УКРАЇНСЬКИЙ БАНК У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ОГРАНЮВАННІ

Підприємства, як і люди, мають свою долю. Хто — щасливу, а хто — не дуже. І залежить це зовсім не від простого везіння. Можна сказати, АТ «Кредит Банк (Україна)» — колишньому «Західно-Українському комерційному банку» (ЗУКБ) — просто пощастило з партнерами, польським Kredyt Bank S.A. і ЄБРР. Так, зустрілися вони вчасно. Та їх успіх, передусім, визначають спільність інтересів, довірливе ставлення одне до одного, далекоглядність і сучасність мислення. І результати, як-то кажуть, говорять самі за себе.

Інвестиції приходять та відходять, а «Кредит Банк» залишиться. В Україні

Досвід польської банківської системи показує: глобалізація банківського капіталу в усьому світі спричинить подальше поглинання й багатьох українських банків. Цей процес для нас неминучий. Та українські банкіри можуть вигідно скористатися ним, зміцнивши свої позиції, як це зробив «Кредит Банк (Україна)», який одним із перших відчув ці тенденції й використовує їх не лише на своє благо, а й на благо всієї держави. Престиж цієї банківської структури зростає не щодня, а щогодини, як і його затребуваність. Задоволений банком і головний акціонер-інвестор.

Ми розмовляємо з його представником, заступником голови правління АТ «Кредит Банк (Україна)» Алойзі-Збіславом ЛАСТОВСЬКІ, чий голос став вирішальним при виділенні ЗУКБ першої солідної іноземної інвестиції. З чого все й розпочалося...

— Коли ми наважилися на інвестицію, саме цей банк виявився для нас привабливим. Він був чи не єдиним справді незалежним банком в Україні, де більшість акціонерів — не юридичні, а фізичні особи. Це дуже важливо, коли капітал відділений від бізнесу. Крім того, банк мав уже свою мережу, підготовлений персонал, непогану, як на ті часи, технічну базу. І те, що це був саме львівський банк, не стало вирішальним моментом під час вибору, хоча й відіграло певну роль.

Сентиментально ці землі пов’язані з Польщею, зручним виявилося і те, що кордон з нашою державою зовсім поруч. Хоча основним у нашому бажанні прийти в Україну було прагнення на схід. Такою була політика: обслуговувати експортно-імпортні операції, брати участь у процесах, пов’язаних із присутністю Польщі на цих ринках. Тому спочатку створили філію банку у Вільнюсі (Литва), і вона успішно працює, потім у Калінінграді (Росія) — там також є великі успіхи. Таким логічним кроком мала стати підготовка інвестиції в Україну. Ми знали, що вашій банківській системі потрібне вливання капіталу, нових банківських технологій, тому й наважилися.

Були, звісно, труднощі, але деякі з них відпали вже в процесі інвестування. Хоча, буває, потрапляємо просто в кумедні ситуації, не кажучи вже про безвихідні. Приміром, певні органи вимагають документального підтвердження, що члена спостережної ради банку (іноземця) не було засуджено в країні, де він живе. Чому це питання цікавить ці органи, не можу зрозуміти. А ті люди, котрих я прошу надати такі документи, просто сміються чи гадають, що це жарт. Одна з членів нашої спостережної ради — американка. Вона звернулася до відповідних органів у США, і їй відповіли, що там таких довідок узагалі ніколи не видавали... Є питання, які нас трохи смішать, а з іншого боку, ми розуміємо, що не все так легко, як, здавалося б, мало бути. Адже ми працюємо за законодавством, легітимно, прозоро, сплачуємо всі податки тощо. Та є перепони. Ось тому й рівень іноземних інвестицій в Україну порівняно з Польщею невеликий.

— Перед тим, як прийти в Україну, ви, скоріш за все, враховували реально існуючий ризик і його можливі наслідки?

— Звісно, остаточне рішення про інвестицію було дуже ризикованим, тим паче, що його прийняли під час фінансової кризи 1998 року. Та ми, проте, вирішили цю інвестицію проводити, і зареєстрована вона в січні 1999-го. Це засвідчувало: попри складну ситуацію ми готові й зможемо за таких умов працювати. Банки потрібні навіть під час повного розвалу економіки. Просто тоді ними потрібно інакше управляти.

Зростання економіки в нинішній Україні доводить — крок, зроблений нами в 1998-му, був цілком правильний. Стосовно ризику, то, справді, ми від самого початку враховували цю проблему. Тому наш головний банк у Польщі вимагав резервувати кожну копійку, вкладену в Україну. І ми свідомо на це йшли. Повністю зарезервували не лише інвестицію, а й усі інші фінансові вкладення, направлені в розвиток українського банку.

Нині наш центральний банк у Варшаві скасував це розпорядження, хоча продовжують працювати інші механізми й закони забезпечення безпеки банку. Та ризик, звісно, є. Особливо це непокоїть бельгійців, які вважають Україну стовідсотково ризикованою країною. Кredyt Bank S.A.(Варшава) сьогодні має понад 75% бельгійського капіталу. І це викликає певні вимоги з боку наших головних акціонерів: «Кредит Банк (Україна)» також має відповідати стандартам європейської банківської системи. Ці вимоги набагато жорсткіші, ніж вимоги просто польського банку. Є чимало й інших ризиків, не лише фінансових. Ми їх вивчаємо, аналізуємо, й це дозволяє бути готовими навіть до важко прогнозованих ситуацій.

— Ви чимало коштів уже вклали й продовжуєте вкладати в український банк, піднімаючи його на рівень банку європейського. Чого ви очікуєте від спільної діяльності, крім того, що ви прийшли на український ринок?

— Ухвалюючи 1998 року рішення, інвестор не планував протягом п’яти найближчих років отримувати дивіденди, зароблені в Україні. Ця політика існує досі та продовжуватиметься. Перші дивіденди в «Кредит Банку» (Польща) ми отримали після шести років своєї роботи (банк створено 1990-го й сьогодні він підтримує кореспондентські відносини не менш як із тисячею банків у всьому світі). Та в Україні, гадаю, і після 2004—2005 року дивіденди направлятимуться на розвиток банку, а не на збільшення доходів інвестора.

Одне з найважливіших завдань, які стоять перед двома банками, — це підключення наших грошових потоків до забезпечення товарообігу між Польщею та Україною. Звісно, ми добре розуміємо, що нам важко конкурувати з великими банками, які обслуговують стратегічний товарообіг. Та є середній і дрібний бізнес, котрий також вимагає грамотного «дороговказу». І ми поступово збільшуємо кількість таких угод. Це те, що вже є сьогодні. А буде більше, оскільки банк розвивається. Будуємо сучасні будинки для своїх філій та відділень, створюємо хороші умови для роботи, підвищуємо доходи персоналу. Крім того, за чотири роки майже вдвічі збільшили кількість працюючих, створивши близько 500 нових робочих місць. Це також вельми важлива місія банку. Вкладаємо дуже великі кошти й у підготовку, навчання, стажування фахівців.

— Хотілося б почути про перспективи роботи «Кредит Банку (Україна)» у нашій нестабільній країні з нашим нестабільним законодавством…

— Ми можемо й хочемо впливати на інвестиційні процеси, що відбуваються тут, використовуючи лише банківські інструменти. В основному це кредитування чи подібні до них операції. Банк зацікавлений в присутності на цьому ринку й за допомогою інших фінансових організацій: страхових, лізингових. Гадаю, зі страховим бізнесом буде складніше, а лізинговий підрозділ організовуватимемо вже найближчими місяцями. На мою думку, потреба в лізингу в Україні велика.

Так, є багато проблем. Найголовніша — нестабільні закони. Податки скрізь залишаються податками. Але те, що податкова служба може зробити на підставі цих законів... У всьому світі податкові служби підпорядковані уряду, а тут, я чув, це чомусь неможливо. Звісно, з одного боку, усі ці й інші проблеми заважають нам, а з іншого, ставлять у такі умови, що ми повинні в цій ситуації якось працювати. Потрібно вживати певних захисних заходів, які не дозволили б поставити нас на коліна. У банку тисяча сто робітників, 30 тис. клієнтів, і ми не можемо дозволити собі ними ризикувати. Ось це — головне. Все інше — дрібниці життя…

— Іноземному інвестору в «Кредит Банку (Україна)» належить 95% капіталу. І лише п’ять відсотків — українському партнеру. І все-таки ви називаєте цей банк українським? Чи можна цю ситуацію порівняти з тим, що відбувається в польських банках?

— У Польщі з суто польським капіталом залишилося лише два державні банки. Вони також готуються до приватизації, але це — непроста справа, бо капітали їх, і особливо активи, не під силу жодному з польських капіталістів. А для закордонних інвесторів ці структури також не вельми привабливі. Сьогодні різні джерела називають різну частку іноземного капіталу в банківській системі Польщі. Принаймні вона не менша як 60%. Структура капіталу також різна. Як і в Україні, у Польщі знаходиться чимало прибічників націоналізації банків, мовляв, не віддамо їх іноземним капіталістам. Але я можу сказати однозначно: без впливу західного капіталу не було б стабілізації інвестиційної політики, розвитку банківської системи Польщі, та й усієї держави.

Справді, зараз на поверхню спливли недоліки управління, тому Польща переживає дуже серйозну кризу. Це помилки нашого попереднього уряду. Хочеться вірити, що за рік-другий ми з цим впораємося. Стосовно банківської системи, то сюди, крім фінансів, приходять і передові банківські технології. Приміром, без впливу іноземного капіталу в Польщі не розвивалося б обслуговування фізичних осіб. Нині половина всіх операцій у цьому секторі здійснюється за цілком новими технологіями, про які п’ять років тому ніхто й не чув. Це так здається: що там у банку можна вигадати нового? Виявляється, дуже багато. І людей це приваблює. Потроху ці технології ми також впроваджуватимемо в Україні, і взагалі намагатимемося уникнути тих помилок, через які ми пройшли в Польщі, а, отже, й ефект від роботи отримаємо швидше.

В Україні ми також нерідко чуємо: приїхали, мовляв, поляки, заволодіють банком і лише дивіденди зніматимуть. Так, настане такий час, коли власники захочуть брати участь у розподілі прибутку. Але це ще станеться не скоро, адже поки що банк вимагає дуже багато коштів для свого розвитку. І вкладаються вони сюди в значних сумах. Крім того, із понад тисячі тутешніх працівників у штаті, як і чотири роки тому, значаться лише двоє поляків. Ну, можливо, ще один-два приїдуть, аби допомагати управляти цими процесами. Адже розвиваємо ми банк для України. І він буде українським банком, навіть якщо фізичним особам у ньому належатиме лише один відсоток.

Ми вже привели з допомогою механізмів, впроваджуваних в цьому банку, понад сто мільйонів доларів США. І вони працюють в Україні, крутяться, обростаючи новими грошима, знов-таки призначеними Україні. Так буде, і ніхто цього не змінить. Як і те, що керівником банку буде українець. Так, ми йому допомагаємо й допомагатимемо. До слова, у польському «Кредит Банку» керують не бельгійці, а також поляки.

Ми задоволені, що економіка України починає підніматися, тому наступного року запланували прокредитувати її на мільярд гривень. Ця сума залежить від ваших економічних успіхів. Якщо держава буде здатна прийняти більше, за нами затримки не буде. Тут роботи вистачить ще на кілька десятиліть.

Зовнішні інвестиції «розігріли» інвестиції внутрішні

Голова правління АТ «Кредит Банк (Україна)» Степан КУБІВ у банку працює понад вісім років. І саме йому іноземні інвестори довірили керівництво структурою абсолютно нового для України типу, яка набирає дедалі більших обертів. Тут і самому потрібно весь час «бути в формі», і колектив мати відповідний. Інвестор не лише поділиться тим, що має, а й запитає за все суворо. Проте проблем між ними немає від самого початку. Є робота — продуктивна, цікава, перспективна. Утім, послухаємо керівника українського банку:

— Прихід іноземного інвестора дозволив нам створювати кращі, передові традиції банківської справи в Україні, апробувати західні технології на вітчизняному ринку. Останніми роками ця співпраця глибшає — і з Європейським банком реконструкції та розвитку, і з польською фінансовою групою на чолі з Kredyt Bank S.A., котра інвестувала за 1998—2002 роки в АТ «Кредит Банк (Україна)» 136,2 млн. грн. І зараз за сумою іноземних інвестицій наш банк займає перше місце серед українських банків. Ми не стали українською філією іноземної структури, продовжуємо виконувати перед клієнтами всі свої зобов’язання. Нова назва — лише підтвердження того, що банк виконав умови акціонерів, перетворившись із банку регіонального на загальноукраїнський із міжнародною репутацією.

Лише торік валюта балансу банку збільшилася вдвічі й на кінець року становила 642,8 млн. грн., кредитно-інвестиційний портфель — 452,7 млн. грн., депозитна база — 410,6 млн. грн. Банк успішно реалізував стратегію співробітництва з відомими в діловому світі банківськими структурами: National Westminster Bank (Великобританія), Kanadian Imperial Bank of Commerce (Канада), Bank of New York (США), CSOB (Чехія), не кажучи вже про рідну бельгійську групу, котра має в своєму «розпорядженні» понад дві тисячі фінансових установ Європи й Америки. Ми там представлені, і нас там приймають. Працюємо на нашу державу, підвищуємо її імідж, показуючи, що можемо бути на рівні міжнародних стандартів, і наші фахівці анітрохи не гірші від закордонних.

«Кредит Банк (Україна)» — один із небагатьох в Україні, які видають акредитиви й гарантії, підтверджені провідними західними банками. І те, що ми маємо доступ до міжнародних фінансових структур, приваблює до нас закордонних і вітчизняних клієнтів. Фінансуємо експортно-імпортні операції з країнами Центральної та Східної Європи. Тільки в одній Львівській області обслуговуємо понад 20% експортно-імпортних операцій.

І не перестаємо працювати над створенням універсального банку європейського стандарту. Уже зараз маємо в своєму активі 18 філій і 25 безбалансових відділень у 14 областях України й у Криму. А до кінця 2003-го філії відкриються в усіх областях і великих містах країни, де представлені корпоративні інтереси наших клієнтів.

Інвестор, приходячи в країну з чималими коштами, хоче працювати з надійним, стабільним банком, котрий має гарантії міжнародних солідних фінансових операторів. І ми прагнемо відповідати цьому. Щорічно протягом останніх семи років проходимо міжнародний аудит, із яким нас приймають у банках світу.

Але передусім має бути чітка політика держави, в якій ми живемо та працюємо. Якби існувала продумана маркетингова програма розвитку України, було враховано наші сильні та слабкі сторони, створено реальні «правила гри», усе могло б бути інакше. Тоді вже давно в нашу країну прийшов би капітал, були б інвестиції. А сьогодні в нас постійно виникають певні «підводні течії». 1990 року ми здобули незалежність і мали певну ідеологію, яка базувалася на поклонінні національним інтересам, національному колориту, культурі. Була чудова, велична форма, але не було її наповнення, не було платформи. Час упущено, але, як кажуть, не все втрачено. Потрібно створити цивілізовані «правила гри» в усіх сферах, на всіх напрямах і зробити їх незмінними бодай на п’ять-десять років. Тоді на цю базу можна накладати й інвестиції, і нові технології, і багато іншого, нині в нас геть-чисто відсутнього. І довіра до нашої країни тільки зростатиме. До нас поїдуть, із нами ділитимуться, нас вважатимуть цивілізованою, гуманною й розумною державою.

Сьогодні ми знайшли панацею від усіх лих — іноземні інвестиції та блага технічного прогресу (про капітали поки що помовчимо), що приходять разом із ними. А чому забуваємо про наш внутрішній інтелект, котрий масово залишає свою батьківщину? Адже це також наш капітал, здатний створити все, чого з такою надією очікуємо з Заходу. Ми навіть не знаємо, скільки в нас цього інтелекту залишилося й на що він спроможний. Не кажучи вже про те, що вкладення в нього — нульові. Мине ще два-три роки — і того, що було, уже не повернеш.

Стосовно реальних грошей, то, за неофіційними даними, у «панчохах» у наших людей зберігається не один мільйон гривень. Називаються суми просто астрономічні. Але ж це — наш потенційний внутрішній інвестор, і найбільший інвестор. Саме держава повинна нарешті вжити заходів та створити людям людські умови, аби вони повірили та твердо знали: цього разу їх не ошукають. Поки що це лише мрії, а реальність зовсім інша. У результаті за зовнішні інвестиції держава платить чималі гроші, тоді як наші внутрішні залишаються незатребуваними.

У такій ситуації безвиході підприємства, установи, банки, котрі думають про своє виживання й розвиток, самі шукають ділових партнерів. І добре, якщо обидві сторони справді знаходять спільну мову й порозуміння. Адже вельми часто, на жаль, буває й інакше.

У колективі нашого банку намагаємося утверджувати найкращі ділові й моральні принципи. І це дає свій результат. За два з половиною роки одержали десятикратне зростання за багатьма напрямами, а за деякими показниками — і п’ятнадцятикратне. Присутність двох представників інвестора також дає позитивний ефект. Ми показуємо, що вміємо успішно працювати з їхніми технологіями, банківськими інструментами. І вони це цінують. Вкладення в банк зростають, розроблено широку перспективу його розвитку. Намагаємося залучати і свого внутрішнього інвестора, працюючи прозоро, чесно, пропонуючи нашим клієнтам широкий спектр послуг. Фізичні особи, як і раніше, залишаються нашим пріоритетом. І якщо іноземний інвестор вніс у банк інвестицію в розмірі 30 млн. євро, то на депозитах наших вкладників маємо сьогодні 400 млн. грн. Тобто залучаємо своїх внутрішніх інвестицій у кілька разів більше, ніж зовнішніх. І тенденція наростає. Це дуже важливий момент: зовнішні інвестиції стимулювали інвестиції внутрішні.

Сьогодні наш банк використовує допомогу й підтримку з Заходу для розвитку української економіки, ці гроші працюють на українській землі. Якби цього не сталося, ЗУКБ так і залишився б одним із провінційних банків із невизначеною подальшою долею з огляду на перспективи глобалізації банківської системи. Нині всі українські банки мають сумарний капітал у розмірі одного мільярда 430 млн. дол. По суті, це капітали двох польських банків. А десять польських банків — один німецький. Три німецькі — один американський. Про що можна казати?

За статистикою, сьогодні найбільш динамічно розвиваються українські банки, котрі залучили саме іноземні інвестиції. Тому нам необхідно нарощувати капітали. А це можливо, якщо зросте довіра до гривні та якщо ці структури зможуть стати відкритими для прийому інвестицій. Тобто капітал може запрацювати як зовнішній, так і внутрішній, але фінансові технології, навчання ринкових відносин, створення ринку цінних паперів, залучення тривалих дешевих коштів, яких наші банки зараз не мають, тощо — все це може прийти до нас від іноземного інвестора, котрий уже має все це.

Якщо говорити про перспективи розвитку банківської системи України, то, за умови збереження сьогоднішніх темпів економічного розвитку, попри всі законодавчі й інші перепони, іноземці виявлятимуть підвищений інтерес до нашої країни, а отже, і до банківського сектора. І щойно на нашому ринку з’явиться кілька значних іноземних «гравців», це спричинить нову хвилю злиття й поглинання наших банків. Їх стане набагато менше. Західні експерти, котрі спостерігають за українським фінансовим сектором, вважають: банки з капіталом менш як 50 млн. дол. США взагалі не мають перспектив на ринку. А мріяти про іноземного інвестора український банк об’єктивно може не раніше, ніж через 5—10 років стабільної роботи, займаючи вельми значний сегмент ринку в своєму регіоні та маючи позитивний результат роботи в «чужих» галузях.

Довіра до банку з боку світових фінансових кіл — необхідний атрибут вітчизняного банку-лідера. І дуже часто наявність солідного інвестора в статутному фонді, тісна кооперація з ним, прозорість в ухваленні рішень та їхньому виконанні можуть стати початковою оцінкою надійності банку для іноземних і українських клієнтів. Хоча іноземні інвестиції — не панацея від бід банку. Усі проблеми «сидять» у нас самих — у кожній людині, її родині, підприємстві, де вона працює, державі, в якій живе...