Пасинки держфінансів

Бюджетний процес-2016 укотре підтвердив просту істину - останнім у черзі є найслабший. Нинішнього року ця роль мала бути відведена для двох напрямів - місцевого самоврядування і пенсійного забезпечення.

Місцеві бюджети, які завжди були нерідними для Міністерства фінансів, торік показали непристойно високі (навіть з урахуванням інфляційної складової) результати нарощування доходів - понад 42%, на тлі яких динаміка показників держбюджету загалом виглядає більш ніж скромно. Тож спокуса відтяти від регіонів частину податків була природною. Тим більше, що сюди додається і бажання "віддячити" органам місцевого самоврядування за надто сміливі рішення кінця 2015 р. з фіскальної децентралізації, коли Мінфін залишився майже статистом, спостерігаючи, як місцева влада швидко освоює кошти, непідконтрольні в ручному режимі.

Треба сказати, що тій помсті, що готувалась, як і завжди, таємно, підступно і за всіма напрямами, у більшості випадків якось та вдалося всім миром запобігти. На захист місцевих бюджетів від зазіхань Мінфіну дружно постали не тільки нардепи - колишні міські голови, а й спікер парламенту. Та й Асоціація міст України цього року серйозно попрацювала як з депутатами, так і з урядовцями.

А от за збереження ЄСВ на нинішньому рівні мало хто з нардепів заступився. Тільки Віктор Пинзеник на засіданні бюджетного комітету констатував практичну ліквідацію Пенсійного фонду. Адже наповнення його на дві третини дотаціями з державного бюджету по суті нівелює головну ідею будь-якого фонду - збалансованість власними доходами.

Зрештою, поступова маргіналізація ПФУ почалася понад десятиліття тому, коли Азаров за підказкою колег з РФ вирішив об'єднати три фонди в один, назвавши його "єдиний соціальний внесок". Тим самим на психологічному рівні зруйнувавши прив'язку розміру майбутньої пенсії до обсягу відрахувань до Пенсійного фонду. Відтоді роботодавці почали вважати ЄСВ ще одним фіскальним навантаженням на фонд оплати праці. Згодом універсалізували розподіл часток між складовими фонду, зробивши шахтарським і металургійним баронам щедрий подарунок, адже до того розмір відрахувань до фонду компенсацій від нещасних випадків був на цих виробництвах досить високим, що відповідало ступеню ризиків.

Плани знизити ставку ЄСВ виношувалися давно, але чи то в Мінфіні залишалися працівники, які розуміли соціально-політичні наслідки такого кроку, чи то просто очікували хорошого моменту до виборів, однак уряд Азарова не спромігся на такий простий до банальності крок. А от Яценюк з Яресько змогли. Правда, забули відрегулювати ряд нормативних актів, які стосуються обрахунку пенсій у нових реаліях, коли найголовніший показник - коефіцієнт заміщення - зменшується з 0,6 до 0,4. І що важливо, забули про це повідомити майбутніх пенсіонерів. Адже математики не обдуриш. Якщо політично прийнятний показник відношення пенсії до останньої зарплати становить 60%, то для цього людина повинна відраховувати до Пенсійного фонду 32% зарплати. А от якщо хочеться перераховувати 20%, то і коефіцієнт заміщення має бути на третину менший.

При цьому прем'єр щиро вважає, що зменшення розміру ЄСВ допоможе вивести зарплати з "тіні". Хоча та ж математика не дає підстав для великого оптимізму. Стара зважена ставка ПДФО - 15%, нова - 18. Отже, навантаження на зарплату було 15+41%, стало 18+22. Ніби менше, але фахівці не раз зауважували, що вартість конвертації в готівку становить від 10 до 15%. Тому саме по собі зниження ЄСВ не приведе до детінізації. Хоча заради справедливості слід зазначити певні успіхи уряду в цій царині - істотно зменшили базу для появи готівки через фіктивне ПДВ шляхом "зачистки" недобросовісних банків. Та й переведення агропромислового комплексу на загальну систему оподаткування теж сприятиме зменшенню обсягу "неоприходуваних" коштів. На черзі заходи з установлення контролю за операціями в інтернет-магазинах. Залишаться лише галузі, де ухиляння від оподаткування є своєрідною платою за інтелект, - ІТ-сектор. До того ж програмісти - вдячна для суспільства аудиторія - гроші здебільшого вкладають у новітні технології, а не тупо витрачають на "лексуси" та "бріоні".

Однак повернімося до новацій у пенсійному законодавстві. Подарунок роботодавцеві у вигляді зменшення ЄСВ не зобов'язує його долучитися до соціальної солідарності та вкладати кошти в корпоративні пенсійні фонди. Тому працівнику і надалі треба буде сподіватися саме на державний Пенсійний фонд. І якщо виходити з вимоги його збалансованості, то починаючи з цього року новоспечені пенсіонери мають помітити зменшення розміру нарахувань порівняно з тими, які отримали ті, хто вийшов на заслужений відпочинок раніше. Адже їх відрахування, точніше, відрахування за них до Пенсійного фонду роботодавцем стануть меншими. Звичайно, такий пенсіонер поставить резонне запитання: чому я повинен страждати через те, що держава вирішила допомогти підприємцю? Хвилю невдоволення підхоплять популісти всіх мастей, обіцяючи "захистити пенсію від посягань". І пік цього "захисту" припаде десь на 2018 р. - під вибори як президента, так і парламенту. Результати таких виборів неважко передбачити: пенсіонери - електорат сумлінний.

Звичайно, можна залишити той самий рівень коефіцієнта заміщення - 0,6. Але тоді частка дотації Пенсійному фонду постійно зростатиме, і фактично будь-яка залежність розміру пенсії від реальних вкладень до фонду зникне. Зрештою, ідея взагалі відмовитися від Пенсійного фонду і фінансувати пенсії безпосередньо з бюджету давно бродить серед ультралібералів, однак вони сором'язливо забувають вказати, ставку якого податку при цьому потрібно збільшити, щоб таки збалансувати публічні фінанси. Прийнятним виявиться тільки ПДФО, а розрахункова його ставка має зрости десь під 40%. Хтось там мріяв про детінізацію зарплати?

Що можна зробити у цих обставинах? Хоч як дивно, криза публічних фінансів повинна змусити як керівництво Пенсійного фонду, так і законодавців нарешті прислухатися до порад фахівців щодо впровадження видозміненої пенсійної системи першого рівня під назвою "умовно-накопичувальна" (детальніше - у DT.UA №25 від 27 липня 2012 р.) і поступового запровадження недержавного обов'язкового пенсійного страхування другого рівня. Спільне у цих системах одне: пенсія жорстко прив'язана до реальних вкладень до пенсійних фондів, причому за весь період трудової діяльності. Поняття "трудовий стаж" для цілей нарахування пенсій втрачає своє значення, як і термін "заробити пенсію" заміняється на "відкласти на пенсію".

Неприємною новиною для політиків від запровадження умовно-накопичувальної системи є те, що вона занадто прозора - будь-хто легко обрахує свою пенсію через пенсійний калькулятор в "особистому кабінеті" на сайті Пенсійного фонду. І тому мобілізувати електорат під гасло "збільшимо пенсії за будь-яку ціну - все одно її платитимуть наступні покоління" буде важко. Якщо, звичайно, уряд розгорне дуже серйозну кампанію з популяризації цієї системи.

Для того, щоб підвищити відповідальність застрахованих за своє пенсійне майбутнє, необхідно перевести роботодавців зі статусу платників внесків до ПФ у статус податкових агентів. Для цього потрібно замінити систему нарахування пенсійних внесків на зарплату на систему відрахування із зарплати. Те, що називається "брутизація зарплати". Це також полегшить життя "єдиноподатникам", які зможуть перераховувати на свої облікові рахунки регульовані ними самими суми, виходячи з фінансових результатів діяльності, хоча й не нижче певного порога, який гарантує майбутню пенсію на рівні не нижчому за рівень життя.

Слід позбавити Пенсійний фонд невластивих йому видатків, коли пенсія розраховується через статус пенсіонера, а не реальні відрахування на особовий рахунок. Доплата за статусність має відбуватися за рахунок фондів соціального захисту. Обрахунок пенсій має бути універсальним для всіх категорій професій, включаючи працівників силових структур. Просто для останніх повинен бути вищий рівень відрахувань порівняно із стандартним.

На здійснення такої реформи достатньо одного року. І зволікати не можна - загроза соціально-політичної дестабілізації є реальною, і вона зростатиме.