УНІВЕРСАЛЬНА ВАЛЮТА... ЧОТИРИСТА РОКІВ ТОМУ

Отже, з 1 січня 2002 року єдину європейську валюту вже можна помацати руками. Подорожувати Європою стало зручніше, перевага універсальних грошей поза сумнівом. Цікаво, що досвід створення єдиного європейського платіжного засобу вже був, але чотириста років тому, і, на відміну від нашого часу, все відбувалося майже стихійно.

Початок XVI століття. Золотими дукатами наповнюються скрині щасливих флібустьєрів і європейських буржуа. Гроші зберігають також і в барилах, і в глечиках, і в мішках. Частину золота до кращих часів закопують у землю, ховають у схованках та підземеллях. Чому пік приховування скарбів припадає на початок XVI століття? Ну звісно — відкриття Америки, звідки іспанські галеони везли золото до Європи. «Капітани Блади» пускали на дно десятки кораблів іспанців зі сріблом та золотом, але його в Європі ставало дедалі більше. Навіть невеликі держави й міста почали карбувати власну монету. Інколи доходило до курйозів,— проїхавши лише кілька кілометрів, потрібно було вдаватися до послуг міняйл, бо навіть срібні гроші місцеві торговці не завжди приймали.

1525 року на з’їзді німецьких князів було вирішено, що монету талер (у Німеччині її певний час називали гульденом) мають брати в усій Німецькій імперії. Німецькі карликові держави домовилися карбувати монету однієї ваги. Це сподобалося не лише німцям. «Мода» перекочувала й у сусідні з Німеччиною країни. Невдовзі талер «завоював» усю Європу, ось тільки у Франції його називали екю, в Іспанії — песо, в Італії — скудо, у Швеції — далер. (А тепер здогадуєтеся, звідки походить назва національної валюти США?)

Не оминула ця універсальна грошова одиниця і Росію та Україну. У нас вона називалася єфімками. На талер, викарбуваний у Чехії, Австрії чи в будь-якій із німецьких держав, робилося докарбування у вигляді вершника зі списом. Зараз єфімки — монета, яку нечасто побачиш навіть у нумізматів. Але куди ж поділися численні свого часу монети? Частину переплавили на рублі, а частина й досі лежить у глечиках та скринях у підземеллях і руїнах середньовічних замків. Докладніше про це можна прочитати на www.historical.narod.ru

Багато істориків переконані, що й в Україні була спроба карбувати власну монету відповідно до європейських стандартів, але на сто років пізніше, уже за часів Богдана Хмельницького. Зборовський трактат, за яким Хмельницький відмовлявся від завоювань 1648 року, лише на кілька років затримав становлення України як самостійної держави. Уже 1650 року польський король був змушений знову скликати сейм і готуватися до війни, бо Хмельницький повністю ігнорував короля й самостійно вів переговори з турецькими, угорськими, російськими та іншими послами. Місто Чигирин перетворилося на справжню столицю України. У ньому було кілька резиденцій іноземних послів, регулярна армія, гетьманський двір, уряд.

Історики досі сперечаються — чи була Україна самостійною державою в той час? Як відомо, для підтвердження останнього бракувало лише одного — власної грошової одиниці. Утримання війська забезпечувалося земельними наділами, а ось військовій старшині й адміністрації потрібно було платити «живими» грошима. Генеральний писар одержував 1000 злотих, генеральний обозний — 400, військові судді — по 300 тощо. Крім польських злотих, в Україні ходили й інші гроші — «цісарські» талери, російські єфімки та турецькі леви. Якщо до битви під Батогом Хмельницький формально ще визнавав владу польського короля й перебування у складі Речі Посполитої, то після травня 1652 року він усі свої універсали став підписувати без жодного згадування про польське владарювання.

Відтоді виникла необхідність карбувати власну монету, хоча б заради підтримки авторитету незалежної держави. Проте всі підготовчі роботи проходили в умовах суворої конспірації. Аби повністю бути впевненим в успіху такої необхідної справи, монетний двір, швидше за все, розмістили не в Чигирині, а в Суботові, на території садиби гетьмана. Археологи, які досліджували один із підвалів садиби, дійшли висновку, що він міг використовуватися як пробна майстерня з виготовлення власної монети і навіть як монетний двір. Можливо, монетний двір містився (а може, міститься й досі) в одному з таємних підземель поблизу Чигирина чи Суботова. Богдан Хмельницький завжди вирізнявся потаємністю. Цього вчило життя. Ще перебуваючи спочатку в єзуїтському коледжі Львова, а потім і в турецькому полоні, він збагнув усі переваги інтриг та переговорів «віч-на-віч». Багато чого в житті цього видатного лідера української держави досі огорнуте таємницею. Усе його життя — це не лише великі справи й походи, це ще й незрозумілі вчинки, несподівані рішення.

Які ж історичні документи підтверджують, що Хмельницький карбував власну монету? Є кілька достовірних свідчень іноземних авторів, що українська монета XVII століття все-таки була, є навіть докладні описи її. Російський посол Кунаков передавав у повідомленні до Москви, що «в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий мынзу и деньги делают; а на тех новых деньгах на одной стороне меч, а на другой стороне его Богданово имя». На кінець 1652 року такі звістки почали просочуватися й до Варшави. Подільський воєвода Станіслав Потоцький у листі від 29 жовтня 1652 року повідомляв королю Яну Казиміру: «Хмельницький втручається у справи вашої королівської милості: карбує гроші». Французька «Gazette de France» від 21 грудня 1652 року також інформує: «Козацький гетьман почав карбувати в Україні монету на свій лад, чим викликав протест польського короля».

Незалежні джерела свідчать: Хмельницький справді продемонстрував кільком послам у Чигирині зразки української монети. Що ж заважало ввести її в обіг — залишається загадкою. До Переяславської Ради було ще більше року, Україна Хмельницького була сильна як ніколи раніше. Міцні козацькі гарнізони в Овручі, Каміньброді, Коростишеві, Борщагівці, Прилуках, Вінниці, Браїлові, Станіславчику, Мурафі, Шаргороді, Садковцях, Чернівцях, Стені та Ямполі охороняли по периметру всю територію козацької держави. Будь-якої хвилини Хмельницький міг зібрати стотисячну армію. Умови для запровадження в обіг власної грошової одиниці були. Можливо, гетьман хотів спочатку зміцнити стан фінансів за рахунок Росії?

Гійом де Боплан у своєму «Описі України» мало що розповів нам про стан фінансів Української держави, а от анонімний автор у «Літопису самовидця» досить докладно зупинився на тому, як і скільки платили козакам у середині XVII століття. «А гетман Хмельницкий в том году стоял с войсками своими и царского величества под Фастовом, и от его царского величества казакам выплачивали жалованье золотыми копейками весом в полталера. В то же время и медные копейки появились, которые ценой отличались от серебряных. Чеканный талер выпускался с царским знаком, за него брали по шесть злотых».

Українські історики В.Романовський, Н.Петровський і В.Модзалевський навели багато аргументів на користь того, що літопис самовидця написав Роман Ракушка (Ракушенко), який у 1658—1663 роках був ніжинським сотником, а в 1663—1668 роках — генеральним підскарбієм, тобто головним розпорядником гетьманської скарбниці. А казна була чималенькою. Вдалі походи, славетні перемоги. З самого лише Львова взяли відкуп у 100 тисяч талерів. Золота і срібла було досить, проте з монетою Хмельницький зволікав. Чому? Рано чи пізно загадку буде розкрито. Справа за малим — знайти саму монету. Це буде справжня сенсація світового значення.