Про роль НБУ в економічних процесах

Сьогодні серед політиків та експертів іде дуже багато розмов про необхідність прискорення в Україні економічного зростання, в слабкій динаміці якого нерідко звинувачують НБУ, пропонуючи то "надрукувати" гроші для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів, то значно зменшити облікову ставку для активізації банківського кредитування.

Спробуємо коротко розібратися в суті проблеми, запропонувавши шляхи її розв'язання.

Як показує досвід 28 років незалежності, зростання нашої економіки надміру залежить від цін на світових сировинних ринках. Причому кореляція дуже проста: економіка зростає, а гривня почувається добре за умови підвищення або ж стабільно високих цін на українську експортну сировину - зерно, руду і метал (те, що спостерігаємо, наприклад, протягом 2016–2019 рр.). І навпаки.

Однак уже давно ні для кого не секрет, що сировинна модель розвитку економіки остаточно себе вичерпала. Якщо на початку 2000-х років вона забезпечувала зростання ВВП на рівні 7–8% і більше, то зараз - максимум 2–3,5%. Неефективна економічна політика упродовж останніх 20 років призвела до перетворення України на низькотехнологічну та аграрну державу, з усіма відповідними диспропорціями. Так, підвищення доходів громадян за діючої структури економіки веде не до розвитку внутрішнього виробництва, а до зростання імпорту та погіршення торговельного балансу (як в останні два роки). І як наслідок, при черговому падінні цін на світових сировинних ринках Україні загрожує неминуча економічна та валютна криза (як це було в 1998-му, 2008-му та 2013–2014 рр.).

І хоча про необхідність будувати нову економічну модель, яка базуватиметься на інвестиціях у конкурентоспроможні виробництва з високою доданою вартістю, говориться дуже багато й давно, далі розмов і дискусій справа, на жаль, не йде.

Якою ж тоді має бути роль НБУ і як він може сприяти економічному зростанню?

Відповідно до Закону "Про Національний банк України" у нього є три головні цілі:

1) підтримка цінової стабільності в державі;

2) сприяння фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню першої мети;

3) сприяння додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримка економічної політики КМУ за умови, що це не перешкоджає досягненню першої та другої цілей.

На даному етапі НБУ сприяє економічному зростанню шляхом забезпечення цінової та фінансової стабільності. Грошово-кредитна політика центрального банку не може компенсувати внутрішні структурні обмеження сировинної економіки. Але зрозуміла і передбачувана грошово-кредитна політика, яка забезпечує низьку інфляцію, і водночас наявність інструментів підтримки фінансової стабільності допомагають знизити чутливість економіки до зовнішніх шоків, - ось те, над чим, зокрема, працює НБУ.

Політика з досягнення цілі щодо інфляції в 5% реалізується не в безповітряному просторі. НБУ, приймаючи рішення щодо облікової ставки, враховує, як це рішення може позначитися на економічній динаміці, яка на сьогодні в Україні стримується структурними обмеженнями більше, ніж обліковою ставкою. І в міру того, як знижуватиметься інфляція, будуть знижуватися і ставки в економіці. Торік і на початку цього року багато політиків говорили про те, що потрібно знижувати облікову ставку, попри те, чи є для цього передумови. Хотів би зазначити, що якби на початку року облікова ставка знизилася на 1 відсотковий пункт, то це призвело б до аналогічного прискорення інфляції поточного року. А на сьогодні НБУ бореться з інфляцією для досягнення 5-відсоткової цілі (нагадаю, за прогнозами регулятора, інфляція цього року становитиме 6,3% і досягне цілі у 5% лише в першому кварталі 2020-го).

Крім цього, банківська система прибуткова протягом останніх трьох років, але банки чомусь не кредитують активно економіку. Чому? Можливо, через те, що з більш як 1 трлн грн кредитного портфеля майже половина (500 млрд) - прострочені кредити, які банки не можуть повернути роками, "загрузнувши" в незліченних судових спорах із недобросовісними позичальниками. Знову ж таки, упираємося в структурні реформи (судова, правоохоронної системи, боротьба з корупцією та ін.), які необхідно активізувати, тому що вони гальмують і корпоративне кредитування. А може, тому, що в нас недостатньо опрацьованих інвестиційних проектів, немає корпоративних клієнтів, яких можна кредитувати, а держава системно не займається розвитком малого і середнього бізнесу, з якого в майбутньому могли б вирости потужні корпоративні клієнти.

Зниження інфляції до 5% - це умова для того, щоб з'явилися нарешті довгі гроші в країні, щоб інвестори могли прораховувати свої проекти, вкладати гроші, не боячись, що вони знеціняться. І на базі зниження інфляції знижуватимуться і відсоткові ставки, ставатиме доступнішим реальний кредит.

Звісно, є в НБУ й інші інструменти (рефінансування, кредити, зменшення норми резервування тощо) для підтримання економічного зростання. Але їх використання нині обмежене з різних причин, у тому числі не залежних від політики НБУ.

Коли ми говоримо про ті чи інші механізми бюджетно-податкового чи монетарного стимулювання, потрібно враховувати й жорстку позицію МВФ. Як правило, країни, що робили економічний прорив, спочатку реформувалися з допомогою міжнародних кредиторів, створюючи інвестиційно-сприятливе середовище, а потім уже самі здійснювали політику бюджетно-податкового і монетарного стимулювання (дуже показовим у цьому плані є приклад Туреччини, яка на початку 2000-х років успішно співпрацювала з МВФ, провела структурні реформи та здійснювала досить агресивну політику щодо бюджетно-податкового стимулювання економіки).

Знову ж таки, у НБУ є досвід рефінансування великих комерційних банків, у тому числі під особисті майнові поручительства дуже поважних в Україні людей - їхніх колишніх власників. Зараз чимало з них оспорюють у судах своє поручительство, й існує ймовірність того, що надані НБУ кошти не буде повернуто.

Приклади розвинених країн щодо кількісного пом'якшення цікаві в цілому, але НБУ не може здійснювати таку політику на цьому етапі. Тому що у розвинених країнах світу центральні банки борються з майже нульовою інфляцією та хочуть, навпаки, підвищити її до цільового рівня 2%. У нас аналогічна політика призведе до того, що гривня, яка надаватиметься, наприклад, для фінансування пріоритетних проектів, дуже швидко опиниться на валютному ринку з відповідними девальваційними та інфляційними наслідками.

Пропоноване деякими авторами адресне використання такої емісії - з обмеженнями щодо цілей її витрачання - не врятує. Навіть якщо припустити, що спочатку всі видані НБУ кредити буде витрачено в суворій відповідності з інвестиційними вимогами, вони все одно дуже швидко опиняться на валютному і споживчому ринках - через виплату зарплати, оплату роботи підрядників, купівлю устаткування і т.ін.

Досить часто можна почути твердження, що економічне зростання стримується недостатністю грошей, отже, його можна підштовхнути з допомогою розширення грошової пропозиції. Насправді ж монетизація та інші показники розвитку кредитних відносин визначаються не жорсткістю або м'якістю грошової політики, а здатністю самої фінансової системи генерувати ресурси.

Сьогодні в Україні домінує короткострокове кредитування через невизначеність макроекономічних умов, високу інфляцію, поганий інвестиційний клімат і недостатній розвиток фінансових інститутів та неефективність судової системи. Наш відносно низький рівень монетизації є не причиною слабкості фінансової системи, а її наслідком.

Важливий напрям діяльності НБУ з точки зору впливу на економічне зростання - це розвиток фінансового сектору і забезпечення стійкості банківської системи.

Починаючи з 2015 р. банківська система реформується згідно з директивами ЄС і Базельськими вимогами саме з метою стати ефективним трансформатором заощаджень, інвестицій в економіку. Але треба, щоб не тільки самі банки, а й державні і ринкові інститути та інструменти, а також у цілому визначеність економічного середовища були такими, щоб фінансування реальних проектів з нарощування виробництва стало не тільки достатньо вигідним, але й низькоризиковим.

Хотілося б також акцентувати увагу на важливості взаємозв'язку трьох напрямів - монетарної, бюджетної та структурної політики. Для значного прискорення економічного зростання вони мають не просто узгоджуватися та координуватися, а давати ефект синергії... Завдання, вирішення якого, без перебільшень, є критично важливим на сьогоднішньому етапі існування Української держави.