Податковий стимул, якого чекали й дочекалися

Президент підписав зміни до законів про податок на прибуток
та податок на доходи фізосіб, покликані зрівняти можливості всіх суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення

Загальне тло

9 липня 2004 року реформаторська громадськість відзначила у своєму вузькому колі першу річницю прийняття двох пенсійних законів. Рік минув, скажемо так, зі змінним успіхом. Реальні зміни відбуваються поки лише на першому рівні — вони стосуються традиційної для України солідарної системи. З 1 січня 2004-го скасовано верхнє обмеження розміру трудових пенсій, відбувся (не без скандалу, про який «ДТ» докладно розповідало на початку року) перерахунок пенсій, що істотно підвищив їхні розміри для тих, хто мав великі заробітки чи майже півстолітній трудовий стаж. З іншого боку, умови обслуговування стариків у низці районних відділів Пенсійного фонду України залишаються нелюдськими (черги, тіснота, задуха, відсутність інформації). А пенсіонер Віталій Леонідович Августімов, котрий оспорює законність сумно відомої постанови Кабінету міністрів №1783 від 20 листопада 2003 року, якою установлена не менш одіозна середньомісячна зарплата за 2002 рік у розмірі 306 гривень, так і не знайшов справедливості ні в Печерському районному м. Києва, ні в столичному апеляційних судах.

Наступна інстанція — Верховний суд України. Якщо так діло піде й далі, не за горами день, коли з нашими внутрішніми пенсійними проблемами розбиратиметься Європейський суд з прав людини...

Задля об’єктивності згадаймо також усілякі «позапланові» підвищення пенсій: на 12% — мінімальної для інвалідів-чорнобильців, а також на 30 гривень усім пенсіонерам, чия розрахована за законом пенсійна «пайка» не дотягує до нинішнього прожиткового мінімуму в розмірі 284 гривень. Пропагуючи такі «завоювання реформ», виконавча влада, звісно ж, намагатиметься отримати максимум політичних дивідендів. Однак наш просунутий читач, сподіваюся, розуміє, що істинними реформами тут і не пахне. Пахне черговими президентськими виборами, під які в Україні прийнято роздавати дарунки бідним та малозабезпеченим від 18 років і старшим. То у вигляді кілограма гречки, то у вигляді підвищених стипендій чи пенсій.

Утім, усе сказане стосується «спільного казана». А чи скоро зможемо почати створювати скарбнички особистих пенсійних заощаджень? Перші недержавні пенсійні фонди нового типу в Україні зареєстровано в червні (нині їх уже півтора десятка); змінюється «начинка» старих, створених ще в 90-х роках. Але щоб пенсійні фонди почали залучати учасників, роботодавці стали перераховувати туди гроші, а компанії з управління активами — інвестувати (купуючи акції чи облігації, нерухомість чи банківські метали) і в такий спосіб отримувати інвестиційний дохід для збільшення накопичень учасників фонду, — така діяльність має бути вигідною для усіх учасників «технологічного ланцюжка». Насамперед — із погляду мінімізації податків.

Як було і як буде

Дехто з фахівців називає це податковими пільгами, покликаними стимулювати розвиток в Україні пенсійного накопичення. Інші поправляють: ідеться не про пільги, а про приведення української системи у відповідність із поширеною в світі моделлю, згідно з якою не оподатковують пенсійні внески, а також операції з інвестування, а оподатковують тільки виплати (схема EET, тобто «звільнення від податку — звільнення від податку — податок»).

Діюча в Україні податкова система, можливо, і виконує певну фіскальну функцію, але продуманою з соціально-економічної точки зору її не назвеш навіть за найбільшого буйства фантазії. Пенсійне накопичення за допомогою НПФ залишалося апріорі недієздатним — хоч би скільки держкомісій з регулювання ринків фінансових послуг створювали і скільки нормативних баз складали. Більш-менш сприятливі умови було створено хіба що для розвитку пенсійного забезпечення через компанії зі страхування життя: пільги для страховиків заздалегідь і дуже старанно вмонтували в податкове законодавство. Однак будьмо відвертими: країна зацікавлена швидше в розвитку фондового та фінансового ринків, інвестуванні коштів у різні підприємства та проекти, аніж в осіданні часто необгрунтованих за розмірами страхових премій у кишенях страховиків і відтоку — за допомогою хитрих схем перестрахування — мільярдних капіталів за кордон.

Утім, надамо слово спеціалістам.

Дмитро Леонов,
директор Українського інституту розвитку
фондового ринку:

— Щодо податків, банківська, страхова схеми і недержавний пенсійний фонд із самісінького початку були в неоднакових умовах. Страховики могли запропонувати пільги і роботодавцеві, котрий вносить гроші за своїх працівників, і фізичній особі, котра платить сама за себе, і найближчим родичам, які вносять гроші на рахунок майбутнього пенсіонера. Особам, застрахованим за довгостроковими договорами страхування життя, страхові внески не зараховували як оподатковувані особисті доходи в межах установленого «ліміту» на одну фізособу — не більш як 1,4 офіційного місячного прожиткового мінімуму (при внеску на користь родичів першого ступеня споріднення — 0,7 прожиткового мінімуму). Якщо внески на користь свого працівника за довгостроковим страхуванням життя робило підприємство-роботодавець, то на свої витрати воно могло віднести до 15% зарплати такого працівника (але не більш як 6000 грн. на місяць).

А ще додайте податкові пільги для самої структури: компанія зі страхування життя має нульову ставку податку на прибуток за коштами, залученими відповідно до договорів довгострокового страхування життя.

Пільга передбачена навіть на етапі виплати: особам, старшим 70 років, і інвалідам першої групи, страхові суми виплачують узагалі без стягування прибуткового податку, для тих, хто не досяг 70-річчя, — податок із знижувальним коефіцієнтом 0,6.

У пенсійного забезпечення через банки не було такого повного набору пільг. Єдина чітко сформульована пільга — надання підприємству-роботодавцю права відносити на витрати платежі на користь своїх працівників на так звані пенсійні плани в банк, але не більше 15% від суми заробітної плати працівника. Однак пільга була з одним застереженням: перелік банків, які могли займатися пенсійним накопиченням, мав встановлюватися Кабміном. Минали роки, але з 1997-го ніякого переліку Кабміну не з’явилося.

Для фізосіб-вкладників спеціальні пільги за пенсійними внесками не передбачалися: на них поширювалася лише загальна пільга, що діє для всіх вкладників, — обкладання відсотків за банківським депозитом 5-відсотковим податком (замість звичайних 13%).

Для пенсійного забезпечення через НПФ пільги були взагалі формальними. Роботодавцю їх начебто й прописали, але не у вигляді відсотка від фонду оплати праці, котрий відносять на валові витрати, а у вигляді відсотка від прибутку попереднього періоду, з якого був сплачений податок (не більше 4% такого прибутку). Елементарні розрахунки показують, що треба було сплатити в казну більше шести гривень податку, щоби наступного року мати право внести всього одну пільгову гривню в НПФ за працівника...

Більш ніж ілюзорними були пільги і для самого фонду, котрий за законом є неприбутковою організацією. У чому проблема? Внески до фонду не обкладають податком. Не оподатковують також пасивні доходи. А основний же доход НПФ — активний, від купівлі-продажу об’єктів інвестування, в які вкладено пенсійні накопичення учасників (цінні папери, нерухомість, банківські метали тощо). І його оподатковують! Компанія з управління активами НПФ виявляється незацікавленою в отриманні активного доходу. Та й справді, навіщо? Щоб заробити 25% інвестдоходу, треба гарненько потрудитися, але після сплати податку на прибуток вийде та ж ставка, що й за банківським депозитом. То навіщо рвати жили?

Щодо пенсійних виплат, то пункт 4.3.5 закону про оподаткування доходів фізосіб начебто дозволяв зробити їх пільговими: не обкладаються податком виплати, здійснені неприбутковими організаціями. Однак прямо про НПФ у цьому пункті не сказано. Можна було сюди за вуха притягти пенсійний фонд, а можна було й не притягти. Ризиковано...

Ситуація, коли НПФ вочевидь опинялися в гірших умовах, аніж страхові компанії чи банки, зберігалася до липня цього року. Тепер, після підписання Президентом змін до двох податкових законів, на всі схеми пенсійного забезпечення — страхову, банківську й енпеефівську — поширили порядок, що колись діяв тільки для страховиків: пільга, пільга, часткова пільга. (Докладніше про це — у таблиці.)

Втім, банківська схема, на мій погляд, вийшла неповноцінною: внесок передбачений лише в межах суми, повернення якої гарантує Фонд гарантування вкладів фізосіб. Це мізерні гроші з погляду пенсійних накопичень. Скільки ж банків доведеться обійти й рахунків відкрити, щоб нагромадити «гроші на старість»!..

Дмитро Пиріг,
президент Національної асоціації недержавних пенсійних фондів України та адміністраторів НПФ:

— Нарешті прийнято зміни, котрі з вересня дадуть серйозний поштовх до розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення.

Чого тут немає і що, на мій погляд, потрібно врахувати. Не слід забувати про «старі» пенсійні фонди — ті, що існували ще до прийняття нового пенсійного законодавства. Накопичення в них формувалося за рахунок внесків фізичних осіб уже після сплати всіх податків, але виходить, що після прийняття нових законів виплати таким особам підпадають під прибутковий податок. Ця проблема не зачіпає широких прошарків платників, серйозного резонансу не матиме, але вона існує, особливо для Народного недержавного пенсійного фонду «Україна», де такі виплати вже йдуть…

Якщо до прийнятих у липні змін до законів про оподаткування прибутку й оподаткування доходів фізосіб додасться ще один, котрий скасовує ПДВ на послуги адміністраторів пенсійних фондів (а я думаю, що це може статися вже у вересні), проблему, як стимулювати недержавне пенсійне забезпечення, буде вирішено практично повністю…

ПДВ — це серйозно. Як відомо, цього літа парламент так і не прийняв у другому читанні зміни до закону про ПДВ. У проекті пана Терьохіна, перенесеному на осінь, чітко сказано, що послуги пенсійного фонду податком на додану вартість не обкладаються. Чи оподатковують послуги адміністратора? Нині — так, але відповідно до проекту Терьохіна — ні. Це істотно для адміністратора, котрий, за ідеєю, міг би взяти собі меншу плату за послуги. А так... Грубо кажучи, 1,2% внесків до недержавних пенсійних фондів одразу ж «полетять» у бюджет у вигляді ПДВ (6% винагороди множимо на 0,2).

А от що полетить із бюджету і з якого...

Слизькі моменти

Ми вислухали думки низки експертів в галузі оподаткування, і картина вималювалася цікава. На жаль, загалом позитивні документи містять дещицю, скажемо м’якше, дивного.

Приміром, проголосований депутатами 1 липня ц. р. і три тижні потому підписаний Президентом закон про внесення змін до закону про оподаткування прибутку (у парламентському житті — № 5260) містить невеличке шахрайство стосовно державного Пенсійного фонду України (пункт 5.7.2). І як же хитро все обставлено!

Якщо роботодавець робить внески за власною ініціативою, нічого страшного для Пенсійного фонду немає. Але якщо раптом у робітника виникає світла ідея доручити роботодавцеві внесення частини його (робітника) зарплати до НПФ, страхової компанії або перерахунок на банківський пенсійний вклад (читай, до банку «Аркада»), то, за певного тлумачення «хитромудрого» тексту закону, сплачена сума не включається для роботодавця до бази відрахувань на пенсійне та інші види обов’язкового соціального страхування.

Щоб було зрозуміліше — приклад. Зарплата — 205 грн. У звичайних умовах, аби її виплатити, роботодавець має близько 37% віддати до Пенсійного та інших фондів:

205 х 0,37 = 75,85 (грн.)

Але якщо робітник доручить перерахувати 20 грн. на місяць до НПФ, страхової компанії або на банківський пенсійний вклад, то база для нарахування 37% зменшується. Втім, як і розмір «соціальної податі»:

205 — 20 = 185 (грн.);

185 х 0,37 = 68,45 (грн.)

Разом Пенсійний та інші фонди недоодержать:

75,85 — 68,45 = 7,40 (грн.)

Якщо, звісно, ми правильно зрозуміли задум авторів п. 5.7.2.

Усе тепер залежить від тих, хто витлумачуватиме цю норму закону. Але якщо так воно і є...

Пречудово починається другий етап пенсійної реформи — із вилучення частини грошей з обов’язкового пенсійного страхування на користь добровільного! А нам так довго розповідали, що створення системи недержавного пенсійного забезпечення жодним чином не зачепить інтересів нинішніх пенсіонерів…

Не позбавлений спірних питань й інший документ — №1958 (у парламентському житті — №5275) про внесення змін до закону про податок на доходи фізичних осіб. Для нормального читача пункт 4.2.4 (а) звучить як абракадабра: від 13-відсоткового податку звільняється сума (в розмірах, про які ми казали вище), сплачена «особою-резидентом, котра визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами». Для фахівця зі страхування життя і, тим більше, роботодавця це звучить як найкраща музика: законодавець дозволяє солідарні схеми в довгостроковому страхуванні життя.

Задум такий. Припустімо, роботодавець сплачує до страхової компанії внески за 50 працівників протягом п’яти років. Але оскільки вигодонабувач — він сам, лише в кінці строку виникає потреба подати в страхову компанію список осіб, які одержать виплати за цим договором. Чи треба казати, що ті, хто сумлінно відпрацював, скажімо, чотири роки і своєю працею забезпечував роботодавцеві можливість здійснювати щомісячні платежі до страхової компанії, врешті-решт залишаться з носом. А грошики одержать зовсім інші люди, котрих «раніше тут не стояло»...

Так-так, ці самі схеми дехто з вітчизняних лобістів намагався майже два роки тому протягти в закон про недержавне пенсійне забезпечення. Однак успіх виявився не на їхньому боці — перемогла ідея персоніфікації. А от тепер «солідарний Фенікс» відродився з попелу.

І останнє нестикування. Зміни до закону про податок на доходи фізосіб набувають чинності з 1 січня 2005 року, а до податку на прибуток, тобто стосовно юросіб, — з моменту опублікування. Виходить, що пільгу роботодавцеві «ввімкнуть» уже в серпні, тоді як працівник зможе скористатися своєю пільгою лише з 1 січня...

У рамках однієї статті дуже складно охопити всі податкові тонкощі такої нової для України справи, як недержавне пенсійне забезпечення. Не можна, приміром, забувати, що у вітчизняній практиці широко застосовують такі важелі впливу, як податковий арешт активів, податкова застава і стягнення за їхній рахунок податкової заборгованості. Тому ще до запуску системи недержавних пенсійних фондів дуже важливо, стверджують фахівці, внести зміни до закону про порядок погашення заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами. Адже це тільки так здається: якщо фонд ніяких операцій самостійно не здійснює, у нього не може виникнути прострочена заборгованість. Ще й як може! Скажімо, борг з ПДВ або плати за землю не виключений при купівлі якоїсь нерухомості чи споруди, власником якого стане НПФ. І що тоді? НПФ проситиме у податкової дозволу на кожну операцію з пенсійними активами, що перебувають у заставі?

Поки запитань більше, ніж відповідей...