Українські наслідки капітуляції Лукашенка

На чергових переговорах у Сочі між Владіміром Путіним та Олександром Лукашенком білоруський президент після тривалого торгу все ж таки зумів повернути собі значну частину російської економічної допомоги, яку він, здавалося, втратив у серпні.

Однак офіційному Мінську довелося багато чим поступитися в політичному плані. І в тому числі хорошими відносинами з Києвом.

Питання виживання

Проблема квазісоціалістичної білоруської економічної моделі, що зависла у своєму розвитку в 1994 році (коли до влади прийшов Лукашенко), в тому, що вона глибоко й хронічно збиткова. Збиткові старанно збережені з часів СРСР колгоспи й радгоспи (вони поміняли лише назви, але не суть), збиткові настільки ж дбайливо убережені від приватизації радянські мегазаводи на кшталт МАЗ, МТЗ, "Гомсельмаш", "Белшина" і багато інших. Збиткова вся планово-командна система управління економікою, що блокує розвиток приватного бізнесу, - його представники з'являються у ЗМІ переважно як фігуранти кримінальних справ, а Лукашенко публічно називає підприємців "ці шахраї" і "вошиві блохи".

В умовах відсутності реформ і збитковості майже всього держсектора економіки бюджет Білорусі поповнюється за рахунок трьох джерел. Перше - видобуток калійних солей (хлористого калію) та експорт цього мінерального добрива до багатьох країн світу. У Білорусі зосереджено 25% світового виробництва KCl, за цим показником з нею може конкурувати тільки Канада. Тут усе просто й зрозуміло.

Друге джерело - переробка російської нафти й продаж за кордон нафтопродуктів. У спадок від СРСР Білорусі дісталися два дуже потужні (а після модернізації - ще й сучасні) НПЗ - Новополоцький і Мозирський. До того ж як найближчий союзник Росії, Білорусь одержує нафту без 30-відсоткового експортного мита. Виходить дуже велика дельта, яка повністю осідає в білоруському бюджеті. А значну частину вироблених нафтопродуктів продають, у тому числі й в Україну.

Третій оплот білоруської економіки - російське субсидування, що триває вже чверть століття. За даними журналу Forbes, щорічно сума підтримки білоруської економіки з боку Москви порівнянна із загальним обсягом дотацій усіх регіонів Росії з федерального бюджету. При цьому експорт нафти з РФ для наступної переробки й поставки на експорт відіграє істотну роль для Білорусі. У загальному обсязі експорту товарів з Росії в Білорусь поставки нафти й нафтопродуктів становлять близько 30%, а в першому півріччі 2018-го цей показник зріс до 37%.

Білоруські НПЗ дозволяють виробляти нафтопродукти, які можуть використовуватися для внутрішніх потреб республіки, а також спрямовуватися на експорт. При цьому важливо розуміти: щороку Білорусь одержує від Росії 24 млн тонн нафти, але для власних потреб їй вистачає лише 6 млн. Решту переробляють та експортують. Але при цьому з Росії надходять ще й нафтопродукти за зниженими цінами. Їх теж прямо реекспортують, і одержувана дельта надходить до білоруського бюджету.

У першому півріччі 2018-го з Росії у Білорусь було поставлено 2,1 млн тонн нафтопродуктів (на 49% більше, ніж за аналогічний період минулого року). Середня ціна імпортованих Білоруссю нафтопродуктів у січні-червні нинішнього року становила 383 дол. за тонну, а на зовнішній ринок товар іде за ціною понад 500 дол. Експорт білоруських нафтопродуктів у ЄС та Україну за перше півріччя становив 6,6 млн тонн на суму близько 3,4 млрд дол. За оцінками Мінфіну РФ, тільки за перші шість місяців цього року російський бюджет недоодержав близько 10 млрд руб.

МВФ оцінює загальну підтримку білоруської економіки з боку Росії в 106 млрд дол. лише за період 2005–2015 років, тобто 10,6 млрд дол. на рік. Опираючись на цю підтримку, Білорусь провела найменше економічних і політичних реформ серед країн колишнього СРСР і Східної Європи. Річ у тім, що донедавна продукція, вироблена на застарілих білоруських промислових підприємствах, гарантовано продавалася на російському ринку, насамперед завдяки низькій ціні.

Росія підтримувала Білорусь не тільки безмитною нафтою й дешевим газом, але й своїм відкритим ринком (83% імпортованого РФ молока й молокопродуктів - білоруського виробництва), прямими субсидіями та дешевими кредитами. Заборгованість республіки за державними кредитами Росії на середину травня 2018 року становила 6,3 млрд дол. і 60 млрд російських рублів. Уже в 2019 році уряд Білорусі муситиме виплатити за зовнішнім боргом близько 3,7 млрд дол. Без нових зовнішніх запозичень зробити це буде непросто, головним кредитором теж буде РФ.

Білорусі російська політика довгі роки давала можливість збільшувати внутрішні доходи свого населення випереджальними темпами до показників зростання національної економіки, але для Росії це завжди було прямим фінансовим збитком. Тож не дивно, що цього літа у Москві вирішили поміняти свою позицію. Тобто узгодити субсидування економіки з участю в управлінні економікою й політикою свого найближчого союзника.

Удар по інтересах України

Усі без винятку експерти напередодні зустрічі в Сочі Путіна й Лукашенка прогнозували, що Кремль поставить білоруському президентові умову: максимально згорнути співробітництво з Україною. Так і вийшло.

Власне, ще із серпня Росія почала обмежувати поставки в Білорусь скрапленого газу, бензину й дизпалива, тобто тих вуглеводнів, які офіційний Мінськ банально перепродував, насамперед в Україну. За статистикою, білоруські поставки закривають 45% українського ринку бензину і 35% дизпалива, а загалом 40,31% моторного палива для України йде з Білорусі або через Білорусь.

Причому в останні місяці випереджальними темпами зростали поставки скрапленого газу, використовуваного для заправки автотранспорту. За перше півріччя 2018-го поставки скраплених вуглеводневих газів (СВГ) з Білорусі в Україну зросли на 35% - до 258 тис. тонн. Уже в травні залізничний експорт СВГ з Росії в Білорусь збільшився до рекордних 107,3 тис. тонн - це з приблизно 20 тис. тонн на місяць 2016-го. Значна частина цього обсягу ще влітку одразу переспрямовувалася в Україну за "сірими" схемами.

Та влітку Кремль "прикрутив краник". За інформацією Міністерства енергетики РФ, Москва й Мінськ встановлять індикативний баланс за поставками усіх вуглеводнів на 2019 рік, інші поставки (понад ліміти) будуть заборонені. В уряді РФ це без прикрас пояснили "швидким зростанням реекспортних поставок російських нафтопродуктів і СВГ у країни Балтії та Україну".

Після зустрічі в Сочі в Україні вже прокотилася хвиля подорожчання скрапленого газу. Тепер очікується подорожчання всього моторного палива і його можливий дефіцит. Хоча, швидше, це відбудеться не раніше жовтня, а при сприятливому розкладі - не раніше нового року.

Однак економікою все не обмежується. Уже через день після зустрічі з Владіміром Путіним, 24 вересня, Олександр Лукашенко наказав силовикам посилити контроль на кордоні з Україною. На спеціально зібраній нараді білоруський президент заявив державному секретареві Станіславу Засю й голові Держприкордонкомітету Анатолію Лаппо: "Ми прийняли рішення про зміцнення кордону з Україною. Ми бачимо, скільки звідти йде сьогодні лиха для Білорусі, і в тому числі зброї переправляється. Ми маємо закрити кордон. Але не для порядних людей, а для бандитів, для тих, хто везе зброю".

На публіку, перед телекамерами Лукашенко переказав нещодавню доповідь міністра внутрішніх справ Ігоря Шуневича про знайдений нелегальний арсенал. "Вони затримали людину, в якої арсенал: кулемети, десяток автоматів, два десятки гвинтівок, десять тисяч патронів і так далі, і так далі, - навів подробиці Олександр Лукашенко. - Колекціонують? Так бойова ж уся зброя. От колекціонери… Звідки все це? Подивилися - в армії нашої все на місці. Завезли. Тому прийнято рішення встановити кордон з Україною. Потрібна там чисельність прикордонників? Потрібна. Давайте подивимося. Туди сотню, туди тисячу".

Однак ані найменшого стосунку до України описана історія не мала. Просто так повелося вже давно: щоразу, коли в Білорусі криза, коли треба притиснути опозицію або підняти президентський рейтинг, силовики одразу, як на замовлення, "виявляють" то українських бойовиків у білоруських лісах, то білоруських стажистів "Правого сектору", то якихось випускників "тренувальних таборів в Україні", то взагалі "джипи зі зброєю з України" через кордон прориваються. Щоправда, за всі минулі роки жодної кримінальної справи за описаними сюжетами порушено так і не було.

Державний секретар Ради безпеки Білорусі Станіслав Зась після наради у Лукашенка повідомив журналістам, що чисельність білоруських прикордонників на кордоні з Україною буде збільшено. "У нас у країні підвищується кількість силовиків загалом. Цю вимогу президента взято до виконання, - сказав він. - Назріла об'єктивна необхідність. Потрібно посилюватися, особливо на південному напрямку. Ми додаємо людей, і вони мають піти туди, де йде виконання бойових завдань".

Він нагадав, що з 2014 року було створено понад 20 нових прикордонних застав і постів: "З них 18 - на українському кордоні, був сформований Мозирський прикордонзагін. Така робота має бути продовжена".

Зрозуміло, що різке посилення прикордонного контролю вдарить по двох сферах: по туризму й малому прикордонному руху, тобто по спілкуванню родичів у Поліссі. Очевидно, що білоруси значно менше їздитимуть в Україну, оскільки проходження митного контролю може виявитися вкрай складним. Також і українцям буде набагато складніше їздити в Росію й назад транзитом через Білорусь - з тієї ж причини.

Нарешті, Мінськ і Москва повернулися до питання про російську військову базу в Білорусі. Під час нещодавнього візиту до Вашингтона президент Польщі Анджей Дуда запропонував США створити на польській території постійну військову базу, розмістити там американську танкову дивізію. Ця ідея польського керівництва стала приводом для тиску Москви на офіційний Мінськ з метою розміщення російських військ. До слова, це не вперше: у 2014–2015 роках домовленості про російську базу було майже досягнуто, але потім Лукашенко "дав задній хід".

Сьогодні ЗС РФ на території Білорусі мають два військові об'єкти (не військові бази): "Антей" і "Волгу" - радіолокаційну станцію й вузол далекого зв'язку ВМФ. Термін їхнього безплатного перебування на білоруській території закінчується у 2020 році, і російські військові наполягають на продовженні.

Однак у відомстві Сергія Шойгу хочуть також розмістити в Білорусі повноцінну російську військову базу, з авіацією й досить серйозним сухопутним контингентом. Наскільки можна судити з отриманих Лукашенком преференцій, після переговорів у Сочі Мінськ не заперечуватиме проти створення військової бази РФ. А громадській думці таку зміну позиції Олександра Григоровича буде подано як відповідь на появу військової бази США "Форт Трамп" у сусідній Польщі. Проте зрозуміло, що Україні такий об'єкт біля її північного кордону принесе значно більше проблем, ніж Польщі.

"Дисципліна й слухняність"

Цікаве в цій історії ще й те, який тиск Росія чинила на Білорусь, домагаючись своїх цілей напередодні переговорів Путіна й Лукашенка. З кінця весни у російських ЗМІ, навіть найбільш респектабельних, нагнітається хвиля негативу, основні тези якого такі: Білорусь - нахлібниця, при цьому - невірна спільниця, Лукашенко заграє із Заходом і потурає "бандерівцям". От чому, мовляв, Кремль вирішив зробити ставку на іншого правителя або взагалі акуратно прибрати Білорусь до рук. Наприклад, через апгрейд Союзної держави.

Наводилася й така думка: Росії важливо забезпечити легітимний і, за можливості, мирний транзит влади в Білорусі, який виключить будь-які негативні зміни ставлення людей до Росії. При цьому в Білорусі немає механізму передачі влади. Тому сутичку за владу, і дуже жорстку, після відходу Лукашенка гарантовано. А країні забезпечене трагічне майбутнє, якщо не втрутиться Росія й не поставить на чолі свого "ефективного менеджера".

У сьогоднішній Білорусі серед населення переважають антилукашенківські настрої, і якби люди зрозуміли, що Лукашенко йде, то цілком можна було б очікувати багатомільйонної "фонтанної радості", яка для Москви страшніша, ніж Майдан і кольорова революція, разом узяті. Однак і імідж Лукашенка в самій Росії як "народного президента" і "борця з олігархами" Путіну дуже шкодить і безумовно буде зруйнований задовго до офіційної зміни влади в Мінську. Як? Шляхом зняття рожевих окулярів з населення - через фінансовий колапс і деградацію економіки Білорусі під наглядом нового посла, російських спецслужб і банкірів.

Щоб востаннє натякнути Лукашенку, що його чекає у разі, якщо він не виявить покірності, було організовано справжній перформанс. 20 вересня в Білорусі, у Гродно, відбулися чергові збори незареєстрованного об'єднання "Громадянська ініціатива "Союз". Рух очолює російський політик Сергій Бабурін, який у 2014 році "за особистий внесок" одержав від Владіміра Путіна медаль на честь приєднання Криму до Росії.

Тепер Бабурін почав виявляти інтерес і до Білорусі, заснувавши рух, який проголошує головною своєю метою об'єднання Білорусі з Росією. До нього увійшли проросійські діячі, примкнули й окремі священнослужителі Білоруського екзархату РПЦ.

"Наші прагнення зрозумілі й щирі. Ми прагнемо сприяти подальшому зміцненню Союзної держави Росії й Білорусії. Захід докладає титанічних зусиль для розколу східних слов'ян, нацьковування їх одне на одного. Приклад України тут найбільш яскравий і трагічний. Заходу вигідне послаблення слов'янства й руйнування православних основ нашого спільного простору, - заявив Бабурін. - Наш рух має намір зробити внесок у припинення задумів Заходу. Ми закликаємо всіх патріотів, людей доброї волі стати єдиним фронтом проти руйнівних планів США та їхніх європейських союзників".

Окрім Бабуріна, там були й інші громадяни Росії. Наприклад, православний активіст Кирило Фролов, відомий закликами писати в спецслужби доноси на тих, хто негативно висловлюється на адресу православних єпископів або Владіміра Путіна.

Примітно, що на зборах у Гродно "Союз" прямо вирішив заявити про своє існування владі, направивши Олександру Лукашенку листа із пропозицією оголосити 17 вересня державним святом. Привід - об'єднання Західної Білорусі з БРСР у 1939 році.

Нарешті, важливий фактор тиску на офіційний Мінськ - новий посол РФ Михайло Бабич. Той самий, якого у 2016 році відмовилася прийняти в себе Україна. Посол Росії в пострадянських країнах не просто представник Москви. Це людина, завдання якої - натискати на місцеву політичну еліту. Сьогодні посол - учасник гібридної війни, і Кремль змінив посла на більш радикального й суворого. Михайло Бабич - затятий прибічник анексії Криму, посол і повноважний представник президента Росії, як член Ради безпеки РФ постійно доповідатиме про перебіг виконання особистих доручень Путіна щодо "проблем" Білорусі. У нього особливі стосунки з Путіним, він входить до групи людей, які в певному сенсі приймають рішення щодо внутрішньої й зовнішньої політики в Росії. Він є представником спецслужб. Він будуватиме союзну державу, дратуватиме білоруську владу й доноситиме до білоруських еліт чіткі сигнали, чого очікує від них Москва. Бабич уже був представником президента в одному з восьми федеральних округів (Приволзькому), раніше він був прем'єр-міністром Чечні під час війни, служив у КДБ і ФСБ. Росія розраховує здійснювати через нього економічний тиск і управляти політичними процесами в Білорусі.

Росія прагне обмежити суверенітет Білорусі, і посол є ключовою фігурою в цій грі, він є показником того, що таку гру буде розіграно між двома країнами. Це сигнал, що тепер методи обмеження суверенітету Білорусі з боку Росії будуть більш жорсткими.

"Цілком очевидно, що Владімір Путін бачить Білорусь, білоруський народ як частину загального російського народу. Якщо вже росіяни й українці для нього один народ, то росіяни й білоруси взагалі не питання. Концепція розділеного народу. Усе інше виходить з концепції. Молодші брати… - говорить головний редактор "Эха Москвы" Олексій Венедиктов. - Звісно, Лукашенко як президент суверенної держави маневрує між Європою й Росією, насамперед в економічному сенсі, не в геополітичному. Призначення Михайла Бабича послом, точніше, спецпредставником - послом Росії в Білорусі - генерала Бабича - це призначення, на мій погляд, намісника. Це штука, якій частина білоруської еліти надзвичайно опиралася, зокрема, наскільки я знаю, міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей переконував президента в тому, що не треба давати агреман. Але не дати агреман російському послові в Білорусі - це виклик, звичайно.

Це людина, безумовно, яка не виконуватиме ролі просто посла, яка буде послом, як наш посол в Афганістані часів Таракі, скажімо так. Я думаю так. Я думаю так, що сприйняття Білорусі як шматка, що випадково відпав від Росії, воно в голові наших начальників існує".

Попри все вищеописане, як зауважують білоруські політологи, Лукашенко для Кремля - зрозумілий і передбачуваний партнер, у Москві вже знають, що він таке. Чого хоче й на що готовий піти заради досягнення своїх цілей. Навряд чи Москва насправді хоче остаточно розпрощатися з Лукашенком. Заміна старого новим - завжди ризик, простіше виторгувати потрібні рішення через тиск. А от створити в Білорусі нездорове психологічне тло, щоб Лукашенко пішов на поступки, - зовсім інша справа.

* * *

Росія поставила перед Лукашенком низку серйозних питань, тому що ідилічна форма "Союзної держави", яка склалася за останні 20 років, її не влаштовує. Росія мало від цього одержувала, тоді як Мінськ отримував дуже великі субсидії, ринок і захист. Серйозна розмова почалася, і поки що Лукашенку нема чого відповісти Путіну. Бути хорошим чужим коштом і при цьому накопичувати величезні борги просто. Завжди хтось має сплатити за рахунками і кредитами, і тепер Мінську доводиться платити частиною свого суверенітету.

У Росії зараз кілька цілей різного ступеня оперативності. Перша - військова база в Білорусі. Друга - зниження видатків на субсидування білоруської економіки. Третя - приватизація білоруської держвласності (це 85% промисловості) великим російським капіталом. Ну а це вже неминуче спричинить перехід на новий рівень в інтеграційних процесах Росії й Білорусі. Москва і більш слухняний Мінськ повернуться до дорожньої карти державотворення, з'являться наднаціональні інститути, на які Мінськ не матиме можливості вплинути. Повна інтеграція білоруської території в Росію після цього стане лише питанням часу, з усіма відповідними наслідками для України.