ЦУНАМІ КРИЗИ, ЗДАЄТЬСЯ, ПРОЙШЛО СТОРОНОЮ... ЧИ НАДОВГО?

Закінчення чергового фінансового року, яке в Японії припадає на 31 березня, більша частина населення 126-мільйонної острівної держави зустрічає в тривожному очікуванні. І так уже кілька років поспіль. Проте цього лютого ситуація набрала особливої гостроти: дедалі ближчий колапс банківського сектора ледь не став реальністю. Десятилітня економічна стагнація привела економіку та обслуговуючі її фінансові установи в настільки хворобливо-кволий стан, що багато спостерігачів уже віщують або летальний кінець, або інвалідність — іншого, мовляв, не дано. Криза другої за розмірами економіки світу, на частку якої припадає близько однієї сьомої усіх виготовлюваних і споживаних на планеті товарів та послуг, неминуче викличе надзвичайно тяжкий спад практично на всіх, за винятком хіба що Антарктиди, континентах, і може перерости в багаторічну депресію.

Японську економічну систему, успіхам якої дивувалися й навіть заздрили, тепер дедалі частіше порівнюють із величезним і неповоротким, тяжкохворим бегемотом, який безвільно бабрається в трясовині економічних негараздів, що засмоктує його все глибше. На межі 90-х країна, де проживає 2% населення планети, виготовляла трохи менше однієї п’ятої всього загальносвітового ВВП. Зараз цей показник становить «лише» 13,8%. Торішнє різке погіршення загальносвітової ділової кон’юнктури Японія відчула повною мірою: її економіка опинилася в стані третьої за останнє десятиліття і найтяжчої з часів закінчення Другої світової війни рецесії. До максимального рівня підскочила кількість корпоративних банкрутств. Близько 70% усіх японських фірм не одержують прибутку взагалі. Та й де йому взятися, якщо країну вже стільки років поспіль переслідує дефляція, що є, поруч із жалюгідним станом банківського сектора, однією з головних японських проблем.

Причому обидві проблеми погіршують одна одну. Останні три роки споживчі ціни падають безупинно, причому дедалі швидшими темпами, досягнувши в січні тридцятирічного максимуму. При цьому Токіо продовжує залишатися найдорожчим містом на планеті — вартість життя в ньому в середньому на 30 відсотків вища, ніж у Нью-Йорку.

Зниження цін робить невигідною інвестиційну діяльність. Реальна вартість кредитів, навіть узятих під мінімальний (практично нульовий) номінальний відсоток, зростає, а товари й послуги — дешевшають, роблячи нерентабельним їх виробництво. Падіння обсягів у промисловості — на 7,9% 2001-го — можна порівняти лише з тим, що спостерігалося понад чверть століття тому, у часи останнього нафтового шоку. Мізерність доходів корпорацій призводить до зменшення їхніх капітальних витрат. Корпорації, визнаючи за краще скорочувати робочий тиждень, а не працівників, досі мають у штаті величезну кількість так званих «мертвих душ». І все-таки хвалена японська система довічного найму почала тріщати по швах — безробіття теж сягнуло рекордного за весь повоєнний період рівня в 5,6%. Але навіть ця офіційна цифра, на думку незалежних експертів, дуже занижена. Реальний показник оцінюється десь у 8,5% економічно активного населення.

Усвідомлюючи примарність надій на швидке й легке оздоровлення економіки і, відповідно, поліпшення ситуації на ринку праці, прості японці намагаються якнайбільше відкласти на «чорний день» — рівень заощаджень у країні досяг рекордних значень. До речі, японська нація — одна з найбагатших на планеті, її загальні заощадження оцінюються в 12 трлн. дол. З погляду рядового споживача, зниження цін — манна небесна. Якщо ви впевнені у завтрашньому дні й маєте добре оплачувану роботу, то цей процес день у день тільки підвищує ваш добробут. Та якщо тисяча єн у вашому гаманці, всупереч основним принципам теорії фінансів, завтра коштуватиме дорожче, ніж сьогодні, а гроші через рік можна буде зняти з депозиту й витратити з набагато більшою користю, то навіщо поспішати робити це зараз? Ось і виходить, що приватне споживання, на яке припадає 2/3 ВВП, зростати не збирається — обсяги роздрібних продажів зменшуються п’ять років поспіль. Уся економіка теж, відповідно, буксує.

Вервечка урядів, які змінюються ще швидше, ніж на вулиці Грушевського, намагалася зрушити економіку з мертвої точки. За ті самі десять останніх років на вітер викинуто десь 1,2 трлн. дол. (оце масштаби так масштаби!). Тим часом державний борг із початкових 60% підскочив, за різними оцінками, до 130—140% ВВП — найгірший показник у всьому промислово розвиненому світі. Ресурсів для його погашення в Токіо немає, а обслуговування вже сьогодні з’їдає понад третину всіх бюджетних надходжень. Більше того, борги держави й далі зростатимуть. Ось чому їхній кредитний рейтинг уже давно не оцінюється за найвищим (ААА) розрядом. Агентство Moody’s, що знизило оцінку якості японських урядових боргових зобов’язань черговий раз у грудні, вже знову готується до цієї ж операції. Причому погіршення рейтингу очікується серйозне, і якщо воно відбудеться, цей показник на батьківщині самураїв хоч і залишиться значно вищим від українського, але зрівняється з аналогом у Ботсвані. Багато пенсійних і страхових фондів, відповідно до власних статутів і норм регулювання діяльності, змушені будуть позбутися японських облігацій, втративши право вкладати в них кошти.

Поки що для Японії кредитний рейтинг — не більш ніж питання престижу. Понад 90% усіх державних боргових зобов’язань належить національним інвесторам. Проте навіть вони, за всієї своєї лояльності й відданості «рідній державі», дедалі активніше шукають альтернативи на зовнішніх ринках і на ринку золота.

Японці схильні не тільки до бюджетних ін’єкцій. Інший традиційний метод стимулювання їхньої економіки — маніпулювання зовнішнім обмінним курсом національної валюти. Наприкінці минулого року Токіо, за потурання Вашингтона, проігнорувавши протести інших головних торгових партнерів, домігся негласної 10-відсоткової девальвації єни. Нині дійовість цього методу багато хто бере під сумнів: через порівняно низьку еластичність попиту на японські товари для підвищення продуктивності економіки на 1 повний відсоток, за підрахунками аналітиків, потрібно знецінити японську валюту до 200 єн за долар. І це — за умови, що курси валют у сусідніх країнах залишаться на попередньому рівні, що уявити вкрай складно.

Масштаби японської фінансової системи величезні. У першій п’ятірці найбільших у світі банківських холдингів — чотири японських, причому найбільший із них, Mizuho Financial Group, розпоряджається активами на суму, що перевищує трильйон (!) доларів. Але вся біда в тому, що велетенські габарити японських банків уже навіть не створюють ілюзії їхньої фінансової могутності. Багато песимістів оцінюють реальну платоспроможність японського банківського сектора в незначну для масштабів цієї країни суму — 56 млрд. дол. (саме стільки 1998 року уряд виділив на його оздоровлення). Багаторічна хибна практика кредитування, яка по суті досить скидається на ту, що практикувалася в банку «Україна», призвела до вельми сумних наслідків.

Відповідно до офіційної статистики, на балансах японських банків мертвим капіталом висять неповернуті кредити на загальну суму десь 550 млрд. дол. І це попри те, що за останнє десятиліття приблизно стільки ж уже було списано — нові дірки ростуть швидше, ніж їх удається сяк-так латати. Тож офіційна цифра, на думку незалежних експертів, дуже занижена. Реальний показник становить десь 1,1—1,2 трлн. дол. — приблизно стільки ж товарів і послуг створює за весь рік італійська економіка, що входить у сімку найбільших на планеті. Більше того, деякі оцінки, одна з яких належить такій авторитетній інвестиційній установі, як Goldman Sachs, сягають 1,8 (!) трлн. Лише три економіки світу можуть похвалитися великим річним ВВП.

Загнані в кут банки відмовляються виконувати одну зі своїх ключових функцій — забезпечувати фінансовими коштами економіку. Лютий став 51-м поспіль місяцем, коли сумарні обсяги кредитування в Японії скоротилися. Втім, особливого попиту з боку представників як малого, так і великого бізнесу теж не спостерігається. Результативність зусиль центрального банку, що знизив відсоткові ставки до нульового рівня й роздає кредити праворуч та ліворуч, котиться до того самого нуля. Реальні відсоткові ставки через дефляцію однак залишаються високими. Та й який сенс банкам займатися кредитуванням? Виданий будь-яким із них десятимільярдний кредит приносить у результаті 278 єн прибутку — за ці гроші в Токіо навіть чашку кави не купиш, їх вистачає якраз на покриття витрат з наданої позики. Парадоксально, але факт — попри те, що Банк Японії нині «карбує гроші» як божевільний, вони однак завтра стають дорожчими, ніж сьогодні! Викуп державних облігацій на суму десь 1 трлн. єн (7,7 млрд. дол.) на місяць підкріплюється щоденним накачуванням на резервні рахунки банків коштів. За минулий рік японський центробанк збільшив монетарну базу в країні на 16,5% (а до кінця лютого — на 19,1%). Проте на реальному пропонуванні грошей в економіці, банківському кредитуванні та споживчих цінах це ніяк не позначилося. Через відсутність адекватного зростання обсягів кредитування ці гроші в економіку не надходять, а цінова динаміка в країні залишається негативною. Як дуже вдало зазначив один із ринкових експертів: «Проблеми японців не у відсутності грошей, яких у них, так би мовити, «навалом», а в тому, що вони не знають, як їх змусити працювати, куди прилаштувати й на що витратити».

Карбуючи гроші й намагаючись послабити єну на зовнішніх ринках, японський центробанк уже довів власні резерви до фантастичної суми — понад 400 млрд. дол. Він — однозначно найбагатший серед своїх побратимів на планеті. Останнім часом до нього цілком серйозно почали звертатися з несподіваними пропозиціями — скажімо, обдумати необхідність придбання на ринку не тільки державних, а й корпоративних боргових зобов’язань, нерухомості і, можливо, навіть деяких видів споживчих товарів. Можливо, хоча б завдяки цьому вдасться подолати негативну цінову динаміку й домогтися такої бажаної інфляції?

Брати на себе настільки суперечливу місію банк не хоче, обгрунтовано мотивуючи це можливим підривом власної репутації. Замість цього його глава Массару Хаямі закликав уряд швидше розв’язати проблему неповернутих боргів банківського сектора — за рахунок бюджетних ресурсів, ясна річ. Уряд парирує ці заклики вимогами очистити йому простір для маневру, надавши економіці поштовх для зростання за рахунок монетарних стимулів, і виділяти нові кошти на санацію банківської системи поки що відмовляється. Зараз сумарна капіталізація фондового ринку Японії становить десь чверть свого піку кінця 80-х, причому за останні два роки акції корпорацій (а це левова частка банківських активів) знецінилися наполовину. Падіння їхньої вартості ще більше погіршує ситуацію.

Початок нового фінансового року ознаменується двома важливими нововведеннями. По-перше, перестануть діяти державні гарантії компенсації в разі банкрутства того чи іншого банку депозитів на суму понад 10 млн. єн (десь 77 тис. дол.). По-друге, набирає чинності урядова норма, що велить інвестиційним установам враховувати в балансових звітах вартість належних їм фондових активів за їхньою реальною ринковою (на кінець березня), а не купівельною ціною. Ось чому коли 6 лютого індекс Nikkey-225, цей головний індикатор самопочуття фондового ринку Японії, зафіксував новий 18-річний мінімум, банківським і державним чиновникам у Країні вранішнього сонця було не до милування світанками. З наближенням 31 березня різко зростала ймовірність оголошення цілого ряду гучних банкрутств і початку широкомасштабної банківської кризи, яка неминуче остаточно добила б усю економіку.

Серйозність загрози змусила уряд деяких рішучих заходів усе-таки вжити. Операторам фондового ринку було заборонено здійснювати «короткі» продажі акцій (тобто не маючи їх у наявності). Вчасно нагодилося й американське потепління — на частку Сполучених Штатів припадає близько третини японського експорту. Досить доречно багато найбільших інвестиційних інститутів, серед яких виявилися Merrill Lynch і Goldman Sachs, порадили своїм клієнтам збільшити частку японських цінних паперів в інвестиційних портфелях, повідомивши про власний намір зробити те саме. Наступне 20-відсоткове зростання індексу Nikkey дозволило всій Японії зітхнути з неприхованим полегшенням.

Тепер 31 березня можна чекати з набагато меншим острахом — здається, загроза широкомасштабної банківської кризи вкотре «благополучно» минула. Проте так і не розв’язано численних японських структурних проблем, отож перспективи країни та її валюти стали ще туманнішими. Більшість спостерігачів сходяться на думці, що з закінченням приуроченого до того ж таки 31 березня процесу репатріації японських капіталів з-за кордону котирування акцій продовжать падіння.

Уряд Дзюньїтіро Коїдзумі за рік своєї роботи так і не зумів реалізувати обіцяних структурних реформ. Вже оголошені й широко розрекламовані програми насправді виявляються «липою», продовжуючи багаторічну практику півзаходів. До того ж, на правлячий кабінет напав старий головний біль його попередників — внутрішні чвари й корупційні скандали, які змусили піти з нього цілу низку ключових фігур. Колись феноменальна популярність Коїдзумі серед населення, що досягала в момент свого піку майже 90%, так би мовити «нормалізувалася», ще в січні впавши нижче 50-відсоткової позначки.

Проте найбільш прикро, що від Японії, схоже, уже поволі починають відвертатися її головні партнери в політиці й бізнесі, дедалі більше втрачаючи віру в неї. МВФ, навіть за всього бажання, допомогти не зуміє. Його загальний ресурс, що становить близько чверті трильйона доларів, просто жалюгідний, порівняно з тридцятитрильйонною сумою загальних державних і корпоративних боргів країни. Звісно, японський гіпопотам ще напевне зуміє протриматися на плаву довгі роки — технологічне лідерство, що зберігається в багатьох галузях, і величезні фінансові ресурси сприятимуть цьому. Та чи зуміє він коли-небудь цілком оговтатись і вибратися на твердий економічний грунт, сказати надзвичайно складно.