Популізм і прагматика. Спроба поєднати ці два поняття в економічній політиці нової влади створює загрози для цінової та курсової стабільності

Бажання і небажання нової влади кардинально розходяться з реальними можливостями економіки. Не надто результативні поки що переговори з Росією про зниження ціни на газ і відсутність конкретних домовленостей із головним кредитором — Міжнародним валютним фондом — роблять перспективи уряду Миколи Азарова на економічній ниві дуже туманними.

Бажання виділити 26 млрд. грн. на підготовку до Євро-2012 і взагалі перетворити всю країну «на живе будівництво» складно назвати некоректним. Та де для цього знайти ресурси, якщо держава з труднощами фінансує навіть захищені статті?

Небажання збільшувати пенсійний вік і запроваджувати інші непопулярні нововведення в цій сфері упирається у фінансові проблеми Пенсійного фонду. Заборгованість ПФ перед держбюджетом, за оцінками адміністрації самого ж президента, може сягнути цього року 47 млрд. грн.

Небажання підвищувати ціни на газ для населення упирається в неможливість мати при цьому бездефіцитний бюджет НАК «Нафтогаз України» при ціні на газ у 330 дол. за тисячу кубометрів. За такого її рівня, стверджують в уряді, зупиниться хімічна промисловість країни, а металургія працюватиме з нульовою рентабельністю. Ціна питання тут, мабуть, значно більша, ніж озвучені 7,5 млрд. грн.

Звісно, «уряд експортерів» можна скільки завгодно звинувачувати в протекціонізмі стосовно наближених олігархів і просто промисловців. Але, на жаль, сьогоднішня структура вітчизняної економіки така, що плачевний стан основних експортоорієнтованих галузей означає обміління одного з ключових джерел податкових надходжень. А для країни — потенційне зниження валютних надходжень від експорту, які також мають опосередкований вплив на поповнення бюджету (приплив валюти від експорту та інвесторів забезпечує зміцнення курсу гривні, у результаті чого зростає оподатковуваний імпорт).

Навіть побіжного погляду на всі ці проблеми достатньо, аби зрозуміти: ні реальних, ні нереальних (тобто позикових чи емісійних) ресурсів у скарбниці на задоволення всіх бажань і небажань аж ніяк не вистачить, якщо погодитися з вимогою МВФ звести бюджет із дефіцитом не більш як 6% ВВП.

Вихід із цієї нехорошої ситуації уряд може спробувати знайти в «засіках» НБУ. Змушуючи відомство в черговий раз вдаватися не лише до емісії через рефінансування і викуп ОВДП, а й до маніпуляцій із курсом гривні.

Схоже, саме з цієї причини середньорічний курс гривні став одним із головних каменів спотикання при підготовці бюджету. Цільове значення переглядалося і змінювалося кілька разів: закладалися то 8,3, то більш близькі до поточного значення курсу 8 грн./дол.

Як повідомила 7 квітня заступник міністра фінансів Тетяна Єфименко, після кількох переглядів обмінного курсу гривні до долара на 2010 рік уряд усе ж таки зупинився на значенні 8,3. Але щоб досягти такого середньорічного курсу, гривня під кінець року має ослабнути до позначки 8,7. Тобто девальвувати десь на 10% стосовно поточного значення.

Основні аргументи на користь девальвації — все ще низькі ціни на продукцію українських експортерів на зовнішніх ринках укупі з високою ціною на газ, значне боргове навантаження на банки та підприємства і пов’язаний із ним відплив капіталу. Відповідно до оцінок платіжного балансу НБУ, за підсумками лютого сальдо поточного рахунку платіжного балансу знову стало від’ємним (-38 млн. дол.) після досягнення додатного значення (+228 млн. дол.) у січні 2010-го.

Песимізм влади може грунтуватися і на розрахунках Інституту економіки та прогнозування НАН України, за даними яких Мінфіну і комерційним організаціям у 2010 році формально потрібно повернути близько 30—37 млрд. дол.

На перший погляд, сума не критична, тим більше що, за попередніми прогнозами НБУ і того ж
Мінфіну, близько 70% цих боргів буде реструктуризовано. Однак потрібно розуміти, що реструктуризація буде успішною лише в тому разі, якщо МВФ відновить своє співробітництво з Україною.

Ця ж проблема стосується
і держсектору. Без чітких домовленостей із МВФ уряду буде складно розкрутитися і з власними боргами. Ще тиждень тому ситуація в цій сфері не викликала серйозних побоювань. Завдяки величезному попиту на облігації уряду, значна частина якого була сформована нерезидентами, наприкінці березня дохідність за ОВДП знизилася до 9—10% за короткими облігаціями і до 12—13% — за довшими.

За єврооблігаціями України з погашенням наступного року дохідність знизилася до 4—5%, із погашенням 2013-го — до 7%. Значно зросла і привабливість в очах іноземних інвесторів боргових зобов’язань найнадійніших українських резидентів. Так, єврооблігації державного Укрексімбанку і «дочки» французького BNP Paribas зі строком погашення у 2011 році дають зараз дохідність від 7 до 8% річних. Такі тенденції дають змогу найбільш висококласним українським позичальникам сподіватися вже не тільки на успішні реструктуризації попередніх зовнішніх позик, а й на залучення нових. І, за опублікованою агентством «Інтерфакс-Україна» інформацією, Укрексімбанк уже веде підготовку до розміщення зовнішньої позики.

За оцінками аналітиків, 2010 року обсяг залучених в Україну коштів через єврооблігації може становити 4—5 млрд. дол. Однак мало для кого секрет, що у вищезгаданих цінах уже було закладено позитивний результат переговорів Києва і МВФ.

Відсутність же реального результату спровокувала перший тривожний дзвінок. Минулого тижня під час аукціону із розміщення ОВДП попит на них різко знизився. Попри підвищення дохідності держпаперів до 15% річних, обсяг залучень становив усього 367 млн. грн., знизившись порівняно з попереднім майже вдесятеро. Гарячий спекулятивний капітал, що ринув сьогодні в Україну, уже завтра може залишити її межі. Ця обставина, незважаючи на всі нинішні ревальваційні тенденції, створює загрозу девальвації гривні в майбутньому.

Нині регулятор визначив для себе коридор курсових коливань гривні до долара в проміжку 7,92—7,95 грн./дол. (7 квітня НБУ несподівано вийшов із продажем валюти по верхній межі коридору, однак його пропозиція тільки збентежила ринок і залишилася незатребуваною.) Дехто з експертів вважає, що Нацбанк занижує курс долара так, як робив це в квітні—травні 2008 року — перед першою хвилею фінансової кризи.

«Нацбанк домігся стабілізації сальдо платіжного балансу в грудні—січні за міжбанківського курсу 8,05—8,1 і офіційного — на рівні 7,98 грн./дол. Я не бачу підстав, щоб опускати курс нижче від цих значень. Це можна пояснити хіба що спробою ситуативно стимулювати приплив імпорту і домогтися тимчасового поповнення бюджету за рахунок митних зборів, поки на повну потужність не почнуть працювати експортери металопродукції, котрі тільки-но почали відновлюватися», — каже екс-заступник голови НБУ Сергій Яременко.

Безумовно, «планова» девальвація гривні на 10% до кінця 2010 року може бути певним стимулом для близьких до влади експортерів. Але такий стимул може надто дорого обійтися банківському сектору, котрий тільки-но почав оговтуватися після девальвації 2008—2009 років.

Насамперед знецінення гривні позначатиметься на якості обслуговування валютних кредитів. Сьогодні валютний кредитний портфель банків становить близько 40 млрд. дол. З них майже 20 млрд. дол. припадає на кредити фізичних осіб, більше половини з яких — позики на купівлю нерухомості, одна з головних проблем банківського сектору.

При цьому треба розуміти, що «іпотечники» найчутливіші до коливань валютного курсу. «Якщо припустити девальвацію гривні ще на 10%, то це тільки збільшить частку проблемних валютних кредитів. Не виключено, що в цьому разі частка проблемних валютних кредитів зросте до 50% від їх загального обсягу», — говорить президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко.

Втім, на думку заступника голови правління «Ерсте Банку» Павла Цетковського, зростання «проблемки» не спричинить збільшення банківських резервів під можливі втрати за кредитними операціями і потребу в капіталі. «Вже зараз у багатьох банків є достатній запас капіталу», — каже банкір.

Однак можливість зберегти стабільну ситуацію в банківській системі ще не означає, що банкіри зможуть відновити кредитування. Що, до речі, є ключовою умовою відновлення економіки і збільшення бюджетних надходжень.

У разі девальвації гривні посилиться тенденція витіснення гривневих вкладів у пасивах банків валютними. Зараз валютні депозити становлять 14,3 млрд. дол., або трохи більше половини вкладів населення. Причому тільки в березні їхня загальна сума зросла майже на 400 млн. дол. (у лютому — всього на 90 млн. дол).

Проте в умовах заборони на нове валютне кредитування приплив валюти на депозити — це проблема для банків. Фактично, відсотки за валютними депозитами (та й самі вклади, з урахуванням заборони купувати валюту для повернення депозитів) вони змушені виплачувати за рахунок нових валютних депозитів.

Утім, член ради НБУ Василь Горбаль вважає, що завищений обмінний курс гривні до долара міг бути закладений у бюджет для номінального підвищення його доходів. «Одним з основних месиджів офісу президента була стабільна курсова політика, і, я гадаю, Нацбанк і Мінфін її дотримуватимуться, — каже він. — На мій погляд, сьогохвилинні вигоди для експортерів не повинні превалювати над загальними економічними інтересами держави, що полягають у якомога швидшому відновленні кредитування».

На думку пана Горбаля, для відновлення процесу кредитування банкам необхідні довгі ресурси. Щоб вони з’явилися на ринку, доцільним є створення так званого санаційного банку, що міг би рефінансувати проблемні активи комерційних банків, звільняючи в них ресурси для кредитування.

Корисним інструментом для пожвавлення економіки могли б стати і рекапіталізовані державою банки. Але для цього спочатку необхідно якісно переглянути політику щодо них. «Думаю, наприкінці квітня, коли відбудуться збори акціонерів рекапіталізованих державою банків, уряд повернеться до визначення стратегії цих банків і списку стратегічних галузей, у кредитуванні яких братимуть активну участь держбанки. При цьому важливо домогтися, щоб одержувані ними від держави кошти спрямовувалися не на купівлю ОВДП, а на кредитування економіки», — наголошує В.Горбаль.

Голова правління банку «Хрещатик» Дмитро Гриджук також вважає, що державі необхідно створювати умови для появи довгої гривні. Цьому може сприяти і реалізація концепції створення банку розвитку, що міг би під гарантії держави залучати на ринку довгі ресурси, які потім перерозподілялися б на кредитування пріоритетних галузей.

Та в будь-якому разі запорукою стабільності сьогодні може бути тільки стабільний курс. І банкіри просять його зберегти.

«Я не знаю, якими аргументами керувалися Мінекономіки і Мінфін, готуючи цей прогноз. Цього року ми всі очікуємо досить стабільного курсу, який сприяв би менш болісному «перетравленню» наслідків попередньої девальвації, — каже Дмитро Зінков, голова правління OTP Bank. — Судячи з планів уряду, він не збирається вкидати багато грошей в економіку, відповідно, інфляційного тиску на курс не буде. При цьому пропозиція валюти зараз значно перевищує попит, і якби Нацбанк не викуповував її надлишків, курс уже був би на рівні 7,50—7,70 грн./дол. Ця ситуація зберігатиметься, тому що ціни на метал ідуть вгору, а це означає, що експортери одержуватимуть хорошу виручку. Навряд чи варто очікувати якихось значних рухів курсу, але плавне зміцнення гривні цілком можливе. Думаю, що якщо у наших головних експортерів — металургів — буде можливість компенсувати зниження курсу долара за рахунок зростання ціни на зовнішньому ринку, це влаштує всіх».