ПЕНСІЙНА РЕФОРМА В РОСІЇ: НАМ ЧУЖИХ ПОМИЛОК НЕ ТРЕБА

Рівень ефективності нинішньої державної пенсійної системи здатен оцінити навіть непрофесіонал. Якщо наші батьки, працюючи все життя і справно сплачуючи пенсійні внески, дозволяли собі щороку виїжджати у відпустку на відпочинок, а вийшовши на пенсію, почали заощаджувати на дрібницях — отже, з пенсійною системою в нашій країні не все гаразд.

Звичайно, складно думати про пенсію, коли ви молоді та сповнені сил, але коли пенсійний вік загрозливо наближається і часу на заощадження коштів стає дедалі менше, то це спонукає до рішучих дій. Треба щось вирішувати! Можливості пенсійної системи країни не відповідають пенсійним сподіванням громадян, і тому ця система повинна стати принципово іншою.

У результаті запланованої в Україні пенсійної реформи на зміну знеособленому пенсійному забезпеченню має прийти персоніфікована багаторівнева система, що поєднуватиме солідарні та накопичувальні принципи формування виплат застрахованим особам-пенсіонерам. Це означає, що незабаром кожен українець, який здійснюватиме відрахування на пенсійні рахунки до державних і приватних пенсійних фондів, отримуватиме три пенсії замість однієї. І якщо нинішня солідарна система спроможна забезпечити середній розмір пенсійних виплат на рівні 30—35% від середньої зарплати, то запровадження накопичувального компонента дасть змогу збільшити його приблизно вдвічі — до 60—70%. Стає зрозумілим, що ми і тільки ми самі в змозі забезпечити собі гідну старість! І наш роботодавець нам у цьому має допомогти! І наша рідна держава. Однак, як мовиться, на державу сподівайся, а сам...

Україна поки що перебуває на початку нового «пенсійного» курсу. Безсумнівно, альтернативи пенсійній реформі немає. Натомість сьогодні дуже важливо не повторити чужих помилок, вибрати найоптимальніший і безболісний шлях, спираючись на досвід інших країн і не залишаючи поза увагою української специфіки. У нашого північно-східного сусіда багаторівнева пенсійна система вже створюється. І хоча не всі закони ще прийнято, процес реформування невідворотний. Орієнтовна дата його завершення — 2045—50 роки.

Якими можуть бути наслідки для Росії? Цей прогноз дуже важливий і для України, яка з багатьох причин (пострадянський менталітет, схожі стиль управління, економіка підприємств, мислення роботодавців тощо) може повторювати дії свого сусіда у практичних питаннях пенсійного реформування.

Що задумали сусіди?

Як альтернативу солідарній системі, що залишилася у спадок від радянських часів, уряд Росії запроваджує змішану солідарно-накопичувальну систему пенсійного забезпечення, яка включатиме в себе :

— державне пенсійне страхування, що здійснюватиметься на користь осіб, які протягом усієї трудової діяльності сплачуватимуть самі та на користь яких сплачуватимуться страхові внески до фондів, утворених державною системою пенсійного страхування (трудові пенсії);

— державне пенсійне забезпечення за рахунок коштів федерального бюджету окремих категорій осіб, які не мають права на пенсію (соціальні пенсії);

— додаткове пенсійне забезпечення (страхування) за рахунок добровільних внесків працівників та роботодавців (а у випадках, визначених законодавством РФ, — обов’язкових страхових внесків роботодавців), що накопичуються у недержавних фінансових установах пенсійного забезпечення (недержавні пенсії).

Таким чином нова пенсія росіянина буде схожою на «пиріг», що складатиметься з кількох рівнів («шарів»), і його «випікатимуть» спільними зусиллями держави, працівника та його роботодавця.

Вважається, що реформована пенсійна система має забезпечувати виплату замість однієї одразу трьох пенсій: базової, страхової та накопичувальної.

Базова пенсія — аналог нинішньої мінімальної пенсії за старістю — становитиме 450 рублів (близько 15 дол.). Особам, які досягли 80 років, розмір базової пенсії збільшується вдвічі. Страхова пенсія є додатковою до базової, і її розмір визначатиметься залежно від трудового стажу та заробітку застрахованої особи, з якого робилися обов’язкові страхові внески. Пенсійний капітал, що утворився шляхом відрахувань на користь застрахованої особи, ділитимуть на очікувану кількість місяців виплат. Щомісячний розмір такої виплати разом із базовою пенсією не повинен бути меншим за 660 рублів (32 дол.), однак і не перевищуватиме половини середнього заробітку застрахованої особи. Законодавством передбачено періодичну індексацію розмірів обох складових пенсії, залежно від темпів інфляції та зростання середньої заробітної плати.

Накопичувальний компонент майбутньої трудової пенсії формуватиметься шляхом інвестування частини обов’язкових відрахувань роботодавців на користь працівників. Доход від операції з цими коштами буде нараховуватись у вигляді відсотків на індивідуальний пенсійний рахунок застрахованої особи і разом із внесками створюватиме її пенсійний капітал. Розмір щомісячних виплат з такого рахунку визначатиметься шляхом ділення накопиченої суми на нормативний період, що встановлюватиметься законодавчо як середній вік прожиття людини після виходу на пенсію (сьогодні для чоловіків — 14 років, для жінок — 17).

Соціальна ж пенсія призначатиметься всім громадянам, які досягли пенсійного віку, але не мають права на трудову пенсію. Така пенсія, як і базова, покликано захистити людину від повного зубожіння і має забезпечити їй виживання, незалежно від трудового стажу та реального обсягу пенсійних внесків. У перспективі така пенсія має бути на рівні прожиткового мінімуму пенсіонера.

Звідки беруться кошти на формування і виплату пенсій? На відміну від багатьох держав зі змішаними системами, майбутні трудові пенсії в Росії фінансуватимуться виключно роботодавцями. Внески працівника — справа добровільна, яка буде заохочуватись державою шляхом пільгового оподаткування частини його заробітної плати. За новими правилами, обов’язкові відрахування, які здійснюватиме роботодавець до Пенсійного фонду (ПФ) Російської Федерації, «забиратимуть» 28% фонду оплати праці, тоді як раніше — ще й 1% з доходу кожного працівника. (Нагадаємо, що в Україні ці відрахування нині становлять 32% плюс у середньому 2% від доходу працівника).

До солідарного російського «казана» потраплятиме тільки половина — 14%, які одразу спрямують на виплати базових пенсій. А що ж буде з рештою 14%? Їх зараховують на так звані умовно-накопичувальні рахунки, з яких здійснюватимуться виплати страхової та накопичувальної частини пенсій. Слід зазначити, що з цих грошей також виплачуватимуть пенсії нинішнім пенсіонерам. А умовними такі рахунки називають тому, що насправді на них нічого не накопичується. Однак розміри відрахувань роботодавця на ці рахунки становлять суму майбутніх зобов’язань держави з виплат пенсій працівникові (застрахованій особі). Щодо тих людей, яким до настання пенсійного віку залишилося менше 10 років, 14% будуть спрямовуватись виключно на формування страхової частини пенсії. Для осіб віком 35 — 50 років 14% будуть розподілятися: 12% — на формування страхової частини та 2% — накопичувальної, а для молодших 35 років — поступово перерозподілятимуться у співвідношенні від 11% + 3% у 2002—03 роках до 8% + 6% з 2006-го.

Саме ці 2—6% — уже реальні гроші, які зараховуватимуться на персональний рахунок працівника. Вони не підуть на виплату пенсій нинішнім старим, а працюватимуть лише на формування пенсійних накопичень тих, на чию користь зроблено внески.

Це ми розповіли про схему відрахувань у найзагальніших рисах — сам розмір пенсійних внесків відрахувань також диференціюється залежно від віку і заробітку застрахованої особи. Проте існує один принциповий момент: для роботодавця відрахування 28% є обов’язковим, тоді як обов’язкових відрахувань для працівника (на відміну від чинного законодавства України) не передбачено. Добре це чи погано? Експерти стверджують, що це породжує «зрівнялівку», не сприятиме розвитку ініціативи та відчуття особистої відповідальності працівників за майбутню пенсію, а тому вважається, що до сплати обов’язкових внесків треба неодмінно залучати тих, про чию пенсію йдеться.

Кошти, акумульовані на умовно-накопичувальних рахунках, держава обіцяє розмістити у привабливі (на її погляд), вигідні і надійні інвестиційні проекти, де ці гроші обростатимуть відсотками і виплачуватимуться майбутнім пенсіонерам як додаткові (до базової) пенсії. Поки що невідомо, якими реальними фінансовими активами, крім державних (пенсійних) облігацій, їх буде забезпечено. Якими об’єктами державної власності в Росії планують розраховуватися з громадянами у випадку нестачі пенсійних коштів? Які фінансові і майнові гарантії можуть бути запропоновані державою нинішнім вкладникам-інвесторам?

Реально такою системою буде охоплено близько 2/3 працівників російських підприємств. За оцінками фахівців, тільки 2002 року обсяг цих коштів сягне 40 млрд. рублів (близько 1,3 млрд. дол.) і невдовзі перевищить 100 млрд. руб. А тому особливо багато запитань стосується контролю над процесом інвестування з боку держави та суспільства. Наскільки ефективним стане інвестування пенсійних резервів, якими будуть його наслідки для пенсійного забезпечення тих, кому сьогодні 20 — 40 років?

Ті ж самі проблеми у добровільного пенсійного страхування. Воно розвивається в Росії ще з 1992 року і представлене переважно недержавними пенсійними фондами (НПФ). Діяльність цих установ регламентується прийнятим у 1998 році федеральним законом «Про недержавні пенсійні фонди». Найбільші з них утворені компаніями паливно-енергетичного комплексу та банками і мають десятки, а часом і сотні тисяч учасників.

15 НПФ із понад 250 існуючих закумулювали майже 70% активів, які загалом перевищують 1 млрд. дол. За підсумками 2001 року, що їх підбито Інспекцією НПФ при Міністерстві праці та соціального розвитку РФ, загальна сума пенсійних внесків до НПФ становила 4,05 млрд. руб., а кількість учасників фондів досягла 3,2 млн. чол. Як бачимо, системою недержавного пенсійного страхування вже охоплено значну частину працюючого населення.

Відповідно до російського законодавства, НПФ можуть інвестувати кошти безпосередньо в державні цінні папери, банківські депозити, однак операції з іншими інструментами, перелік і частка яких визначається Інспекцією, здійснюються через договори довірчого управління з ліцензованими управляючими компаніями. Інвестиційний дохід, отриманий фондами 2001 року, становив 576 млн. руб., а середній розмір пенсій, що її отримували учасники щомісяця, — 173,5 руб. Загальна кількість тих, хто вже одержує додаткову пенсію, перевищила 250 тис. Відрахування до таких фондів для роботодавця і робітника добровільні. Податкові пільги, що діють сьогодні, не можна визнати істотними, що, в свою чергу не є стимулом для роботодавців. У корпоративних НПФ рівень відрахувань роботодавця, як правило, не перевищує 5% заробітної плати працівників. У солідарних схемах передбачено додаткові відрахування робітника, які також не перевищують 5% місячної платні. У деяких компаніях середній розмір пенсії, що її виплачують НПФ, удвічі-втричі вищий за базову трудову, але в корпоративних фондах, як правило, діють обмеження: виплата не може бути більшою за 75% останньої зарплати.

Середній розмір корпоративних пенсій, що сплачуються за рахунок роботодавців, становив 2001 року близько 700 руб. Передбачено, що частину пенсійних накопичень можна використовувати на цілі, не пов’язані з пенсійним забезпеченням (лікування, навчання, придбання житла тощо).

Чого чекати
від держави?

Незважаючи на значний, порівняно з Україною, поступ у запровадженні недержавного пенсійного забезпечення, державне пенсійне страхування було й залишиться визначальним елементом нової пенсійної системи Росії як за кількістю застрахованих осіб і рівнем виплат, так і за обсягом коштів, акумульованих ПФ Російської Федерації. Від того, наскільки ефективно працюватиме саме цей компонент, залежатиме майбутнє більшості росіян.

На початку 2002 року в Москві відбулася презентація розрахункових прогнозів — а до чого, власне, приведе реформування російської системи державного пенсійного страхування? Що буде через 10, 20... 50 років? У якому випадку система зазнає банкрутства?

Прогнозування здійснювалося за допомогою актуарно-економічної моделі, розробленої фахівцями Міжнародної організації праці. І в цілому висновки, що грунтуються на вже прийнятих в Росії законах, досить сумні. На початок 2002 року в бюджеті ПФ Російської Федерації існував профіцит у розмірі 80 млрд. руб (2,6 млрд. дол.). А вже 2003-го (в міру запровадження реформи) очікується такий самий дефіцит — 80 млрд. руб. Із часом цей дефіцит наростатиме, оскільки збільшуватиметься частка внесків, що спрямовуватиметься не на виплати, а на формування накопичень. Наприклад, на 2010 рік запланований дефіцит у 200 млрд. руб. (6,6 млрд. дол.), тоді як до 2050 року дефіцит повинен зійти до нуля (на папері!). Хто ж покриватиме цю фінансову «дірку» впродовж найближчих двох років, до чергових виборів у Росії? Невідомо.

Актуарії визнають, що запровадження умовно-накопичувальних рахунків може призвести до зростання прихованого державного боргу і його переведення у відкриту форму невиконаних державою пенсійних зобов’язань із наступною можливістю дефолту. Навіть майбутня «реструктуризація» таких зобов’язань держави перед нинішніми платниками внесків буде сприйматись населенням як конфіскація його заощаджень на старість. Що це як не повторення сумного досвіду втрати населенням заощаджень в Ощадбанку СРСР?

Аналіз результатів моделювання показав, що пенсійна реформа, а головне — наслідки прийняття згаданих вище законів реально не прораховувалися для всієї економіки Росії за демографічною статистикою всіх регіонів.

З’ясувалося, що реального персоніфікованого обліку в Росії нема, а ліквідація соцзабезів (передача їх до структури ПФ РФ) призвела до втрати основної демографічної статистики. Рекомендації ж консультантів уряду Росії традиційно зводяться до відомих рецептів: збільшити пенсійний вік, скоротити списки пільговиків, розширити коло платників та збільшити розміри обов’язкових відрахувань, відмовитися від індексації пенсій тощо. Негативні наслідки кожного з таких кроків неважко передбачити, а тому влада навряд чи наважиться на їх запровадження. Загалом, стає зрозуміло, що буде років через десять у Росії, а при копіюванні таких дій — і в Україні.

Нині в Росії обговорюються механізми запровадження з 2004 року так званих професійних пенсій. Основна ідея полягає в тому, що підприємства зі шкідливими виробництвами повинні будуть платити додатковий податок, достатній для покриття державних зобов’язань по пенсіях пільговиків (списки №№1,2). А ось коли доходить до деталей... Зараз російським «шкідливим» роботодавцям пропонується такий варіант формування «шкідливих» пенсій. Всі, хто працює прибутково і може платити пристойну зарплату (наприклад, металурги, газовики, нафтовики), сплачують внески за одним (завищеним у два-три рази) тарифом, достатнім, аби виплачувати пенсії не тільки своїм колишнім працівникам, а й працівникам інших галузей та підприємств, які не зможуть подужати цей тариф (наприклад, шахтарі, що дотуються з бюджету, та ін.). Одне слово, з хворої голови — на здорову. Більшість російських роботодавців шоковані: щоб утримати свій бізнес і не порушувати законів, їм доведеться згортати всі власні соціальні програми: надання пільгових позичок і субсидій на придбання житла, медичне забезпечення, освіту, відпочинок працівників, допомог при народженні дитини тощо.

Стає очевидним, що такі новації потрібно спочатку «обіграти» на мікрорівні (підприємство, галузь, регіон), інакше все це може не спрацювати в масштабах країни. Звичайно, ВВП, демографія, інфляція, доходність інвестицій не можуть не впливати на параметри пенсійного забезпечення, але якщо професійну пенсійну схему замкнуто на корпорацію або галузь, то потрібен аналіз економіки і демографії конкретного підприємства. І лише потім з таких «мікроцеглинок» можна складати один із компонентів пенсійної системи держави, громадяни якої є представниками різних професій. Інакше підприємства зі значною часткою оплати праці в собівартості продукції потраплять під посилений податковий тиск з усіма негативними наслідками.

Нинішня ефективність роботи російської солідарної системи також не викликає захоплення. Незважаючи на досить значний рівень обов’язкових відрахувань — 28%, більшість пенсій не перевищує 30% заробітної плати. Давно вже очевидно, що у зв’язку з погіршенням демографічної ситуації у всьому світі вирішення пенсійної проблеми тільки за рахунок держави не під силу навіть високорозвиненим країнам з ринковою економікою. В Італії відрахування становлять 29%, а пенсія — 55% середньої зарплати, в Німеччині — відповідно — 17 і 55%, США — 12 і 40%. Однак зауважимо, що витрати на пенсійне забезпечення у відсотках ВВП нижчі від російських показників, а ефект — вищий. Може, не все нормально і в роботі самого Пенсійного фонду? Адже результати міжнародного аудиту ПФ РФ, проведеного 2001 року, одразу «закрили» для оприлюднення. Коментарі зайві?

Тому вже сьогодні у росіян виникають сумніви: а чи варто доручати державній установі, яка не забезпечує ефективного виконання розподільчої функції, ще й накопичення через інвестування коштів застрахованих осіб? З огляду на це передбачено, що, вже починаючи з 2004 року, кожна застрахована особа матиме право самостійно визначати юридичну особу, уповноважену акумулювати та інвестувати ці два-шість відсотків відрахувань. Це може бути державна установа в особі Пенсійного фонду або уповноважені державою недержавні пенсійні фонди.

Оскільки найбільші шанси стати уповноваженими мають НПФ, утворені потужними корпораціями реального сектору, то найвірогідніше, що працівники таких підприємств у «добровільно-примусовому» порядку першими приймуть рішення на користь саме цих фондів. Але, зрештою, чому за людину хтось має вирішувати, що робити з її коштами? Якщо вже є накопичувальний елемент, то він має бути приватним, а не державним. Потрібна лише ефективна система контролю і нагляду з боку держави, визначення нею чітких «правил гри» у вигляді гарантій та регуляторів, застосування яких унеможливить втрату та знецінення пенсійних накопичень.

Кілька слів щодо ролі ПФ РФ як потужного інвестора. Сумарна капіталізація російського фондового ринку вже сягає 50 млрд. дол. Залишки на рахунках російського ПФ тільки 2001 року (без урахування накопичувального елементу!) становили, як уже зазначалося, 2,5 млрд. дол. Якщо реформа піде швидкими темпами, то за п’ять-шість років обсяг інвестиційних ресурсів Пенсійного фонду перевищить половину капіталізації ринку, що означатиме перехід від вільної конкуренції на ньому до поступової державної монополізації. Отже, передача такого ресурсу у розпорядження тільки однієї установи, м’яко кажучи, не сприймається іншими учасниками ринку.

І ще одна обставина. Більшість нинішніх російських новацій стосується переважно людей, що вийдуть на пенсію через 20–30 років. І нинішні реформатори відповідальності перед ними не нестимуть!

Що слід зробити
з огляду на російський досвід?

Насамперед необхідно провести комплексні дослідження на коректних актуарно-економічних моделях. Отримані результати повинні стати предметом всебічного аналізу та обговорення як політиками, так і тими, для кого пенсійна реформа задумується. Маю на увазі не тільки відповідальних осіб з державних і недержавних установ, а насамперед — широкі верстви населення, з якими в Україні якось не заведено радитись. Відкритий і чесний діалог між владою та народом з пенсійних питань має нарешті відбутись, оскільки успіх будь-якої реформи, у тому числі і пенсійної, залежить не тільки від усвідомлення суспільством її необхідності, й від розуміння того, яку користь вона може принести.

Безумовно, в центрі уваги має бути людина, але не слід забувати і про інтереси роботодавців, відрахування яких формують фінансову базу пенсійних виплат. Для цього, як стверджував один з видатних бізнесменів і організаторів виробництва минулого століття Генрі Форд, в суспільстві треба «…створити систему, яка б не залежала ані від доброї волі благомислячих, ані від ... егоїстичних роботодавців». Політики ж повинні знати про наслідки прийняття пенсійних та пов’язаних з ними законів, а щоб уникнути ситуацій на кшталт російської — приймати тільки добре прораховані рішення, які стосуються:

— розмірів тарифів страхових (пенсійних) внесків;

— підвищення пенсійного віку;

— коригування розмірів і умов призначення пенсій;

— змін в інвестиційній політиці і податковому регулюванні тощо;

— прав застрахованої особи на пенсійні накопичення та їх успадкування.

Дуже важливо заздалегідь прорахувати фінансово-економічні і соціально-політичні наслідки кожного з таких кроків. Інакше реформа приречена, а наслідки її будуть сумними.

На жаль, часу для обговорення, як і для проведення реформи, стає дедалі менше. Через декілька років впроваджувати її буде набагато складніше. Чи й надалі спостерігатимемо за хатою сусіда, радіючи, що не все вкрай погано у нашому домі?