ПРОЕКТ БЮДЖЕТУ-03: І ВСЕ ЦЕ БУЛО, І ВСЕ ЦЕ БУДЕ

Дива не сталося. Бюджет-03 не є документом, який міг би вразити розум і уяву своїми якісними характеристиками. Можливо, небагато хто пам’ятає про те, що бюджет країни має віддзеркалювати ставлення влади до народу, а процес прийняття бюджету — це перевірка демократичних інститутів на політичну зрілість.

Поданий урядом до Верховної Ради України 14 вересня 2002 року проект закону «Про Державний бюджет України на 2003 рік» відбиває всі наявні в нашій державі проблеми не тільки економічного, але й політико-правового характеру. На фоні офіційних даних про високі темпи економічного зростання особливо неприпустимим видається небажання уряду підвищувати наступного року розмір мінімальної заробітної плати, а також інші диспропорції, які фахівці пов’язують із неадекватними механізмами управління економікою.

Оскільки за останні кілька років при офіційно зростаючому з року в рік ВВП фактично не відбувалося пропорційного зростання обсягів бюджету, можна зробити висновок про те, що або насправді економічного зростання не відбувалося і статистика вводила в оману громадськість, або зростала тіньова економіка і щороку в обхід бюджету втікало щонайменше 4 млрд. грн.

Така ситуація, на мою думку, викликана й певними політичними диспропорціями, відсутністю політичної відповідальності уряду за хід соціально-економічних реформ. Логічне тому підтвердження — спершу невиконання держбюджету-02, а тепер зволікання Кабміну із поданням до парламенту пропозицій щодо його секвестру. Деформація курсу виявляється насамперед у пріоритетах, яким мала б відповідати економічна політика держави.

Єдиний позитив цьогорічного бюджетного проекту в тому, що закладається реальна цифра надходжень від приватизації. Фонд державного майна перестав продавати підприємства за безцінь і почав враховувати світову ринкову кон’юнктуру.

Що ж до збільшення надходжень до бюджету, про яке нині не говорить тільки ледачий, то воно можливе лише при прийнятті ряду економічних законів, які б надали змогу забезпечити ці надходження. Насамперед потрібно вносити зміни до деяких законів про акцизний збір, що забезпечить додаткові 300—400 млн. для бюджету; ліквідувати вільні економічні зони, через які в обхід бюджету витікає близько трьох мільярдів гривень. Бо вже всі переконалися: ці вільні зони не забезпечують соціального розвитку регіонів, а є джерелом особистого збагачення регіональних еліт.

Подібні спроби були зроблені урядом. Але дивна річ — опозиція голосує за ці закони, а пропрезидентські фракції блокують їх прийняття. Хоча приймати закони слід паралельно з розглядом бюджету на наступний рік.

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Отже, цінності визначено, залишається якомога краще з урахуванням наявних можливостей наповнити їх економічним змістом — забезпечити їх матеріальну складову.

На жаль, поданий урядом проект Державного бюджету України на 2003 рік віддзеркалює явно протилежний підхід — недемократичний, неправовий, антисоціальний, неінноваційний. Тобто такий, в якому за потребами самої влади не видно інтересів народу.

Недемократичний — тому що в порівнянні з 2002 роком пропонується значно збільшити фінансування силових структур. І це за існуючої «традиції» значної фінансової підтримки силових міністерств за рахунок благодійних внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб. У разі прийняття Державного бюджету на 2003 рік у пропонованій Кабміном редакції їх фінансування ще збільшиться: Міністерства внутрішніх справ — на 13% (становитиме 2 млрд. 513 млн. 932 тис. грн.), Київського головного управління внутрішніх справ — на 27% (становитиме 338 млн. 879 тис. грн.), Генеральної прокуратури — на 24% (до 212 млн. 229 тис.), Управління державної охорони — на 19% (до 56 млн. 697 тис.), Державної податкової адміністрації — на 12% (1 млрд. 176 млн. 706 тис.).

Водночас скорочується фінансування освіти, медицини, культури, правозахисних інституцій. Наприклад, секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини пропонується зменшити фінансування на 19%, а Рахунковій палаті (до речі, єдиному органу, який контролює цільове використання бюджетних коштів згідно з законом) — на 21%.

Не правовий — бо проектом держбюджету пропонується скоротити витрати на судову владу, що не сприятиме реалізації положень статей 126, 130 Конституції України, відповідно до яких незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, а держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Так, фінансування Верховного суду України скорочується на 9%, а Конституційного суду — на 28,2%.

Антисоціальний — бо витрати на охорону здоров’я скорочуються на 13%, або на 248 млн. 628 тис. грн. (при цьому витрати на програми та централізовані заходи по боротьбі з туберкульозом — на 46%, або 45 млн. 998 тис. грн., з профілактики та лікування СНІДу — на 9%, або 1 млн. 344 тис., не передбачаються окремим рядком витрати на заходи з лікування онкологічно хворих).

На освіту загальні витрати збільшуються на 7%, а от витрати на підручники при цьому скорочуються на 19%. Витрати на культуру зменшено на 4% (дорівнюватимуть 275 млн. 80 тис. грн., що менше 6 грн. на рік на одного громадянина України). Витрати на бібліотечну справу скорочено на 12%.

Неінноваційний — тому що практично не передбачено централізованих капіталовкладень на розвиток пріоритетних галузей економіки.

Але однозначно можна сказати, що це проект бюджету держави, в якій зароджується диктатура, яка готується до громадянської війни проти власного народу. Бюджет перерозподіляється в напрямі зростаючого фінансування апарату примусу: міліції, Служби безпеки, прокуратури, а не на задоволення соціальних потреб громадян — платників податків.

На моє переконання, такий Бюджет ніколи не пройде у Верховній Раді навіть за наявності пропрезидентської більшості доти, поки не набуде хоча б рис соціальності. І, на мій погляд, бюджетний комітет видав великий аванс уряду, взявши проект бюджету-03 до розгляду в першому читанні.

Узагальнюючий висновок невтішний: влада відірвана від народу і витрачає кошти, які по праву належать йому, не на соціально-економічний розвиток, а для забезпечення свого існування і захист від громадянського суспільства. Можливо, урядові варто було б переглянути своє ставлення до платників податків і почати про них піклуватися? Щоб реально домогтися збільшення надходжень до бюджету, необхідно попрацювати для тих, за чий рахунок ці доходи в бюджеті і з’являються.