Можливості неопротекціонізму

З часу розгортання світової фінансово-економічної кризи в торговельній політиці абсолютної більшості країн домінують протекціоністські тенденції.

За даними Незалежного моніторингу політики, що впливає на глобальну торгівлю, Global trade alert, починаючи з 2009 року зафіксовано близько 9 тисяч заходів, які запроваджувались урядами країн для обмеження імпортних і стимулювання експортних товаропотоків, і лише 3,3 тисячі заходів, спрямованих на лібералізацію торгівлі. І хоча пік протекціоністських тенденцій припав на 2012–2015 роки, більшість обмежуючих заходів досі не скасовані, а отже, загальна кількість торговельних бар'єрів у світі продовжує зростати за накопичувальним підсумком.

Хоч як дивно, найбільшу кількість протекціоністських заходів запроваджено здебільшого найсильнішими економіками світу, що мають найбільші частки на глобальному ринку товарів. Це, зокрема, США (1407 заходів), Німеччина (824), Індія (797), Аргентина (519), РФ (513), Бразилія (491), Японія (360), Китай (309 заходів). Україною протягом 2009–2018 років запроваджено лише 79 заходів, які викривляють умови міжнародної торгівлі товарами.

Основними протекціоністськими заходами, запровадженими починаючи з 2009 року, стали доволі стандартні і прості механізми впливу на товаропотоки: експортні та внутрішні субсидії, ввізні мита тощо.

Зі збільшенням кількості торгових обмежень також слід відзначити і розширення арсеналу таких заходів. У світі цей процес уже відомий як неопротекціонізм, або неокласичні інструменти торговельного захисту. На практиці це найчастіше виглядає як захист навколишнього середовища або захист етики і моралі людини.

Однак є і ще більш витончені варіанти торгових обмежень. Наприклад, у Директивах ЄС щодо державних закупівель можна зустріти положення, які свідчать про те, що при відборі тендерних пропозицій перевага надається товарам з інноваційною або енергозберігаючою складовою. На перший погляд, це цілком об'єктивна і поміркована вимога, але виконати практично її вкрай складно, і за фактом це є досить серйозним обмеженням.

Незважаючи на зміну механізмів торговельних обмежень, парадигма торгових воєн залишається практично незмінною. Хоча в основному всі сучасні доктрини, концепції та стратегії державної безпеки уникають поняття "торгова війна", політики більшості держав спрямовані на обмеження, деформацію, усунення та аж до фізичного знищення конкурентів.

Також широко практикується концепція "розорення сусіда" - це коли одні держави збагачуються за рахунок інших держав.

Лише трохи трансформувалося поняття "усі проти всіх" у "кожен сам за себе", також відоме як "політика національного економічного прагматизму".

Що стосується причин торгових війн, на моє глибоке переконання, ключовими мотивами таких війн є боротьба за доступ до сировини, а після його переробки - боротьба за ринки збуту готової продукції. Саме два ці фактори лежать в основі всіх торговельних і економічних війн.

В епоху запеклих боїв за ресурси і ринки збуту готової продукції Україна, на превеликий жаль, перебуває в програшному становищі. Назву лише кілька ключових показників:

- 2/3 українського експорту - це сировина або товари первинної обробки;

- більш як 50% українського імпорту - готова продукція;

- рівень проникнення імпорту в сектор державних закупівель - 38%. Це, мабуть, найвищий показник у світі. Для порівняння, в США і ЄС цей показник не перевищує 5–7%;

- при цьому хронічний дефіцит торгового балансу: 2015 рік - 3,4 млрд дол. США, 2016-й - 6,9 млрд; 2017-й - 9,6 млрд, а на 2019 ріку державному бюджеті передбачають понад 11 млрд дол.;

- рівень індустріалізації економіки - частка переробної промисловості у ВВП скоротилася з 45% у 1991 році до 12% у 2017-му;

- інтереси українських товаровиробників на зовнішніх ринках за цей час були зачеплені 1384 протекціоністськими заходами інших країн світу, з яких 60,6% продовжують діяти по сьогодні. Відповідні заходи зачіпають в основному торгівлю тими товарами, які мають найбільше торговельно-політичне значення для України, - вироби з чорних металів (504 заходи), чорні метали (278), інші вироби з металів (132), зернові культури (101), транспортні засоби і запчастини до них (84 заходи).

Цей список можна продовжувати. І це все є результатом торгових війн. Вивозиться сировина, а ввозиться готова продукція. Сумарно цих показників ніхто не оцінював, але навіть у першому наближенні видно, що економіка країни переживає надзвичайно складний етап.

Особливо явно ці складнощі простежуються у відносинах з ЄС як з одним із основних торговельно-економічних партнерів України. Так, у 2009–2017 роках ЄС запровадив 137 протекціоністських заходів, які так чи інакше торкались інтересів вітчизняних виробників, з них 96 продовжують діяти по сьогодні. Серед них - три антидемпінгові заходи, які було запроваджено цілеспрямовано проти України. Принагідно слід зазначити, що 20 заходів являли собою широкомасштабне фінансування міжнародних контрактів експортно-кредитними агентствами Німеччини і Польщі, яке виходило далеко за межі звичних для таких установ напрямків, як страхування, гарантування та часткова компенсація відсотка за експортними кредитами.

Проте навіть якщо абстрагуватися від ескалації протекціонізму у часи непевного посткризового відновлення, доступ до ринку ЄС залишається вкрай ускладненим через дію низки прихованих обмежень - технічних бар'єрів у торгівлі, санітарних і фіто-санітарних заходів. Результати міжнародних оглядів фахівців ЮНКТАД свідчать, що ЄС на сьогодні є одним із світових центрів неопротекціонізму. Частка тарифних ліній, на які в ЄС діє хоча б один із таких заходів при імпорті, сягає 90%, відповідно, з цими бар'єрами зіштовхується до 86% імпортованої країнами ЄС продукції. Імпорт однієї товарної позиції в ЄС обмежується в середньому 3,78 нетарифного заходу.

Натомість Україна у 2009–2018 роках запровадила лише 33 нові протекціоністські заходи, які, на думку експертів Global Trade Alert, так чи інакше зачіпали інтереси країн ЄС. З них досі чинними залишаються 17 заходів, основними з яких є такі:

- запровадження 10-річного мораторію на експорт необроблених лісоматеріалів;

- підняття вивізного мита на брухт чорних металів з 10 до 30 євро за тонну та подовження дії цього заходу ще на рік;

- надання компенсації від Міністерства аграрної політики вітчизняним виробникам сільськогосподарського обладнання у розмірі 15% від вартості його виготовлення, якщо місцева компонента становить щонайменше 35% у 2017 році, 45% у 2018-му, 55% у 2019-му, до 60% у 2020 році;

- введення вимог щодо обов'язкового використання місцевої компоненти при будівництві об'єктів генерації енергії з відновлюваних джерел;

- надання виробникам сільськогосподарської продукції 50-відсоткової компенсації вартості страхування за зовнішньоекономічними договорами;

- звільнення підприємств авіакосмічної галузі від сплати податку на прибуток терміном на десять років;

- запровадження неавтоматичного ліцензування імпорту для деякої продукції товарної групи "чорні метали";

- запровадження спеціальних заходів на гнучкі пористі плити та сірчану кислоту незалежно від країни походження чи експорту.

Сюди також можна віднести і низку нових ініціатив, зокрема, таких:

- "купуй українське, плати українцям", що передбачає запровадження багатофакторної оцінки тендерних пропозицій у рамках державних закупівель і введення обов'язкового критерію локалізації;

- створення Експортно-кредитного агентства (ЕКА) для гарантування, страхування та здешевлення кредитів на експорт;

- податкові преференції для індустріальних парків;

- безплатне приєднання до інженерних мереж та інше.

Принципово важливим є той факт, що жоден із цих заходів не спрямований спеціально проти ЄС. Здебільшого це заходи, які мають на меті забезпечити доступ національним виробникам до сировинних ресурсів через обмеження їх експорту, сприяти локалізації високотехнологічного виробництва і будівництва на території України через внутрішні субсидії та податкові пільги, захистити внутрішнього виробника від неочікуваного та надмірного зростання імпорту згідно з нормами і правилами СОТ. Якщо поглянути на ситуацію під іншим кутом зору, більшість цих заходів формують не так бар'єри в торгівлі, як стимули до інвестування в економіку України, зокрема з країн ЄС у вітчизняну "зелену" енергетику, деревообробку, машинобудування, авіакосмічну галузь тощо.

Яскравий приклад - ліс-кругляк. Так, цей захід призвів до певних обмежень поставок цієї сировини на ринок ЄС. Але суть мораторію явно не в тому, щоб завдати кому-небудь якоїсь шкоди.

Говорячи про мораторій на експорт лісу-кругляка, важливо розуміти перш за все, що цей тимчасовий захід запроваджено як виняток з екологічних міркувань. В абсолютній відповідності до норм СОТ і ЗВТ.

Однак через недостатньо ефективні комунікації з ЄС наближається конфліктна ситуація. Так, слід визнати, що останніми роками в зовнішньоекономічному блоці українського уряду дійсно слабке управління. Але, на моє особисте переконання, цю проблему можна розглядати як нові взаємовигідні можливості для обох сторін. Концентрація зусиль на розташуванні деревообробних потужностей в Україні принесе значно позитивніший ефект перш за все для ЄС у результаті збільшення виробництва та експорту в Україну деревообробного обладнання.

Безумовно, торгова і промислова політика України потребує інституційної та галузевої актуалізації. Значних фінансових і кадрових ресурсів для реалізації цих ініціатив та їх адвокації у міжнародних відносинах.

В Україні є чимало проблем, але з огляду на анексію Криму і бойові дії на Сході країни при формуванні торговельної політики з позиції національного прагматизму Україна потрапляє практично під усі можливі винятки з правил міжнародної торгівлі.

Таким чином, Україна може скористатися розгортанням у світі торгових війн як можливістю для реструктуризації та модернізації економіки. По-перше, ускладнення доступу на світовий ринок традиційної для України сировини та напівфабрикатів за умов реалізації продуманої промислової політики може стати вагомим стимулом розвитку виробничо-експортного потенціалу для продукції з вищим рівнем доданої вартості. По-друге, демонстративний відхід провідних країн і регіонів світу (насамперед США і ЄС) від донедавна панівної ідеї всеохоплюючої і максимально можливої лібералізації міжнародної торгівлі свідчить про відкриття вікна можливостей для України, щоб посилити власну протекціоністську політику та закласти фундамент для розвитку міжнародної конкурентоспроможності національних виробників продукції з високим рівнем доданої вартості.