Плаваючий хвіст прив’язаного юаня

Незважаючи на наполегливі багаторічні спроби переконати Пекін у необхідності ревальвації національної валюти, відповідне рішення, прийняте Народним банком Китаю в липневий четвер, багатьох фінансистів захопило зненацька — як сніг у грудні виявляється цілковитою несподіванкою для наших доблесних комунальних служб. У заголовках світових ЗМІ навіть зарясніли фрази «китайський шок» і «китайський сюрприз». Що, втім, не завадило агентству Standart&Poor’s назвати цей крок найбільш очікуваною за останні два роки подією на міжнародному фінансовому ринку. Більше того, S&P, буквально напередодні ревальвації підвищивши довгостроковий рейтинг КНР із ВВВ+ до А-, пообіцяло підвищити його ще більше. Однак валютні, сировинні та фондові ринки дружно спасували і змусили аналітиків у масовому порядку схопитися за ручки, калькулятори, карти та джезви у спробі вгадати можливі варіанти подальшого розвитку подій.

Природно, найбільш допитливі з них (наприклад, експерти журналу The Economist) для початку вирішили розібратися, а що ж саме відбулося. Заява НБК, який виконує в Китаї роль центробанку, була по-західному лаконічною і по-східному малозрозумілою. Юань, який із 1994 року був жорстко прив’язаний до долара (за курсом 8,277:1), нарешті здобув довгождану свободу. Щоправда, тільки від американського долара, «прив’язка» до якого замінилася прив’язкою до кошика валют. Більше того, протягом першого дня китайській валюті дозволялося «кероване плавання» у межах 0,3-відсоткового відхилення від офіційного курсу, встановленого напередодні. Перший такий «новий» курс був установлений (у перерахунку на все той же долар) на позначці 8,11:1, що означало зміцнення юаня стосовно американських «тугриків» на 2,1 відсотка.

Можливо, до наступного випуску британського тижневика, який виходить по четвергах, журналістам удасться з’ясувати, з яких світових валют складається «китайський кошик» і який механізм формування офіційного курсу юаня. Поки ж відомо лише про причетність до цього процесу євро та японської єни, зате межа відхилення самого офіційного курсу від попереднього поки залишається повною загадкою. Якщо йому теж дозволено коливатися в межах 0,3 відсотка від попереднього, то це означає можливість плавної ревальвації юаня протягом місяця на 6,5—7% на місяць. У цьому разі можна говорити вже не тільки про символічне значення рішення китайської фінансової влади.

А поки що, звісно, символічного в усій цій історії значно більше. 1994 року, на момент «прив’язки» юаня до долара, США проти такого кроку нічого не мали: у ньому вони вбачали навіть чергове підтвердження своєї економічної потужності. Однак після того, як долар розпочав своє карколомне падіння — а слідом за ним полетів і «прив’язаний» до нього юань, — лідери Америки та Західної Європи почали говорити, що таке «неадекватне» здешевлення юаня надає «несправедливу» перевагу китайському експорту.

З приводу того, на скільки саме китайський юань занижений стосовно американського долара нині, в економічній пресі можна зустріти найрізноманітніші точки зору. Окремі експерти (які вираховують цю величину з допомогою паритету купівельної спроможності) кажуть про 40%, а інші, які спираються на індекс BigMac, називають 57%. Однак у тому й іншому разі основний доказ на користь ревальвації китайського юаня зводиться до величезного торгового дефіциту США, викликаного нібито саме «підступністю» дешевої китайської валюти. Журналістам того ж The Economist уже набридло повторювати, що на торгівлю США з Китаєм припадає менш як 2% від загального обороту, тож від двовідсоткової ревальвації юаня Вашингтон виграє хіба що психологічно. Але за цю перевагу йому, швидше за все, доведеться розплачуватися поступками щодо тайванської проблеми. Саме тому більшість аналітиків очікували ревальвації юаня не раніше серпня, трохи ближче до вересневого візиту до США президента КНР Ху Цзінь-Тао.

Примітно, але китайська економіка від ревальвації юаня, проведеної нібито «під тиском США», може виграти значно більше. Спроби загальмувати зростання національного ВВП, яке, попри всі зусилля Пекіна, затято наближається до 10% на рік, поки що особливого ефекту не викликали. Може, китайському керівництву потрібно було б поставити перед собою мету подвоєння ВВП у найближчі скількись там років, і необхідність у гальмуванні відразу ж відпала б. А так, попри лімітування кредитів на будівництво і виробництво цементу та сталі, китайська економіка видала чергові 9,5% приросту за другий квартал цього року — більш як на відсоток вище від розрахункового, на 0,1% вище від показника першого кварталу і значно вище від бажаних семи. А тут ще й недовірливі британські журналісти стверджують, що офіційній китайській статистиці занадто довіряти не варто: у періоди спаду Пекін нібито має тенденцію завищувати економічні показники, а в періоди перегріву — занижувати. Тож навіть виводячи зараз на папері поки ще однозначні показники приросту китайської економіки, в умі потрібно, на їхню думку, тримати відсотків 12.

Утім, масштаби нинішньої ревальвації китайського юаня також трохи загальмують темпи зростання його ВВП. За оцінками Азіатського банку розвитку, цей крок здатен уповільнити зростання китайської економіки 2006 року в середньому на чверть відсоткового пункту, максимум — на 0,5%. З іншого боку, навіть цей скромний прогноз має всі шанси виявитися надто оптимістичним. Адже основна ставка в цьому разі робиться на подорожчання експорту, що позначиться на конкурентоспроможності китайських товарів. Зате імпорт при цьому повинен подешевшати, що, у свою чергу, ще більше підстьобне невтомних і численних китайських трудівників, які прагнуть «взути і вдягти» всю земну кулю.

Перші ринкові результати ревальвації, які вже встигли отримати характеристику «емоційних», продемонстрували прогнозоване падіння долара і зростання цін на нафту. Втім, дуже незначні — у середньому в межах усе тих же 2%. Більше того, під впливом набагато значущої фінансової інформації — про стан американської та німецької економік, а також про чергове підвищення відсоткової ставки в США — ці показники залишилися цілком у межах середньомісячних значень.

У процесі очікування ревальвації юаня сформувався ще один чинник економічного тиску на цю валюту — спекулятивний іноземний капітал. У червні валютні резерви Китаю досягли 711 млрд. дол., за рік збільшившись на 51%. Фахівці впевнені, що це здебільшого викликано короткостроковим притоком капіталу. І, попри наявність у Китаї суворого законодавства, що дає змогу тримати під контролем спекулятивні інвестиції, експерти визнають деяку можливість того, що під тиском цього капіталу юань, відпущений у вільне плавання, не тільки не зміцниться, а й повалиться. А це вже буде не зовсім те, чого чекають від Пекіна як самі китайці, так і представники світової громадськості.

Буквально через годину після «звільнення» юаня прозвучала заява малайзійського уряду, котрий наважився на аналогічні заходи стосовно свого ринггіта. Уряд Сінгапуру також висловив готовність піти цим же шляхом найближчим часом. А потім почалася справжня чехарда навколо заяв вищих китайських чиновників щодо того, чи варто очікувати найближчим часом подальшого зміцнення юаня.

«Ні!» — твердо заявили на сайті НБК, прокоментувавши зроблені раніше заяви високих китайських чинів про те, що нинішній захід — тільки перший крок у заданому напрямі. Мовляв, подальші кроки в цьому напрямі означатимуть зовсім не подальшу ревальвацію китайської валюти, а зміцнення всієї фінансової системи Китаю.

Ось тільки практично всі англомовні посилання на цю заяву містять згадку про слова глави Центробанку Китаю щодо того, що ніяких змін у курсі не слід чекати ще принаймні до кінця серпня. Сказано це було за кілька днів до доленосного 21 липня...