Учора і завтра національної грошової одиниці

Складно не погодитися з тими, хто стверджує, що здійснення грошової реформи — справді епохальна подія в новітній історії України. За значущістю для становлення державності її можна порівнювати з прийняттям Конституції. Однак навіть за дуже побіжного погляду на хронологію подій впадає в око істотна різниця в віці держави та її грошової одиниці. Днями наша країна відзначила вже 15-ту річницю своєї незалежності. А національна грошова одиниця — гривня — молодша рівно на п’ять років. Ту «п’ятирічку» складно назвати «ударною»: ми пережили жахливу гіперінфляцію, внаслідок якої за межею бідності опинилася переважна частина населення.

Думки окремих експертів дуже розходяться. І хто з них ближче до істини, поки що сказати важко. В кожній з таких оцінок чимало суб’єктивізму, оскільки багато хто з авторів сучасних мемуарів був безпосередньо причетним до тогочасних подій, ухвалюючи відповідні рішення чи обстоюючи певну точку зору. Однак кожна кругла дата — це не тільки добрий привід, аби видати на-гора чергову порцію буклетів, пам’ятних монет та ювілейних відзнак, а й можливість відволіктися від щоденної текучки для критичного переосмислення минулого досвіду. Аби, аналізуючи його, зробити менше помилок сьогодні та в майбутньому.

Готуючи «ювілейно-гривневу» публікацію, ми звернулися до людей, причетність яких до грошової реформи 1996 була багато в чому вирішальною. Це — тодішній голова Національного банку, а нині — президент України Віктор Ющенко, а також колишній радник президента з питань макроекономіки та багаторічний керівник Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Гальчинский, який очолював робочу групу з розробки концепції та нормативної бази здійснення грошової реформи.

Кожен з експертів отримав однаковий та, мусимо визнати, чималий перелік питань.

1. Чи стала гіперінфляція перших п’яти років незалежності результатом стратегічних помилок в економічній політиці, чи це було об’єктивне явище, уникнути якого за необхідності такої кількості значних трансформацій було неможливо?

2. Якщо це явище мало об’єктивний характер, то чому трансформаційна криза виявилася набагато тяжчою, ніж у більшості країн-сусідів?

3. Чи можна було обійтися без запровадження проміжних квазі-грошей — купоно-карбованців, які мали взяти на себе удар структурних перетворень? Чи все-таки для забезпечення менш болісних трансформацій повноцінна грошова одиниця повинна була з’явитися в Україні набагато раніше?

4. Чому перехідний процес так затягнувся, адже Україна провела грошову реформу чи не останньою серед країн пострадянського простору? Що завадило появі гривні в жовтні 1995 року, як і було заплановано спочатку?

5. Так званий технічний аспект запровадження гривні було реалізовано на високому рівні. Чи існували альтернативи механізмам грошової реформи з точки зору стратегічних інтересів української економіки, яка відновила своє зростання лише у 2000 році?

6. Дехто з фахівців досить жорстко критикує обраний в Україні після грошової реформи суто монетаристський підхід до регулювання грошового обігу, внаслідок якого, на їхню думку, економіка зіткнулася з дефіцитом необхідних для її розвитку ресурсів. Що ви може сказати з цього приводу?

7. Чи готова національна грошова система до переходу від курсового до інфляційного таргетування? Чи актуальним є запровадження повної конвертованості гривні?

8. Чи підтримуєте ви точку зору, що для ліквідації диспропорцій у зовнішній торгівлі, які виникли останнім часом, може знадобитися певне зниження номінального курсу гривні?

9. Чи можете ви прокоментувати нещодавнє висунення до ради НБУ кандидатур Сергія Клюєва, Бориса Колеснікова, Ігоря Прасолова, Василя Горбаля, Миколи Рудьковського, Олександра Ткаченка та Василя Цушка?

10. Вкажіть найбільші, на ваш погляд, загрози для нинішньої стабільності національної грошової одиниці. Що потрібно робити для її подальшого зміцнення?

Віктор ЮЩЕНКО, президент України, у 1993—1999 роках —
голова Національного банку

1. Кризи трансформаційного періоду не вдалося уникнути жодній країні з перехідною економікою. Кожна країна пройшла свій шлях її подолання, виходячи з історичних, суспільно-політичних, економічних та інших особливостей.

Справді, для України цей шлях виявився дуже складним. Можна назвати багато причин цього, зокрема об’єктивних. Але хотів би акцентувати увагу на потужному протистоянні тодішньої політичної і бізнесової еліти ринковим реформам, а також на вкрай повільному темпові тих реформ. До того ж країна не мала практично ніяких основних атрибутів національної економіки: грошової, фінансової, платіжної, митної, податкової, банківської та інших систем, які визначають у своїй сукупності економічну інфраструктуру держави.

Перебудова потужного господарського комплексу, структурно побудованого таким чином, аби поєднати колишні республіки СРСР в єдину господарсько-економічну систему, не могла відбутися без втрат. І дуже прикро, що ці втрати особливо гостро відчуло старше покоління.

2. Україна мала найбільш масштабну економіку як серед країн колишнього СРСР, так і серед постсоціалістичних країн Східної Європи. В ній домінував величезний військово-промисловий комплекс та найбільш енергоємні й екологічно шкідливі базові галузі, що працювали на весь Радянський Союз. Зокрема, на сектор виробництва озброєнь припадало близько 40% промислових потужностей. Однак у таких величезних обсягах вони виявилися непотрібними ринковій економіці незалежної України.

Входження української економіки в перехідний період відбувалося в умовах втрати більшістю підприємств традиційних господарських зв’язків, які формувалися протягом багатьох десятиріч у межах колишнього СРСР та РЕВ. Лише 20% вітчизняних промислових підприємств на початку 90-х років мали замкнутий цикл виробництва в межах України.

На цьому тлі слабко розвинутими були особливо ефективні в ринкових умовах споживчі галузі (легка і харчова промисловість, сфера послуг).

Союзний народногосподарський комплекс практично вичерпав продуктивний потенціал вугільного Донбасу, зваливши на незалежну Україну його технологічну застарілість, матеріальну та моральну зношеність разом з усім тягарем соціальних проблем.

Чорнобильська катастрофа не тільки стала величезним національним лихом, а й «пробила» у фінансах держави грандіозну за масштабами і довготривалу діру.

Тобто ключова роль України в економіці колишнього СРСР стала додатковим тягарем для ринкової перебудови національного господарства.

3. Український купоно-карбованець виніс на собі весь тягар проблем найважчого етапу трансформаційного періоду: зростання дефіциту бюджету, спад виробництва, гіперінфляцію, знецінення національної валюти та ін.

Нагадаю, що в 1992 році інфляція перевищила 2000%, а в 1993-му досягла рекордного за світовими стандартами рівня — понад 10000%. У 1994 році падіння ВВП досягло майже 60% від рівня 1991-го. Досить високим в 1993—1994 роках залишався дефіцит державного бюджету — 7 та 9% ВВП.

Звісно, що за таких умов неможливо було поспішати із запровадженням повноцінної національної грошової одиниці. Вона була б приречена на провал.

4. Зауважу, що в 1995 році ще не було необхідних для введення гривні в обіг передумов. Спад ВВП та обсягів промислового виробництва становив 12%. Ще досить відчутними були наслідки гіперінфляції: споживчі ціни зросли майже на 300% (вдвічі більше, ніж 1996-го), дефіцит бюджету був іще далеким від оптимального. Борги між підприємствами України в 1995 році зростали вдвічі швидше, ніж у 1996-му.

Поспішність із запровадженням гривні за цих умов могла би обернутися повним провалом, загальмувати відродження національної економіки. Тому грошова реформа була проведена після подолання гіперінфляції та уповільнення кризових процесів. І що надзвичайно важливо — вона відбулася без великих збитків для населення, що збільшило довіру громадян до гривні і до української банківської системи.

Нагадаю, що за останні два місяці, які передували здійсненню реформи, — у червні і липні 1996 року — інфляція не перевищувала 0,1%. Було практично зупинено зростання споживчих цін, почали поліпшуватися макроекономічні показники.

І десятирічний досвід підтвердив вдалий вибір часу. Сьогодні гривня стала надійним орієнтиром для підприємців. Їй довіряють наші громадяни, а вітчизняна реформа визнається зарубіжними експертами, як одна з найуспішніших у світі.

5. Знову ж таки, про правильність вибору свідчать нинішні результати. А затримка із зростанням сталася значною мірою через зовнішні чинники. Нагадаю, що вже у 1998 році молода гривня витримала дуже важке випробування — світову фінансову кризу. І Україна вийшла з неї з мінімальними втратами.

6. У 1996 році країна щойно вийшла з гіперінфляції. І ризик її відновлення, особливо в умовах світової фінансової кризи 1998 року, був високим.

Час вносить свої корективи і все розставляє на свої місця.

Запроваджена НБУ жорстка монетарна політика забезпечила фінансову стабілізацію в країні, остаточне подолання наслідків гіперінфляції. Нині і інфляцію приборкано, і ресурси з’явилися.

7. Перехід від курсового до інфляційного таргетування та запровадження повної конвертації гривні — це стратегічний напрямок курсової політики нашої держави. Реалізація цього шляху потребує прискорення розвитку фінансової системи країни, державного пенсійного страхування, досягнення профіциту бюджету, незалежності внутрішніх цін від валютного курсу та ряду інших умов.

Терміни тут залежать від успішної роботи уряду та НБУ щодо вдосконалення ринкових механізмів.

8. Сальдо поточного рахунку не завжди має бути позитивним, воно залежить від парадигми економічного розвитку. Так, інноваційно-інвестиційна модель передбачає значний імпорт інвестиційного обладнання, що погіршує сальдо поточного рахунку, однак забезпечує більш високі темпи зростання в довгостроковій перспективі. Тому підтримка сальдо поточного рахунку насамперед повинна ґрунтуватись на якісних перетвореннях: підвищенні продуктивності праці, розвитку імпортозаміщуючих технологій, підвищенні якості структури та диверсифікації експорту та імпорту.

Тепер погляньмо на день сьогоднішній. Інфляція є найнижчою з 2002 року. У червні 2006-го вперше з початку року експорт товарів і послуг зростав швидше, ніж імпорт (16,4 проти 12,8%). Це зумовило скорочення від’ємного сальдо торговельного балансу та формування позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу (в червні — 101 млн. дол. США.).

Чистий приплив прямих іноземних інвестицій в Україну за перше півріччя оцінювався в 2,3 млрд. дол. США, що в 3,7 разу більше, ніж у січні—червні 2005 року.

Послаблювати курс гривні за такої ситуації недоцільно.

Більше того, проведення штучної девальвації гривні може призвести до серйозних негативних наслідків, зокрема, до значного прискорення інфляції, відпливу капіталу та зростання рівня доларизації, можливого відтоку депозитів із банків, підвищення процентних ставок, а також погіршення стану банківської системи внаслідок зростання валютних дисбалансів.

Поява чіткої стратегії економічної політики уряду та здійснення заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату сприятиме оздоровленню фінансових потоків, а в підсумку — може посилити тиск на гривню в бік ревальвації.

А експортерів цього року уже підтримує девальвація реального ефективного обмінного курсу, яка відбувається за номінальної стабільності курсу гривні до долара. За рахунок зниження інфляції, а не за рахунок ослаблення купівельної спроможності гривні.

Курсову динаміку мають визначати успіхи в сфері поліпшення інвестиційного клімату в країні, технічного переозброєння виробництва та підвищення його конкурентоспроможності на міжнародному та внутрішньому ринках, прискорення розвитку фондового ринку, ефективного енергозбереження.

9. Маю нагадати, що повинна відбутися планова ротація в межах квоти Верховної Ради України. Ці прізвища висунула частина парламенту як кандидатури його представників до ради НБУ згідно з Законом України «Про Національний банк України». І в разі їх обрання відповідне рішення законодавців довелося б поважати. Але, зазначу, що хотілось би бачити в раді НБУ більше депутатів-банкірів, економістів, юристів з фінансового права. Міжнародний досвід доводить, що керівництво будь-якого центрального банку в жодному разі не повинно бути політизованим. Керувати банківською системою, монетарною сферою держави мають виключно професіонали (це стосується і спостережних рад).

10. Ситуація на валютному ринку на сьогодні є стабільною. Україна має позитивну макродинаміку: ВВП за січень—липень зріс на 5,5%, залишається низьким рівень інфляції — 3,8% (торік — 6,7%), валютні резерви Нацбанку становлять 18 млрд. дол. США, оптимальним є дефіцит бюджету.

Ризики, звичайно, зберігаються завжди. Посиленої уваги потребують питання дефіциту поточного рахунку платіжного балансу та негативного торгового балансу. Економіка України досить відкрита — відношення експорту до ВВП перевищує 50%. Тому будь-які значні зовнішні шоки (істотне підвищення цін на енергоносії або зниження цін на метали) несуть відчутні загрози загальній макроекономічній стабільності. Також існують внутрішні загрози, які полягають у повільному поліпшенні інвестиційного клімату та, відповідно, менших, за інших рівних умов, потоках іноземних інвестицій.

Навіть за стабільного обмінного курсу може відбуватися значне зростання цін на паливо, м’ясо та інші споживчі товари, що є досить помітним і негативно впливає на реальні доходи населення та поведінку суб’єктів господарювання. Тому забезпечення низького та стабільного інфляційного середовища (внутрішньої стабільності національної валюти) є запорукою забезпечення сталого економічного зростання. У цьому разі економічна політика не може бути пасивною. Вона повинна активно протидіяти зовнішнім загрозам.

Тому хотілось би, щоб у нас швидше здійснювалися економічні та соціальні реформи. Погодьтесь, що такі процеси, як прозора приватизація, організовані ринки землі, продукції промисловості, сільського господарства і послуг, детінізація економіки, приборкання корупції, наведення порядку в платіжній, розрахунковій, податковій сфері тощо лише сприяли б зміцненню гривні, її стабільності.

Мені як президентові України дуже важливо забезпечити політичну стабільність, злагоду та консолідацію в суспільстві. Нині тут зроблено вагомі кроки, розпочато роботу над реалізацією положень Універсалу національної єдності. Найближчим часом я подам до Верховної Ради пакет законопроектів, щоб певні положення Універсалу отримали силу закону.

Досягнення консенсусу серед основних політичних сил дає Україні історичний шанс успішно утверджувати атрибути її державності, серед яких одне з почесних місць посідає гривня.

Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ,
професор, екс-голова ради НБУ

1. Глибоко переконаний у тому, що в стратегічному контексті у здійсненні економічної політики ми не припустилися принципових помилок. Це була політика, спрямована на демонтаж збанкрутілої командно-адміністративної системи і встановлення основ ринкової економіки. Такої глибини трансформаційні зміни не могли обійтися без глибоких втрат. Додайте до цього попередній кризовий стан радянської економіки (темпи падіння ВВП у 1990 році сягнули 2,4%, а за дев’ять місяців 1991-го — 8,7%), розпад двох величезних геополітичних об’єднань — СРСР і так званої світової соціалістичної системи, внаслідок чого стався обвальний розрив економічних зв’язків.

Поєднайте ці обставини з надскладними проблемами утвердження української державності і ви зрозумієте, що ця точка зору є коректною. Скажу з усією відповідальністю як фахівець грошових відносин (моя докторська дисертація, яку я захищав ще у 1980-му, присвячувалася проблемам грошей) й інше: гіперінфляції початку 90-х років також не було жодних можливостей уникнути. Йдеться про складову ринкової трансформації, яка була пов’язана із здійсненням насамперед цінової лібералізації. У колишньому Радянському Союзі цінові дотації на продукти харчування перевищували 20% бюджетних видатків. Лише на імпорт зерна витрачалося щороку понад 5 млрд. дол. Це була економіка без економіки.

Цінова лібералізація мала подолати ці системні суперечності. Додайте до цього проблеми, пов’язані з переходом на світові ціни на енергоносії. Країни Центральної Європи, де рівень гіперінфляції був нижчим, не стикалися з цією проблемою.

Процеси, якими переймається сьогодні уряд Януковича в енергетичній сфері, аж ніяк не можна порівнювати з проблемами того часу. І слава Богу. У перші роки незалежності відповідні ціни зросли навіть не в десяток, а у кілька тисяч разів. Бензин і газ за радянських часів нам постачали за копійки: ми своїми ресурсами освоювали простори Тюмені, Тюмень постачала нам енергоносії. Такий собі соціалістичний бартер, який у роки нашої незалежності мав обов’язково бути демонтованим. Перелік аналогічних проблем можна було б значно продовжити...

2. Справді, гіперінфляція в Україні в ті роки набула жахливих масштабів; у 1993-му ми встановили світовий рекорд з цього показника. За офіційною статистикою, у 1993 році роздрібні ціни в Україні зросли у 102 рази. Чому так сталося? Можливо, моя позиція викличе в декого і певні заперечення, однак я переконаний, що левова частка «доробку» у «досягненні» цього «світового рекорду» стосується безпосередньо суперечностей грошової політики. Я маю на увазі очевидне — запізнілість грошової реформи.

3. Я добре обізнаний з цією проблемою. Перед запровадженням в обіг купоно-карбованця я мав ґрунтовну розмову з тодішнім прем’єром Вітольдом Фокіним. У 1992 році Україна опинилася в ситуації глибокої платіжної кризи. Через готівковий голод, який штучно провокувався Росією, зупинялася економіка. Обговорювалися різні варіанти. Як вимушений крок, було прийнято рішення запровадити в обіг терміном на три-чотири місяці квазі-грошову одиницю — купоно-карбованець.

4. Скажу однозначно. Ми мали об’єктивні передумови для проведення грошової реформи ще у 1992 році. Для цього були необхідні політичні передумови. Ще влітку 1990-го Верховна Рада схвалила доленосний для українського народу документ — «Декларацію про державний суверенітет України», а також прийняла Закон «Про економічну самостійність», в яких ішлося про запровадження гривні. Слід згадати подану Л.Кравчуком і схвалену конституційною більшістю у березні 1992 року програму «Основи національної економічної політики України», в якій здійснення повномасштабної грошової реформи також визначалося як невідкладна ланка економічних перетворень. Я був тоді членом соціально-економічної ради при президентові України і мав певну причетність до цієї позиції.

Варто сказати і про те, що на той час було напрацьовано кілька проектів реформи. Ще у березні 1991-го газета «Голос України» розмістила на своїх шпальтах опрацьовану і мною «Концепцію запровадження українських державних грошей», де грошова реформа розглядалася як першооснова системних перетворень та стабілізаційних процесів. Відповідна позиція базувалася на світовому досвіді. Маю на увазі класичні за своїм змістом грошові реформи, здійснені насамперед у 1895—1897 роках у Росії. Йдеться про реформу графа Вітте, яка надала велетенського прискорення тодішній російській економіці.

Це ж можна сказати і про реформу Людвіга Ерхарда 1948 року у Західній Німеччині, яка поклала початок відомому «німецькому диву», а також про грошову реформу 1922—1924 років у колишньому СРСР, з якої розпочинався НЕП. Відразу після Другої світової війни практично всі без винятку європейські країни провели грошові реформи, починаючи відродження власної економіки з цього дуже неординарного і надскладного кроку.

Ми ж виявилися не готовими до того, щоб розпочинати ринкові трансформації з чи не найвідповідальнішого кроку — проведення грошової реформи. На заваді став насамперед суб’єктивний чинник — позиція керівництва НБУ. Хоч як прикро, однак це слід визнати. По суті, серед працівників банку не було фахівців, що мали хоча б елементарні (не кажу вже про достатні) уявлення про механізми грошової реформи. Досить пікантною виявилася і позиція МВФ. Фахівці фонду, які в країнах Балтії взяли на себе основний тягар з підготовки та проведення грошових реформ, у нас зайняли протилежну позицію, намагаючись переконати політичне керівництво держави в недоцільності виходу з рубльової зони.

Що ж до затримки появи гривні ще майже на рік, то мені добре відомі подробиці і тієї ситуації. Я був тоді членом Державної комісії з реформи і водночас очолював робочу групу, що готувала нормативні документи для її проведення. До групи входили відомі фахівці: М.Савлук, А.Мороз, А.Даниленко, В.Терпило та інші. Ми більше місяця перебували з відповідною місією на «нелегальному становищі» в санаторії «Конча-Заспа». Президент Кучма підтримував нашу позицію щодо проведення реформи в жовтні 1995-го. Однак через протилежну точку зору голови НБУ буквально на передстартовому етапі реформу було скасовано. Схибив тоді і Марчук, який як прем’єр-міністр очолював Державну комісію і спершу підтримував відповідні терміни реформи.

Підсумок — відомий. Серед країн, що колись входили до СРСР, грошова реформа в Україні була останньою. Естонія та Латвія запровадили власні грошові одиниці у травні, а Литва — у жовтні 1992 року, Киргизія — у квітні 1993-го, Молдова, Азербайджан, Казахстан та Узбекистан — наприкінці 1993 року. У липні 1993 року завершився процес запровадження власної грошової одиниці в Російській Федерації, дещо раніше — в Білорусі.

У нас же до вересня 1996-го оберталися купоно-карбованці, які як тимчасова грошова одиниця не виконували в повному обсязі грошових функцій, не викликали до себе ніякої довіри і тому не могли слугувати надійною основою стабілізаційних процесів, зокрема й стабілізації цінової. Коли ми констатуємо, що в роки трансформаційної кризи Україна зазнала чи не найбільших економічних втрат, то чільне місце, без жодних сумнівів, належить саме цьому чинникові.

5. У світовій практиці існує низка механізмів грошової реформи різної складності. Одна справа — грошова реформа Ерхарда Людвіга у повоєнній Німеччині, коли вирувала шалена гіперінфляція і потрібно було інструментами реформи анулювати левову частку знецінених грошових знаків, інша — грошова реформа в нас, коли на час її проведення гіперінфляцію було вже в основному приборкано.

Щоправда, одному Богові відомо, якою ціною було досягнуто цих результатів. Звідси і відмінність: у Німеччині реформа була конфіскаційного типу, у нас — так звана реформа формального типу. Щодо техніки, то таку реформу можна проводити і в «білих рукавичках». Стосовно цього справді не було жодних заперечень.

6. Аби відстояти правильність обраного тоді підходу, знадобилася б, мабуть, не просто окрема велика стаття, а ціла наукова дисертація. Однак на його користь свідчать кінцеві результати. Подивіться відповідну статистику: після першочергового подолання інфляції грошова маса за останні п’ять-шість років зростала темпами, що істотно перевищували темпи зростання ВВП. У підсумку, рівень монетизації економіки зріс більш як утричі. Це — прекрасний результат.

7. Я прибічник і першої, і другої позиції. Однак інфляційне таргетування може бути ефективним лише за адекватної економічної політики уряду. Інфляційне таргетування — це елемент ліберальної моделі економічної політики. Це не лише прерогатива НБУ. Тут необхідна глибока координація зусиль уряду та банку, відповідне поєднання монетарних і немонетарних інструментів.

Що стосується повної конвертованості, то ми крок за кроком рухаємося у цьому напрямку. Тут поспішати не слід. Для повної конвертованості необхідні, як на мене, дві передумови: перша — сприятливий інвестиційний клімат, зокрема й для нерезидентів, і друга — надійна політична стабільність. Росія запровадила повну конвертованість, маючи валютні резерви, що перевищують 270 млрд. дол. (це дані на 1 серпня 2006 року) і позитивне сальдо платіжного балансу на рівні майже 10% ВВП. Усе це слід враховувати.

8. У моєму розумінні, такі заклики — це рецидиви прокомуністичного світогляду, вияв низької культури економічного мислення. Ми постійно стикаємося з цими явищами. З ними мені, як колишньому голові ради НБУ, постійно доводилося вести достатньо жорстку боротьбу.

Про яку цілеспрямовану девальвацію гривні можна вести мову, коли за даними паритету купівельної спроможності її ринкова вартість залишається знеціненою у кілька разів? До того ж чи не найсерйознішою диспропорцією нашої економіки є небезпечна вузькість внутрішнього ринку. На експорт у нас припадає 60% ВВП, а на внутрішній ринок — усього 40. Що в цьому разі потрібно стимулювати?

Скажу більше: ключовим завданням нинішнього етапу економічного розвитку є технологічна модернізація. Це потребує стимулювання імпорту інвестиційних товарів. Для цього слід використовувати найрізноманітніші інструменти, зокрема й високий реальний валютний курс гривні, який допомагає імпортерам. Стримувати зростання цін на енергоносії можливо таким же чином. Тим, хто не розуміє цих елементарних макроекономічних реалій, немає чого робити в уряді.

Загалом, я бачу в цьому значно ширшу проблему — відсутність чітких макроекономічних позицій нового уряду. Уряд Януковича 2003—2004 років проблемами визначення макроекономічної стратегії не займався. То була прерогатива президента. Однак зараз ситуація інша. Вся конкретика, в яку занурилися вже на другий день після свого призначення нові урядовці, може виявитися деструктивною, якщо не буде чітких, зрозумілих суспільству і світовій спільноті макроекономічних орієнтирів. Врешті-решт, потрібно навчитися працювати на перспективу. Ми цього робити не вміємо. Для уряду Януковича це, як на мене, — основний тест на зрілість. Я розглядаю ваше запитання і у цьому контексті.

9. Не хочу торкатися конкретних персоналій. Я глибоко поважаю цих людей. Важливим є принцип формування ради НБУ. Те, що робиться, не витримує критики. Приклад подав президент, який за своєю квотою здійснив відповідні призначення, керуючись лише логікою політичної лояльності. Нікого не цікавлять питання професійної придатності, чи знає відповідна персона, чим, скажімо, відрізняються грошові агрегати М1 і М2, грошова маса і грошова база, номінальний і реальний валютний курс, і таке інше...

Йдеться про питання, якими постійно переймається рада НБУ. Рада не займається розподілом кредитів. У нас формуються стереотипи, за якими особа, що навчилася тиснути на кнопки у стінах парламенту, здатна «на будь-які подвиги».

За таких принципів формування рада Нацбанку, яка має ексклюзивне право визначати основні засади монетарної політики, може стати органом дестабілізації гривні. Я думаю, що це має розуміти й Віктор Янукович, парламентська фракція якого найбільшою мірою представлена у відповідному списку претендентів. Потрібно бути виваженим у таких питаннях, бо це в кінцевому підсумку може вилитися у велику біду. Загалом, я думаю, необхідні принципові уточнення до закону про НБУ, зокрема і в питаннях формування ради банку.

10. Українська економіка має прекрасні перспективи. Вона доводить свою дієздатність і цього року. Відповідні перспективи має й гривня. Це взаємозалежні позиції. Щодо ризиків, то тут у контексті нашої розмови хочу привернути увагу лише до двох позицій.

Перша позиція — це питання реальної незалежності НБУ. У мене існує відчуття проблемності цієї ключової позиції монетарної політики. Особливо в контексті попереднього запитання.

Друга — це стабільність світового фінансового ринку, у тому числі і стабільність долара. Дедалі більшою мірою він перестає бути симпатичним. У світі попахує рецидивами фінансової кризи 1997—1998 років. До відповідних загроз слід бути готовими.