Промінвестбанк: «Усім спасибі, всі вільні!»

Промінвестбанк — традиційно одна з найзакритіших структур вітчизняного фінансового ринку. Принцип — про банк або добре, або зовсім нічого — тут успішно діє вже багато років.

Часом закритість доходить до абсурду: в отриманні інформації обмежуються навіть Національний банк і Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку (ГКЦБФР). Оскільки банк не належав до проблемних, до часу це сходило з рук: сваритися з головою правління банку, Героєм України Володимиром Матвієнком ніхто особливо не прагнув. Тож конфлікти навколо ПІБу рідко виходили на поверхню.

Проте нинішнього року, зважаючи на все, прорвало. І починалося все досить банально: групу дрібних акціонерів не пустили на збори.

24 квітня ц.р. у лісовому санаторії «Башта» в Кончі-Заспі мали проводитися чергові збори акціонерів ЗАТ «Промінвестбанк». До початку реєстрації почали з’їжджатися й нечисленні дрібні акціонери. Однак їх не пустили охоронці банку — мовляв, не відповідають документи.

Трохи пізніше під’їхали представники Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку, яких, за законодавством, мали пропустити без звуку. Проте охорона не пустила і їх. Викликали міліцію і в результаті склали акт.

Загалом, нічого нового.

Промінвестбанк і раніше славився недопуском дрібних акціонерів на збори з приводу та без. У цьому разі хіба що прокололися з недопуском «комісарів» із ДКЦПФР. Та комісія в нас необразлива — перетопчеться (і справді, з її боку — тиша).

Оскільки курс на обмеження доступу дрібних акціонерів до зборів у ПІБі цілком офіційний, його навіть не намагаються приховувати. Наприклад, прес-служба банку на повному серйозі заявила, що в них десятки тисяч акціонерів (це правда). А от теза «головне питання в тому, що вони намагаються стверджувати, що їх усіх повинні запрошувати на акціонерні збори. Ми сповістили усім акціонерам, коли і де відбудуться збори. Можливо… знайдеться такий зал, де можна розмістити всіх акціонерів...» дуже суперечлива. Взагалі-то 24 квітня на збори не пускали не багатотисячну юрбу, а аж... 16 осіб.

До речі, тим, хто пише на цю тему, ненав’язливо та ну дуже коректно порекомендували: «Пані і панове писаки! Рекомендуємо бути чемними і вести себе, як слід, відповідати за свої слова. Не займайтеся дурницями, нібито захищаючи інтереси малих акціонерів, а займіться корисними справами і не вводьте людей в оману». Судячи зі стилю, це явно погляд із самого верху...

Про офіційне ставлення до дрібних акціонерів розповідав на сторінках газети «Обрій-ПІБ» і сам пан Матвієнко.

«(на початку 90-х років)... ми вирішили піти шляхом народного капіталізму. Пішли на ті самі фабрики і шахти та звернулися до робітників із пропозицією стати акціонерами банку. Люди вкладали в банк власні гроші. Сформований у такий спосіб капітал був хоч і невеликим, але абсолютно приватним. Тоді в банку з’явилося 285 тис. акціонерів. Таким чином вдалося врятувати найбільший у країні банк, хоча, звичайно, управляти акціонерним товариством з такою кількістю співвласників досить важко.

Наприклад, для того щоб провести загальні збори акціонерів, нам знадобилося б три-чотири стадіони. Щоправда, нині кількість акціонерів скоротилася до 150 тис. І я вважаю, що це позитивна тенденція».

Це було сказано 2000 року, й відтоді «позитивна тенденція» привела до скорочення кількості акціонерів — фізичних осіб до 60 тис. Ніякими стадіонами для зборів банк зроду не страждав, проводячи збори в невеликих, але досить віддалених від міста місцях.

Втім, був випадок, коли провели й у центральному офісі. Причому якось так склалося, що сторонні на нього також не потрапили.. Дехто — навіть попри наявність іменних сертифікатів.

Пан Матвієнко обгрунтовує це... ощадливістю: «Уявляєте, який за розміром має бути зал, щоб усі помістилися? Ви знаєте такий зал у Києві? По-друге, скільки коштувала б оренда? Та вона б була не меншою, ніж увесь сукупний капітал дрібних акціонерів... Їх ще міноритаріями називають. Слово-то яке вигадали!».

Та дрібниця, що законом правління зобов’язане забезпечувати акціонерам допуск на збори, багаторічного керівника банку якось не хвилювала. Зате він дуже скаржиться, що «ніде... немає такого, щоб не діяли закони, панував хаос, при цьому більшість відомих політиків, дер­жавних діячів, бізнесменів позиціонували б себе як «патріоти України». Може, і йому варто для виправлення ситуації почати дотримуватися закону про господарські товариства.

Пан Матвієнко вже встиг пояснити претензії дрібних акціонерів підступами таємничих ворогів. Профіль зловмисників навіть окреслили… «Один із них — відомий бізнесмен... володіє структурою, яка то цукром торгує, то тим, то іншим... У нього конторка на Подолі», — повідомив банкір у червневому інтерв’ю тижневику «2000». А сподвижники іще гірші будуть: «Це — бандити, до яких прив’язані ще й кілька синочків дуже впливових чиновників дер­жавних структур».

Загалом, просто сили зла і, що приємно, зовсім безіменні. І хто тільки в нас цукром і «тим та іншим» не торгував...

Однак методи в них справді злодійські. Ці нехороші люди всіляко «підбурюють дрібних акціонерів, щоб ті писали доручення, мовляв, «зобов’язуюся потім акції продати». Та, на щастя, прибрати Промінвестбанк до рук не можуть, поки той є закритим акціонерним товариством...

Якщо перекласти цей піднесений, просякнутий турботою про нерозумних спіч на більш зрозумілу мову, то акціонерам пропонується купувати акції за набагато вищу ціну, ніж готовий платити сам пан Матвієнко. Власне кажучи, він і сам про це неодноразово говорив:

«Банк викуповує свої акції за номінальною вартістю, за яку свого часу їх продавав.

А якби ми пішли шляхом індексації вартості акцій і виплачували б за них, як дехто пропонує, по десять номіналів, то, я переконаний, переважна більшість акціонерів сьогодні побажали б продати свої акції.

І замість 200 млн. грн. реального статутного капіталу ми змушені були б виплатити 1,5—2 млрд. Та в банку таких грошей немає. І, природно, такий крок призвів би його до банкрутства».

Щоправда, в цьому відомий фінансист сильно лукавить. На руках в акціонерів — фізичних осіб аж 2,23% акцій, тому викуп їх за десять і більше номіналів банк зовсім не розорив би.

Інші акції належать юридичним особам. А от хто їх контролює, питання вкрай цікаве. Банк радісно повідомляє, що в нього немає акціонерів із пакетами понад 10% акцій, і на цій підставі відмовляє НБУ в розкритті структури власності.

Формально це так. Однак, скажімо, 2007 року на зборах було досить небагато народу, який, втім, забезпечив кворум у пристойні 88,7%. Тож реально не контрольованих керівництвом акцій зовсім небагато. Та й західні аналітики вперто вважають пана Матвієнка мільярдером, саме виходячи з факту контролю над банком.

Більше того, ще кілька років тому він зміг зробити синові маленький подарунок — свіжостворений банк «Національний кредит». Люблячий тато посприяв, передавши, за його власними словами, «близько 20 наших місцевих відділень, які здалися нам не надто ефективними».

Те, що із цього приводу з якимись там «міноритаріями» не радилися, додавати зайве. У результаті нині, за даними НБУ, Павло Володимирович Матвієнко контролює банк «Національний кредит», володіючи напряму 9,9% його акцій, через Промінвестбанк — ще 34,75%. Коштує це сотні мільйонів. Зовсім непогано, особливо на тлі економії на проведенні зборів...

Наприкінці червня ц.р. ПІБ зібрався потроїти статутний фонд — із 200 до 630 млн. гривень. Мотивація — потрібні гроші. Вони й справді потрібні. Торік банк розвивався повільніше, ніж більшість конкурентів.

Однак, судячи з методів роботи, в результаті додаткової емісії в банку просто з’являться «акціонери з часткою, що перевищує 10%». А от шанси «дрібноти» щось прикупити оцінюються як украй скромні. Адже її навіть на збори не пускають.

Нині низка міноритарних акціонерів Промінвестбанку звернулася до Генеральної прокуратури, Державної комісії із цінних паперів і фондового ринку та Служби безпеки України з проханням розслідувати легітимність різкого збільшення статутного фонду банку, вважаючи додемісію «одним із етапів... захоплення банку групою осіб, пов’язаних із нинішнім топ-менеджментом Промінвестбанку».

Адже в цьому разі серйозно зменшиться ринкова вартість їхніх акцій. Сьогодні банк оцінюють приблизно в 9—10 млрд. гривень. Тобто 2,2%, які належать дрібним акціонерам, — це 210 млн. грн. А після додемісії ринкова вартість пакетів фізичних осіб становитиме вже менше 80 млн.

У підсумку постраждають десятки тисяч приватних акціонерів. Про те, що для реальних власників банку все знову обійдеться економно, вони в курсі. Однак наполягають на тому, щоб і до належних їм грошей ставилися з повагою. Хоча б тому, що саме ці гроші свого часу врятували найбільший у країні банк...