Кручу-верчу, ПДВ-пільги хочу!

З початку року в парламенті було зареєстровано 11 законопроектів, що повертають аграріям ПДВ-пільги. Аргументи класичні: нульова рентабельність, відсутність дотацій європейського рівня, смерть галузі, голодні бунти. Уряд навіть розпочав переговори з представниками "точки зростання", одразу сказавши, що скасування спецрежиму - вимога МВФ, і треба шукати інші варіанти допомоги аграріям, причому далеко не всім, а лише тим, хто її справді потребує. Спільного бачення у Мінфіну й МінАП немає. І поки вони в пошуку форм і форматів підтримки, парламентський податковий комітет під тиском аграрного лобі схвалив законопроект, який повною мірою задовольняє бажання агробізнесу - відновити дію спецрежиму ПДВ для підприємств АПК до 1 січня 2018 р. (№3851-1). А там помахаємо вилами, заженемо людей під парламент і до 2020-го подовжимо.

До 1 січня 2016-го аграрії залишали ПДВ собі в повному обсязі. МВФ від самого початку звернув увагу, що така практика неприпустима, і рівність платників податків не передбачає преференцій для якоїсь галузі. Тим більше в країні з дефіцитним бюджетом і трильйонним держборгом. Проте зовсім відмовитися від пільг так і не змогли. Знайшли компроміс - виробники зерна й технічних культур віддають бюджету 85% суми ПДВ, а 15% можуть використовувати у власних цілях. Решта - 50/50. У найбільш привілейованому становищі опинилися тваринники, вони можуть залишати собі 80% від суми податку. Плюс як компроміс повернули норму про відшкодування ПДВ. З усіх перелічених напрямів реальної підтримки може потребувати тільки тваринництво, там виробництво дійсно скорочується. Однак за можливість знову не платити взагалі ратують якраз процвітаючі напрями сільгоспвиробництва.

Ціна питання - 28 млрд грн, саме стільки не заплатили аграрії ПДВ до держбюджету
2015-го. Для АПК це начебто інвестиції в розвиток, для нас із вами - недоотримані бюджетні доходи та, відповідно, обрізані видатки. Наприклад, на охорону здоров'я, на яку торік загалом витратили вдвічі менше від недоотриманого від аграріїв ПДВ! Невже справді не може аграрна галузь без пільг? На що йдуть ці інвестиції, якщо реально розвиваються тільки найбільші учасники ринку? І якщо бізнес не може працювати без дотацій, навіщо він потрібен? Тим більше, що й соціальні функції, на які так люблять посилатися агролобісти, вже давно і серйозно в цій сфері кульгають.

На ПДВ зійшовся клином білий світ

Перш ніж відповісти на ці питання, треба одразу зробити застереження: коли мова заходить про ПДВ-пільги, не йдеться про основну масу сільських жителів, їхні присадибні господарства, місця на ринку та інше. Ми живемо й працюємо в країні, де малим вважається агробізнес із річним доходом до 5 млн грн і 50 найманими працівниками. Для цих підприємців діє спрощена система оподаткування, яка сама по собі - уже податкова пільга. Якщо ти працюєш тільки з роздробом, твоїми контрагентами не є великі фірми, зацікавлені в податкових кредитах, ти ніякого ПДВ не платиш. Але оподаткування "спрощенців"-аграріїв - тема окремої статті. Зараз важливо зрозуміти, що коли говорять про підтримку АПК, то йдеться про людей, що переросли "спрощенку" і не тільки міцно стоять на ногах, а й мають дуже "довгі руки". Тиск аграрного лобі настільки високий, що не лише Мінфін, МВФ не витримує під їхнім натиском.

По-перше, очевидний обтяжливий перекіс самої філософії підтримки. Вона у нас виражається чомусь лише в можливості не платити до бюджету податків. Податкові пільги в останні п'ять років становлять 90% усієї держпідтримки агросектора. Але це - зовсім не єдиний і вже точно далеко не найкращий варіант. Ті ж субсидії або дотації з держбюджету (стосовно яких при бажанні цілком можна налагодити чіткий і прозорий облік за загальноприйнятими правилами та критеріями) - мізерні. Хоча вони є не менш ефективним способом підтримки. Ми можемо субсидіювати купівлю газу для сушарок, наприклад. Купівлю палива під час посівної/жнив. Запустити держкредитування (або компенсацію ставок за кредитами) для купівлі посівного матеріалу й добрив. Зручні, сезонні програми, вигідні насамперед фермерським господарствам, що сіють та орють, а не гігантам-перекупникам, які ПДВ не хочуть платити.

"Надання підтримки за рахунок різного роду податкових пільг має низку істотних недоліків. Насамперед таку підтримку одержують усі без винятку товаровиробники, вона взагалі не пов'язується з результатами діяльності й не стимулює підвищення ефективності виробництва, - зазначає експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзін. - Тому більш логічним є надання підтримки товаровиробникам у вигляді прямих виплат у рамках конкретної бюджетної програми, сформованої, виходячи з економічних потреб країни. На сьогодні слід зосередитися на підтримці дрібних і середніх господарств, які найбільше потерпають від фінансово-економічних потрясінь".

За його словами, проведений аналіз свідчить, що за роки незалежності найкращою бюджетною програмою була програма здешевлення відсоткових ставок за кредитами комерційних банків для підприємств АПК, що дала змогу пожвавити кредитування аграрного сектора й долучитися до кредитів комерційних банків малим і середнім підприємствам. У поточних економічних умовах, коли значно зросла вартість кредитних ресурсів, активізація аналогічної програми дасть поштовх до нарощування сільгоспвиробництва й поліпшить стан справ у банківській сфері.

По-друге, важливо розуміти, заради чого держава, власне, готова жертвувати 28 млрд? Мета пільг - підвищення продуктивності й нарощування прибутковості. Експерти неодноразово виконували дослідження, намагаючись виявити взаємозалежність між обсягами державної підтримки та результатами фінансової діяльності підприємств АПК. Результати цих досліджень такого взаємозв'язку не виявили.

Наприклад, "Кернел" Андрія Веревського обробляє близько 400 тис. га земель і на продажі не повинен скаржитися, стабільно входячи до топ-5 компаній, які одержують відшкодування ПДВ. Торік холдинг його одержував навіть тоді, коли не одержував ніхто. Однак за підсумками року до топ-20 агропідприємств компанія не потрапила - низький фінансовий результат. Як же так, виторг є, відшкодування від держави регулярні, а у звітах - лише збитки? І так уся галузь, що регулярно заявляє про рентабельність у 0–2% навіть в експортерів, яким торішня девальвації мала піти на користь. До речі, за оцінками Держстату, рентабельність у галузі, навпаки, зростає щороку на 10–15% у всіх сферах, окрім тваринництва.

Продуктивність за останні 15 років теж зросла на 35%. Але коли економіст Олег Нів'євський спробував проаналізувати взаємозв'язок цього зростання з податковими пільгами, з'ясувалося, що дані не корелюють. Продуктивність у секторі планомірно зростає з 1992 р., без різких стрибків і падінь. Чого не можна сказати про обсяги пільг, які різко почали збільшуватися з 2008 р. Експерти VOX Ukraine використовували різні способи моделювання, однак жоден із них не допоміг відстежити взаємозв'язок зростання продуктивності та збільшення податкових пільг.

"Податкові пільги в розвинених країнах часто спрямовані на стимулювання певної поведінки. Наприклад, пільги на наймання і підготовку висококваліфікованих кадрів, пільги на енергозбереження, пільги на переобладнання й відновлення основних фондів, пільги для стимулювання експорту. Є в західних країнах пільги і на підтримку певних секторів або малого бізнесу. Однак в Україні все звужується до неконтрольованих пільг, - пояснив DT.UA експерт з питань податкової політики Інституту суспільно-економічних досліджень Юрій Федчишин. - Податкова пільга - це непряма субсидія, і держава мусить знати, що вона одержує натомість. Тому пільги мають відповідати двом основним критеріям. Вони повинні бути адресними - тільки для тих, кому вони потрібні, і вони мають бути цільовими, стимулювати певну поведінку. Даючи послаблення в тому ж агросекторі, треба виставляти вимоги до того, куди зекономлені гроші варто витратити і якого результату держава очікує. Приміром, від аграрної галузі нам потрібен перехід від сировинного експорту до експорту обробленої продукції, але попередні пільги цього не стимулювали, і бізнес не змінювався".

На думку експерта, окрім питання про ефективність пільг, держава просто зобов'язана вирішити низку інших проблем у галузі. В аграрному секторі великі диспропорції. Деякі галузі й малий бізнес нині у значно гіршому становищі, ніж великі агропідприємства, які вже стають монополістами. Також агросектор залежний від ритейлу та експорту. Тому державі не зайвим було б перейматися антимонопольним регулюванням для захисту малих аграріїв від недобросовісної політики "великих" і для нормалізації відносин із ритейлом. Зараз монопольна рента забирає левову частку прибутку у малих і середніх виробників і як мінімум не менше того, що отримувалося раніше від податкових пільг. Також непогано було б стимулювати до кооперації малих агровиробників, адже нині ринок у владі спекулянтів і великого бізнесу, що викручують руки дрібним виробникам. А ще розібратися з ціновим регулюванням і регуляторною політикою, наприклад.

У Міністерстві аграрної політики й продовольства занепокоєні дещо іншими речами, наприклад адмініструванням ПДВ. Чи не жарт, навантаження на бухгалтерів сільгосппідприємств збільшилось і, на думку міністра, немає кадрів "для освоєння такого складного адміністрування коштів податку на додану вартість". Біда та й годі. Варто при міністерстві відкрити вечірню школу для бухгалтерів агросектора, запросити консультантів з ДФС - "Всеобуч від Павленка".

Міністерство (яке очолюють колишні співробітники агрофірм "Райз" і "Мрія") переконане, що спецрежим оподаткування для АПК - єдина можлива підмога для галузі. Більш того, "режим діяв автоматично, без втручання держави, що виключало корупційну складову з процесу". Тож треба при МінАП ще й курси з трансфертного ціноутворення організувати.

От вам найпримітивніша схема з можливих, що почасти пояснює "збитковість" агрокомпаній: агропідприємство за фактом скуповує сільгосппродукцію за готівку у домогосподарств і дрібних фермерів, а за документами проводить ці угоди як закупівлі у постачальників - платників ПДВ. За рахунок цього у підприємства формується податковий кредит, який воно відразу відшкодовує з бюджету, будучи великим платником і взагалі експортером. Потім товар експортується, і не куди-небудь, а бажано в офшор або низькоподаткову юрисдикцію, щоб "нагріти" державу двічі. Благо, в Україні трансфертного ціноутворення ніхто не контролює (контролюють лише подачу звітності за ТЦО), а список офшорів перетрушують стабільно раз на квартал, іноді додаючи, але в основному прибираючи зі списку країни, операції з якими слід контролювати особливо.

Наприклад, у грудні 2015-го "Миронівський хлібопродукт" продав 530 т зернових у Польщу через Британські Віргінські Острови. "Райз" того ж місяця 47 тис. т зернових відправив в Іспанію через Швейцарію. Неприбутковий "Кернел" 66 т соняшникової олії - через ту ж Швейцарію в Естонію і ще
130 т олії й 300 т шроту - через Швейцарію в Польщу. Чи варто згадувати, що Британські Віргінські Острови - саме офшором і є, а Швейцарія - низькоподаткова юрисдикція. Однак, анітрохи на бентежачись, усі названі компанії в січні-лютому були першими в черзі за відшкодуванням ПДВ, одержавши від держави понад 1 млрд грн компенсації.

Вила напоготові

Для МВФ скасування податкових пільг для АПК було першочерговим пунктом - про нього згадали значно раніше від пенсійної реформи і секвестрування видатків бюджету. Можливість бізнесу не платити податків просто тому, що він аграрний, не вписується у світогляд іноземних кредиторів. А от в українській дійсності це нормально. Згадайте, ми ж до зерна ставили на вугілля й метал. Що в результаті спотворило нашу структуру експорту настільки, що ми досі без експорту металів не виживемо. Чи багато ми отримали, з точки зору технологічності, виробництва товарів доданої вартості, пошуку нових ринків, за ті роки, поки щедро вливали в важку промисловість?

Головний аргумент лобістів - підтримка фермерства в Європі. Мовляв, ринок не обмежується Україною, і ми повинні враховувати конкурентне середовище, в якому працюємо. Держпідтримка сільгоспвиробників у країнах ЄС становить у середньому 400 євро на гектар. Однак слід розуміти, що Європа справді підтримує фермерів, а не холдинги. Але кількість фермерських господарств в Україні не перевищує 39 тис., причому починаючи з 2013 р. скорочується, а не зростає. Обробляють вони лише 4,3 млн га. Великі й середні підприємства, навпаки, ростуть як на дріжджах і вже обробляють понад 20 млн га. А з іншого боку, немає поки що тенденцій, які вказують, що ми прагнемо на європейські ринки так само, як хочемо європейських обсягів субсидій. Основа експорту в країни ЄС - метали і металопродукція (26%), продукти рослинництва, для порівняння, прямуючи здебільшого в офшори, у товарній структурі становлять 15%, готові харчові продукти - 6%. Причому за минулий рік, коли й спецрежим ПДВ діяв, і зона вільної торгівлі, обсяги поставок продукції рослинництва в Європу скоротилися на 43% (Держстат).

Окрім того, питання конкуренції на ринку цікавлять не тільки місцевих аграрних баронів, але й чиновників із СОТ. Спецрежим ПДВ прямо суперечить нормам цієї організації. Україна зобов'язалася не витрачати на підтримку АПК понад 3 млрд грн при дії 5-відсоткового порогу. Тобто якщо сукупний обсяг підтримки менше 5% від валового випуску сільськогосподарської продукції, він у цих 3 млрд не враховується. До 2009 р. нам вдавалося обходити цю норму, тому що більш як половину сільгосппродукції виробляли домогосподарства, які й на пільги з ПДВ ніколи не претендували. Але починаючи з 2009-го наш ринок почав змінюватися, частка домогосподарств у виробництві невблаганно знижується, на відміну від агропідприємств. Мало того, що ми систематично перевищуємо допустимий рівень підтримки, то ще й дані до СОТ подаємо некоректні. У 2014-му Аграрний комітет СОТ уже висував нам претензії щодо маніпуляцій з поданими даними. Ми їх сором'язливо проігнорували.

Нагадаємо, що з 1999-го по 2001 р. аналогічною "податковою" програмою підтримки користувалися металурги. Коли ринок оживився, податкові пільги для них скасували, а неприємний осад у вигляді впроваджених РФ компенсаційних мит і обвинувачень у демпінгу залишився. Почасти програму тоді згорнули саме через ці обвинувачення. Поки АПК вдається маніпулювати звітністю. Але за розрахунками експерта Олега Нів'євського, Україна у 2015 р. більш як удесятеро перевищила обсяг дозволеної в рамках СОТ внутрішньої підтримки сільгоспвиробників. Навряд чи це лишилося непоміченим.

І коли один з ініціаторів законопроекту №3851-1 (за сумісництвом - кишеньковий лобіст Косюка) Бакуменко говорить, що МВФ не має права втручатися у внутрішню політику, він не правий, і він це знає. Ми на лідируючих позиціях у світі з експорту зернових, соняшникової олії та іншої сільгосппродукції. Наївно думати, що подібний протекціонізм нашої держави (причому в інтересах зовсім не дрібних виробників) дотепер залишається нашою внутрішньою справою. Не для того ЄС дотує своїх фермерів, щоб заплющувати очі на такі нехитрі "витівки" української агрознаті.