Україна і МВФ: у пошуках альтернативи

Чи може дефолт бути

для України "меншим злом"?

Україна та МВФ перебувають на заключній стадії переговорів щодо нової програми співробітництва, яка передбачає виділення Києву 14–18 млрд дол. упродовж найближчих двох років, а також дасть можливість Україні залучити кошти інших міжнародних донорів. Натомість українська влада зобов'язується провести широкомасштабні економічні реформи.

Повний список заходів, виконання яких вимагає МВФ, поки що невідомий і, швидше за все, буде оприлюднений після засідання ради директорів МВФ, наміченого на кінець квітня. Але приблизні контури цих реформ можна окреслити вже зараз, виходячи з публічних заяв представників МВФ і заходів, уже здійснюваних українською стороною. Йдеться про підвищення тарифів на газ і тепло для населення, заморожування розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, підвищення ставок податків на пасивні доходи й на ряд акцизних товарів, запровадження збору на продаж валюти, кардинальне скорочення держапарату, прийняття низки антикорупційних законів та ін. Ще одним із ключових для МВФ є питання обмінного курсу, але тут нове керівництво НБУ зіграло на випередження та радикально змінило валютно-курсову політику ще до початку переговорів з фондом.

Проведення таких реформ буде досить болючим для економіки України та для населення, зокрема. Тож, може, Україні не варто йти на поводу в МВФ і здійснювати болючі реформи, щоб це не підірвало й без того крихку соціальну стабільність у суспільстві? Спробуємо розібратися.

Для початку варто зрозуміти, в якому стані перебуває економіка України на даний момент. Маємо от що. По-перше, бюджетну кризу: дефіцит бюджету торік досягнув 65 млрд грн, дефіцит бюджету "Нафтогазу" становив ще близько 25–30 млрд грн "плюс" до цієї цифри. По-друге, катастрофічну ситуацію з платіжним балансом. У 2013 р. дефіцит поточного рахунку виріс до
16 млрд дол., приплив прямих іноземних інвестицій упав удвічі (до 3,3 млрд дол.). При цьому до кінця наступного року уряду та НБУ потрібно буде виплатити 17 млрд дол. за боргами в іноземній валюті. По-третє, в Україні спостерігається економічна стагнація: зростання ВВП за останні два роки було практично нульове, а найбільше постраждала інвестиційна активність. Ну й, нарешті, наявний поганий стан банківського сектора - слабка кредитна активність, практично нульова прибутковість й очевидні ризики банкрутства окремих банків.

Таким чином, українська економіка опинилася на межі (вірніше, уже за межею) серйозної кризи. Які варіанти її розв'язання?

Один із них у грудні минулого року запропонувала Росія. Вона пообіцяла адміністрації Віктора Януковича фінансову допомогу на 15 млрд дол. і зниження ціни на газ на 30%. Це дало б змогу зберегти економічну стабільність тільки на наступні 12–15 місяців (тобто до виборів 2015 р.), але потім, на думку більшості експертів, криза однаково була б неминучою.

Причини очевидні. По-перше, ці гроші планували використати на проїдання та передвиборне підвищення соціальних виплат; жодних важливих реформ проводити, як і раніше, не збиралися. По-друге, параметри угоди передбачали, що термін кредитів становить лише два роки, а ціна на газ має переглядатися кожен квартал. Тобто Росія змогла б тримати Україну в її політиці на короткому повідку.

Такий самий підхід свого часу Кремль застосував до Білорусі. Після президентських виборів у цій країні наприкінці 2010 р. (напередодні яких Олександр Лукашенко стрімко підняв соціальні виплати) вибухнула повномасштабна економічна криза. У результаті національна валюта втратила 70% вартості, темпи інфляції підскочили до 120%. Щоб упоратися з кризою, Білорусь домовилася про масштабну фінансову допомогу від Росії - й увійшла в Митний союз. Але навіть це допомогло поліпшити ситуацію ненабагато: за
2013 р. білоруський рубль девальвував ще на 15%, а темпи зростання ВВП становили менш як 1%.

Тобто такий варіант вирішення проблем - великі запозичення без здійснення назрілих реформ - дуже сумнівний із погляду подальших перспектив економіки, до того ж нині уже неприйнятний з політичних причин.

Другою альтернативою МВФ може бути відмова від виплат за зовнішніми боргами, тобто дефолт. Які наслідки для економіки матиме такий крок?

Апологети дефолту кажуть про те, що відмова від виплат за зовнішніми боргами допоможе вивільнити ресурси, які можна було б використати для соціальних виплат і стимулювання інвестиційної активності. Тобто замість допомоги міжнародним спекулянтам ці гроші працюватимуть на благо економіки України.

Проте річ у тім, що описані вище проблеми української економіки набагато ширші, ніж просто значні виплати за зовнішнім боргом. Отже, відмова від виплат за зовнішніми боргами навряд чи кардинально змінить ситуацію в Україні.

Адже вирішити проблеми дефіциту НАК "Нафтогаз України", економічної стагнації, величезного дефіциту торговельного балансу шляхом дефолту неможливо. Зате негативні наслідки дефолту для самих громадян будуть значними.

По-перше, із 17 млрд дол., які Україна має виплатити до кінця 2015 р., 4 млрд - це борг перед МВФ. У світі лише кілька країн, які оголошували дефолт за боргами МВФ (наприклад, Аргентина, Ліберія, Судан). Навряд чи Україна захоче долучитися до цього сумнівного кола. Адже розрив відносин із МВФ - це одночасно й значне погіршення відносин з основними акціонерами фонду - США, Євросоюзом та ін.

Та що ще важливіше: 3,2 млрд із цих 17 млрд дол. припадає на валютні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Якщо уряд перестане платити за ними, це вдарить насамперед по українській банківській системі (включаючи держбанки, на які припадає понад 50% усіх валютних ОВДП, що перебувають в обігу). Відповідно, це може вдарити по вкладниках, якщо дефолт за держпаперами призведе до неплатоспроможності того чи іншого банку.

Крім того, Україна мінімум на кілька років втратить доступ до іноземних запозичень, що позначиться на фінансуванні дефіциту бюджету. Тобто навряд чи дасть змогу збільшити соціальні видатки, на що сподіваються прибічники оголошення дефолту. Плюс відсутність доступу до іноземних запозичень призведе й до обмеження припливу приватного капіталу в країну. Швидше, навпаки, стимулює втечу капіталу. У результаті у разі дефолту наслідки для національної валюти можуть бути набагато фатальнішими, ніж та ситуація, яку ми спостерігаємо зараз.

Нарешті, існує ризик зупинки інших програм зовнішньої допомоги, якщо офіційні кредитори не підтримають прагнення України реструктуризувати зовнішній борг. Варто зазначити, що, крім МВФ, наша країна розраховує отримати кошти від ЄС, США, Світового банку та ЄБРР. На думку експертів, борговий тягар на Україну на даний момент значно нижчий, ніж, наприклад, на Грецію чотири роки тому, тож реструктуризація зовнішнього боргу не має сенсу.

Забути про дефолт, сфокусуватися на реформах

Відомі на сьогодні параметри програми МВФ для України не виглядають такими вже жорсткими порівняно з вимогами, які фонд та інші кредитори висували, наприклад, Греції та Португалії в останні три-чотири роки. Так, у новій версії держбюджету його дефіцит становив 60 млрд грн. Тобто домовленості з МВФ не передбачають кардинального зниження бюджетного дефіциту в 2014 р.

Крім того, якщо в Греції зовнішні кредитори вимагали від уряду значного зниження розміру мінімальної заробітної плати, зарплат і пенсій держслужбовців, скорочення держапарату на 50% та ін., то у випадку України про такі жорсткі заходи не йдеться.

Нарешті, передбачена схема підвищення комунальних тарифів для населення (40% цього року, 40% - у 2015-му і по 20% - у 2016-му та 2017-му) виглядає досить м'якою, якщо врахувати, що, за даними Міністерства фінансів, зараз тарифи на теплову енергію українців удвічі-учетверо нижчі, ніж у країнах Східної Європи. Судячи з усього, зовнішні кредитори чудово розуміють, що занадто жорсткі заходи з економічної стабілізації негативно вплинуть на соціальну ситуацію в Україні. Тому вони намагаються гнучко підходити до здійснення болючих реформ.

Ніхто не заперечує того факту, що українській економіці та суспільству треба буде пройти через серйозні випробування, включаючи глибоку рецесію, девальвацію національної валюти, зростання цін і тарифів. Але реальної альтернативи проведенню болючих реформ нині просто немає.

Більш того, нині в України, можливо, уперше за всі 23 роки її незалежності з'явилося унікальне вікно можливостей для проведення реформ. У них зацікавлене не лише суспільство, а й політична еліта, яка усвідомила, що необхідна кардинальна зміна правил гри (після Помаранчевої революції, у 2005 р., таке розуміння в неї було відсутнє). Навіть неприкрита зовнішня агресія в цій ситуації виступає не тільки (і не стільки) як фактор ризику (та аргумент для відкладання болючих реформ), а швидше, як стимулюючий фактор для реформування економіки.