Повторне розграбування, або У що державі та платникам податків обходяться банкрутства банків

На тлі 3 і ще довжелезний перелік інших невдах банківського ринку - наплодили активів, вартість яких на папері становить близько півтрильйона гривень, дуже навіть "успішно" переклавши на плечі держави та платників податків свої зобов'язання. Реальна ж вартість "токсичного добра", яке перейшло під управління ФГВФО, - на порядок нижча.

Утім, ця токсичність не особливо бентежить "ласих на падаль" - і за "погані" активи, застави та поручительства триває найактивніша боротьба. У тому числі в судах, що їх із гідною кращого застосування постійністю програють НБУ і Фонд гарантування вкладів. Хоча програють насправді не чиновники, а інтереси держави та вкладників, які вже несуть величезні втрати. Увагу ж правоохоронців до цієї сумної обставини можна назвати хіба що символічною. Перших осіб держави - теж.

Ціна питання

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) сьогодні фактично є найбільшою банківською структурою в Україні. А точніше, величезним "тіньовим Фондом банківського держмайна", в якому зосереджено активи майже сотні виведених з ринку банків із балансовою вартістю близько 500 млрд грн. Це у понад два рази більше, ніж у тому самому Приватбанку (на 1 квітня
2017 р. - 237,3 млрд грн) або Ощадбанку (226,9 млрд), і в три рази - ніж в Укрексімбанку (165,6 млрд).

Заявлена ФГВФО оціночна вартість на рівні близько 100 млрд грн - навіть із урахуванням усіх пов'язаних із цими активами проблем - викликає багато запитань. Хоча б тому, що реальна їхня вартість залежить не в останню чергу від спроможності кредитора одержати від позичальника "все і навіть більше". А різниця між балансовою, оціночною та вже тим паче реальною ціною їхнього продажу створює величезний простір для нової наживи. І цей простір заповнюється постійними поразками НБУ і ФГВФО у "протистоянні" з власниками найбільших банків-банкрутів. А ще - брокерами та посередниками (поки що тільки місцевими), які активно цікавляться питанням. Про входження до числа яких нещодавно заявила група ICU, яка обслуговує інтереси не лише глави держави.

Емісійних справ майстер

За даними ФГВФО, у 2014–2017 рр. вкладники банків-банкрутів у межах гарантійної суми одержали відшкодування на 85,7 млрд грн. У більшості фінустанов виплати на фінішній прямій. Найбільші витрати у Фонду припадають на вкладників "Дельта Банку" Миколи Лагуна (16,1 млрд грн), "ВіЕйБі Банку" та "Фінансової ініціативи" Олега Бахматюка (7,1 млрд і 3,9 млрд), "Фінанси та кредит" Костянтина Жеваго (10,5 млрд), "Платинум Банку" "імені" Бориса Кауфмана (4,9 млрд), Імексбанку Леоніда Климова (4,4 млрд), банку "Надра" Дмитра Фірташа (3,9 млрд), а також банку "Форум" Вадима Новинського (2,9 млрд грн).

Виплати відбуваються насамперед за рахунок емісійних коштів НБУ. Фонд бере позики в Мінфіну у вигляді держоблігацій, які в "живі" гроші конвертує (монетизує) Нацбанк. Також ФГВФО залучає позики й у самого НБУ. На кінець травня борг Фонду перед Мінфіном, за словами його директора-розпорядника К.Ворушиліна, становив майже 70 млрд грн, перед НБУ - 9,1 млрд. Обсяг немонетизованих держоблігацій у портфелі Фонду на той час -
13 млрд грн.

Відносно "ринкової" (в інтерпретації ФГВФО) вартості активів банків-банкрутів можна тільки безутішно сумувати. Так, 85,5 млрд грн активів "Дельти" ФГВФО оцінив у 29,04 млрд (34% від балансової вартості); 8,3 млрд грн активів "Платинуму" - у 2,3 млрд (28%); 24,7 млрд грн активів "ВіЕйБі" - у 5,6 млрд (23%); 45,1 млрд грн активів "Фінанси та кредит" - у 9,9 млрд (22%); 47,4 млрд грн активів "Надра" - у 7,9 млрд (17%); 15 млрд грн активів Імексбанку - у 2,1 млрд (14%). Ліквідаційну масу "Фінансової ініціативи" не сформовано, оскільки формально в банку досі працює тимчасова адміністрація (з червня 2015 р.).

Якщо опиратися на оцінки ФГВФО, то виходить, що навіть у разі відносно успішного продажу (за оціночною вартістю) активів деяких із перелічених банків не вистачить навіть для покриття витрат на гарантійні виплати (у випадку Імексбанку, "Платинум Банку", "ВіЕйБі Банку", "Фінанси та кредит"). Не кажучи вже про те, що реальні продажі дуже рідко виправдовують навіть низькі оціночні очікування, а саме майно постійно відсуджується, виводиться з-під застав, блокується й т.ін. Відповідно, шанси одержати хоч якісь кошти у вкладників із категорії "200+" та юросіб наближаються до нуля. У тому числі з огляду на мізерні власні надходження банків-банкрутів.

Відповідно до звітності, наприклад, ліквідатора "Фінанси та кредит", на 1 квітня 2017 р. позичальники погасили борги лише на 436,7 млн грн, реалізація майна банку принесла 99,3 млн, інші надходження - 238,6 млн. За звітністю ліквідатора "Надра", на 1 квітня 2017-го позичальники заплатили 630,9 млн грн (у тому числі 106 млн за рахунок звернення стягнення на заставу), реалізація майна банку забезпечила 401,9 млн, інші надходження - 61,4 млн.

Окрема історія, яка додатково знижує шанси вкладників "200+" та юросіб одержати бодай щось під час ліквідації банку, - це борги цих фінустанов перед НБУ за кредитами рефінансування. За даними Нацбанку, на початок квітня борг банків О.Бахматюка з рефінансування становив 10,2 млрд грн, Д.Фірташа - 9,8 млрд, М.Лагуна - 8 млрд, К.Жеваго - 6,3 млрд, Л.Климова - 3,4 млрд.

Забезпеченням за цими борговими зобов'язаннями виступають або майнові права на кредитні портфелі, або ж активи (нерухомість і т.ін.), які належать власникам банків-банкрутів і пов'язаним із ними структурам. На додаток до цього більшість власників зазначених фінустанов надавали особисте поручительство. А воно, як показує остання судова практика, що є, що його немає.

Але ж НБУ зазвичай відбирав собі в заставу найкращі активи. При цьому його вимоги як забезпеченого кредитора задовольняються Фондом поза загальною чергою...

Інсайд

Одна із притч во язицех останніх років - це інсайдерькі кредити в портфелі банків-банкрутів. Йдеться про позики, які було видано структурам, прямо та побічно пов'язаним із власниками цих банків.

За "дивним" збігом обставин, зазвичай після виведення фінустанов з ринку обслуговування саме таких кредитів припиняється в першу чергу (якщо вони хоч якось обслуговувалися до визнання банків неплатоспроможними).

За даними НБУ і ФГВФО, сукупний обсяг інсайдерських кредитів у портфелі банків О.Бахматюка - 28,2 млрд грн (70% корпоративного портфеля "ВіЕйБі" і 96% - "Фінансової ініціативи"), у банку К.Жеваго - 22 млрд (76% портфеля), у банку Л.Климова - 13,1 млрд (90%), у банку Б.Кауфмана - 2,7 млрд (96 %), у банку В.Новинського - 2,2 млрд грн (30%).

Окрема історія - банки М.Лагуна і Д.Фірташа. За даними DT.UA, у портфелі "Дельти" обсяг інсайду - мінімум 11,2 млрд грн (30%). Але якщо врахувати кошти, виведені через коррахунки іноземних банків, цю суму можна помножити на два.

Своя специфіка в банку "Надра". За інформацією ФГВФО, у портфелі кредитів юрособам, сформованому після 2011 р. (після виведення першої тимчасової адміністрації), частка інсайду - 63%, і основна сума позик - на фінансування будівництва ТРЦ "Республіка". Водночас понад 35 млрд грн - це кредити, що, як каже Фонд, було видано структурам, пов'язаним із попередніми власниками банку - І.Гіленком і Ко.

Якщо відштовхуватися від цих даних НБУ і ФГВФО, виходить, наприклад, що заборгованість "імені" О.Бахматюка перед його ж банками перевищує обсяг боргових зобов'язань перед Фондом гарантування вкладів (по виплаті вкладникам "200-") і НБУ (з рефінансування). Така сама історія, зокрема, у випадку Л.Климова. Тобто, якби взяті ними кредити було погашено, питання боргів перед ФГВФО і НБУ було б зняте. Однак тут ключове слово - якби...

Власники банків часто не визнають суми заявлених держорганами "інсайдів". Тим паче, що кредити залучалися також структурами, які формально не пов'язані з бенефіціарами банку, у числі їхніх власників - зазвичай підставні особи (і резиденти України, і нерезиденти).

Держпоразки в судах

Формальна держава в особі Фонду гарантування вкладів і НБУ не сидить склавши руки. Судових позовів і звернень до судових інстанцій з вимогами повернути борги - тисячі. Але реальних результатів або немає, або вони дуже символічні. Як показує практика, навіть винесене судове рішення про стягнення боргу з пов'язаних із власниками банків-банкрутів компаній-позичальників не гарантує, що кошти повернуть.

Сценаріїв під "неповернення" боргів безліч: виведення з-під застави реальних вартісних активів, скасування поручительства, блокування стягнення заборгованості на рівні виконавчої служби, одержання позичальниками розстрочок на виплату боргу, які перевищують терміни ліквідації банку, тощо.

Можливо, найяскравіший доказ у буквальному значенні знущань власників банків-банкрутів над державою - невдалі спроби НБУ на підставі договорів поручительства стягнути з них борги їхніх банків за кредитами рефінансування.

Зокрема, Олег Бахматюк уже тривалий час досить успішно відбивається від спроб НБУ накласти арешт і звернути стягнення на його активи. Хоча, як свого часу розповідала голова НБУ Валерія Гонтарева, він "у здоровому розумі поручався всім своїм майном - не лише "Укрлендфармінгом", а й своїми будинком, автомобілем, годинником".

Не були успішними і спроби Нацбанку домогтися арешту всього майна Костянтина Жеваго в рамках позову із стягнення
1,54 млрд грн боргу "Фінанси та кредит" по рефінансуванню. До речі, Гонтарева висловлювала думку, що акції Ferrexpo ніколи не були в заставі НБУ, але оскільки забезпеченням виступала персональна гарантія Жеваго, то він має відповідати за зобов'язаннями усіма своїми активами, зокрема Ferrexpo. До слова, серед активів Жеваго в заставі НБУ - також Білоцерківська ТЕЦ, низка об'єктів нерухомості в Києві.

У рамках позовних вимог до Леоніда Климова НБУ свого часу домігся арешту низки його активів, однак у результаті його досить швидко зняли. У заставі НБУ - зокрема стадіон "Чорноморець", торговельна нерухомість тощо.

У Миколи Лагуна не зовсім звичайна ситуація. На відміну від інших власників великих банків-банкрутів, особистого поручительства по рефінансуванню він не давав. Як запевняла Валерія Гонтарева, через те, що НБУ давав кредити "Дельті" під заставу облігацій ДІУ, що мають держгарантію. Так, досить мляві судові спори з Лагуном і його поручителями ведуться. Про гучні досягнення Нацбанку на цій ниві чутно не було. Але що точно прогриміло на банківському ринку, так це рішення Вищого спецсуду з розгляду цивільних і кримінальних справ, який у лютому скасував поручительство Лагуна за борговими зобов'язаннями "Дельта Банку" перед Ощадбанком на 4 млрд грн. В "Ощаді" заявили про намір оскаржити це рішення у Верховному суді, однак як воно там складеться, поки що незрозуміло…

Мало не найцікавіша ситуація з Дмитром Фірташем. Його банк "Надра" має найбільший борг перед НБУ (якщо не брати сукупно борги банків О.Бахматюка). Водночас у Нацбанку недавно зізналися, що він втратив поручительство газового олігарха ще в 2012–2013 рр. Як розповіла заступник голови НБУ Катерина Рожкова в інтерв'ю Finbalance, Нацбанк сам від поручительства відмовився. За її словами, тепер складно сказати - добровільно це було зроблено чи це була просто недбалість. "Він (Фірташ) його (поручительства) просто не подовжив", - констатувала Рожкова.

Неоднозначна історія і з Борисом Кауфманом. Як офіційний власник "Платинум Банку", він повноцінно так і не легалізувався. У структурі власності банку на сайті НБУ бізнесмен фігурує як особа, котра "значно впливає на управління банком і його діяльність і є власником суттєвої участі в банку незалежно від формального володіння". Чи дає це право державі пред'явити йому вимоги з покриття витрат на виплати вкладникам "Платинум Банку" і наскільки суди вважатимуть ці вимоги обґрунтованими, покаже час.

Катерина Рожкова (до приходу в НБУ працювала в.о. голови правління "Платинум Банку") заявила, що норми законодавства про відповідальність власників і менеджменту банку зокрема за доведення його до банкрутства застосовуються у разі, якщо буде доведено намір і корисний мотив або іншу зацікавленість як у власних інтересах, так і в інтересах третіх осіб. "Норми закону однакові для всіх без винятку", - зазначала заступник голови НБУ, кажучи про Кауфмана.

Звернімо увагу, що не тільки НБУ може звертатися з позовами до власників банків-банкрутів по стягнення боргів. Цивільні позови має право подавати й Фонд гарантування вкладів. Що він і робив (було принаймні сім позовів на 13,4 млрд грн), але безрезультатно.

Як пояснювали у Фонді, суди вирішили, що йому не вдалося довести наявність у діях відповідачів "усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, провини), які могли призвести до настання негативних фінансово-економічних наслідків і його неплатоспроможності (тобто не доведена провина акціонерів)".

Усі ці історії доволі органічно вписуються в "серіал" хронічних судових поразок НБУ і ФГВФО. Тут можна згадати фактичну судову заборону починати процедуру ліквідації банку "Фінансова ініціатива"; скасування судами постанов НБУ про визнання банків неплатоспроможними та їх ліквідацію ("Фінансова ініціатива", "Хрещатик", "Михайлівський", Укрінбанк, "Союз", "КСГ Банк" тощо); програш Фонду фінкомпаніям "Плеяда" і "Фагор" (у контексті справ банку "Михайлівський"); визнання недійсним кредиту ФГВФО для Укрінбанку на 1,46 млрд грн; зобов'язання достроково повернути кошти вкладникам-юрособам (клієнтам "Платинум Банку", Діамантбанку); численні випадки виведення позичальниками активів з-під застави, скасування поручительства за боргами тощо.

Звичайно, мають місце факти корумпованості судів, як часто нарікають представники НБУ і ФГВФО. Але за піар-завісою, мабуть, може ховатися й свідоме підігрування чиновниками відомств своїм "опонентам", зокрема через цілеспрямовану неякісну роботу юристів. Що це, профнепридатність, недбалість, злочинна змова, інституціональна слабкість чи навіть неспроможність відомств? І чому ця обставина не турбує президента Порошенка, який патронує суди, адже від таких рішень страждають, причому на багатомільярдні суми, інтереси очолюваної ним держави. Не кажучи вже про вкладників, хоча варто згадати, що тих, які "200+", не так уже й багато…

Сліпе слідство

Паралельно із судовими розглядами за тими чи іншими кредитними справами проходить розслідування дюжини кримінальних виробництв. Однак реального вихлопу немає і тут. Це при тому, що, як звітує Фонд гарантування вкладів, він подав заяви в правоохоронні органи про скоєння порушень власниками й топ-менеджерами банків-банкрутів на 183 млрд грн.

У відкритих кримінальних виробництвах ідеться в основному про інсайдерське кредитування, а також, зокрема, про сумнівні операції з коррахунками в іноземних банках (правда, принаймні у частині випадків це могло бути зокрема схемне "малювання" капіталу банків в Україні).

Що цікаво, на практиці цапами відбувайлами в найліпшому разі стають топ-менеджери банків (зокрема, "Дельти", "Фінанси та кредит", Імексбанку). І тут річ не в тому, що претензії до них несправедливі: в більшості випадків ці банкіри, мабуть, усвідомлювали, де й на кого працюють, що підписують. У будь-якому разі коректні акценти по кожному епізоду мали б розставити правоохоронці. Однак виникає запитання: як можна притягати до відповідальності тільки екс-топів банків за видачу кредитів підприємствам, які підконтрольні власникові банку, без претензій саме до бенефіціара банку? Як свідчать матеріали різних правоохоронних органів, це цілком можливо. Було б бажання.

Заради справедливості слід сказати, що є кримінальні виробництва, де згадуються кінцеві бенефіціари банків. Ідеться, зокрема, про К.Жеваго, М.Лагуна, Д.Фірташа. Але, на відміну від банкірів, їм навіть підозри не оголосили (хоча в окремих випадках були обшуки), не кажучи вже про реальні строки ув'язнення.

Усі ці банківські історії зайвий раз підтверджують, що в Україні кримінальні виробництва - це бізнес. Тобто якщо силовики когось і хапають, то або слабкого, або того, хто не захотів платити, або того, кого "зливає" власник банку-банкрута.

До речі, у низці кримінальних виробництв за сумнівними операціями згаданих банків-банкрутів (зокрема, за операціями "Дельта Банку", "Надра", "Фінанси та кредит", "Платинум Банку") фігурують також і посадові особи НБУ. Це стосується й періоду керівництва в Нацбанку С.Кубіва (який нині є першим віце-прем'єром) і Валерії Гонтаревої.

Не Нацбанком і ФГВФО єдиними

Аналізуючи проблему заборгованості власників банків-банкрутів перед НБУ (з рефінансування) і перед Фондом гарантування вкладів (за "гарантійними" виплатами), не слід забувати також про борги цих персонажів та їхніх банків перед іншими держструктурами. Наприклад, про згадані вимоги Ощадбанку до "Дельта Банку" М.Лагуна на 3,3 млрд грн, до концерну "Стирол" Дмитра Фірташа на 100 млн дол., до групи "КрАЗ" К.Жеваго на 1,3 млрд грн.

Проблеми з "Дельта Банком" є в Державної іпотечної установи (на 3,3 млрд грн) і Укрексімбанку (на 1,4 млрд).

Голова НБУ Валерія Гонтарева заявляла про борги О.Бахматюка перед держбанками на 6,2 млрд грн і про майже 500 млн грн коштів держпідприємств у "Платинум Банку" (йдеться переважно про держкомпанії по вертикалі Міністерства інфраструктури).

На ймовірність погашення банками-банкрутами та їхніми екс-власниками боргів перед усіма держструктурами суттєво впливає наявність зобов'язань перед іншими кредиторами - як із недержавного комерційного сектору України, так і з інших країн. В останньому випадку йдеться, зокрема, про власників євробондів, учасників синдикованого фінансування тощо. І проблема для держави полягає в тому, що ці борги бізнесменів навіть більші, ніж борги перед державою. Це стосується насамперед О.Бахматюка і Д.Фірташа.

У будь-якому разі держава має в заставі активи, які могла б продати. Враховуючи специфіку частини з них (як, наприклад, стадіон "Чорноморець" або ТРЦ "Республіка"), знайти покупців, які пропонують хороші гроші, може бути справді непросто, тим більше враховуючи всі проблеми з інвестиційним кліматом в Україні. Але за збігом обставин, який уже навіть не здається дивним, такий розклад укотре - на руку власникам банків-банкрутів.