Оподаткування банків: діалог без консенсусу

Внесені минулого тижня Кабміном разом із проектом бюджету-06 пропозиції скасувати деякі податкові пільги для банків викликали досить широкий резонанс у діловій пресі. Національний банк цю ініціативу не підтримав, а Асоціація українських банків (АУБ) навіть висловила проти неї публічний протест, заявивши про загрозу виникнення системної банківської кризи. Мінфін поки що відмовчується.

«ДТ» спробувало розібратися в перипетіях того, що відбувається, аби оцінити коректність мінфінівських ініціатив і наслідки, які вони можуть викликати.

Передісторія

Конфлікт інтересів між виконавчою владою, котра гарячково шукає джерела надходжень для виконання соціальних зобов’язань, і банками цього року неодноразово вихлюпувався на публіку. Вперше це сталося ще навесні. За іронією долі, закиди на адресу банкірів змушений був озвучити виходець із їхнього ж середовища — глава ДПАУ Олександр Кирєєв, який на цей пост перейшов із Нацбанку.

Спочатку претензії виникли до якості фінансової звітності банків, показники прибутку в якій можуть дуже сильно різнитися від прибутку, декларованого для податкових органів. Відомі випадки, коли в звітах містяться прямо протилежні цифри: в одних — прибутки, у других — збитки. Проблема, як відомо, у тім, що, за правилами НБУ, у своїх фінансових звітах банки можуть показувати результати переоцінки активів, які є в їхньому користуванні. А практика «надування» капіталу банків за рахунок маніпулювання цими показниками дуже популярна.

Злостивці стверджують, що коли поритися в банківських гросбухах, то можна знайти чимало прикладів, що коли приналежні банкам непривабливі підвальні приміщення оцінюються з розрахунку кілька тисяч доларів за квадратний метр. А котирування акцій багатьох підприємств на фондових біржах нерідко в кілька разів перевищують їхню реальну вартість. Для цього досить широко використовується метод фіктивно-індикативних операцій.

В оприлюдненому на сайті НБУ зведеному звіті фінансових показників банківської системи за минулий рік упадають в око прецікаві цифри. Прибуток до оподаткування одного з найбільших українських банків виявився меншим, аніж цей же показник після сплати податків. Як виявилося, пояснити цей феномен важко навіть фахівцям.

Та все ж основні претензії ДПАУ виникають, звісно ж, до обсягу сплачуваного банками податку на прибуток. Хвиля обвинувачень у злісному ухилянні прокотилася на початку липня. Було заявлено, що майже половина найбільших банків — 9 із 20 — застосовують некоректні методи ведення бізнесу. А загалом у 50 із 161 діючого банку податкове навантаження (відношення сплаченого податку на прибуток до валового доходу) у першому кварталі ц.р. становило менш як 1%. Крім того, було навіть озвучено назви деяких найбільших банків із числа тих, які «відзначилися».

А ще пан Кирєєв пригрозив наприкінці липня опублікувати повний «чорний список» несумлінних платників податків. І запропонував НБУ посилити вимоги до показників фінансової стійкості банків, включивши до списку критеріїв оцінювання надійності банку відношення показників податкового навантаження до прибутку і до доходів банку. Ті ж банки, які у податковій звітності показують збитки, пропонувалося позбавляти ліцензії на право залучати вклади населення. «Якщо у банку немає доходів, такий банк слід оцінювати як ненадійний. Чи варто тоді дозволяти йому розширювати ресурсну базу за рахунок вкладів населення? Ми попросили Володимира Стельмаха розглянути можливість такого обмеження», — сказав пан Кирєєв.

Далі буде?

Володимир Стельмах публічно озвучив свою відповідь тільки у вересні, заявивши, що Нацбанк не підтримує цю ініціативу, вважаючи її шкідливою. При цьому він нагадав, що, «на відміну від звичайних підприємств, банки — суспільно небезпечні інституції, оскільки розпоряджаються суспільними грошима».

«Ви ж бачите, як тільки-но якийсь банчок лопнув, відразу тут біля нас демонстрація. До Нацбанку виникають запитання: не врегулював своєчасно відповідну діяльність, не забезпечив резерви для забезпечення виплат коштів вкладників», — поскаржився журналістам Володимир Семенович.

До речі, липневі висловлювання пана Кирєєва практично збіглися за часом із «наїздами» на банкірів із боку силових відомств — керівництва СБУ та Генпрокуратури. На адресу деяких банків прозвучали обвинувачення в причетності до відмивання грошей. При цьому склалося враження, що в окремих випадках плутали поняття «відмивання грошей» (легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом) і «нелегальне вивезення капіталу». Але ж ці порушення фігурують у різних статтях вітчизняного законодавства. І кваліфікуються, відповідно, по-різному.

Завдяки зусиллям АУБ опублікування кирєєвського «чорного списку» у липні так і не відбулося. Але глава ДПАУ все ж залишив за собою право оприлюднити його в жовтні. Якщо банкіри не виправляться...

Самі ж банкіри, поважаючи Олександра Кирєєва як одного з найбільших фахівців банківської справи, відгукуються про його ініціативи з надзвичайною терпимістю. «Тепер Олександр Іванович людина государева, — зауважив один із відомих фінансистів, — і очолює ділянку, завданням якої слугує наповнення бюджету. Я не думаю, що саме він, як фізична особа, був ініціатором цих заяв. Є відповідні підрозділи, котрі готують документи та викладки. У них свої завдання. Вочевидь, пошук додаткових джерел бюджетних надходжень був таким актуальним, що довелося діяти «на межі фолу».

На щастя, опинившись під пресом відразу трьох наглядових органів, банківська система відбулася тільки «легким переляком»: масових набігів на «неблагонадійні» банки їхніх переляканих вкладників не відбулося. Втім, це не знімає з порядку денного проблему відповідальності керівників силових відомств за пред’явлені ними до передачі матеріалів у суд публічні звинувачення на адресу банків. Особливо з урахуванням їхнього суспільно-небезпечного статусу.

Діри та лазівки

Щиро кажучи, чимало вад системи оподаткування банків, дійсно, варто усунути. І хоча банківський сектор — один із найбільш прозорих в українській економіці, було б наївно стверджувати, що всі банки є сумлінними платниками податків.

Більшість із них не гребує будь-якими лазівками в законодавстві для максимальної мінімізації сплачуваних ними податків. Перелік найвідоміших «дір» можна почерпнути навіть із інтернет-архівів української преси. Серед них:

— виплати страхових премій на адресу пов’язаних із банками страхових компаній (дочірніх структур або акціонерів);

— відрахування на резерви за кредитними операціями;

— купівля цінних паперів у «інвестиційних» цілях, як і деякі валютно-обмінні операції, які теж можуть виводитися з-під оподаткування;

— штучне завищення видатків і приховування дохідних статей.

Тож бажання ДПАУ і Мінфіну перекрити ці лазівки є виправданим.

У ДПАУ стверджують: як показує практика, страхування фінансових і кредитних ризиків, наприклад, практично не використовують як реальний інструмент обмеження банківських ризиків. У переважній масі ці операції мають схемно-оптимізаційний характер. Нерідкими є випадки, коли банки, маючи страховку від кредитних втрат, при настанні страхової події — неповернення кредиту — навіть не звертаються по страхову компенсацію. Натомість вони займаються реалізацією застави і власними силами повертають свою заборгованість. Причина — страхові внески пішли до пов’язаної страхової компанії. Й отримати за рахунок неї страхову компенсацію означало б просто перекласти гроші з однієї кишені власників банку, куди їх було завчасно заховано від податку на прибуток, до іншої.

Тому повна ліквідація податкових пільг за першими двома з перелічених вище пунктів — найпростіше й найкардинальніше рішення. Але чи оптимальне? Глава НБУ цю ініціативу теж публічно не підтримав: «Чому вносяться питання, які можуть згорнути кредитну діяльність банків?» На його думку, «якщо пройде ця пропозиція і закон буде змінено, це означатиме, що банки відразу втратять неймовірно велику суму регулятивного капіталу». А отже, різко обмежаться їхні можливості в нарощуванні кредитування.

Втім, не виключено, що Володимир Семенович перебільшує потенційні втрати регулятивного капіталу банків, оцінюючи їх як «неймовірно великі»...

Ціна питання

За підрахунками ДПАУ й Мінфіну, втрати бюджету через пільги з оподаткування резервних і страхових відрахувань банків становлять близько 250 млн. грн. на рік. Оскільки йдеться про виведення з бази оподаткування суми близько одного мільярда. При цьому майже 600 млн. припадає на резерви під проблемні кредити і близько 400—500 млн. — на «схемне» страхування фінансових і кредитних ризиків (до речі, за останньою статтею податківці виявили випадки фіктивного страхування на суму 250 млн. грн.).

Для банків ці гроші — резерв для нарощування їхнього капіталу за умови стовідсоткової капіталізації прибутку.

Основний критерій платоспроможності банку, його фінансової стійкості — норматив адекватності його регулятивного капіталу (відношення регулятивного капіталу до суми активів, зважених на відповідні коефіцієнти ризику), який становить зараз 10%. Інакше кажучи, якщо власні кошти банку покривають десяту частину його ризиків, то він виконує встановлені Нацбанком регулятивні вимоги НБУ до надійності. В іншому разі банк не має права нарощувати ризиковані вкладення, зокрема обсяги кредитування.

Втрата банківською системою 250 млн. грн. регулятивного капіталу означає необхідність відняти всього 1,1% із його нинішнього обсягу (22,65 млрд. грн. на 1 вересня 2005 року). Умовно кажучи, це означає для банків обмеження можливості кредитування на 2,5 млрд. грн. Тоді як зростання виданих банками кредитів за січень—серпень становило 33,3 млрд. грн. (34,2%). Причому цей процес супроводжувався поступовим зниженням показника адекватності регулятивного капіталу (із 16,8% на початку року до 15,42% на 1 вересня), що навіть змусило Нацбанк висловити публічне невдоволення з цього приводу.

Робоча група

Наприкінці серпня претензії до банків прозвучали від імені тодішнього прем’єр-міністра. Юлія Тимошенко закликала банкірів остаточно вийти з «тіні». Вона наголосила, що ситуація з податковим навантаженням на банки «досить критична», адже «таке маленьке навантаження вже у світі не існує». І, «по-доброму» порадивши банкірам поберегти своє здоров’я й сили, котрі йдуть на якісь схеми мінімізації податків, запропонувала «підвести риску під 14-річним нагромадженням капіталу».

Тоді ж було оголошено, що з метою оптимізації оподаткування банків створюється робоча група представників банків при Кабміні, яку очолив голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін. Перед групою поставили завдання розробити достовірні критерії оцінювання оптимального податкового навантаження. І попутно виробити зміни до правил формування банківських резервів, щоб максимально закрити «лазівки», які дають змогу банкам мінімізувати податки.

Цікаво, що результати проведеного робочою групою «аналітичного штурму» так і залишилися незатребуваними. Жодного «побачення» банкірів з екс-прем’єром не відбулося. А Мінфін, готуючи проект бюджету й відповідні зміни до податкового законодавства, просто знехтував пропозиціями, виробленими в ході консультацій представників банків і ДПАУ. Хоча їх було офіційно подано (і прийнято) на розгляд міністерства. Тобто дискусія начебто була, а ніякого компромісу немає.

Таким чином, ми отримали ще один яскравий приклад порушення однієї з обітниць нової влади — рахуватися з інтересами підприємців.

Така поведінка чиновників спровокувала публічний «акт непокори» із боку президента АУБ. Під час спеціально проведеної прес-конференції Олександр Сугоняко закликав народних обранців «не допустити дій, які можуть дестабілізувати банківську систему». У прес-релізі заявлялося про «категоричне заперечення проти запропонованих Мінфіном змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що спричинять значне підвищення ризикованості банківської діяльності і зниження захищеності коштів, розміщених на банківських рахунках».

Аргументи сторін

Як повідомив «ДТ» один із учасників робочої групи, у ході її роботи «конфліктною» залишилася тільки ст. 12 законопроекту, що стосувалася формування резервів під кредитні операції. Представники Мінфіну, який є ініціатором і розробником пропозиції про ліквідацію пільг, аргументували свої наміри не тільки необхідністю закрити податкові діри і, відповідно, збільшити надходження до бюджету. Крім цього було потрібно усунути необгрунтовану, на їхню думку, перевагу банків перед іншими суб’єктами підприємницької діяльності.

Вони, на думку Мінфіну, так само, як і банки, стикаються з комерційними фінансовими ризиками у своїй діяльності і несуть відповідні витрати. Але ні в кого немає права відносити ці видатки на валові витрати (у результаті відповідна сума звільняється від сплати податку на прибуток). Тому й банки повинні відносити їх на цю статтю тільки у разі реального списання безнадійних кредитів. Що, загалом, звучить логічно.

Банкіри, зі свого боку, визнали необхідність скасування пільг зі страхування фінансових і кредитних ризиків. Але наголошували на тому, що жоден суб’єкт господарської діяльності не ризикує грошима вкладників. А кредитуючи економіку, банки забезпечують передумови для її зростання, а отже, поліпшення добробуту нації, отримання прибутку підприємницьким середовищем, зростання податкових відрахувань до бюджету тощо. При цьому, щоб задовольняти потреби економіки в кредитних ресурсах, банки потребують нарощування капіталу, на котре зараз і так спрямовують практично весь свій прибуток. А він і так з’їдається реально формованими під кредити резервами. А якщо ці резерви формуватимуть ще й за рахунок прибутку після оподаткування, то це ще більше обмежить їхній капітал...

Що в результаті? Компромісний варіант робочої групи, що отримав підтримку ДПАУ, містив більш чітку класифікацію сумнівних боргів, із градацією норм неоподатковуваних резервних відрахувань залежно від строку неповернення за ним.

За банками залишили право відносити на витрати тільки видатки на списання безнадійної заборгованості відповідно до законодавства. Зате чомусь залишили можливість відносити на витрати страхові премії в розмірі 1% від загальних валових видатків банку (раніше було 5%).

Як повідомив «ДТ» прес-секретар ДПАУ Олександр Штолько, представники податкової справді підтримали компромісні пропозиції робочої групи при Кабміні. Однак ДПАУ не могла категорично наполягати на їхньому затвердженні, лобіюючи інтереси банків, а узгодила урядовий варіант законопроекту, що було необхідно для його своєчасної подачі на розгляд ВР.

Отримати коментарі від Мінфіну минулого тижня не вдалося. Прес-служба спочатку посилалася на хиткість позицій тоді ще в.о. міністра. А потім — на його зайнятість. У іншого компетентного в цьому питанні мінфінівського чиновника — директора департаменту податкової та митної політики Дениса Фудашкіна — теж не знайшлося п’яти хвилин за три дні для відповіді на відіслані нами запитання.

Тому як вирішиться ця ситуація, ми поки що не знаємо. Можна тільки робити припущення. По-перше, пропозиції Мінфіну в нинішньому їхньому варіанті, з урахуванням заявленого АУБ протесту, можуть стати дуже серйозним додатковим приводом для блокування у ВР законопроектів з наповнення дохідної частини бюджету. По-друге, не виключено, що за нинішніх непростих економічних умов збільшення податкового навантаження на банки дійсно здатне створити додаткову загрозу стабільності банківської системи. Інакше з якого б це доброго дива так «переполошилася», роблячи пафосні заяви, АУБ?

Аби оцінити, наскільки серйозною може бути ця загроза, «ДТ» звернулося до банківських експертів.

Екс-глава Генерального департаменту банківського нагляду НБУ Вадим Пушкарьов погоджується, що існуючу практику резервування необхідно змінювати. Причому у бік посилення. Але пропонує зробити це з дещо іншою метою й іншими методами. За словами експерта, практика показує, що зараз банківські резервні фонди існують досить умовно, фактично — тільки на папері.

— Ця паперова «подушка» у разі виникнення у банку реальних форс-мажорних обставин не буде корисною для підтримування його ліквідності та здатності вчасно виконувати платіжні зобов’язання. Тому необхідний поступовий і поетапний перехід до формування хоча б часткових, але реальних резервних фондів, на кшталт Фонду гарантування вкладів. Для цього кошти потрібно розміщувати і зберігати на спеціальних резервних рахунках. Процес, звісно, буде досить складним і болючим для банків, особливо на першому етапі. Зате реально сформовані резерви можуть виручити банк у критичній ситуації. Крім того, ніхто не зможе оспорювати правомірність віднесення цих коштів на видатки, як це відбувається зараз.

Визнаючи, що банкіри використовують завищення резервів як спосіб ухиляння від податків, пан Пушкарьов ставить під сумнів його масштаби і значимість:

— Я не беруся робити точні оцінки. Але знаю, що в основному банки уникають оподаткування зовсім іншими шляхами. Сьогодні в Україні практично не існує банків, які функціонують як повноцінні та самостійні бізнес-одиниці. Як правило, навколо банків існують цілі мережі господарських структур, які або створили банк, або виникли на його базі. Банки найчастіше виконують функцію розрахункових центрів, які обслуговують й оптимізують фінансові потоки таких «конгломератів». З допомогою взаємодії або із засновниками, або із дочірніми структурами і здійснюється механізм регулювання дохідності банку. За цих умов видатки можна штучно довести фактично до будь-якого бажаного рівня, а весь необхідний прибуток перевести в «потрібні руки». Реальний дохід, який дає банк, можна оцінити, тільки повністю відстеживши весь ланцюжок...

А от страхування фінансових і кредитних ризиків через «родинні» страхові компанії, дійсно, активно використовують для мінімізації прибутку та роздування видатків:

— У даному разі доречна аналогія з кухонним ножем, який слугує для приготування і прийому їжі і який нерідко стає знаряддям злочину, — каже пан Пушкарьов. — Нам необхідний механізм страхування фінансових ризиків. Але щоб його не застосовували не за призначенням, запроваджуючи цей інструмент, необхідно було передбачити жорсткий механізм контролю за його використанням. А також адміністративну й навіть кримінальну відповідальність за відповідні порушення. Коли ж така оптимізація стає явищем повсюдним і навіть звичним, повернення мас у цивілізовані рамки є дуже проблематичним.

Ми живемо в державі, правова і ділова культура якої тільки формується, каже експерт. І законослухняність як наших бізнесменів, так державних і господарських структур аж ніяк не можна порівнювати з просунутими аналогами. І цю обставину необхідно обов’язково враховувати, коли ми говоримо про світову практику, в якій можна знайти чимало протилежних, але однаково успішних прикладів. Тому посилатися на міжнародний досвід у цій ситуації некоректно. Верховенство принципу «не нашкодь» — оптимальна лінія поведінки доти, доки не стабілізується загальноекономічна ситуація.

Чи достатньо сильною є українська банківська система, щоб витримати ліквідацію податкових пільг, ми поцікавилися у голови правління «Каліон банк Україна» Жака Муньє.

— Ми в «Каліон банк Україна» дуже зацікавлені в існуванні в Україні здорової та стійкої банківської системи. Але реальний стан справ поки що інший. Одна з причин нестійкості саме і полягає в так званих податкових дірах. Доти, доки банки матимуть можливість підтасовувати свої фінансові результати в податкових цілях, маніпулюючи резервами, страховими платежами, валютно-обмінними операціями тощо, реальні результати таких банків будуть невідомі, а оцінка їхньої надійності — дуже складною.

Тому ми за ліквідацію всіх значних податкових лазівок, які комітет з питань фінансів і банківської діяльності ВР України за останні десять років так і не зміг закрити.

Якщо такі лазівки буде усунуто, то хоча банки й сплачуватимуть більш високі податки, банківська система стане прозорішою. Отже, ризики кредиторів і передусім населення стосовно цих банків знизилися б.

Екс-прем’єр-міністр Юлія Тимошенко ініціювала ліквідацію цих дір. Спеціально створена робоча група, що складалася з досвідчених українських банкірів, підготувала відповідні пропозиції. До речі, підготовлені нею зміни зовсім не суперечать світовій практиці, навіть навпаки, відповідають їй.

Але Національний банк України, мабуть, не підтримав їх. Можливо тому, що змішав разом регуляторні й податкові проблеми. Хоча останні, строго кажучи, не належать до його компетенції.

У цілому ми справді згодні із загальним духом, який переважає в законодавчих ініціативах Міністерства фінансів, що стосуються оподаткування банків. Але «диявол криється в деталях», які міністерство в пропозиціях робочої групи прогавило і які необхідно дуже серйозно обговорити, перш ніж уводити в дію.

Найбільше нас непокоїть питання оподаткування резервів під проблемні кредити. Сьогодні банки резервують свої активи відповідно до методики НБУ і своїх внутрішніх процедур. Переважна більшість цих резервів, які можуть бути дуже значними, звільняється від оподаткування. Це неправильно. Однак існують борги, які реально не будуть повернуті і які потрібно ідентифікувати саме як такі борги і, відповідно, розглядати як виключені з бази оподаткування.

У разі банкрутства це зрозуміло й очевидно. Але значно складніше оцінити, якими мають бути правила, коли боржник не платить і банк не може домогтися повернення грошей. Ще гірше, коли банки мають справу з приватними особами, котрі заборгували незначні суми... Тому ми за те, щоб банки, представники податкової адміністрації та Мінфіну сіли разом, провели відкрите обговорення і дійшли згоди, що має розглядатися як втрати чи майже втрати і, відповідно, відноситися на валові витрати.

Якщо ж пропозиції Мінфіну буде узаконено негайно, це призведе до значних залпових податкових платежів для банківської системи. Хоча такі виплати також потрібно здійснювати поетапно. Тобто треба обговорювати і шукати консенсус, — каже пан Муньє.

Що ж стосується коментарів Асоціації українських банків, то голові правління «Каліон банк Україна» вони здаються перебільшеними й неприйнятними. На його погляд, немає серйозних підстав, чому банки не повинні платити податок на прибуток, як будь-який інший бізнес.

Банківська система в Україні має річний оборот близько 15 млрд. грн., а її капітал становить близько 20 млрд. грн. Чистий прибуток у розмірі 2 млрд. грн. може легко отримати такий бізнес у 2005 році. Відповідно, податок на прибуток, сплачений усією банківською системою, має становити близько 700—800 млн. грн. Тож плановані зміни не зроблять банки збитковими і не дестабілізують банківську систему, якщо будуть введені в дію поетапно.