Тягар держбанків

Уже майже п'ять років на держбанки в Україні припадає більш як половина банківського ринку, і їхня частка продовжує неухильно зростати. Фактично уряду належить банківська група, що займає домінуюче становище на ринку. Більшою є частка держбанків хіба що в Росії та Китаї. При цьому три з чотирьох найбільших банків країни, що перебувають в управлінні держави, малоефективні та потребують постійного підживлення ресурсами з держбюджету, фактично з кишені кожного українця. Відсутність чесної конкуренції демотивує міжнародних гравців інвестувати в капітал банків в Україні. У результаті українці не мають привабливих ставок на кредити.

Нині у власності держави: Приватбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк і Укргазбанк. І вони ж посідають у банківській системі перші чотири місця за активами. Загалом, за даними НБУ, на 1 липня 2020 року частка держбанків у чистих активах банківської системи становила 54,3%. При цьому вони зосередили понад 55% коштів клієнтів усіх банків.

Нагадаємо, що висока частка держкапіталу в українському банківському секторі — наслідок криз. 2008 року вона становила за активами лише близько 10%. А після кризи 2008–2009 років подвоїлася і стала порівнянною з показниками Польщі та Сербії. Однак із 2015 року вона стрімко зросла до 50% і продовжує збільшуватися з року в рік, попри регулярні обіцянки влади забезпечити протилежну динаміку.

Ключовими чинниками стали націоналізація Приватбанку й перехід багатьох клієнтів у держбанки, адже їх сприймали як тиху гавань у період фінансових криз і реформ банківської системи. У результаті нині на фінансовому ринку України склалася явно ненормальна ситуація з домінуванням держсектору.

Погана компанія

У світі існування банків, що належать державі, є, скоріше, екзотикою.

«Якщо подивитися на частку банківського держсектору загалом по світу, то дуже чітко видно тенденцію: що більш економічно розвинена країна, то менша в ній частка держсектору. Список країн, де частка державних банків найбільша, включає такі держави, як Алжир, Ірак, Сирія, а Україна орієнтується на більш розвинені західні ринки», — зазначає заступник директора представництва ЄБРР в Україні Олександр Павлов.

У регіоні Центральної та Східної Європи, що складається з 18 країн, лише держбанки України, Білорусі та Росії контролюють понад половину фінансового ринку послуг своїх країн.

Відомо, що саме банківська система має набагато нижчий поріг монопольного становище, ніж інші галузі економіки. Банк із часткою 20% уже може задавати погоду на ринку, маніпулюючи процентними ставками або міжбанківськими операціями.

Фактично найбільший банк України — Приватбанк — має частку в 28% активів усієї банківської системи. Соціальне значення банку ще вище. Приватбанк зосередив 32% кредитів і 32% депозитів фізичних осіб.

Держпідтримка неефективності

«Питання не тільки в потенційних неринкових перевагах на банківському ринку, але й в ефективності управління держактивами з метою одержати максимальну віддачу й запобігти вимушеній підтримці держбанків державою за рахунок платників податків. На жаль, держбанки в цьому поки що не дуже добре себе зарекомендували за роки, що передували реформі, — зазначає Олександр Павлов. — Переважаюче становище держбанків на ринку — це передусім елемент неефективності, що створює додаткові непотрібні ризики на банківському ринку в країні, яка є ринком, що розвивається і в якої і так достатньо елементів нестабільності».

Та головне, це дорого для всієї країни, для кожного окремого платника податків, який, по суті, фінансує малоефективні державні банки, помилки менеджменту або проблемні кредити.

Причому «погані» кредити — це проблема не лише найстарших державних банків, а й новачків держсектору. 2016 року обсяги непрацюючих кредитів державних банків різко зросли саме за рахунок націоналізації Приватбанку. Багато виданих банком кредитів після націоналізації було визнано непрацюючими. Практично всі їх було зарезервовано на 100%, а брак капіталу профінансовано за рахунок держави.

Через хронічні збитки й проблемні кредити держбанків уряд змушений постійно збільшувати їхній капітал. Звичайно, випускаючи нові боргові зобов'язання. Тільки за 2014–2017 роки на збільшення капіталу держбанків було витрачено 9 млрд дол. (еквівалент 9% ВВП України за мірками тих років). Водночас на охорону здоров'я та освіту з бюджетів усіх рівнів щорічно сумарно витрачалося по 9% ВВП. Тобто за рахунок коштів, витрачених на держбанки, можна було б рік утримувати всю медицину й освіту або ж довгостроково наростити їхнє фінансування мінімум на 20%! При цьому державні банки є ще й головними одержувачами рефінансування НБУ.

«Усього з 2009 року на рекапіталізацію, націоналізацію та інші заходи з порятунку та підтримки держбанків України витрачено 15 млрд дол., — стверджує старший банкір, керівник бізнесу фінансового сектору ЄБРР в Україні Оксана Яворська. — Ця цифра не включає недоотриманих від Ощадбанку платежів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). А це і є найбільша преференція держбанкам. Це відрахування в розмірі як мінімум 0,5 і 0,8% від обсягу залучених банком гривневих і валютних депозитів щорічно. По суті, йдеться про непряму докапіталізацію Ощадбанку державою на значні суми. У зв'язку з цим ми вітаємо й підтримуємо рішення включити «Ощад» у систему гарантування вкладів до кінця цього року».

Водночас є й інші форми підтримки урядом держбанків. Наприклад, з метою підтримати валютні нормативи у капітал держбанків у великих обсягах внесено індексовані облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Одночасно було прийнято норму, що тлумачить їх як валютні активи.

За даними НБУ, нині 84% ОВДП у власності вітчизняних банків перебувають у портфелях саме державних банків. Зазначимо, що з майже 400 млрд грн ОВДП у держбанках більш як половина — це капітальні ОВДП, тобто внесені державою для капіталізації банків. Тут виникає конфлікт інтересів і ще одне джерело неефективності роботи як банків, так і економіки загалом. По суті, держава як власник банків кредитує сама себе як позичальника.

Стратегія продажу

Ще 2016 року Мінфін у тісному співробітництві з міжнародними фінансовими інституціями підготував стратегію розвитку банків держсектору. Головне завдання стратегії — знизити частку держбанків через повний або частковий їх продаж і підвищити тим самим ефективність банківської системи.

Однак стратегія фактично не реалізовується й залишається тільки на папері. Поки що нікому не вдалося розірвати порочне коло: нова влада, новий менеджмент держбанків, докапіталізація за рахунок бюджетних коштів. Усе це замість будівництва нових доріг, шкіл і лікарень.

Ситуація, що склалася, видається вигідною всім, крім платників податків. Держава й менеджмент банків не прагнуть приймати непопулярні рішення. Олігархи, користуючись можливістю, не погашають проблемних багатомільйонних кредитів.

«Як і передбачається стратегією розвитку держбанківського сектору (оновлену редакцію недавно затвердив Кабмін), частку держави в капіталі й активах банківської системи слід знизити мінімум удвічі. Цього можна досягти тільки трансформацією цих банків, шляхом реформи корпоративного управління в цих банках і подальшого їх продажу. Поетапного або одномоментного. Це в кожному конкретному випадку може вирішуватися індивідуально, — вважає Олександр Павлов. — Ми маємо дійти до ситуації, коли в банках є професійні наглядові ради та вибудувана система корпоративного управління за міжнародними стандартами. Багато в чому це завдання вже виконано, але виникають іще «тимчасові складнощі» на цьому шляху. У кожного банку вони свої. Процес реформи йде, але повільніше й не так гладенько, як би нам хотілося».

Питання за реалізацією

Коли ж уряд України втілить свою стратегію в життя? Поки що помітне явне відставання за термінами, але генеральної мети — поступової приватизації держсектору та забезпечення операційної самостійності держбанків — чиновники (схоже, під тиском міжнародних фінансових організацій) поки що дотримуються.

У кожному разі для забезпечення діяльності держбанків в інтересах платників податків дуже важливо, щоб держава управляла своїми інвестиціями в банках не в ручному режимі, а на комерційній основі, прозоро, користуючись правилами, розробленими в розвинених країнах. Власники не повинні впливати на операційну діяльність добре налагодженого банківського бізнесу. Тоді й попит на частки в українських держбанках напевно з'явиться. І, головне, ринок банківських послуг стане конкурентним, що згодом однозначно позитивно позначиться і на добробуті звичайного українця. Адже в неефективному державному банківському велетні криється одна з причин високих податків, недостатніх соціальних програм держави, а також опосередковано — високих ставок за банківськими кредитами для сумлінних позичальників.

Читайте всі статті автора.