ПОДАТКОВА «КОВЗАНКА»

«Руки геть від села!» Такі вигуки, що переростають у гул сполошеного рою, чути принаймні раз на рік, під час «верстки» чергового державного бюджету. Аграрний «вулик» тривожиться неспроста: порушниками спокою виступають Мінфін, Мінекономіки та Державна податкова адміністрація, які вкотре намагаються затягнути податковий зашморг на шиї АПК. Борці за податкове рівноправ’я плекали велику надію, що 2003 роком «сільські» преференції й скінчаться. Одначе Леонід Кучма на Всеукраїнській нараді з питань стратегії розвитку аграрного сектора, по суті, пролонгував до 2009 року включно пільговий режим оподаткування — фіксований сільськогосподарський податок.

Одразу з’явилося кілька законопроектів, які, на думку розробників, мають не лише застовпити позитивні зміни у сфері оподаткування, а й удосконалити механізм справляння як фіксованого, так і податку на додану вартість. Та чи усунуть ці документи негативні явища, якими так рясно обросли чинні закони?

Фіксована правда

Чи може фірма-реалізатор престижних іномарок стати платником фіксованого сільськогосподарського податку? Може, якщо долучить до свого бізнесу кілька колишніх колгоспів, а то й районів, і в загальній сумі валового доходу виробництво з реалізацією сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки займатиме більш як половину. Наочний приклад. Знаменита птахофабрика спеціалізувалася на вирощуванні курчат. Але навіть за сучасного менеджменту, широко розрекламованого бренду зазнавала збитків. Стратеги з Міністерства аграрної політики запропонували власникові взяти на «абордаж» кілька сільгосппідприємств, доход яких у загальній сумі валового доходу становив би 51%. У результаті стикування птахарні з аграрним апендиксом збитковий раніше бізнес став вигідним, бо перейшов під дах фіксованого сільгоспподатку.

Заради цих преференцій багато суб’єктів господарювання комерційного ухилу «переполовинили» свій бізнес і горя не знають, уникаючи повної сплати податків до бюджету.

Із часу прийняття Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що замінив 12 видів податків та зборів, збігло чотири роки. Аргументів на його користь більш ніж достатньо. За даними аналітиків проекту «Аграрна політика для людського розвитку», уже за перший рік дії цього податку (1999) було нараховано 474 млн. грн., що вдвічі менше суми аналогічної групи податків за попередній рік. Правда, фактичний рівень сплати залишався низьким — лише 36,5%. 2001 року у рахунок сплати фіксованого сільгоспподатку до зведеного бюджету надійшло вже 341,6 млн. грн., що на 52,6% більше, ніж роком раніше. Рівень сплати становив уже 81%. Торік у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку до бюджету влилося 420,4 млн. грн., або 88,4% до нарахованого за рік. Із них — 403,5 млн. (96%) — грішми. Загалом за недосконалої фінансово-кредитної політики спрощена система оподаткування щороку зменшує податковий тиск на сільгосптоваровиробників, котрі сплачують в розрахунку на гектар в середньому 20—23 гривні фіксованого сільгоспподатку, на загальну суму в 1,4 млрд. гривень.

Декому ці цифри видаються саме тією латкою, якою можна прикрити зяючі проріхи у бюджетній торбі. Але майже стільки ж аграрний сектор втратив за три роки через вибрики природи — морози, засухи. Утім, наша держава, на відміну від розвинених країн, не запровадила механізм страхового відшкодування з бюджетною підтримкою. Додайте 1,2 млрд. грн., вкладені агроформуваннями у будівництво соціальної сфери, на відшкодуванні яких з бюджету наполягає Президент. Селяни й дотепер фінансово утримують майже 47% соціально значущих об’єктів. Плюс диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і товари промислового призначення. Хто ж у виграші? А рівень заробітної плати працівників сільського господарства? Найнижчий серед усіх галузей економіки — 173 гривні, він не добирається і до половини прожиткового мінімуму, і в 2,5 разу вбогіший, аніж у цілому по народному господарству. То чи таким уже й «пільговим» видається фіксований сільгоспподаток?

Серйозною загрозою для нього стало обговорення проекту Податкового кодексу, який передбачав вилучити зі складу фіксованого податку збори на загальнообов’язкове державне пенсійне і соціальне страхування, провадити сплату ПДВ на загальних засадах, провести індексацію грошової оцінки землі. Аграрний комітет ВР минулого скликання подав пропозиції, що пом’якшували фіскальність кодексу щодо АПК, їх відхилили... Це мало б стати тривожним сигналом для аграріїв-законотворців: не тимчасовими законами формувати податкову політику в аграрній сфері, а до ладу виписати окремий розділ у Податковому кодексі. Власне, ця ідея, яка так і залишилася нереалізованою. Після того принаймні двічі голова АПК перебувала під податковою гільйотиною, але дивом вціліла.

Тимчасовим можна назвати і нинішній законопроект із довгою назвою — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки», за якою, по суті, прихований видозмінений механізм фіксованого сільгоспподатку. Допоки його платниками є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, що мають у загальній сумі валового доходу високу питому вагу (50%) доходів від інших видів діяльності, крім виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Чи звузить коло «сільськогосподарських» омел жорсткіший прохідний бал до категорії «чистих» сільгосптоваровиробників: 75% замість діючих 50? Сумніваюся. Певен, хитруни знайдуть лазівки й у новому правовому частоколі. І, власне, чому саме 75%, а не, скажімо, 74 чи 76%?! Аграрне відомство допоки не може виразно аргументувати свій вибір, хоча нова система оподаткування діятиме до 2009 року.

Зовсім інший градаційний критерій пропонує секретар комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради Олег Юхновський:

— Якщо ми безповоротно зорієнтувалися на Європу, то слід підтягувати до її рівня українське законодавство. Доцільно, як на мене, застосувати диференційований підхід до сплати податків, згрупувавши господарства за певною кількістю гектарів, виробленої та валової продукції, зокрема й у грошовому обчисленні. Розроблена система має бути гнучкою, надавати змогу в міру розвитку форм організації виробництва переходити з однієї категорії платника податку в іншу, залежно від того, наскільки прийнятна та чи інша форма для певної категорії працівників. У нас є цілий ряд приватних власників, котрі мають земельні ділянки площею не більше двох гектарів. Ця категорія має сплачувати тільки один податок — плату за землю, на рівні плати за присадибну ділянку, що нижче від фіксованого сільгоспподатку, пропонованого авторами законопроекту.

Наступна градація — фізичні та юридичні особи, котрі мають у користуванні від двох до 45 гектарів, причому останній норматив повинен бути всебічно обґрунтований науковцями і практиками. Чому така широка «вилка»? Якщо на Закарпатті, приміром, селянин отримав земельний пай у розмірі гектара, то у Миколаївській області — 15, і сільська родина з трьох працездатних осіб може володіти масивом у 45 гектарів. Якщо така сім’я хоче господарювати без створення юридичної особи, то — на здоров’я! Ніяких перешкод: сплачуй, знову ж таки, податок за землю, розмір якого, з урахуванням того, наскільки селяни забезпечені основними засобами виробництва, різнитиметься від того, який сплачуватиме власник ділянки до двох гектарів. Але, наголошую, цей показник має бути меншим від ставки фіксованого податку.

Третя категорія — від 45 гектарів до 300 (вважатимемо останню цифру також умовною), до якої потрапляє і значна частина фермерів. Ці господарства мають вести спрощений облік і працювати у пільговому режимі оподаткування, а саме — за єдиним фіксованим сільгоспподатком, не сплачуючи в тому числі і податку на додану вартість. Такі агроформування мають реєструватися як юридичні особи. Фіксований сільськогосподарський податок пов’язаний лише з розміром земельної площі і не залежить від обсягу реалізації, що, у свою чергу, спонукає товаровиробників нарощувати обсяги виробництва за рахунок впровадження інтенсивних технологій і забезпечує ефективне використання земельних ресурсів.

Ще одна перевага люфту у розмірі площ 45—300 гектарів. Нарощуючи аграрні м’язи, дрібнотоварні агроформування, не боячись втратити податкову свободу, поступово долучатимуть земельні масиви. І в такий спосіб вийдуть на рівень 300 гектарів (розмір великотоварного господарства) — більш-менш прийнятну норму для ефективного хазяйнування. Але в цій ситуації навколо виробника має обертатися могутня інфраструктура — обслуговуючі збутові кооперативи, і держава повинна всіляко сприяти становленню цих структур на селі. Цим самим ми розв’яжемо ще одну болючу проблему на селі — зайнятості населення. Створені неприбуткові кооперативи мають також працювати у спрощеній системі оподаткування.

Найскладніше з четвертою групою господарств — понад 300 гектарів, оскільки поверховий підхід до формування податкового законодавства може відбити у них бажання переходити до великотоварної форми господарювання. «Крупняки» мають сплачувати фіксований податок у розмірі 75%, ПДВ плюс відрахування до цільових фондів. Остання вимога пов’язана з тим, що працюючі повинні забезпечити власну старість, себто гарантовано одержувати пенсію.

Щодо ПДВ, то у більшості країн світу діє кілька ставок, здебільшого дві з яких — пільгові. Наприклад, у Європейському Союзі — нульова, що використовується для підтримки експорту, і пільгова, у середньому — 4%. За нею оподатковується не лише продукція сільськогосподарського виробництва, а й продукти переробки: хліб, олія, цукор... Чи прийнятний саме такий відсоток для України? Він потребує серйозного економічного обґрунтування...

Мені можуть дорікнути: навіщо ж так дрібнити аграрний сектор? Відповім: він і так розчленований — на паї для 6,7 млн. чоловік. Тому об’єднавчий процес треба починати знову ж таки законодавчо, дати людям право вибору, вказати шлях, яким слід рухатися до прибутків, а не збитків.

Щодо фіксованого податку як такого, то він, повторюю, повинен зазнати певних змін. Чому? Фіксований податок сплачують структури, які, за великим рахунком, жодного відношення до сільського господарства не мають, а набрали землі для того, щоб уникати повної сплати податків. Тому передусім треба визначити: що ж належить до виробництва сільськогосподарської продукції? Без цього дефініція фіксованого сільгоспподатку виглядатиме аморфною.

ЗаПДВалилися...

Якщо людське тіло на 80% складається із води, то решту, 20%, становить ПДВ. Із нас, неборак, можна вичавити хіба що аналіз. Тієї ж води. А от у сільському господарстві на одному і тому ж продукті податок на додану вартість можна «накрутити» кілька разів. Примудрюються ж комерсанти виростити хліб на полі, продати начеб за кордон, не вивозячи, збіжжя самим собі, змолоти з нього борошно не на чужих жорнах, спекти хліб у власній пекарні і збути його нам, споживачам. І на рівному місці отримати навар у вигляді ПДВ, який повинна відшкодувати держава. Хвацько, правда? Добре, хоч не всі зерноекспортери — фінансові хитруни.

Податкові органи запізно розплутали цю схему, і протистояння між ними та зернотрейдерами досягло апогею 2001 року. МВФ тоді навіть висунув вимогу перед урядом Кінаха: відшкодуєте експортерам бюджетний борг з ПДВ — поновимо кредитування. А завинила держава чимало — 5,8 млрд. грн., з них 2,1 млрд. грн. — прострочена заборгованість.

Як тільки не називали «педевешну» проблему: і прихованим дефіцитом, і фіктивним експортом, і кримінальним бізнесом. Усі пропозиції горішніх ешелонів влади, у кращому разі, зводилися до розстрочення державного боргу з ПДВ, у гіршому — мораторію на відшкодування старих боргів держави з ПДВ експортерам, тільки не повної сплати. Виходило, експортери на невизначений термін безпроцентно кредитують державу, а навзамін — худі обіцянки скоротити тіньові схеми в українській економіці, удосконалити адміністрування ПДВ на всіх експортно-імпортнозорієнтованих підприємствах.

У результаті численних урядових постанов порядок компенсації з бюджету ПДВ став жорсткішим: Державна митна служба повинна обов’язково підтверджувати вивезення продукції за межі України. Але джерело повернення ПДВ пересихає через величезну недоїмку.

Літо-02 для зернотрейдерів стало продовженням податкової війни. На думку збирачів податей, за експорт продукції на умовах Інкотермс FOB, FAS, DAF, EXW слід стягувати ПДВ за ставкою 20%, а не нульовою. Саме так витлумачила ДПАУ статтю 6.2.1 «Закону про податок на додану вартість»: «Податок розраховується по нульовій ставці щодо операцій із... продажу товарів, які були вивезені платником податку за митну територію України...». Річ у тому, що практика провадження експортних операцій передбачає передачу товару іноземному партнерові безпосередньо на території України. За даними Української зернової асоціації, 98% зернового експорту відбувається на умовах СРТ і FOB через порти України. За трактуванням податківців виходило, що це — не експорт, а якась інша операція, визначення якій ще не придумали. Отже, нульова ставка ПДВ могла застосовуватися лише за поставок на умовах DDU, DEQ, DDP, що передбачають передачу товару нерезидентові безпосередньо на території іноземної держави. Кульбіт ДПАУ враз кваліфікував експортерів як псевдоекспортерів, і вже не трейдерам треба відшкодовувати податок на додану вартість, а навпаки: трейдери мусять платити до бюджету. Та ще й з урахуванням штрафних санкцій як до злісних неплатників.

Аграрний блок уряду, Міністерство економіки визнали дії ДПАУ неправомірними. Законність застосування нульової ставки ПДВ незалежно від умов поставок, місця переходу прав власності підтвердили представництво аудиторської фірми Pricewaterhouse Coopers та науково-правова експертиза Інституту держави і права ім. В.М.Корецького. Біда в тому, що податкова тяганина виникла у жнивний період, і невизначеність у цьому питанні змушувала зернотрейдерів зменшувати на суму можливого неповернення ПДВ закупівельні ціни на збіжжя. І це в пік найбільшої пропозиції, від чого істотно втратили хлібороби. Чого чекати від ДПАУ цієї косовиці — загадка.

Селяни — здавачі худоби великовагових кондицій про закордон і не мріють. Їм би вгодованих бичків виштовхати за обору та вмовити м’ясопереробне підприємство прийняти ВРХ на забій. Якщо заводська брама і відчиняється перед ними, то сільськогосподарські товаровиробники півроку, а то й більше, чекають виплати дотацій, що формується з податку на додану вартість, який повинно сплатити переробне підприємство. За мого бичка мене ж і бито! Ще один приклад. У поточному виробничому сезоні цукроварні, що переробляють цукросировину, закуплену у фізичних осіб, котрі не є платниками податку на додану вартість, одержать збитки у розмірі близько 34 млн. грн.

Три «педевешні» агроколізії ще раз підтверджують: потрібні зміни до податкового законодавства. Це — з одного боку, а з другого — за час дії закону про ПДВ до нього було внесено стільки поправок (я збився з ліку на 85-й), змін, доповнень, якими вводили пільги й винятки, що початкове призначення документа стало винятком, а всі винятки із закону — правилом.

Чи будуть життєздатними нові «педевешні» законопроекти у сфері АПК?

Законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» почасти розв’язує вузькі місця. Суми ПДВ, що повинні сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, зокрема, вироблені на орендованих потужностях, мають у повному обсязі спрямовуватися на спеціальні рахунки Держказначейства і використовуватися з них виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продану продукцію. Суми ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету сільгосппідприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, спрямовуються ними на спецрахунки Держказначейства і використовуються з цих рахунків на підтримку власного тваринництва і птахарства.

Щодо цих преференцій заперечень не виникає. Однак ще один різновид спецрахунків породжує аграрну дискримінацію.

Йдеться про суму податку на додану вартість, що має сплачуватися до бюджету за операціями з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва (крім підакцизних товарів), включаючи продукцію, виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком двох згадуваних випадків, сільськогосподарськими підприємствами, в яких дохід від продажу сільгосппродукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік становить не менше 75% загального валового доходу. Так от, розробники законопроекту пропонують суму ПДВ спрямовувати на спецрахунки з тим, щоб потім використовувати її на... підтримку доходів агроформувань, розташованих у складних природно-кліматичних, економіко-екологічних та соціально-демографічних умовах. Якщо простіше, то закумульовані кошти Міністерство аграрної політики розподілятиме на свій розсуд.

Про прозорість, раціональність і ефективність такого механізму годі й говорити, знаючи, як «рукотворно» розподіляються кошти з одновідсоткового збору на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства, до якого найближче стоїть аграрне відомство. Ще точаться дебати про бюджет-03, вишукуються додаткові джерела його наповнення, а аграрні чиновники зловчилися вписати окремим рядком у бюджеті: виділити 10 млн. гривень винарні «Магарач». Якщо істина не в грошах, то — у вині: всі ми люди питущі!

Крім того, маючи намір вступати в ЄС і СОТ, слід поступово європеїзувати і законодавство, а не прописувати у документі архаїчні «давальницькі схеми», оскільки така форма на внутрішньому ринкові взагалі не повинна практикуватися. До того ж перехід до суцільних грошових розрахунків дасть змогу напрацювати реальну розрахункову базу дотування сільського господарства. Наскільки це болюча проблема, видно на прикладі Польщі, хоча там рівень підтримки аграрного сектора набагато вищий, ніж в Україні.

Проблема оподаткування підприємств сільського господарства підперла і росіян. На нараді у віце-прем’єра РФ Олексія Гордєєва «обкатували» два варіанти. Один із них передбачає створення загального податкового режиму для всього сільгоспвиробництва, незалежно від того, дрібне воно чи велике. При цьому новий універсальний податок передбачає ліквідацію податків на прибуток і транспорт, майнового і єдиного соціального податку, але зберігає податок на землю як стимул для раціонального використання угідь. Другий варіант оподаткування конструюється тільки для підприємств дрібного бізнесу, передусім селянських і фермерських господарств.

Дискусії тривають, критерії уточнюються. Росія думає. «Ми повинні бути рабами законів, аби бути вільними», — сказав Цицерон. Лишень не рабами поспішних, хибних рішень.