Якось в Італії...

23 вересня у Вашингтоні відбулися щорічні збори Міжнародного валютного фонду й Світового банку, на яких Україну представляв глава Національного банку Володимир Стельмах. До столиці США також прилетів його італійський колега Антоніо Фаціо, який продовжує залишатися на посту глави Банку Італії, попри заклик прем’єр-міністра країни Сільвіо Берлусконі піти у відставку. Напередодні запланованої зустрічі міністрів фінансів європейських країн в Італії вибухнув урядовий скандал — у відставку пішов міністр економіки і фінансів Доменіко Сініскалько.

Фаціо «з’їв» уже другого міністра

Італійці — люди досить імпульсивні, однак витримці Доменіко Сініскалько, нині вже екс-міністра фінансів, можна лише позаздрити. Пробувши на посаді міністра близько року, він усе-таки залишив кабмін. Офіційною причиною відставки стала урядова суперечка щодо бюджету Італії на 2006 рік. Проте спостерігачі стверджують, що причина в іншому: зусилля Сініскалько зі зміщення Антоніо Фаціо з посту глави центрального банку країни завершилися поразкою.

Останнім часом ім’я Фаціо в багатьох експертів асоціюється з серйозними фінансовими махінаціями, розпочинаючи з гучного банкрутства найбільшого молочного концерну Parmalat і закінчуючи нещодавніми спробами не допустити в банківську сферу Італії іноземних інвесторів. За останні 14 місяців Сініскалько став другим міністром фінансів, який намагався усунути главу центробанку Італії й поплатився за це своїм портфелем.

Справа про купівлю дев’ятого за розміром італійського банку Banca Antonveneta Spa тримала в напрузі країну впродовж останніх місяців. Скандал, що розгорівся навколо глави Банку Італії в зв’язку з участю в цьому проекті, став останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння Домініка Сініскалько. Антоніо Фаціо обвинувачують у тому, що він мав намір перешкодити участі в тендері голландського ABN Amro Holding NV. Протекціонізм із боку Фаціо підірвав довіру до Італії з боку іноземних інвесторів і представників ділових кіл Європи. Своє невдоволення також поспішили висловити представники Європейського центрального банку (ЄЦБ).

Проте Фаціо продовжує відкидати всі обвинувачення на свою адресу та, як і раніше, спокійно перебуває на посту головного банкіра країни: італійським законодавством цей пост дарують довічно, і залишити його глава банку може лише за власним бажанням. Однак у те, що Фаціо піде на це, віриться з трудом. Особливо якщо згадати, що він є найбільш високооплачуваний керівник центробанку країн великої «сімки».

Сініскалько був не першим, хто намагався усунути Фаціо. Його попередник Джуліо Тремонті свого часу також розпрощався з посадою міністра. Та офіційна версія залишення ним посади звучала як нездатність впоратися з економічною кризою в країні. Нині зусилля чиновників у питанні зміщення Антоніо Фаціо звелися до впровадження обмежень на перебування на посаді президента національного банку до семи років.

Звільнення Домініко Сініскалько, одного з найшанованіших членів італійського кабінету, не було несподіванкою. Екс-міністр неодноразово застерігав про подібний розвиток подій у тому випадку, якщо прем’єр-міністр Берлусконі не вживе рішучих заходів і не висловить свою недовіру главі Банку Італії. Час минав, а Берлусконі зволікав з відповіддю.

Однак зростаюча напруга продовжувала поглиблювати й без того погану ситуацію. Не за горами парламентські вибори, а рейтинг Берлусконі продовжує знижуватися через погіршення економічної ситуації в країні. От йому й довелося рятувати свою шкуру: друга й соратника Фаціо прем’єр віддав на «розтерзання вовкам». Благо, «розправа» виявилася суто моральною: як уже йшлося, зняти банкіра не дозволяє закон. Та в прем’єра, який виконав вимоги народу, совість чиста.

Новий/старий міністр проти скандального банкіра

Спочатку планувалося, що обов’язки міністра економіки та фінансів тимчасово виконуватиме прем’єр-міністр країни Сільвіо Берлусконі. Проте в останній момент той відмовився і призначив наступником Сініскалько свого старого соратника Джуліо Тремонті, який колись двічі обіймав посаду міністра і в політичних колах відомий як затятий супротивник Фаціо. «Він саме та людина, яка здатна замінити колишнього міністра», — заявив прем’єр.

Тремонті відправився замість Сініскалько на щорічні збори у Вашингтоні, які проходили 23 вересня. Туди ж прибув і Антоніо Фаціо. Проте наштовхнувся на холодність міністра, який пообіцяв повністю ігнорувати главу Банку Італії на всіх майбутніх зустрічах.

Слід визнати, що Антоніо Фаціо сам винний у ситуації, що склалася. Країна ще не забула скандал дворічної давності, пов’язаний з катастрофою фінансової піраміди компанії Parmalat, у результаті якого мільйони вкладників втратили свої заощадження. Тоді центральному банку вдалося відбитися від обвинувачень у відсутності належного контролю над фінансовими структурами. Хоча, коли розібратися, банк своїм мовчанням сприяв зведенню піраміди.

Джуліо Тремонті, який тоді обіймав посаду міністра економіки й фінансів, покритикував Банк Італії за те, що ця головна державна фінансова установа «вчасно не побачила аномалій» у випуску акцій Parmalat та іншою продовольчою компанією — Cirio. Він заявив, що якби Банк Італії проводив фінансові інспекції на фірмах, яких підозрювали навіть у найнезначніших порушеннях, то можна було б запобігти кризі Parmalat та інших компаній. Тоді йшлося про зникнення 10 млрд. євро, і ще 13 млрд. становили борги. У самій Італії 70 тис. осіб мали на руках ті чи інші зобов’язання Parmalat. Плюс 40 тис. постраждалих акціонерів. Плюс 36 тис. робочих місць по всьому світу, які опинилися під загрозою. Проте підтримка впливових політиків допомогла Антоніо Фаціо вийти сухим із води.

Потім був скандал із шахрайствами й обманом вкладників, у центрі якого знову опинився Банк Італії та його непотоплюваний глава. Прокуратура італійського міста Тірані обвинуватила Фаціо в тому, що він не впорався зі своїми обов’язками і сприяв шахрайству в великих розмірах. Цього разу неприємності виникли в зв’язку з цінними паперами, які проводив Banca 121 — підрозділ Banca Monte dei Paschi di Siena. Банк кілька років продавав клієнтам явно ризиковані цінні папери, не попереджаючи їх про це. У результаті гроші втратили понад 2 тисячі чоловік. Укотре Фаціо все зійшло з рук...

Хмари згущаються

І от останній скандал. Нині справа стосувалася купівлі італійського банку іноземними інвесторами. Приводом для нових непорозумінь послужили опубліковані в пресі розшифровки телефонних розмов Антоніо Фаціо, які доводили, що глава центробанку використовував своє службове становище, аби не допустити на італійський фінансовий ринок зарубіжних конкурентів. Позиція Фаціо давно відома. Він неодноразово висловлювався проти того, щоб італійські банки потрапляли до рук іноземців.

Цього разу об’єктом уваги іноземних банків стали Banca Nazionale del Lavoro (BNL) і Banca Antonveneta, а претендентами на купівлю — відповідно голландська й іспанська фінансові групи. Щоб банки не дісталися іноземцям, терміново були створені якісь місцеві консорціуми, які разом із ними виступили в тендері на купівлю BNL і Antonveneta. Главу банку Італії обвинувачують у тому, що він використовував наявні в нього важелі, щоб тендер виграли саме італійці. Хоча їхні позиції були менш виграшними.

Донедавна високопосадовці країни у відкриту відраджували іноземних банкірів від спроб проникнення в грошово-фінансову сферу Італії. Проте такий настрій італійської влади не по душі офіційному Брюсселю. У березні представники Європейської комісії з питань економіки та фінансів виступили з попередженням на адресу офіційного Рима, в якому, зокрема, зазначалося, що спроби керівництва країни захистити свої фінансові організації від поглинання іноземними конкурентами можуть призвести до втручання регулюючих органів ЄС.

З цієї причини варіації на тему злиття в Італії перебували під пильним наглядом європейських чиновників. Вони спостерігали за спробами поглинання іноземцями Banca Nazionale del Lavoro і Banca Antonveneta. За італійськими законами, глава центробанку має право накладати вето на будь-які банківські злиття в межах країни.

Війна найбільшого голландського банку ABN Amro із Банком Італії виявилася не стільки затяжною, скільки виснажливою. Голландець намагався відвоювати італійський банк Antonveneta у Banca Popolare di Lodi (BPL). Представники BPL нібито були готові викласти за Antonveneta 6 млрд. євро, що перевищувало пропозицію ABN на 4%. Фаціо явно симпатизував італійському банку, і цілком можна було припустити, що спроби голландського банку збільшити свою присутність на ринку Італії закінчаться нічим.

Проте цього не сталося. 26 вересня ABN Amro підписав угоду з акціонерами Banca Popolare di Lodi про купівлю 39,37% акцій Antonveneta, що належали йому, за 3,2 млрд. євро, тобто по 26,5 євро за акцію. У результаті угоди частка голландського банку в Antonveneta досягне 69,28%. ABN Amro став першою іноземною установою, якій вдалося поглинути великий італійський банк.

Banca Popolare di Lodi, який вже змінив свою назву на Banca Popolare Italiana (BPI), довелося відступитися після того, як кількох топ-менеджерів разом із виконавчим директором було тимчасово відсторонено від посади, а пропозиції банку про придбання Antonveneta — блоковано владою. Триває розслідування, розпочате проти менеджменту BPI. Є підозри, що він позичав своїм союзникам великі суми для скуповування акцій Banca Antonveneta, щоб зірвати пропозицію ABN Amro. Також існують побоювання, що фінансове становище BPI було не таким хоршим, щоб оплатити придбання банку, який перевершує його за розмірами втричі.

Фаціо війну з ABN Amro програв. Скандал від цього не вщух і репутація банкіра кращою не стала. Та навіть якщо головний банкір впорається з тими, хто продовжує наполегливо вимагати його відставки, можливості перешкоджати поглинанню італійських банків зарубіжними гравцями в нього більше не буде. Нехай навіть йому і вдалося покласти край спробі іспанського BBVA заволодіти Banca Nazionale del Lavoro.

Італія — важка дитина в сімействі ЄС

Скандал, що вибухнув усередині країни, не міг не позначитися на міжнародному іміджі Італії. У серпні агентство S&P понизило її рейтинг із стабільного до негативного. Відповідно до даних МВФ, поточного року зростання ВВП в Італії перебуває на нульовому рівні й таким же залишиться на майбутній рік. Хоча, коли вірити заявам глави Банку Італії Антоніо Фаціо, економічний спад в Італії може завершитися в другій половині 2005 року, а в 2006-му ВВП навіть зросте — майже на 1%.

Крім усього іншого, Італія вже багато місяців не може вибратися з бюджетного дефіциту. На рівні Євросоюзу її давно вважають одним із головних порушників бюджетного законодавства.

Окремою темою залишається питання єдиної європейської валюти, невдоволення якої продовжують виражати італійці. Сільвіо Берлусконі неодноразово публічно заявляв про бажання повернути в обіг ліру й відмовитися від євро. Особливо часто такі висловлювання звучали в періоди зміцнення євро, що вкрай невигідно для економік усіх країн регіону, оскільки вироблені там товари стають менш конкурентоспроможними на світових ринках.

Відповідно до експертних оцінок, перехід із ліри на єдину європейську валюту приніс кожній сім’ї на Апеннінах 1500 євро прямих збитків. Асоціації споживачів підстьобують народне невдоволення, заявляючи, що Італія найбільше за інші країни Європи постраждала від впровадження нової валюти. Тут підвищилися тарифи на всі види страхування і банківські послуги, не кажучи про зростання цін на споживчі товари. Багато хто обвинувачує уряд Сільвіо Берлусконі, який виявився нездатним відрегулювати внутрішній ринок і внутрішні фінанси.

Відповідно до статистичних опитувань, 57% відсотків італійців розчаровані в євро. 94% відсотки стали витрачати більше грошей після впровадження єдиної європейської валюти, ніж у «епоху ліри». Є і такі дані: фрукти та овочі в Італії за півтора року стали дорожчими на 65,3%, одяг — на 60,4, м’ясо й копченості — на 53,1, газ, світло і телефон — на 48,8, похід у ресторан — на 46,5%. І лише 3,9% італійців заявили в опитувальних листках, що витрачають грошей стільки ж, як і раніше. Чи хитрують, чи просто стали менше їсти, пити, читати, ходити в кіно, їздити в транспорті?

Мабуть, одним із небагатьох показників, якого Рим наразі ще може не соромитися, залишається рівень безробіття. Італійські 8% від економічно активного населення — це, звичайно, не британські 5%, однак і не ті 10%, опуститися нижче яких ніяк не вдаєтся Франції. Про Німеччину в цьому разі взагалі говорити не доводиться: тут рівень безробіття досяг небачених із часів Другої світової війни висот. Втім, скандали, що тривають, не роблять Італії честі на світовій арені та вже точно не сприяють створенню й підтримці сприятливого інвестиційного клімату.