Петро ПОРОШЕНКО: «Податковий кодекс має дати державі та платникам стратегію взаємодії»

На тлі постійних чвар і боротьби за сфери впливу, грошові потоки та повноваження десь на підмостках політичної сцени все-таки триває робота над фундаментальними для країни законодавчими актами, одним з яких є Податковий кодекс. Чи справді уряд і законодавці намагаються реалізувати якісні реформи, чи під покривом бурхливої діяльності відбувається примітивне переписування чинних норм? Чи враховуються інтереси всієї країни та її економіки, або ж зусилля спрямовано лише на посилення позицій і збагачення представників нинішньої влади та близького їй за духом великого бізнесу?

Відповіді на ці та інші запитання ми спробували знайти в розмові з головою комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради Петром ПОРОШЕНКОМ.

Головне — воля до прийняття

— Петре Олексійовичу, очолюваний вами комітет є профільним при прийнятті Податкового кодексу. Чи існують якісь принципові позиції, котрі ви обстоюватимете під час проходження документа?

— Податковий кодекс має дати державі та платникам стратегію взаємодії. На мою думку, цей кодекс повинен бути домовленістю між державою та бізнесом, у якій буде визначено, скільки та за виконання яких функцій платники мають сплачувати державі податків. І як саме держава, з якими ефективністю та якістю ці функції повинна виконувати. Це принципово.

Під час роботи в комітеті ми докладатимемо максимум зусиль для того, аби податкова система України, включаючи адміністрування окремих податків і зборів, не була стримуючим чинником для формування в нашій країні найсприятливішого інвестиційного клімату в Європі. Норми кодексу мають враховувати накопичений позитивний досвід систем оподаткування інших держав і бути адаптованими до законодавства ЄС.

— Як відомо, спроби прийняти в Україні цілісний Податковий кодекс розпочалися ще з кінця минулого десятиліття, але незмінно зазнавали краху. Чи є підстави розраховувати, що саме нині, у період роботи уряду Януковича та Верхов­ної Ради п’ятого скликання, країна одержить якісно новий документ, який не тільки впорядкує податкове законодавство, а й міститиме низку принципових нововведень? Чи на виході ми знову побачимо банальне зведення докупи чинних податкових норм?

— Комітет і я особисто наполягатимемо на тому, що прийняття Податкового кодексу не повинно бути формальним актом кодификації чинного податкового законодавства. Звичайно, можна узяти всі діючі податкові закони й просто звести їх воєдино. Однак це було б лише імітацією податкової реформи, і в такому реформуванні я участі не братиму.

У прийнятті зрозумілого та прозорого Податкового кодексу існує величезна потреба. Практично в усіх фракціях парламенту вже з’явилася критична маса впливових людей, готових реформувати податкове законодавство. Проте робота над Податковим кодексом завжди була заручницею політичної боротьби. Є така загроза й нині.

Необхідно визначити кілька пріоритетів щодо реформування всієї системи, мати політичну волю та готовність до прийняття непопулярних рішень, на які за умов жорсткого політичного протистояння зважитися досить складно. Адже існують відразу три бар’єри, які необхідно подолати: інтереси Кабміну, позиція парламенту, вето президента.

Тому роботу над кодексом слід максимально вивести з контексту нинішнього політичного протистояння. Один із можливих шляхів — організація повноцінного суспільного та експертного обговорення проекту, висновки якого були б обов’яз­ково враховані в роботі над документом.

Адже подивіться, у що вилилася дискусія з житлово-комунальних тарифів. У країни була унікальна можливість реформувати цю галузь і навести в ній порядок. Та в результаті ми наразі скотилися до банального популізму непідвищення тарифів і дотування неефективних комунгоспів із державного чи місцевих бюджетів. Усім добре відомо, що насправді — це шлях у нікуди. Та сміливості заявити про це сьогодні вже немає в жодного з політичних лідерів. Проблема досягла такого звучання, що це буде рівнозначно політичному самогубству.

Проблема в зв’язку з кодексом така сама. Якщо ми кажемо про те, що податкову систему потрібно реформувати, то не можна забувати й про інший бік медалі: існує обгрунтований ризик падіння податкових надходжень. Адже здійснювати реформу, не забезпечивши зниження ставок, спрощення системи оподаткування, оптимізації її бази, вжиття певних заходів для підвищення ефективності адміністрування податків, не має сенсу...

— Бізнесу нині насамперед необхідні простота та прозорість самого Податкового кодексу, а також порядок в адмініструванні податків. Про зниження ставок підприємці якщо й просять, то лише в другу чергу...

— Ви абсолютно праві: якщо людина розуміє, для чого вона сплачує податки, і найголовніше — ці податки платять усі без винятку на чіткій, зрозумілій і прозорій основі, то тоді непринципово, сплачувати 20, 25 чи 15%.

Прийняттям Податкового кодексу ми намагаємося розв’язати дві проблеми. З одного боку, навести порядок в адмініструванні податків. З іншого — вивести економіку з тіні. Якщо ми об’єднуємо ці два завдання, то проблема детінізації все-таки більшою мірою вирішується за рахунок створення додаткових податкових стимулів у вигляді зниження ставок.

Це не означає, що ставки обов’язково мають бути знижені вже в 2008 році. Головне — дати світло в кінці тунелю. Саме зниження може відбутися в 2010-му чи навіть 2011-му, що більш реально.

— На той час наблизиться чергова серія виборів, і уряду будуть потрібні джерела збільшення доходів, а не навпаки...

— Коли ми говоримо про концепцію, то має бути політична рішучість і готовність до скорочення бюджетних видатків. Тому я й попросив залучити до роботи над Податковим кодексом і бюджетний комітет. Цілого ряду видаткових статей, які нині є в бюджеті, там однозначно не повинно бути.

Рішення про скасування цих статей необхідно приймати паралельно. А для цього потрібна політична воля. Немає дострокових виборів, є в запасі три роки, тоді в бюджетах найближ­чих років відшукайте резерви для введення в дію нового Податкового кодексу.

Свого часу не можна було «рубати з плеча», приймаючи законопроекти з СОТ. Так само нині потрібно знайти порозуміння стосовно Податкового кодексу. Ми попросили залучити до цієї роботи, крім бюджетного, ще й комітет з питань економічної політики, представників економічного блоку секретаріату президента. Необхідно провести предметні круглі столи. Адже чиновники, як правило, не знають тих реальних проблем, з якими зіштовхуються платники податків, оскільки податкова адміністрація ці проблеми найчастіше замовчує.

Та основне — чітко відповісти на запитання, яку ми ставимо перед собою першочергову мету. Якщо головне — збільшити збирання податків і надходження до бюджету, нібито для подальшого бюджетного стимулювання зростання ВВП, то це нецікаво. Ми в такі ігри грати не хочемо. Оскільки врешті-решт усе зведеться до примітивного підвищення мінімальної зарплати.

Якщо ж наша мета — зробити економіку інвестиційно привабливою та боротися з бідністю, створюючи середній клас і забезпечуючи для цього необхідні податкові стимули, тоді інша річ. Бо для цього потрібні не адресні бюджетні, а саме податкові стимули, які працюють найефективніше.

Ми маємо створити умови як для зростання кількості підприємців, так і для збільшення прошарку високооплачуваних найманих працівників — топ-менеджерів. Це те, що вже спостерігається в Києві, але чого наразі й близько немає по всій країні. Адже саме ці люди, завдяки здобутим знанням і набутим навичкам, не тільки допомагатимуть створювати й розвивати ефективний бізнес і рухати вперед економіку, а й, нехай це трохи пишномовно звучить, захищати основи демократії.

Без готовності до скорочення бюджетних витрат і чіткого визначення цілей, я твердо переконаний, не буде довгоочікуваного Податкового кодексу. Або буде такий його варіант, до якого ми не хочемо мати стосунку.

Усі ці запитання я поставив на засіданні робочої групи. Не можу сказати, що одержав відповіді, але мені здається, що над ними почали думати.

Поки що, на мій погляд, ухвалена концепція податкового реформування не зовсім відповідає вимогам сучасної ситуації в країні, яка претендує на те, щоб бути конкурентоспроможною та інвестиційно привабливою.

— Чи реальні терміни, які озвучував пан Азаров: до кінця квітня — проект Податкового кодексу, як програма-максимум — формування бюджету-2008 на новій податковій базі?

— Я дуже поважаю Миколу Яновича. І не в останню чергу за те, що він практично завжди досягає цілей, які перед собою ставить. І я переконаний, що у квітні проект Податкового кодексу України буде розроблений Мінфіном, розглянутий і схвалений урядом, можливо, навіть буде поданий на розгляд Верховної Ради. Тобто усе, що залежить від Кабміну, він, я переконаний, зробить у максимально стислі терміни.

Що ж до подальших етапів, то при їхньому проходженні належить виконати величезний обсяг роботи. І в мене немає цілковитої впевненості, що всі народні депутати, у яких є розбіжності в поглядах на проблему оподаткування, дійдуть компромісу та остаточної згоди.

Досвід прийняття бюджетних законів свідчить, що навіть у головному фінансово-бюджетному документі країни на один рік можливі істотні конфлікти інтересів і суперечності, які ускладнюють остаточне ухвалення рішення. А Податковий кодекс, я переконаний, є винятковим і головним фінансовим документом на всі наступні роки. Тому тут можуть виникати значно гостріші суперечки.

— З досвіду, скільки часу мінімально знадобиться для опрацювання й узагальнення поправок, поданих депутатами, і на проходження хоча б двох читань?

— У нас є лише досвід роботи на рівні комітету над проектом Податкового кодексу в 1999—2001 роках, і то була ціла епопея.

Нагадаю, що після прийняття в липні 2000 року проекту у першому читанні (більш як через рік потому, як його одержала ВР) суб’єкти законодавчої ініціативи подали до нього понад чотири тисячі різних зауважень, пропозицій, уточнень і поправок. Комітет їх розглянув і опрацював, звів у єдину таблицю на 1284 (!) сторінках і подав на подальший розгляд парламенту. При цьому неузгоджені питання було винесено на розгляд у третьому читанні.

У листопаді 2001-го відбулося друге читання, і вже через місяць проект із майже трьомастами пропозиціями на 103 сторінках порівняльної таблиці знову розглядався в сесійному залі. Але через ряд принципових неузгоджень в остаточному тексті і відсутність політичної волі так і не був остаточно затверджений.

— Чому ви думаєте, що сьогодні розвиток подій піде за іншим сценарієм?

— Зараз є політична воля для прийняття Податкового кодексу. У 2001-му її не було. Чому? На носі були доволі доленосні вибори. З’явилася нова і досить потужна політична сила. Хто в цій ситуації був готовий приймати Податковий кодекс, реформувати законодав­ство, скорочувати бюджетні витрати? Напередодні виборів прийняття Податкового кодексу було приречене.

— Як буде організовано роботу комітету? Чи можна сподіватися, що кабмінівський варіант кодексу не обросте альтернативними проектами, під час обговорення яких і пошуку компромісів будуть поховані всі добрі наміри?

— Ці проекти вже є. Але було б неправильно їх відразу відкидати. Я сам автор альтернативного проекту Податкового кодексу. Є й інші автори — ласкаво просимо до робочої групи для аргументації та обстоювання своєї версії.

Якщо ти не просто підписав цей законопроект, а реально його розробляв, не погоджуєшся з урядовою концепцією і готовий до дискусії, аргументуй свою точку зору. Навіть якщо її відкинуть, то на етапі обговорення всі сторони знатимуть докази опонентів, обміркують їх і зможуть прийняти більш обгрунтоване рішення. Але ніхто не прийматиме невідомо ким написані і невідомо чим мотивовані норми.

Нам вдалося домовитися з урядом, що після внесення проекту Податкового кодексу до Верховної Ради на етапі його розгляду ніхто не наполягатиме на прийнятті документа як цілком відпрацьованого, від­разу в першому читанні та в цілому. Спочатку, на мій погляд, необхідно провести серйозні парламентські слухання про стан податкової системи України, нинішні проблеми та шляхи їх розв’язання.

— А чи обговорюватимуться предметно поправки до Податкового кодексу? І взагалі, чи прочитає хтось із депутатів документ на тисячу сторінок?

— Упевнений, що знайдеться достатня кількість людей, які прочитають усю тисячу сторінок. Хоча насправді потреби в цьому немає. Хай кожен читає лише те, що його цікавить. Хтось відпрацює місцеві податки, хтось — податок на прибуток, єдиний соціальний, хтось — ПДВ, адміністрування і т.ін.

Для регламентації роботи над проектом після його офіційного внесення до парламенту слід, на мій погляд, ухвалити відповідну постанову ВР. І в ній передбачити прийняття за основу урядового проекту, визначити питання, які принципово мають бути доопрацьовані, а також сам порядок. До речі, у контексті щойно сказаного, слід ініціювати домовленість не вносити окремих пропозицій до проекту кодексу від народних депутатів без узгодження з тими депутатськими фракціями, до яких вони входять.

Загалом алгоритм ухвалення Податкового кодексу може бути приблизно таким:

— прийняття проекту в першому читанні;

— доопрацювання і прийняття в другому читанні з винесенням на обговорення у третьому читанні окремих спірних положень;

— остаточне доопрацювання і прийняття проекту в третьому читанні та в цілому.

— Яку роль на себе зараз готовий узяти фінансовий комітет, котрому в минулі роки доводилося розчищати авгієві стайні депутатських ініціатив?

— Я дуже сподіваюся, що сьогодні буде інша технологія. Не повинно бути такого, що той чи інший народний депутат, зустрівшись із своїм шкільним товаришем, бере від нього якийсь схожий на законопроект папір, підписує і передає в комітет, вимагаючи його розгляду. Ми проходили це на бюджеті з трьома тисячами поправок...

Обов’язково — уважно і ретельно — розглядатимуться поправки, внесені після детального обговорення на засіданні фракції. Причому не так, як це зазвичай робиться, коли фракція подає підписаний її керівником перелік із ста поправок, багато з яких взаємно виключають одна одну. Якщо ж фракція обговорила, підтримала і концептуально обстоює ту чи іншу ідею, на засіданні комітету вона представлена фахівцем, який предметно пояснить, чому ця ідея обстоюється. І в комітеті з цього приводу буде гарантовано детальна дискусія.

Коли депутатські поправки стосуються речей спірних або усувають недоліки, які ми прогледіли, — немає питань. Ми їх підтримуємо, вносимо уточнення.

Якщо ж ідеться про концептуально інші речі, наприклад, запровадження нових податків, комітет ці пропозиції автоматично відхиляє. Бо концепцію Податкового кодексу вже десятки разів обговорювали і проробляли на засіданнях робочої групи, в якій зараз представлені усі фракції, у тому числі й опозиційні.

— Однак ви ж не можете на етапі розгляду ігнорувати депутатську ініціативу...

— Я жодним чином не зазіхаю на закріплене за депутатами конституційне право законодавчої ініціативи. Проте узгодження законодавчих пропозицій депутата на нараді його депутатської фракції, по-перше, підвищить ступінь політичної відповідальності і політичну вагу тих чи інших пропозицій до проекту кодексу, а, по-друге, істотно обмежить можливі спроби лобіювання окремими народними депутатами своїх власних інтересів.

До речі, я дуже вдячний Миколі Яновичу, що він підтримав мою пропозицію розглянути на погоджувальній раді депутатських фракцій питання про запровадження мораторію на внесення змін до податкового законодавства, а також рішення про порядок розгляду 200 податкових законопроектів, що вже зареєстровані у ВР, із тим, аби врахувати їх у проекті Податкового кодексу.

— А чи не можна вже сьогодні конкретизувати основні больо­ві точки по окремих податках, щодо яких вестимуть дискусії в робочій групі?

— Щодо ПДВ — це розмір ставки податку для аграрного сектора й дитячого харчування. Стосовно податку на прибуток — питання стимулювання інвестиційної діяльності шляхом прискореної амортизації та інших податкових преференцій.

При цьому нам потрібно визначити пріоритети в економіці та соціальній сфері. Це може бути, як уже визначено законодавством, аграрний сектор, літако- й суднобудування; також потрібно вирішити питання надання преференцій у житловому будівництві тощо.

Потрібно відпрацювати пропозиції щодо максимального зближення бухгалтерського й податкового обліку, методологічних засад визначення бази оподаткування. Тобто вирішити, що є оптимальним — касовий метод, метод нарахувань чи метод нарахувань податкових різниць.

Неоднозначним є питання податку на нерухомість. Запроваджувати його треба, але потрібно розв’язати проблему оподатковування житла громадян, нерухомості суб’єктів підприємництва, відповідного зниження інших податків.

У податковому адмініструванні, звісно ж, потрібно вирішити проблему відшкодування ПДВ, що вже давно набула статусу питання державної безпеки. Відомо, що ПДВ у нашій країні приносить не тільки понад третину держбюджету, а й величезні проблеми, пов’язані з його адмініструванням.

Ще одна проблема стосується визначення податкових зобов’язань шляхом використання непрямих методів. Це питання має довгу історію, але, на жаль, далеке від вирішення.

Ще одне важливе питання — проведення податкової амністії. Легалізацію несплачених у минулому податків доцільно було б пов’язати з прийняттям Податкового кодексу.

Цей правовий акт має стати актом прямої дії. Це ще одна принципова позиція. Кожен платник податків має керуватися саме нормами кодексу, а не нормами підзаконних актів, тобто постанов, наказів, роз’яснень, листів тощо, як це, на жаль, практикується нині.

— Що ви можете сказати у відповідь на критику пана Терьохіна про відсутність належного розподілу повноважень між головою комітету та його заступниками, у результаті чого в комітеті приймають сумнівні рішення?

— До мене такі зауваження не надходили. Я переконаний, що будь-яка конструктивна критика, поза сумнівом, є позитивним проявом демократичних принципів роботи як усієї Верховної Ради, так і її структурних підрозділів — у цьому разі комітету з питань фінансів і банківської діяльності. Але водночас треба розуміти, що я як голова комітету не можу взяти аркуш паперу й написати на ньому, що такий-то мій заступник відповідає за те чи інше. Комітет — це колегіальний орган. Сергій Анатолійович, як і інші мої заступники, відповідає за всю масу законодавчої, організаційної й контрольної роботи комітету.

Що ж до «сумнівних рішень», я ще раз підкреслю, що комітет — це колегіальний орган. Усі наші рішення приймаються виключно демократичним голосуванням після відкритого обговорення.

— А як тоді бути з твердженнями, що ініціатива окремого депутата нівелюється, приймаються рішення, які нав’язуються Кабміном, тощо?

— Політика — це мистецтво можливого. Дуже багато речей, які я обстоюю, через різні обставини мені теж не вдасться провести через комітет, попри посаду його голови й багаторічний досвід парламентської діяльності. Але, дякуючи богові, нам вдалося запобігти спробам перетворити комітет на «одобрямс», як це було в перші тижні його роботи, коли хтось вважав, що його місія — штампувати без розбору урядові ініціативи.

Якщо потрібні приклади, будь ласка. Ми жорстко сказали, що податкових норм у бюджеті не буде. І цю позицію вдалося відстояти — переконали всіх, що це шкодить країні.

Можу сказати, що ми неодноразово голосували за президентські законопроекти щодо вступу до СОТ. Причому не тому, що вони йшли від президента, а тому, що вони були кращі. Й потім за ці законопроекти голосував сесійний зал.

Нерідко те, що подавалося до комітету, і те, що виходило, — як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Тому я вважаю, що роботу комітету нині організовано на належному рівні.

Держзакупівлі, НБУ та інші

— Одним із дуже сумнівних компромісних рішень комітету був законопроект про внесення змін до закону про держзакупівлі, який пан Цушко зумів проштовхнути через парламент в останній день свого депутатства...

— Я вважав і вважаю, що діяльність у сфері держзакупівель раніше була організована неправильно, стаючи найвищою мірою джерелом корупції. Але й тепер вона дуже далека від досконалості. Саме тому Петро Порошенко, котрий не є ні автором, ні співавтором згаданого вами законопроекту, не хотів би мати жодного стосунку до організації законодавчого або ж якогось іншого забезпечення держзакупівель.

Був дуже жорсткий тиск із метою створити в структурі комітету підкомітет із держзакупівель. Причому досить багато людей хотіли цей підкомітет очолити. Це питання виносили на сім засідань комітету, але в результаті воно перейшло в спеціальну робочу групу, до якої входили не тільки представники парламенту. За результатами її роботи в сесійному залі й було проголосовано згаданий вами законопроект.

— На диво одностайно...

— Після прийняття цього закону вже створено спецкомісію з держзакупівель, діяльність якої уряд узяв під свій цілковитий контроль. Її головою за квотою Тендерної палати обрано заступника міністра фінансів Вадима Копилова, а за квотою нашого комітету — заступника голови ДПАУ Григорія Бондаренка.

Мене також записували до складу цієї комісії — я категорично відмовився.

Як і Тендерна палата, фінансовий комітет парламенту в будь-який момент може відкликати свого представника з цієї комісії, якщо її діяльність не відповідатиме певним критеріям. Але це той максимум втручання в діяльність комісії з держзакупівель, що Петро Порошенко собі дозволить.

На сьогодні в нас є 26 законопроектів, що їх має відпрацювати робоча група, щоб винести підсумковий документ на розгляд сесійного залу.

— Чи не вбачаєте ви конфлікту інтересів у тому, що одночасно займаєте посади голови Ради НБУ і голови банківського комітету ВР, котрий традиційно обстоює інтереси банківського лобі в його протистоянні з регулятором ринку?

— Рада НБУ є колегіальним органом, сформованим із представників різноманітних політичних сил і банківської громадськості. Таке рішення є певним відображенням балансу політичних інтересів і в державі, і навколо Національного банку. Це рішення погоджувалося з президентом.

У цьому випадку конфлікт інтересів є скоріше формальним. Навпаки, у цій ситуації є навіть позитивні моменти. Після конституційної реформи Нацбанк позбавили права законодавчої ініціативи. Але в нинішній ситуації це можна компенсувати через можливості голови Ради НБУ, який до того ж не входить до парламентської коаліції.

Значно гірший конфлікт інтересів був би у разі підпорядкування Нацбанку Міністерству фінансів, або якби Раду НБУ очолював представник парламентсько-урядової коаліції. Тоді б виникла реальна загроза для незалежності політики Національного банку.

— Є питання, з якого позиція банківського ринку та його регулятора збігається, але це суперечить інтересам представників великого бізнесу. Йдеться про проект закону «Про валютне регулювання та валютний контроль» (№3043 від 30.01.2007, автори — Воропаєв, Прасолов, Хомутинник, Колесников), який розглядається нині у вашому комітеті та має ось-ось з’явитися на розгляді в сесійному залі. Асоціація українських банків нещодавно заявила, що цей законопроект є лише повторенням аналогічного закону Російської Федерації, при цьому він несе в собі загрозу стабільності національної банківської системи, отже, не може бути прийнятий. Що скажете?

— Запропонований варіант закону не є ультимативною позицією його авторів. Швидше, це спроба акцентувати увагу на проблемі, яку в нашій країні слід розв’язувати вже давно. Йдеться про об’єктивну необхідність лібералізувати валютне законодавство, яке в нас регламентується давно застарілим декретом Кабінету міністрів України від 1993 року.

Національний банк розробляє концепцію валютного регулювання вже понад п’ять років. Кінцевого результату так наразі ніхто й не побачив.

За результатами як мінімум п’яти проведених засідань робочої групи з підготовки цього законопроекту досягнуто домовленості, що автори внесуть новий варіант, на заміну поданого раніше. Ми вже тричі переносили розгляд цього законопроекту в сесійному залі. Причина — не був готовий альтернативний варіант. Я абсолютно переконаний, що і внесений на заміну законопроект буде, хоч і меншою мірою, але теж незадовільним. У ситуації, яка склалася, не виключаю, що його буде прийнято у першому читанні. Та коли він потрапить до комітету, з’явиться можливість вносити до нього пропозиції. Тоді можна буде предметно обговорювати його зміст і відпрацьовувати найприйнятніший варіант.

Поки ж ми в основному чуємо лише дуже слабко обгрунтовані заяви про те, що наша країна не готова відкрити свої ринки, аби кожний її громадянин де захоче, там і розміщав свої депозити. А я стверджую, що готова. Хто хотів відкрити рахунки за кордоном, уже давно їх відкрив.

Та якщо ви запитаєте в будь-якої приватної особи, що для неї краще — тримати рахунки за кордоном під 1—2% річних, а потім ще й сплачувати з цього доходу прибутковий податок, чи мати такий самий депозит в Україні, одержуючи 9—10% у валюті, не платячи при цьому податку, то отримаєте цілком очевидну відповідь. Економічні механізми самі всі ці речі відрегулюють.

Не викликає заперечень те, що на сьогодні нам необхідно залишити в руках Національного банку певні важелі для регулювання валютних операцій юридичних осіб, що не відображено в цьому законопроекті. Оскільки йдеться, зокрема, і про наповнення бюджету.

Сьогодні фактично вже не працює, та й не повинна працювати, норма про 90 днів (вимога повернення в країну валютної виручки), бо вона не враховує реалій економіки.

Якщо, наприклад, суднобудівник закуповує дизелі для кораблів за контрактами із передоплатою на два роки вперед, то навіщо його змушувати ходити й постійно подовжувати 90-денні ліцензії чи тримати цілий відділ працівників, які тільки й займаються одержанням індивідуальних ліцензій Нацбанку? І як при цьому він витримуватиме конкуренцію, умовно кажучи, із південнокорейськими чи китайськими виробниками?

Це вже питання не стільки банківської сфери, скільки конкурентоспроможності всієї економіки. Чи прийде до нас інвестор, якщо існує стільки перешкод для повернення вкладених сюди грошей і заробленого при цьому прибутку?

Тому необхідно з цього питання провести справді фахову та аргументовану дискусію. Для цього після розгляду законопроекту в першому читанні ми обов’язково зберемо всі зацікавлені сторони за круглим столом і уважно вислухаємо всі їхні аргументи, які обов’язково будуть враховані при остаточному доопрацюванні.

Проте нічого не робити, залишивши без уваги нинішній архаїчний стан справ у валютному регулюванні, теж не можна. Тому й далі зволікати з розв’язанням цієї проблеми вже ніхто не дасть.