COVID-19: парад ілюзій

Останнім часом можновладці на Печерських пагорбах демонструють дивну поліфонію думок з приводу поширення в Україні коронавірусу. Яка насправді перетворюється на какофонію.

Так, президент Володимир Зеленський говорить про другу хвилю поширення вірусу. Тим часом головний санітарний лікар Віктор Ляшко, який ще в травні переконував у проходженні через плато, тепер запевняє, що в нас — перша хвиля.

Міністр охорони здоров’я Максим Степанов говорить про «чіткий план» і покладає всю відповідальність за зростання захворюваності на COVID-19 на громадян, котрі не користуються маскою та не дотримуються дистанції. Президент України бачить причину в політичному цирку, влаштованому місцевими владами.

Президент вважає критичною для медичної галузі ситуацію у 9,5 тисячі щоденних захворювань на COVID-19, що потребуватиме впровадження жорсткого карантину. А міністр охорони здоров’я наступного дня умовою жорсткого карантину називає 11–15 тисяч хворих на добу.

То яка ж реальність із COVID-19, і чи справді тільки місцеві влади та громадяни, котрі не дотримуються соціальної дистанції і носіння масок, винні в поширенні коронавірусу?

Станом на 22 жовтня Україна перетнула межу в 7 тисяч захворювань на добу, і є всі підстави стверджувати, що попереду в нас багато сумних рекордів, які принесуть біль втрат не в одну українську домівку, призведуть до колапсу медичної системи та неминучої політичної відповідальності влади. Адже влада, і насамперед центральна, не скористалася часом, який був наданий жорстким локдауном, щоб підготувати систему охорони здоров’я.

Тестування

Ключове в успішній протидії поширенню коронавірусу, як засвідчив досвід Південної Кореї, а потім і рекомендації ВООЗ, — тестування на ПЛР. Зазначу, що саме ПЛР-дослідження, а не дослідження на антитіла IgM та IgG методом ІФА. Україна сьогодні посідає 109 місце у світі за кількістю тестувань на коронавірусну хворобу. І це – «досягнення» нової влади.

У середньому по Україні кількість ПЛР-тестів, витрачених на одне нове виявлення, істотно знижується й за останній тиждень опустилася до 5,6 тесту на нове виявлення, а 22 жовтня — відповідала 20,8 відсотка виявлення. В Житомирській області коефіцієнт виявлення випадків інфікування COVID-19 впродовж минулого тижня становив аж 40%. У Сумській — 37%, Миколаївській та Чернігівській — 25%. Тому 30 тисяч тестувань на день є не досягненням, а повним провалом, а обіцянка очільника МОЗ досягти 50 тисяч тестувань на добу є свідченням відсутності фахівців у Міністерстві охорони здоров’я або небажанням їх чути. Уже сьогодні, щоб досягти межі 5% виявлення (рекомендація ВООЗ), потрібно проводити не менше 100 тисяч тестувань на добу.

Рибчук-22.10-табл.jpg (251 KB)

Щоб розвантажити черги в лабораторії, які в окремих областях розтягуються на 5–7 днів, МОЗ приймає абсолютно помилкові рішення: наприклад, проведення планової госпіталізації через ІФА-тестування. Зазначу, що проведення навіть ПЛР-тестування не забезпечує стовідсоткової гарантії вбереження від інфікування медичного персоналу, а ІФА-тестування підвищує ризики в п’ять і більше разів, адже антитіла в інфікованих пацієнтів з’являються на 5–7-й день, а інколи — навіть на 11-й день захворювання на COVID-19.

Кабінет міністрів України із запізненням на 5–6 місяців починає приймати рішення. Так, 30 вересня узгоджує виділення 253 млн грн на посилення лабораторних центрів. На виділені кошти планується закупити термоциклери для проведення ПЛР-діагностики в режимі реального часу, платформи для автоматичної екстракції РНК, лабораторних морозильних камер.

9 жовтня 2020 року Кабмін приймає ще одне рішення — виділити лабцентрам МОЗ, центру громадського здоров’я та ДУ «Український науково-дослідний протичумний інститут ім. Мечнікова» 160,898 млн грн бюджетних коштів на закупівлю додаткового лабораторного обладнання і витратних матеріалів на проведення ПЛР-діагностики. Однак з урахуванням часу, потрібного на процедуру закупівлі, термінів поставки, періоду інсталяції та навчання персоналу стає зрозуміло, що посилити лабцентри зможемо у кращому разі вже тільки в перші місяці наступного року.

Для проведення ПЛР-тестувань МОЗ не задіяв можливостей лікарняних закладів, центрів СНІДУ, що мають необхідне обладнання. Не зуміли в МОЗ оцінити й запропонований лідером лабораторного ринку «Сінево» проєкт розбудови чотирьох потужних регіональних лабораторних центрів. При тому, що компанія була готова надати кадрову і, що важливо, операційну підтримку становленню центрів.

Щодо заяв про закупівлю експрес-тестів на антиген. Тут потрібно бути стриманими, щоб не повторити весняного марнотратства із закупівлею експрес-тестів, адже вони поступаються точністю ПЛР-діагностиці.

Обладнання

МОЗ бездарно змарнував час на нарощування можливостей медичних закладів протистояти пандемії коронавірусу. Щодня рапортуючи про кількість ліжко-місць у лікарнях для лікування хворих на коронавірус, очільники МОЗ нічого не зробили для забезпечення цих ліжок киснем, апаратами ШВЛ, іншим необхідним обладнанням. Лише наприкінці вересня міністр охорони здоров’я Степанов визначив потребу лікарень у кисневих концентраторах у 12 тисяч. Жодної кисневої станції, жодного кисневого концентратора міністерство не закупило. А щоб зняти з себе відповідальність і перекласти її на місцеві органи влади, Кабмін України 9 жовтня виділяє 572 224 тис. грн субвенції на централізоване забезпечення киснем та закупівлю кисневих концентраторів, і ставить перед керівниками місцевих органів влади абсолютно нереальне завдання — забезпечити ними до 1 листопада цього року. Справді, спритність рук і ніякого шахрайства.

Тим часом життєво необхідне обладнання закуповують благодійні організації, бізнес, місцеві органи влади. Так, тільки благодійна організація «Корпорація монстрів» закупила 150 десятилітрових кисневих концентраторів, а місцеві адміністрації Одеської області — 40, але п’ятилітрових!!! У компанії «Цеоліт» місцеві адміністрації замовляють п’ять кисневих станцій, а благодійний фонд — 17. Прикладів безліч, і їх можна було б продовжувати наводити.

МОЗ не поставило в лікарні жодного апарата ШВЛ, хоча заступниця міністра охорони здоров’я Світлана Шаталова твердить про закупівлю обладнання експертного рівня. Лукавить заступниця міністра, адже вона добре знає, що в робочих групах із розробки медико-технічних завдань для закупівлі більшість — за чиновниками МОЗ, а не за медичними фахівцями. І не випадково. Адже ця більшість забезпечує затвердження необхідних медико-технічних завдань для закупівель у наперед визначених переможців. Тому й не дивно, що переможцем на поставку апаратів ШВЛ визначають компанію, котра має поставити апарати ШВЛ шведського виробника, а насправді — апарати ШВЛ, вироблені в Китаї і у Швеції лише промарковані, які своїми характеристиками поступаються апаратам ШВЛ вітчизняного виробництва.

Не краще і з закупівлею за переговорною процедурою 60 комп’ютерних томографів (КТ), де корупційна складова може сягати 25–30%. Тим часом міністр Степанов запевняв глядачів програми «Право на владу» в завершенні процедури закупівлі вже 161 КТ та поставки їх до кінця року. Це при тому, що на сьогодні не запущено в експлуатацію 32 КТ, поставлених понад п’ять років тому. Волаюча тотальна безвідповідальність!

Можливість поставити якісне і надійне обладнання, досвід експлуатації якого в Україні напрацьований, а робота підтримується сервісними службами, марнується. Кошти є, але політичної волі на успішне проведення закупівлі немає ні в очільника МОЗ, ні в очільника Кабміну.

Про маніпуляції з цифрами та справжню «турботу»

Не все гаразд із цифрами, якими щодня щедро діляться чиновники МОЗ, не аналізуючи їх. Середній термін лікування пацієнта з COVID-19 не перевищує 14 днів. За останні два тижні, як бачимо з таблиці, з хворобою COVID-19 госпіталізовано 11211 пацієнтів. А за даними МОЗ, у лікарнях станом на 19 жовтня перебувало 21127 пацієнтів, хворих на коронавірус та з підозрою на COVID-19. Різниця істотна і потребує серйозного вдумливого аналізу фахівців і менеджерів системи охорони здоров’я. Хтось когось вводить в оману або не дотримується протоколу лікування хворих на COVID-19.

За час пандемії від COVID-19 в Україні померли 132 медпрацівники, але тільки 14 сімей отримали обіцяну державою компенсацію. Керівництво МОЗ, яке з екранів телевізора нагадує всім нам про свою палку турботу про медичних працівників, самоусунулося від реальної роботи, і питання компенсації повністю лягло на соціальні служби. Родичі померлих медичних працівників мусять довести, що інфікування сталося саме в лікарні, і пред’явити позитивний тест ПЛР.

А як же тоді бути з протоколом лікування хворих на COVID-19, який дає можливість діагностувати коронавірус за клінічними ознаками? Чи в МОЗі й соціальних службах не знають, що ПЛР-тест стовідсоткової точності не дає? Чи, може, там не знають, що коли працівник травмується дорогою на роботу, то це є виробничою травмою? А як щодо інфікованих в транспорті, дорогою на роботу, лікаря і медсестри? Хто може взяти на себе відповідальність за точне встановлення місця інфікування медичного працівника? Епідеміологи стверджують, що це практично неможливо.

Ілюзії карантину

Міністр охорони здоров’я України Максим Степанов перебуває у світі ілюзій, заявляючи, «що в нас одна з найкращих практик у Європі з адаптивного карантину». Слід визнати — в нас немає адаптивного карантину. Від часу його започаткування, критерії віднесення територій до різного рівня зон карантину змінили кілька разів. Але й на цьому не зупинилися. Мало того, що в нас одні з найліберальніших критеріїв віднесення територій до зон, на які запроваджуються протиепідемічні обмеження, то ми ще й вирішили запрошувати на засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій представників профільних регіональних комісій з територій, де запроваджуються карантинні обмеження «червоного» рівня.

Уже давним-давно треба було прийняти рішення про заборону масових заходів і концертів. Так, справді, ні МВС, ні місцеві органи влади, на яких перекладає відповідальність міністр охорони здоров’я, нічого не можуть зробити, доки діє підпункт 3 пункту ІІ, що виключив із заборони на проведення концертів заклади культури, для яких концертна діяльність упродовж останнього року є основним видом діяльності. Ряд керівників місцевих органів влади в передвиборній ейфорії вдаються до «махновщини», демонструючи піклування Іуди про власний електорат. Серед них і губернатор від «Слуги народу» в Харківській області. І це не може не викликати занепокоєння, адже йдеться про втрату державою керованості.

Стосовно питання нового локдауну — бути чи не бути? Очевидно, що повторити весняний локдаун буде неймовірно важко, насамперед через опір суспільства. Але можливо і потрібно ввести м’який локдаун, в умовах якого встановлених вимог дотримуються всі суб’єкти підприємницької діяльності, чиновники всіх рангів: від президента до голови місцевої ОТГ, громадяни. Коли діють законодавчі норми й правила, за порушення яких призупиняється робота суб’єкта підприємницької діяльності, котрий це порушення допустив, а громадяни, які створюють загрозу життю інших, не дотримуючись встановлених правил, — платять високі штрафи. Так, саме високі штрафи. Вони діють у всіх цивілізованих країнах. Не хочеш платити штраф, не порушуй. Не хочеш, щоб призупинили роботу твого ресторану, супермаркету, магазину, не порушуй. Потрібна диктатура Закону, яку забезпечать працівники МВС, державні служби інших органів. Інакше — жорсткий локдаун.

Причиною багатьох цих негараздів із протидією поширенню коронавірусу є те, що очільник МОЗ М.Степанов, головний санітарний лікар В.Ляшко, голова профільного комітету Верховної Ради М.Радуцький на перше місце у своїй роботі поставили піар. При цьому нікого не турбує, що суспільству надсилаються контроверсійні меседжі на кшталт «ми закрили парки, щоб налякати населення», «ми будемо п’ятою країною у світі за кількістю тестувань на ІФА», «ми маємо виробничі потужності, на яких можна розмістити виробництво вакцин» і т.п.

До інформування населення не залучені науковці, авторитетні фахові лікарі. У Німеччині стратегію протидії поширенню коронавірусу та успішну комунікацію забезпечують фахівці Інституту Роберта Коха, у Франції — Інституту Пастера, у США — Національного інституту вивчення алергологічних та інфекційних захворювань. А в нас в умовах поширення COVID-19 залишається утаємниченим існування Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Громашевського АМН України, фахівцям якого вистачило сил тільки на рекламу доморощеного «фуфломіцину».

Щоб змінити перебіг подій, уже сьогодні потрібно думати про кадрове посилення інституційної спроможності держави протидіяти поширенню вірусу і створення на постійній основі дієвого штабу протидії поширенню коронавірусу в Україні, про що ми писали ще навесні.

Всі статті цього автора читайте тут.