Регулювання кредитних ринків: чого захоче Франція, захоче весь світ?

Серпнева лихоманка на світових кредитних ринках змінилася відносним затишшям. Як вважають більшість аналітиків, просто тому, що кінець серпня — початок вересня супроводжується цілою низкою національних свят у найбільших фінансових столицях світу, а банкіри, змушені було відкласти свої традиційні серпневі відпустки, зараз дружно кинулися надолужувати згаяне. Тому проблемами безпеки кредитних ринків найактивніше переймаються політики, котрі вже повернулися зі своїх недоторканних відпусток.

Власне, по обидва боки Атлантики законодавці зараз тільки вдають, що розмірковують над основним запитанням економіки: здатні ринкові механізми самостійно впоратися з «недоліками виробництва» чи втручання держави все ж таки необхідне? Навіть в американському Конгресі жорсткі дебати ведуться вже не у форматі «втручатися — не втручатися», а тільки навколо методів і масштабів утручання.

З одного боку, навіть демократи не вважають за необхідне видавати фінансові індульгенції мільйонам американців, які «купилися» на будинки, котрі їм явно не по кишені, й свято повірили, що ціни на нерухомість зростатимуть завжди. З іншого — саме восени в США починають у масовому порядку спливати пільгові періоди погашення субстандарт­них іпотечних кредитів (тобто кредитів, виданих з урахуванням нехай навіть сумнівної кредитоспроможності позичальників, але в розрахунку на вигідний перепродаж нерухомості за вищу ціну, до того ж ці кредити передбачають істотно занижені ставки від самого початку). За оцінками Deutsche Bank, до кінця 2008 року за 400 млрд. дол. іпотечних кредитів ставка має зрости на 30 і навіть більше відсотків! 13% таких кредитів (після підвищення ставок) уже прострочені, і ніхто не сумнівається, що це тільки початок... І все це — напередодні виборів!

Втім, поки американські демократи з республіканцями торгуються стосовно того, як краще використати механізми страховки для запобігання ефекту доміно, у Франції до проблеми підходять більш радикально. Щоправда, політична ситуація там прямо протилежна американській: команда Ніколя Саркозі тільки починає відпрацьовувати свої передвиборні обіцянки. Серед яких було винятково багато проринкових гасел. І Франція, яка так довго відкидала англосаксонську модель капіталізму, схоже, чекає реформ саме в цьому напрямі.

Причому тут уже є і дії, і результати. Скорочення оподаткування, посилення вимог до претендентів на допомогу у зв’язку з безробіттям, скорочення дер­жавного апарату — все, як лікар прописав. У результаті рівень безробіття скоротився до найнижчого за останні 25 років, а авторитет Франції на міжнародній (у тому числі й економічній) арені істотно зріс. І тепер залишиться тільки перевірити наскільки.

Як заявила в цілій серії резонансних інтерв’ю Крістін Лагард, міністр економіки Франції, президент доручив їй підготувати пакет пропозицій щодо посилення регулювання міжнародних фінансових ринків. І виконувати поставлене перед нею завдання 51-річна француженка взялася з усією властивою для неї енергією і професіоналізмом. А і того, й іншого пані Лагард не бракує. Відразу після одержання диплома юриста в Паризькому університеті вона вступила на службу у французьку філію Baker&McKenzie, де доросла до першої жінки-президента всесвітньо відомої фірми, доходи якої за час її керівництва зросли на 30%. Ці роки вона провела вже в США. 2006 року журнал Forbes присудив їй 30-те місце серед ста найвпливовіших жінок світу. А в 2005-му її покликали назад, до Франції, в кабінет тодішнього прем’єр-міністра Домініка де Вільпена. І зараз вона — перша жінка, котра отримала реальний шанс «покермувати» всією економікою «великої сімки».

Зустріч міністрів фінансів найрозвиненіших країн світу, верхівки Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банку (СБ) має відбутися 20—22 жовтня. Тож до кінця вересня проект реформи вже має бути готовий. При цьому пані Лагард, котра повернулася до Франції з твердим наміром нести у французькі маси цінності економічного лібералізму й ідеали глобалізації (хоча в США здобула відомість як невтомний адвокат французької економічної політики), потрапила під шквал обвинувачень в економічному націоналізмі і протекціонізмі. Котрі, природно, з обуренням відкидає.

Загострення нинішньої ситуації на кредитних ринках вона пояснює «типовими ексцесами» американського капіталізму, «культурою азарту», надійний заслін якому має бути поставлений спільними зусиллями провідних держав світу. Але... за ініціативою знизу. Тобто це самі гравці фінансових ринків мають захотіти розкривати більше інформації про той товар, який вони пропонують клієнтам, і при цьому в жодному разі не ховатися за мудрованими фінансовими термінами і протиприродно закрученими пірамідами. «Питання полягає не в тому, щоб обмежувати торгівлю чи перешкоджати ринковій активності, питання в тім, як забезпечити те, щоб «крутість» фінансового продукту не робила його настільки складним, що навіть інвестори, котрі професійно ним займаються, не до кінця розуміли, а що ж це таке», — зазначає міністр фінансів Франції.

«Наша роль як урядів домогтися того, щоб усі інвестори — і маленький хлопчик із провінційного містечка, і менеджер, який управляє портфельними інвестиціями у великій фірмі, — мали достатньо інформації про ті умови, в яких вони діють, і про ті продукти, з якими вони діють», — підкреслює пані Лагард. Кредитні рейтингові агенції, на думку французького міністра, мають істотно підвищити свої стандарти: «Без прозорості немає довіри. А без довіри немає результативності».

Її опоненти (в економічній площині) стверджують, що ринок і сам зможе дати раду проблемі підвищення прозорості. Так, колумніст The International Herald Tribune Джон Винокур уже запропонував читачам свого видання готуватися до появи нового запитання в талмудах банківських анкет: «А ви робили інвестиції в субстандартну іпотеку?». Хоча значно більшу небезпеку реалізація французької програми реформування фінансових ринків таїть для політиків.

Зараз крісло головуючого в G7 займає Німеччина, котра вкрай несхвально спостерігає за пробудженням французької «сплячої красуні» та її активізацією (до речі, журналісти й аналітики ловили кожен коментар Лагард ледь не з таким само пієтетом, як і легендарного Грінспена). У Берліні не на жарт стурбовані спробами Парижа взяти під політичний контроль ЄЦБ (керує яким, до речі, француз Клод Тріше), а також тим, що висування Домініка Стросс-Кана, колишнього міністра фінансів Франції, кандидатом на пост голови МВФ відбулося практично без попередніх консультацій із німцями. Щоправда, потім західних європейців помітно згуртувало висування Кремлем альтернативної кандидатури чеха Йозефа Тошовського. Враховуючи, що Стросс-Кан також є затятим прибічником жорсткішого регулювання глобальних ринків та активнішої участі держави в економічному житті, можна припустити, що плани шаленого Сарко зробити глобальний капіталізм більш моральним отримають шанс на здійснення.