 тис. дол.

Саме тому в усьому світі так ціняться діти і молоді люди. Саме тому за них з Україною змагаються Польща, Угорщина і Росія. Неважко порахувати капітальні втрати України тільки від еміграції одного мільйона молодих людей до Польщі, - це 160 млрд дол.,це два ВВП України 2016 р. До речі, вигода Польщі - 320 млрд дол., тому що людський капітал там у два рази дорожчий, ніж в Україні. Поляки, особливо польська влада, мають знати, що вони задурно отримують від України. Це стосується і угорців, - чому вони проти української мови для дітей Закарпаття України? Тому що міграція одного молодого українця до Угорщини еквівалентна інвестиціям з України у розмірі 160 тис. дол., причому ці інвестиції повертати не треба, це український подарунок Угорщині. Але це ще не всі втрати. Рахуємо далі.

Один працюючий українець створює в Україні за рік приблизно 8000 дол. ВВП. Якщо він іммігрує, то втрати України будуть відповідно 8000 дол. За рік зараз іммігрують приблизно 300 тис. українців, тоді поточні втрати ВВП за рік - 2,4 млрд дол., або більше 2% ВВП країни. Мені можуть заперечити, що мігранти переказують собі на рахунок частину їхнього заробітку. Це дійсно так, але це - приватні кошти, вони не зараховуються до ВВП країни. Далі, кожний заробітчанин перераховує спочатку приблизно 2000 дол. на рік, але втрати від зменшення ВВП - 8000 дол., тому чисті втрати становлять 6000 дол. від міграції одного українця. Між іншим один український працівник створює, наприклад у Польщі, не 8000, а 26000 дол. ВВП. Якщо їх там зараз 1 млн, то вони щорічно створюють 5% ВВП Польщі приблизно на суму 26 млрд дол. Насправді працюючих українців там більше… і якщо до цієї цифри додати 320 млрд дол. людського капіталу, який Україна безоплатно подарувала Польщі, стає зрозумілою кричуща непрофесійність і слабкість української влади.

Не менш важливою проблемою для українців є втрата віри в соціальну справедливість української держави. Ідеальна держава для українців повинна базуватися на матриці соціальної справедливості, і цю матрицю нова влада має створити. Соціальна справедливість для українців - це насамперед рівень пенсій і зарплат y державному секторі економіки. Зараз в Україні зовсім немає соціально виправданої системи зарплат і пенсій. Деякі українські чиновники мають зарплати на рівні 200–300 тис. грн на місяць, тим часом як переважна більшість отримує менше 10 тис. грн! У пенсіонерів ситуація ще гірша. В Україні є пенсіонери з пенсіями 25–50 тис. грн, тоді як більшість пенсіонерів виживають на 1,5–3 тис. грн. Зарплати керівників державних підприємств сягають одного-двох мільйонів гривень, причому більшість із цих підприємств - збиткові!

Моя пропозиція базується на досвіді країн ЄС: зафіксувати максимальну зарплату чиновникам на поточний рік і зробити її залежною від середньої зарплати в країні за останній місяць минулого року. Найвища зарплата має бути у президента та прем'єр-міністра - 10 середніх зарплат. Наприклад, середня зарплата в грудні 2018 р. в Україні становила 10573 грн, це означає, що зарплата президента України в 2019 р. мала бути 105730 грнна місяць. Зарплата керівників антикорупційних органів - 8 середніх зарплат, або 84584 грн. Зарплата українського міністра має становити 9 середніх зарплат, або 95157 грн, народного депутата - 5 середніх зарплат, або 52865 грн.

Залежність зарплат міністрів і депутатів від середньої за останній місяць попереднього року є ключовою у матриці соціальної справедливості. Хоче українська еліта, включаючи суддів і прокурорів, збільшення своїх доходів, нехай для цього забезпечить зростання доходів пересічного українця!

Мінімальна пенсія має становити 50% від мінімальної зарплати. Максимальна пенсія, яка виплачується за солідарною системою, не може перевищувати мінімальну більш як у 5 разів. Мінімальна зарплата в 2018 р. - 3723 грн, тож мінімальна пенсія мала би становити 1862, а максимальна - 9310 грн. Такі обмеження максимальної пенсії стосуються всіх громадян України, і президента, і голови НБУ.

Максимальні зарплати керівників державних підприємств, банків і організацій, які створюють дохід, можуть перевищувати середню також у 10 разів. А керівництво підприємств, які генерують прибутки і сплачують дивіденди до державного бюджету, можуть отримувати бонуси, але їх розмір обмежується 1% від сплачених державі дивідендів, або 0,5% від сплаченого до бюджету податку на прибуток.

Ключовими елементами матриці соціальної справедливості є вік виходу на пенсію та трудовий стаж. Саме через них суспільство будує справедливий перерозподіл доходу між поколіннями. У розвинених країнах західної цивілізації справедливим вважається такий перерозподіл доходів між поколіннями, який дає змогу пересічній людині, вийшовши на пенсію в 65 років, достойно жити ще майже 20 років! Трудовий стаж у 35 років y багатьох країнах дає можливість вийти на пенсію раніше - y 60 років. Така пенсійна система гарантує європейцям пенсію в розмірі 50–60% від їхньої зарплати. Той, хто хоче мати більшу пенсію, створює свої приватні пенсійні фонди. Я вважаю, що європейська модель є цілком прийнятною для українців. Аргументи, що середня тривалість життя в Україні значно менша, ніж y цивілізованих європейських країнах (71 рік проти 81), - неправильні. Якщо людина в Україні дожила до раціонального пенсійного віку - 65 років, то вона житиме ще майже стільки ж (приблизно на 2–3 роки менше), як пенсіонери в країнах ЄС.

Є ще одна проблема, яка заважає Україні перейти до справедливого перерозподілу доходу між поколіннями: чисельність пенсіонерів - 12,2 млн у 2016 р., чисельність офіційно працюючих - 10,5 млн. Причому серед офіційно працюючих - 2,6 млн пенсіонерів.

Якщо взяти за приклад середню країну західної цивілізації, то пропорції між числом працюючих (ті, хто сплачує податки на утримання пенсіонерів) і числом пенсіонерів розраховуються приблизно так: чисельність пенсіонерів може максимально сягати 20 % від чисельності населення, а чисельність працюючих має становити 50% від населення країни. Отже, якщо накласти ці нормативи на Україну, отримаємо такі цифри. Чисельність населення - 42 млн, чисельність пенсіонерів - 8,4 млн, чисельність офіційно працюючих - 21 млн. Такими мають бути справедливі та ефективні пропорції українського трудового потенціалу.

Виникає запитання: де знайти і як повернути в офіційний трудовий простір України приблизно 11 млн чол.? На перше запитання відповідь дуже проста: приблизно 4,2 млн сховалися між пенсіонерами (в Україні дуже багато молодих пенсіонерів віком 45-50 років), решта - 6,8 млн - працюють за кордоном або в Україні нелегально і не сплачують внесків до соціальних фондів.

Лише радикальне скорочення соціальних внесків і податків (вони мають бути меншими, ніж витрати на ухиляння від оподаткування), а також масштабне кредитування малого бізнесу та прямі іноземні інвестиції повернуть українців з нелегального сектору та інших країн у легальний трудовий простір України.

Не торкатимуся інших з числа 12 викликів, які стоять перед Україною, а значить, і перед президентом і прем'єром, лише зазначу, що всі проблеми треба вирішувати в перші, а не останні роки перебування у владі.