АСОЦІАЦІЇ, ВИКЛИКАНІ КРАХОМ

Міністерство юстиції США розпочало розслідування кримінальної справи за фактом банкрутства компанії Enron, відомої своїми тісними зв’язками з адміністрацією президента Буша. Крах Enron став найбільшим банкрутством в американській історії. Справами компанії займаються п’ять комітетів Конгресу й кілька урядових органів, повідомляє ВВС.

Генеральна прокуратура України продовжує розслідування за фактом банкрутства банку «Україна». Крах банку «Україна» є найбільшим банкрутством в українській історії. Чимало постраждалих було й у попередні роки. Послідовність назв: INKO, «Відродження», «Градобанк», «Денді» — добре усім знайома. Проте крах «України» став піком у цьому ряду.

На цьому асоціації не закінчуються. Об’єднує банкрутів і те, що, за іронією долі, їхнім аудитором була одна фірма. Компанія не пересічна — Arthur Andersen входить до «великої п’ятірки» аудиторських фірм. Але в лавині публікацій про крах компанії Enron і публікацій вітчизняних ЗМІ про банк «Україна» є одна істотна відмінність. У першому випадку поряд із назвою банкрута щохвилини згадується назва його аудитора. Навпаки, у статтях про банк «Україна» аудитора хоча й згадали, але якось на другому плані, як обставину другого, а то й третього ряду.

Зазначте, «там» ніхто й не вважав винуватцями державні органи. Навпаки, практично в кожній статті лунало ім’я Arthur Andersen як головного (після самого банкрута) винуватця того, що сталося. За словами голови комісії Конгресу США Джеймса Грінвуда, те, що сталося, схоже на ситуацію, коли Enron пограбував би банк, а аудитори компанії надали б йому автомобіль, аби втекти з місця злочину. А за останніми повідомленнями, Andersen пред’явлено кримінальне звинувачення. Порушено кримінальну справу й по банку «Україна», але не чутно ні про які претензії до аудитора. Хоча цілком можливо, що прокуратура не хоче даремно витрачати сили: чинний закон України про аудит не дозволяє розраховувати на притягнення до відповідальності за неякісні аудиторські послуги.

Уже так повелося, що найсерйозніших клієнтів в Україні перевіряють зарубіжні аудиторські фірми й, як бачимо, без великого успіху. Бодай результат їхньої діяльності був би зразком для вітчизняних аудиторів. Але можна згадати й «Градобанк», звітність якого підтвердив інший представник «великої п’ятірки» — PricewaterhouseCoopers, та й банк «Слов’янський», котрий податкова міліція трясе вже понад рік, був клієнтом представника «великої п’ятірки» — KPMG. І це тоді, коли оплата їхніх послуг обходиться українським підприємствам у сотні тисяч доларів!

Проколи аудиторів «там» спричиняють не лише моральні збитки, що засвідчують публікації про Enron, але не вдається згадати випадок, коли українська преса повідомляла б про виплачені компенсації в зв’язку хоча б із тим самим банкрутством «України». Крім того, жодного разу не повідомлялося навіть про спроби українських підприємств або державних органів зажадати відшкодування збитків — усе-таки більше дісталося б вкладникам банку «Україна»!

Результати зарубіжних аудиторів в Україні пояснюються ще й тим, що під приводом невідповідності українських бухгалтерських нормативів міжнародним, відповідно до рекомендацій Всесвітнього банку, п’ятірка міжнародних аудиторських фірм часто виступає не під своїми назвами, а головне — юридично не від свого імені. Хоча представники «великої п’ятірки», котрі стоять за спиною, гарантують, що на якості послуг це не позначиться, насправді робота в країнах третього світу іноземними аудиторами сприймається як заслання чи можливість обійняти вищу посаду, ніж у себе на батьківщині. А основну масу працівників усе одно становлять наші громадяни, нашвидкуруч «натаскані» на фірмові технології перевірок і аналізу діяльності підприємств. Це не означає, що через те нам сором’язливо слід визнавати власні гріхи. Аж ніяк. Важливо, хто ухвалює рішення і хто отримує прибуток від оборудок, а тут роль наших громадян, якщо витримати до кінця театральне порівняння, зводиться до репліки «їсти подано».

Експерти в розвинених країнах роблять із того, що сталося, далекосяжні висновки: підірвано довіру до аудиту в цілому. Таким чином, поставлено під сумнів гарантійний механізм для інвесторів, оскільки, саме базуючись на фінансовій звітності компаній, неодмінно завіреній аудитором, вкладники приймали рішення про розміщення своїх грошей. Причому вкладники з найгучнішими іменами. Вони вірили аудитору. Зокрема, промайнуло повідомлення, що серед постраждалих виявилася теща американського президента Буша. Ризикнемо припустити, що родичі українського Президента під час краху банку «Україна» не постраждали.

Показово, що, попри завданий аудиторами збиток, ніхто не заперечує доцільність самого інституту аудиту. Коли падають літаки, із цього не роблять висновок, що треба прикрити авіапромисловість; коли прем’єр-міністр попадається на злодійстві, не ліквідують цю посаду. Просто треба робити кращі літаки й за іншими критеріями добирати прем’єрів.

Претензії зводяться до якості роботи аудиторів. Поза сумнівом, аудиторська галузь, потрапивши в жорстоку кризу, як і будь-яка інша, вибереться з неї не без втрат, але альтернативних шляхів перевірки достовірності звітності емітентів у США не бачать. Це при тому, що аудитори є незалежними фахівцями, котрі адміністративно підпорядковуються недержавним службовцям. Тим часом на Заході процес підготовки аудиторів і, головне, порядок одержання аудиторами сертифіката не залишається без уваги держави, а нині ця увага стане, безумовно, пильнішою. Державні органи США вже заявили про посилення контролю над аудиторами. Хоча представники цієї професії й мають незалежний статус.

Ситуація в Україні цілком порівнювана з західною практикою. Аудитори й у нас не підпорядковуються державним органам. Держава на законодавчому рівні встановила обов’язковість сертифіката як документа, який засвідчує фахову придатність, але цим держрегулювання аудиту, по суті, й обмежилося.

Минуло вже майже десять років відтоді, як ухвалено український закон «Про аудиторську діяльність», ще більше часу минуло від дня створення першої аудиторської фірми. Аудитори з’явилися водночас з першими недержавними підприємницькими структурами, заявивши про себе як про невід’ємний елемент ринкових відносин ще за кілька років до запровадження обов’язковості аудиту, а отже, незалежно від нього. Короткочасна тотальна «обязалівка» нагадувала спробу великого китайського стрибка, з тими самими результатами. Нині аудит залишився обов’язковим для небагатьох. Але до них належать саме ті підприємства, скандальні історії яких майже одночасно потрясли США й Україну: відкриті акціонерні товариства й банки. Саме ці суб’єкти господарської діяльності переважно й залучають кошти громадян. Проте коли настає банкрутство об’єкта, вкладення грошей, наші співгромадяни залишаються зі своїми проблемами один на один. Аудиторів, котрі не справилися зі своєю функцією інформатора потенційного інвестора про надійність і доцільність вкладення коштів, що називається, не дістати. «Иных уж нет, а те далече».

Так може, якби банк «Україна» звернувся не до крутих аудиторів, а до вітчизняних, широкі верстви вкладників встигли б ужити заходів? Адже наш аудитор поруч і запитати з нього простіше. А може, банк, почуваючи себе під наглядом аудиторів, не дозволив би собі вести ризиковану політику, а то й попросту красти?

Не втішатимемо себе ілюзіями. Аудиторський висновок українського аудитора можна купити, й купити недорого. Як недавно визнав голова Федерації фахових бухгалтерів і аудиторів України Сергій Прилипко, будь-якому бажаючому можуть видати висновок, не дивлячись у його звітність. І він же визнав: випадку позбавлення Аудиторською палатою України (АПУ) аудиторського сертифіката за всі ці роки не було. За таких обставин чи варто чекати від рядового інвестора довіри до аудиторського висновку?

Заради справедливості зазначимо, що за чинним законом контрольні можливості АПУ дуже скромні. А найгірше те, що контрольних можливостей більше ні в кого й немає.

На відміну від розвинених країн, де аудиторам надано велику свободу дій з саморегулювання своєї діяльності, українським аудиторам надано свободу абсолютну, із повною байдужістю держави до розвитку й існування інституту аудиту. «Лише дурні називають свавілля свободою», — сказав свого часу Тацит, і ці слова, як ніякі інші, підходять до сучасного стану аудиту в Україні.

Часто порятунок бачиться в здійсненні функції контролю над компаніями виключно державою. Здається, черговий специфічно український шлях, як і в більшості випадків, невдалий. По-перше, як відомо, саме з чиновниками найлегше домовитися; по-друге, такий шлях призведе до зростання самого чиновницького апарату, який, як відомо, утримується за рахунок бюджету, а отже, платників податків.

Власне, усе так і відбувалося всі ці роки. Допомогло? Уроки банкрутств повинні бути сприйняті як сигнал до реорганізації аудиту й у нас. У такому вигляді, як зараз, аудит в Україні не справляється зі своїми функціями, власне, у такому вигляді він і не потрібний, якщо мати на увазі обов’язковий аудит акціонерних товариств і банків. Це доводить неможливість згадати бодай один випадок, коли під час банкрутства українських підприємств хтось хоч раз заїкнувся б про відповідальність аудитора. І справді, за існуючого законодавчого поля, в якому функціонують аудитори, про реальну відповідальність і не йдеться.

Накопичення грошової маси в наших співвітчизників відбувається набагато повільніше, ніж усім нам хотілося б. Проте процес усе-таки «має місце». Ці кошти затребувані економікою, але найчастіше вони вкладені не в справу, а в панчоху. Хоча куди вигідніше було б одержувати зі своїх накопичень приварок. Проте страх загубити все є серйозним і обгрунтованим стримуючим чинником.

Інвесторам потрібний компас, який вказує напрям вкладення своїх коштів. У всьому світі це функція аудиторів. Навіть попри серйозні збої цього інституту, що трапляються. Уроки недавнього минулого, зокрема й зарубіжні, не повинні бути марними. Адже розумні вчаться на чужих помилках.

Українському аудиту слід дорослішати, уже другий десяток пішов. Отож косметичних поправок вже замало, потрібен дорослий закон. Можливо, у чомусь і «на виріст».