Зарплата чи життя? Диспропорції бюджету-05 загрожують зберегтися й наступного року

Черговий бюджетний процес стартував не 15 вересня, як визначено в Бюджетному кодексі, а значно раніше. Уже 30 серпня ц.р. проблеми наших державних і, більшою мірою, місцевих фінансів обговорювали на спільному засіданні Консультативно-дорадчої ради з питань місцевого самоврядування при голові Верховної Ради України. Усі виступаючі, за винятком хіба що прем’єра Юлії Тимошенко, говорили не про плани на 2006-й, а про ситуацію нинішню, яка вимагає невідкладного реагування. Але хто сказав, що проблеми-05 не можуть плавно перетекти в проблеми-06? Можуть, ще й як можуть!

Загалом засідання прояснило позиції сторін. Мінфін правдами та неправдами домагатиметься виконання бюджету поточного року й справної цифри в бюджеті наступного. Місцеві керівники, котрі сьогодні, на відміну від минулих років, налаштовані менш войовничо, зажадають від центральної влади розв’язання окремих точкових проблем, усвідомлюючи: більша фінансова свобода місцевого самоврядування, звісно ж, необхідна, але в найближчі два-три роки явно не досяжна. Зроблена під час помаранчевої революції ставка на нові, високі зарплати та пенсії так перекосила вітчизняну бюджетну систему, що мінімум кілька років підуть на пошук нового балансу. І нових джерел бюджетних доходів.

Прем’єр, хоча й бачить нинішні фінансові диспропорції, воліє розмірковувати про більш світлі матерії. «Ми виконали політичне замовлення, — говорила Юлія Володимирівна на засіданні Консультативної ради про рішення спрямувати гроші на виплату підвищених зарплат і пенсій, — і з величезним задоволенням його виконали. Сьогодні всі соціальні платежі, копійка в копійку, виплачуються вчасно».

Дещо інші настрої панують на місцях.

За наявності вельми потужного металургійного виробництва, при величезних інвестиціях у його реконструкцію та середній зарплаті по місту майже в тисячу гривень бюджет Алчевська Луганської області ледь животіє. Чотири місяці поспіль він живе на короткострокових позиках у казначейства: бракує коштів на виплату зарплати вчителям. Уся біда в тому, що 90% у бюджеті — захищені статті, передусім зарплата.

Чи буде 2006-й для Алчевська кращим — запитання майже риторичне. Це не життя, коли визначена Мінфіном контрольна цифра витрат на освіту — 27,5 млн., а розрахункова потреба в заробітній платі разом із нарахуваннями — 27,7 млн.

Голова Запорізької облради Володимир Березовський скаржиться на те, що питома вага заробітної плати в загальному обсязі витрат установ соцкультсфери сягає в регіоні 98%. А в цілому по країні, за словами голови підкомітету бюджетного комітету ВР Катерини Фоменко, зарплата становить 87% місцевих бюджетів. Це показник семи місяців. Заради справедливості слід сказати: на кінець року він може поліпшитися, однак тільки до 73% (проти 65% — у 2002-му, 64 — у 2003-му, 68% — у 2004-му. І не більш як 60% у цивілізованих країнах).

Що це означає? Лише те, що на придбання, скажімо, тих самих медикаментів у лікарні чи продуктів харчування місцеві органи влади повинні витрачати власні ресурси з так званого другого кошика, геть-чисто забувши про невідкладні потреби на кшталт підтримки житлового фонду чи будівництва доріг місцевого значення. Ще кілька років такої динаміки — і роль місцевого самоврядування остаточно зведеться до передачі грошей із державної скарбниці бюджетнику.

Попри постійні заклинання про соціальність, говорити про високу якість бюджету за таких умов не доводиться. Про бюджет розвитку — тим паче. Фінансисти добре знають, що за нормативами ЄС капітальні витрати в бюджеті розвитку не можуть бути меншими за 10%. У Польщі — 15, Словаччині — 17%. В українському бюджеті зразка 2005 року — аж 3%. Та й ці кошти розписано дивовижним чином. Приміром, до кінця серпня на місцях не отримали жодної гривні із субвенції на будівництво газопроводів і відводів. Судячи з того, що фінансування заплановано на другу половину року, у Мінфіні вважають: найкращий час для будівельних робіт у середній смузі — жовтень, листопад і грудень...

У цілому, за підрахунками бюджетного комітету ВР, на місцях навіть для виплати заробітної плати не вистачає до кінця року мінімум 1,2 млрд. гривень. Але це, знов-таки, середня температура по лікарні. В одних «палатах» план із доходів виконується на 150%, в інших — ледь на 30. Тому депутати мають намір на початку сесії ще раз порушити питання про додаткові трансферти ще 2005 року, аби в селах не доводилося скорочувати класи-комплекти й переводити бюджетників на 50 або 75% ставки.

Така «оптимізація» нині йде повним ходом. І років їй рівно стільки же, скільки й Бюджетному кодексу. Та чи можемо ми говорити про обгрунтованість цих вимушених заходів? У країні вже не перший рік обговорюється необхідність запровадження вартісних та якісних стандартів надання суспільних послуг, від яких при оптимізації можна було б танцювати. Але бюджет 2006 року знову буде сформовано з урахуванням старих, підходів «від стелі»...

І все-таки повернімося до 1,2 млрд., яких на місцях не вистачає навіть на виплату зарплати. За логікою речей, центральний бюджет мав би поділитися з місцевими. Тим паче що, судячи з виступу міністра фінансів, усі бюджетні завдання успішно виконуються й перевиконуються.

Уже 30 серпня Віктор Михайлович зміг упевнено заявити про виконання плану доходів державного бюджету за вісім місяців поточного року та висловити впевненість, що і план серпня також буде виконано. Проте виконувач обов’язків голови бюджетного комітету Людмила Супрун подала картину в дещо іншому світлі. За її словами, у показниках виконання «сидять» понад 8,2 млрд. гривень переплачених підприємствами податків і зборів (а на початку року цифра, за яку всі дуже лаяли попередній уряд, становила 3 млрд.). На сьогодні в Україні заборгованість із невідшкодованого ПДВ дорівнює 6,2 млрд., зокрема прострочена — 3,4 млрд. (на початку року — 22 млн.).

Що країну чекає далі? Та, звісно ж, приватизація. Її перспективи відчуваєш особливо гостро, коли по телевізору передають репортаж про протистояння навколо такого приватизованого об’єкта, як Нікопольський завод феросплавів. Утім, якщо вірити прем’єру, за чотири місяці, що залишилися, Фонд держмайна план 2005 року зуміє не лише виконати, а й «мінімум мільярдів на 12 перевиконати». От би слова Тимошенко — та й потенційним покупцям у вуха!

Не менш чудовими видаються нам й озвучені прем’єром джерела бюджетних доходів 2006 року.

Перше — масовий продаж на аукціонах земель несільськогосподарського призначення (за словами Юлії Володимирівни, буде мінімум формальностей, до продажу покупцеві не знадобиться навіть затверджувати проект майбутньої забудови). Відповідний законопроект уряд готується подати до ВР уже на початку нової парламентської сесії.

Друге (покликане поповнити передусім місцеві бюджети) — виведення зарплат із тіні на «колосально прибуткових» підприємствах. Тимошенко заявила, що не годиться, коли на одному такому підприємстві платять по 3 тис. гривень, а на іншому — лише 300. І при цьому чомусь пригадала банки, сказавши, що відповідне завдання перед податковими адміністраціями вже поставлено.

Третє джерело — приватизація. У 2006-му, якщо вірити прем’єру, до продажу плануються «Укртелеком», а також військові містечка загальною кількістю 462 штуки.

Четверте — заходи з детінізації. На засіданні 30 серпня серед них називали оптимізацію обкладення банків та страхових компаній податком на прибуток, а також «продовження роботи» з офшорними зонами, через які йде експорт високоліквідної продукції за заниженими цінами.

Особисто мені вже набридло писати, що зміни до податкових законів мають бути не лише ухвалені, а й опубліковані не пізніше 15 серпня року, який передує бюджетному. Тому будь-які нововведення стосовно банків і страхових компаній, навіть у разі їхнього схвалення парламентом, повинні діяти з 1 січня 2007-го.

Не хочеться вкотре доводити, що зарплата ховається в тіні не через саботаж керівників підприємств, а через надвисокі соціальні податки, знизити які нині немає жодної можливості. Хоч як це сумно, але збалансувати доходи та видатки Пенсійного фонду не вдасться й 2006 року, навіть за нинішніх нарахувань на фонд оплати праці. Єдине, що вдасться, — це знизити обсяг дотування ПФ із державного бюджету. Хоча й ненабагато, лише на 2,6 млрд. грн. (за нинішніх 18 млрд.). Саме такі висновки випливають із виступу Віктора Пинзеника на засіданні Консультативної ради.

Утім, цифри по Пенсійному фонду не остаточні, і ситуація до кінця року може ще змінитися. Сподіватимемося, у кращий бік. Важче змінити хід думки наших керівників із вулиці Грушевського. Підвищувати зарплати та пенсії, сподіваючись не так на реальні джерела, як на диво, рік у рік добувати кошти для країни «нестандартними заходами» — хіба ж у цьому полягає зважена бюджетна політика?