МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ — І НЕ ЗБУВАЮТЬСЯ. ЦЕ — ПРО ПЕНСІЙНУ РЕФОРМУ. А ВИ ПРО ЩО ПОДУМАЛИ?

Наші ювілеї

Відцвіли каштани в Києві весною, відшуміло пекуче літо, і по свіжому морозцю народні депутати вкотре почали розгляд двох найважливіших для країни законів — «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». У цьому є, напевно, якась закономірність — призначати пенсійний «прорив» на осінь. За тиждень-другий виповниться рівно рік відтоді, як міністр праці та соціальної політики Іван Сахань, стоячи на парламентській трибуні, доповідав «загальнообов’язковий» законопроект, цей реформаторський «катехізис», і його було відхилено в повторному першому читанні.

Від листопада до листопада багато води спливло. Пішли з життя, так і не дочекавшись реформи, багато тисяч наших співвітчизників, і трохи менша кількість з’явилася на світ — щоб теж чекати? Більше сивини стало у пенсійних реформаторів. Документ обріс новими союзниками і новими, але не завжди корисними статтями. У пенсійної реформи, котру колись курирував віце-прем’єр, з’явився колективний куратор — у вигляді Держради з цієї проблеми. Щоправда, куратор лінькуватий — лише раз за чотири місяці зволив позасідати. Зате ініціативу дедалі частіше бере на себе Президент, озвучуючи правильні і своєчасні думки з приводу того, як, у які терміни і яким чином створювати багаторівневу пенсійну систему, за якої і бабусям із дідусями трохи полегшає, і онуки не будуть скривджені.

Загалом, зрушень стільки, скільки не було й за три попередні роки. А ще більше закликів та розмов. Ось тільки кількість не переходить у якість: до результату, тобто прийняття повноцінної законодавчої бази реформування, усе ще далеко.

Другому законопроекту поталанило менше. Його і зовсім відхилили — «у зв’язку з відсутністю умов для впровадження недержавного пенсійного забезпечення». І не в листопаді, а у вересні. І не 2000-го, а 1999 року. Через специфічність проблеми і силу-силенну фінансово-організаційних аспектів документ так і не став явищем громадсько-політичного життя. Та немає лиха без добра — не став і знаряддям політичної боротьби. Тож коли робити ставки, я віддаю пальму першості прийняттю саме «недержавного» закону. Хоча дуже хотілося б сподіватися, що пройде і перший, системоутворюючий.

Була надія, що про результат дізнаємося вже минулого четверга, але буря навколо Земельного кодексу змела весь порядок денний ВР. Тепер надії на листопад, інакше... Доведеться сподіватися на майбутній склад парламенту і готуватися до нових сумних ювілеїв.

Повторімо ази

На цьому ліричний вступ закінчено, починаємо розмову по суті. Для тих, хто з якихось причин не читав у «ЗН» жодної статті чи інтерв’ю (а їх було за останні три роки більше десятка) про майбутню пенсійну реформу, нагадаємо найістотніші моменти.

Відповідно до президентського указу від 1998 року, у нашій країні намічається створити трирівневу пенсійну систему. Зараз ми маємо однорівневу, коли всі відрахування від заробітної плати (32—33%) йдуть у спільний казан і відразу розподіляються між нинішніми стариками. Молоді платять, літні отримують — за принципом солідарності поколінь. Звідси й назва — солідарна пенсійна система. У ході реформи ніхто її руйнувати не збирається — лише модернізують і приведуть у божеський вигляд, із тим щоб пенсії виплачувалися з урахуванням заробітку та страхового стажу (тобто того часу, за який сплачено внески в Пенсійний фонд).

Солідарна система і стане першим рівнем пенсійної системи (так, до речі, і в багатьох країнах світу, що здійснили аналогічні перетворення, — у цьому сенсі ми не самотні).

Другий рівень — обов’язкова накопичувальна система, куди (якщо на якомусь етапі рішення про її впровадження буде прийнято) надходитимуть від 2 до 7 відсотків від фонду оплати праці. Ці гроші будуть власністю кожного конкретного платника, вони успадковуються й у випадку передчасної смерті виплачуються дітям чи онукам. Попрацювавши років 20—30—40 на фінансових ринках (у вигляді облігацій, акцій чи банківських депозитів), вони за кожний рік виростуть на певний відсоток (так званий інвестиційний дохід). Однак лише у випадку правильного інвестування і дотримання найсуворіших норм контролю за збереженням.

Через свою складність, нерозвиненість ринків капіталу в нашій країні і дуже солідні обсяги залучених грошей другий рівень — перспектива дуже і дуже не близька. Я навіть сказала б, вона дедалі більше віддаляється. Коли наприкінці 1998-го почалися розмови про багаторівневу систему, передбачалося, що обов’язкове пенсійне накопичення буде запроваджене в Україні з 1 січня 2003 року. Ця дата «померла» влітку 2000-го, коли після чергової обструкції пенсійному проекту розробники пристали на пропозицію комуністів не вказувати «точку відліку».

І взагалі — спочатку впроваджувати третій рівень, тобто добровільний накопичувальний, створивши систему недержавних пенсійних фондів. А вже коли обкатаємо механізми управління пенсійними грошима, опануємо навички їхнього інвестування, налагодимо державний контроль — тоді можна ввергати в обов’язкове пенсійне накопичення всіх громадян країни.

Коли цей день настане? У посланні Президента Л.Кучми до Верховної Ради та Кабміну «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення населення України» (жовтень ц.р.) сказано, що впровадження обов’язкової накопичувальної системи планується в 2005—2009 роках (добровільної, до речі, — 2003—2004 рр.). Експерти у своїх розрахунках беруть за відправну точку 2007-й... Щоразу, почувши ці дати, відчуваю неприємний щем під ложечкою — це ж скільки років до пенсії залишиться мені і моїм ровесникам?

І на завершення — ще про однин термін. Панове-товариші-громадяни, давайте нарешті оцивілізовуватися, а то просто негарно виходить. Слово «дефолт» вивчили, слово «супермаркет» знаємо (на вивісках зустрічаються навіть такі перли, як «міні-супермаркет»), а ось із словом «актуарій» — ну ніяк. Народний депутат Олена Мазур, не далі як у вівторок виступаючи в дебатах з приводу пенсійних законів, навіть сказала, що «при Пенсійному фонді створюється екзотичний звір під назвою «відділ актуаріїв». Чим добряче потішила освічену публіку.

І не звір це зовсім! Я, щоправда, знайома лише з одним актуарієм, але маю запевнити — дуже і дуже приязний чоловік середніх років із дружньої нам країни США, і займається він лише розрахунками фінансової збалансованості пенсійних систем на весь період їхньої дії (близько 75 років), користуючись при цьому математичними і статистичними методами. Оскільки актуарний аналіз (цитую за щойно виданою брошуркою «Пенсійна система: поняття і терміни») — це «фінансовий аналіз наслідків, які матиме загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в короткостроковій і довгостроковій перспективі. Тут мітиться прогноз щодо фінансових потоків, довгостроковий прогноз стану і стабільності пенсійної системи, аналізуються фінансові наслідки будь-яких змін у цій системі,.. а також оцінюються незабезпечені зобов’язання».

Аби стати актуарієм, слід не тільки пройти відповідне навчання, а й скласти непростий іспит, одержати ліцензію. Тож якщо ми хочемо бути впевненими, що наша пенсійна система не дасть збою чи то на п’ятому, чи то на двадцять п’ятому році свого існування, треба ростити таких фахівців і прислухатися до думки тих, що вже маємо, щоб зробити прийняті закони якомога менш ризиковими.

Ризики

А проблеми є, і, на мій погляд, насамперед у нашому менталітеті. Ось уже скільки років говоримо про пенсійну реформу, та все одно розглядаємо її насамперед як явище соціальне. Справді, забезпечення гідного рівня життя українців у старості — це грандіозна мета, особливо з огляду на нинішній, вкрай жалюгідний, стан речей. Справді, перетворення такого масштабу не можуть не зачіпати хоча б одну клітинку суспільного організму. Звідси — політизація питання, прокльони супротивників і примітивні заклинання прибічників про те, як усе буде добре, — заклинання, що найчастіше не мають нічого спільного з реальністю.

За великим рахунком, популізм навіть із добротним соціальним забарвленням ще ніколи не приводив ні до чого доброго. Ні до чого доброго не приводить і замішаний на соціальних дріжджах компроміс — його масштаби день у день зростають, неухильно перетворюючи колишній плюс на нинішній мінус. На превеликий жаль, компроміс під час розробки «загальнообов’язкового» пенсійного закону на якомусь етапі перевершив усі розумні межі. І уряд пішов на те, чого він однозначно не допустив би при підготовці бюджетного закону чи закону про встановлення мінімальної пенсії на рівні споживчого бюджету.

Коли це сталося? Голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич вважає, що зовсім недавно — при допрацюванні законопроекту з весни до осені. Так, компроміси були й раніше, скажімо, в період допрацювання документу влітку 2000 року. Але 2001-го ситуація суттєво змінилася, коли народні депутати Валентина Гошовська і Григорій Дашутін подали власний законопроект «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Сказати, що для урядового документа, не раз обговореного і з усіма сторонами узгодженого, це було ударом під дихало, — значить нічого не сказати. Наявність двох документів унеможливлювала прийняття жодного з них у принципі. Ігнорувати ж депутатську ініціативу не наважилися, бо Валентина Андріївна — голова комітету ВР з питань соціальної політики, а Григорій Петрович — перший заступник у комітеті пана Сушкевича. І обоє представляють досить впливову фракцію «Трудова Україна».

Десятки джерел стверджують, що побічно депутатів підтримав і Пенсійний фонд, чиї співробітники (мабуть, у вільний від роботи час?) доклали руку до розробки законопроекту. До речі, ця версія знаходить і вагоме документальне підтвердження, якщо не полінуватися прочитати документ. У всіх основних статтях, які регламентують діяльність ПФ, намітився істотний відкат назад, бажання будь-що зберегти статус-кво фонду як центрального органу виконавчої влади і розвинути його повноваження в частині управління Накопичувальним фондом, якщо такий колись усе ж буде створено.

Що залишалося Мінпраці та соцполітики вкупі з Кабміном? Усі ці пропозиції врахувати, і якомога повніше. Змінити формулу нарахування пенсій (безумовно, на користь і нинішніх, і майбутніх пенсіонерів, але чи на користь фінансовій стабільності пенсійної системи?). Записати, що пенсійні активи Накопичувального фонду зберігатимуться в банківській установі-депозитарії, який визначатимуть на тендері з числа державних банків (а у нас їх, окрім НБУ, два, тож можна з першої спроби вгадати, під який банк такий запис робиться).

Автор цих рядків готовий повністю підписатися під словами комуніста Петра Цибенка, сказаними на сесії: «Зроблено великі, навіть дуже великі поступки. А навіщо вони уряду?» І відповісти: «А для того, Петре Степановичу, щоби законопроект пройшов нарешті перше читання — навіщо ж і ще? Як він працюватиме, для Кабміну питання поки що другорядне».

Недостатністю актуарних розрахунків і зменшенням контролю за пенсійними грошима, котре відбулося за час останнього допрацювання документа, стурбований і Валерій Сушкевич. Із ним важко не погодитися.

Елементарний приклад. Пенсійний фонд України подав прогнозні розрахунки того, як зміняться його доходи і витрати у зв’язку з поетапним введенням у дію закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Не будемо заглиблюватися в деталі, але головна додаткова стаття витрат — це перерахунок пенсій абсолютно всім пенсіонерам протягом третього і четвертого кварталів 2002 року. Додаткові витрати на 2002 рік становитимуть 1,7 млрд. грн. І частину грошей ПФ уже зібрав: на 1 січня залишки коштів на його рахунках сягнуть 1,3 млрд. грн.

Ну а 2003-го ПФ сподівається зводити кінці з кінцями завдяки... скасуванню фіксованого сільськогосподарського податку. А якщо не скасують, що більш ніж імовірно? На наш погляд, тоді можливі варіанти: а) додаткові витрати бюджету; б) підвищення ставок додаткових зборів до ПФ або, що більше схоже на правду, — в) виникнення нових боргів по пенсіях. Це до питання про якість актуарних розрахунків ПФ.

Однак є ще питання і про прозорість дій. Відповідно до кабмінівської постанови, частину надлишків коштів на рахунках ПФ можна вкласти в державні цінні папери. Вже зараз, судячи з деяких прикмет, цих надлишків під мільярд. Скільки ж вкладено, якщо міністр фінансів говорить про те, що сума залучення коштів на внутрішньому ринку становить поточного року 300—400 млн. грн.? Якщо не на ринку запозичень, то де тоді працюють пенсійні гроші, з якою користю для пенсіонерів? Багато що прояснив би міжнародний аудит, але це нам навряд чи по кишені і до вподоби. Залишається тихо сподіватися, що точну, не відомчу, відповідь на це питання знає хоча б прем’єр-міністр — адже йдеться про 16 млрд. грн. на рік.

З чистого листа

Проблеми другого пенсійного законопроекту лежать у дещо іншій площині. Головне емоційне заперечення проти створення в Україні недержавних пенсійних фондів — це побоювання. Всі пам’ятаємо позавчорашню, за словами одного з представників комуністичної фракції, історію з Ощадбанком, учорашню — із трастами і сьогоднішню — з банком «Україна». Головне зауваження, по суті, ще рік тому сформульоване головним науково-експертним управлінням ВР: законопроект не відповідає українським умовам, зокрема не має фінансово-економічної бази. Він, мовляв, має сенс в умовах розвиненої ринкової економіки, де інвестиційна діяльність здійснюється на світовому фінансовому ринку, де є правове забезпечення довірчого управління майном і т.д. і т.п.

Тим часом правильним є і зворотне — не спробувавши узаконити, а потім і сформувати систему недержавних пенсійних фондів (НПФ), ми не сприяємо розвитку цивілізованого фінансового ринку в Україні. А також піддаємо невиправданому ризику заощадження навіть тих нечисленних клієнтів, які беруть участь у 15 діючих у країні пенсійних фондах. Фонди ці створено бозна на якій законодавчій основі, і 97 відсотків коштів вони розміщають на банківських депозитах, часто — на депозитах «дружніх» банків, без жодних «ігор» у диверсифікацію, що в будь-якій державі з фінансовою традицією категорично заборонено.

Хай там як, але останній рік законопроект пролежав практично без руху. За версією Кабміну, парламентський комітет з фінансів та банківської діяльності про документ забув. Або ж руки не доходили підготувати до розгляду у сесійній залі. Та й особливого бажання не було, оскільки приблизно в той же час виникла ідея спочатку розібратися з регулюванням ринку небанківських послуг, а вже потім займатися законом про один із сегментів цього ринку — НПФ. За версією комітету ВР, розробникам запропонували опрацювати документ, і депутати сподівалися, що ті все ж зроблять це. Але звісток від Кабміну не було, закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якого донедавна бракувало, прийнятий і вступив у дію, тож на засіданні 10 жовтня ц.р. члени фінансового комітету вирішили усе ж винести документ на суд депутатів.

Щоправда, це рішення супроводжується величезним списком положень, які при підготовці до другого читання слід буде уточнити. За словами першого заступника голови комітету з фінансів Сергія Терьохіна, зауважень набралося аж на 22 сторінки. Тож, схоже, законопроект «Про недержавне пенсійне забезпечення» доведеться створювати наново, із чистого листа. З урахуванням майбутніх виборів, цим займеться вже новий склад парламентського комітету, тому займатися прогнозами — справа вкрай невдячна.

Взагалі, що більше намагаєшся вникнути у проблеми, то сумнішим бачиться те, як, що й у якій послідовності в нашій Батьківщині робиться. Так, улітку прийнято дуже корисний закон про фінансові послуги, котрий передбачає створення спеціального державного регулятивного органу для небанківських установ. Вже розроблено проект положення про нього, готується відповідний указ Президента, є спроби вибити держфінансування на 2002 рік. Навіть не кажу про претендентів на нове крісло — вони на низькому старті. А закон про НПФ завис, він іще в чорнильниці. Тим часом без системи недержавних пенсійних фондів і за малопотужних страхових компаній, поки що добре чи погано, але регульованих Мінфіном, створювати новий орган із підрозділами в найважливіших регіонах — все одно що Державтоінспекцію в епоху диліжансів. Чим же нові контролери займатимуться — регулюванням діяльності ломбардів у всіх містах та селах?

До речі, схожі проблеми й у Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку. Комісія є, а фондового ринку в Україні немає. Так і не став він ринком капіталів. Можливо, ще стане? Але про це ми помріємо іншим разом.