Несподіваний ракурс

Оливкова олiя як пальне для iспанської економiки

Іспанці нерідко порівнюють свою країну з Саудівською Аравією, стверджуючи, що іспанське «рідке жовте золото» не лише здатне конкурувати з рідким «чорним золотом» за прибутковістю, а може служити його еквівалентом і в інших цілях. Зокрема для виробництва електроенергії. Не те щоб у двигуни внутрішнього згоряння безпосередньо заливали саму оливкову олію: у казани спеціально сконструйованої для цього електростанції засипають відходи її виробництва, яких тільки за минулий рік нагромадилося 5,5 мільйона тонн. Фермери давно вже додумалися спалювати ці відходи у власних коминах, проте поставки дешевого природного газу перетворили ці багатовікові традиції на анахронізм. Зате електростанції, які працюють на нетрадиційному, але дуже доступному паливі й виробляють 12 мегават електроенергії, дуже й дуже сучасні.

Одна така електростанція постачає електроенергією жителів чотирьох сіл, а вартість її будівництва становить 19 мільйонів доларів. Не випадково саме Іспанія виступила в ЄС із пропозицією подвоїти в найближчі 10 років частку електроенергії, генерованої за рахунок відновлюваних джерел, із нинішніх 5,8 відсотка до 12.

Як свідчать шедеври світової літератури, іспанці славляться своїм шанобливим ставленням до вітряків, кількість яких подвоюється щороку, починаючи з 1995-го, і 2010 року обіцяє сягнути 9 тисяч проти нині існуючих 1 400. Крім того, 9 мегават електроенергії, отримувані в Іспанії завдяки використанню сонячних батарей, — це половина всієї електроенергії, генерованої в такий спосіб у Європі. І все-таки саме відходи виробництва оливкової олії видаються іспанським економістам найоптимальнішим джерелом енергії. І конкурувати з ними у змозі хіба що відходи виноробства.

«Коняча» економiка

Кінний спорт — не тільки дороге задоволення. У деяких країнах він виявляється достатньо вигідним способом вкладення грошей. Четвірка майже ліверпульських приятелів, спокусившись перевагами конячки, виставленої 1992 року на аукціоні в Донкастері, придбали її в складчину за 6 тисяч фунтів стерлінгів (10,6 тисячі доларів). До виходу на «пенсію», що урочисто відзначався в січні нинішнього року, ця конячка принесла своїм власникам призів на загальну суму в 350 тисяч фунтів стерлінгів. Ніякі інші вкладення не могли виявитися вигіднішими.

Приклад спокусливий, але не дуже типовий. Прибутковість цього бізнесу значною мірою залежить від того, де купувати коня і де його виставляти. У Новій Зеландії, наприклад, чистокровного коня відмінних скакових якостей можна купити за 10 тисяч доларів, а в Кентуккі за аналогічний екземпляр доведеться викласти всі 100 тисяч. Втім, середній розмір призу на перегонах становить усього лише 4,3 тисячі доларів, тоді як у Гонконгу, наприклад, — 79,7 тисячі доларів. У Франції, Великій Британії і Сполучених Штатах середній розмір призу коливається в межах від 10 до 15 тисяч доларів. Щоправда, у європейських країнах власник скакових коней повинен мати певний майновий ценз для одержання ліцензії на їхнє утримання. Зокрема, у Парижі мінімальний річний прибуток, що дозволяє займатися розведенням скакових коней, становить 400 тисяч франків (57 250 доларів). А в Японії мінімальний річний прибуток у цьому випадку повинен перевищувати 1 мільйон доларів.

Витрати на утримання скакового коня становлять від 1 до 3 тисяч доларів на місяць, при цьому, як стверджують знавці, саме ці витрати є вирішальними для успіху інвестицій. Величезні суми, сплачені за коней на аукціонах, окуповуються на перегонах значно рідше, ніж щедрі капіталовкладення на їхнє утримання. Наприклад, Танцюрист із Сіетла, проданий 1985 року за рекордну суму — 13,1 мільйона доларів на аукціоні в Кентуккі, так і не приніс своїм власникам значних призів. Проте кілька коней, куплених за 5 — 10 тисяч доларів, можуть окупити себе за декілька місяців. Саме тому в Європі усе більшої популярності набувають колективні стайні, що коштують окремим співвласникам приблизно по 40 доларів на тиждень. При цьому вони отримують хоч і невеликий, зате гарантований прибуток. А також велике — і теж гарантоване — задоволення від почуття причетності до цього прекрасного виду спорту.