Кредитування держпідприємств

З січня 2013-го запрацює закон, яким скасовується мораторій на реалізацію майна держкомпаній у процесі їх банкрутства. З одного боку, завдяки цій обставині кредитування держсектору та економіка загалом уже отримали відчутний стимулюючий імпульс. Однак з іншого - значно зросла загроза прихованої приватизації держпідприємств.

Поки що державні підприємства (ДП) не одержують від банківського сектору належного кредитного підживлення. Хоча вони й забезпечують, за різними оцінками, близько третини ВВП, їх частка у кредитному портфелі нефінансових корпорацій за підсумками першого кварталу становила лише 9,6%. «Згідно з попереднім аналізом, у 2011 році кредитне навантаження на підприємство становило у середньому 12,8%», - повідомили DT.UA в Мінекономрозвитку. Очевидно, цей показник нижчий, ніж загалом у приватному секторі.

За словами представників регулятора і учасників ринку, такий статус-кво зумовлений передусім Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», який забороняє відчужувати нерухомість, основні засоби, акції держпідприємств і госптовариств, держчастка в яких становить від 25%. Свого часу (у 2001 році) мораторій запровадили, аби убезпечити ДП від прихованої приватизації. «З одного боку, держава захищає держпідприємства, з іншого - не допускає до кредитів, адже вони позбавлені права віддавати в заставу своє майно», - констатує директор юрдепартаменту НБУ Віктор Новіков.

Учасники ринку пристосувалися до існуючих умов. Тим паче що незначне поле для маневру в них все ж таки є. «Дія мораторію не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств. Крім того, можливий продаж об’єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що не забезпечують виробничої діяльності боржника, у процедурі санації ДП», - розповідає юрист юридичної фірми «Василь Кісіль і партнери» Дмитро Бойко.

«Забезпеченням за кредитами для державних компаній зазвичай виступає іпотека державних об’єктів нерухомості соціально-культурного призначення, застава готової продукції, іншого рухомого майна невиробничого призначення, майнових прав держпідприємств, які не мають законодавчих обмежень стосовно їх передачі в забезпечення кредитів банків, гарантії Кабінету міністрів України», - конкретизує перелік голова правління банку «Хрещатик»Дмитро Гриджук. «Застава має радше вторинне значення - ми оцінюємо насамперед бізнес, особливо якщо йдеться про монополістів, які мають шалені обороти і високі гарантії», - запевняє перший заступник голови правління Укргазбанку Станіслав Шлапак. Однак складнощі виникають при реалізації інвестиційних програм і проектів із тривалим виробничим циклом. «Це пов’язано з відсутністю достатнього обсягу товарів у обороті та майнових прав для покриття ризиків», - пояснює директор департаменту корпоративного кредитування «Альфа-Банку» Ірина Скороходова. «Знайти адекватну заставу при реалізації проектів на десятки або й сотні мільйонів держструктурам непросто. Особливо якщо вони перебувають у делікатному фінансовому становищі. Тому наші кредити зазвичай гарантовані державою чи муніципалітетами», - додає провідний радник ЄБРР в Україні Антон Усов.

Очевидно, що система кредитування держпідприємств потребує вдосконалення. Однак у який спосіб? Дмитро Гриджук вважає, що оптимізувати регламенти можливо і в рамках чинного законодавства, «прописавши механізми оперативної і коректної передачі держмайна у заставу профільними міністерствами чи уповноваженими державою структурами». Але можновладці вже намагалися діяти більш прямолінійно - скасувавши мораторій. Це положення містилося в законі про врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінпослуг, ухваленому парламентом торік. Але президент ветував документ, апелюючи до ризику «втрати контролю держави над примусовою реалізацією майна (державних підприємств)». Зрештою, той закон було переголосовано ВР і підписано В.Януковичем, але вже без зазначеного положення.

На тому «мораторійна санта-барбара» не завершилася. За кілька місяців нардепи ухвалили Закон «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (вступить у дію 18 січня 2013 року). Він скасовує мораторій на реалізацію майна держкомпаній у процесі провадження справи про банкрутство. «Це може дати змогу продавати майно ДП зацікавленим особам. Свого часу це був найпоширеніший шлях привласнення держмайна, - переконаний старший партнер адвокатської компанії «Кравець, Новак і партнери» Ростислав Кравець. - На мій погляд, у депутатів повинно вистачити глузду до вступу в силу цієї норми скасувати її, інакше станемо свідками масового виведення держмайна у приватну власність».

Цей закон уже викликав пожвавлення на кредитному ринку. Відразу після його ухвалення темпи зростання обсягу кредитного портфеля ДП стали перевищувати динаміку збільшення портфеля приватного сектору у півтора-два рази, хоча ще до цього ситуація була протилежною - активніше (у відсотковому вираженні) кредитувалися саме приватні структури (апогею кризи до уваги не беремо, бо тоді держбанки вимушено кредитували держкомпанії)…

Хто і кого?

Кредитні ресурси між державними підприємствами розподіляються нерівномірно. Левову їх частку відтягують потужні структури з багатомільярдними оборотами («Нафтогаз», «Енергоатом», «Укрзалізниця» тощо). «Ставки для держмонополістів, як правило, дещо нижчі, ніж для інших компаній», - зазначає Станіслав Шлапак. «Порівняно з 2011 роком вартість короткострокових кредитних ресурсів зросла і нині становить від 18-21% річних у гривні, - повідомили DT.UA в «Укрзалізниці». - Довгострокові кредити банки надають у середньому на три роки за ефективною ставкою 15,1-16,75%».

Наскільки ринок кредитування держпідприємств конкурентний? Думки фінансистів із цього приводу розходяться. «Він - слабкоконкурентний», - вважає голова правління «Правекс-банку» Сергій Наумов. «Ринку як такого немає, більшість комбанків видають позики ДП неохоче», - більш категоричний в оцінках Антон Усов з ЄБРР.

Однак є й протилежна точка зору. «Є банки, які готові кредитувати. Отже, ринок - конкурентний», - констатує перший заступник голови правління Промінвестбанку В’ячеслав Юткін. «Ринок - висококонкурентний. Нині спостерігається тенденція до формування постійних учасників передусім серед банків, що входять до ТОП-10», - переконаний заступник голови правління ПУМБ Артур Загородников.

Традиційно високу активність на цьому ринку демонструють держбанки, для яких кредитування держструктур як мінімум - справа честі, як максимум - зобов’язалівка. Причому це стосується як «старожилів» (Ощадбанку та Укрексімбанку), так і рекапіталізованих «неофітів». «Кредитуючи держкомпанії, ми дотримуємося принципу диверсифікації ризиків, - запевняє С.Шлапак з Укргазбанку. - Саме тому в нашому портфелі їх частка становить лише 30-40%».

Та якщо подивитися на результати «кредитних» тендерів українських держпідприємств, то дочірні структури російських банків (також державних) перемагають на них чи не частіше, ніж вітчизняні держбанки. Однією з ключових переваг росбанків А.Загородников називає доступ до недорогих ресурсів. «В обсязі виданих з початку року кредитів частка ДП перевищує 50%. Кредитуємо в основному енергетичні та транспортні підприємства», - зауважує В.Юткін. «Фінансуємо і держкомпанії оборонного комплексу», - розширює цей перелік віце-президент «ВТБ Банку» Максим Стахурський.

«Невелика кількість якісних позичальників з прозорим фінстановищем, висока зарегульованість роботи підприємств, високі політичні ризики майже автоматично викреслюють з переліку учасників західні банки», - зауважує Сергій Наумов з «Правекс-банку». «Ми беремо участь у всіх великих тендерах, але, на жаль, не можемо конкурувати з росіянами, - розповідають уже на умовах анонімності в одному з найбільших банків із західним капіталом. - Вони готові надавати у рази вищі ліміти (300-500 млн. євро, навіть до 1 млрд.). Для європейського банку видати такий кредит, звісно, можливо, але ступінь надійності і забезпечення має бути ну просто фантастичним. Для російських же банків, більшість з яких є державними, це часто не тільки економічні, а й політичні рішення».

Справді, серед переможців «кредитних» тендерів банки із західним корінням з’являються не дуже часто. Але вони все-таки є. «Лише за останні два-три роки ми профінансували підприємства державної форми власності майже на 2 млрд. грн., - розповідає заступник голови правління «Райффайзен Банку Аваль» Віктор Горбачов. - Серед галузей, до яких належать клієнти держсектору, - транспортна галузь, зв’язок, енергетичний комплекс, машинобудування, АПК». «Ми активно співпрацюємо з підприємствами державної власності. Найбільший інтерес становлять такі галузі, як промисловість, енергетика, ЖКГ», - зауважує і директор департаменту корпоративного бізнесу «Ерсте Банку» Андрій Толочко.

Щодо банків із вітчизняним капіталом, то помітною є закономірність, що часто-густо вони кредитують ті сектори економіки та ті підприємства, в яких зацікавлені передусім їх власники. Особливо це актуально, якщо держпідприємства перебувають під їх же неформальним контролем, та є перспективи концесії чи приватизації.

У цьому контексті доволі цікавими видаються перемоги в тендерах невеликих фінустанов, часто пов’язаних із різними бізнес-групами у владній команді, які примудряються «класти на лопатки» своїми пропозиціями більш потужних конкурентів. Їх «можливості» (та, зрештою, не тільки їх) розширилися після вступу в дію торішніх змін до закону про держзакупівлі. Цими змінами визначено, що під дію закону потрапляють не всі ДП, а лише ті, які користуються податковими пільгами, звільнені від бюджетних зобов’язань або отримують бюджетну підтримку.

Кредитні тендери - кришталево чисті, як і решта?

Симптомом того, що в кредитних «матчах» непоодинокими є «договірняки», може бути чимала питома вага тендерів, які проводяться за процедурою закупівлі в одного учасника (згідно з даними веб-порталу «Державні закупівлі» таких - майже кожен десятий). «У більшості випадків підставою для застосування процедури закупівлі в одного учасника зазначалася поява нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв’язку з виникненням особливих економічних чи соціальних обставин», - повідомив DT.UA заступник директора департаменту держзакупівель і держзамовлення Мінекономрозвитку Олександр Власов. Що тут можна додати? Хто б сумнівався?! «Особливі економічні та соціальні обставини» - і тільки так.

Ще більше насторожують випадки, коли переможцями тендера стають банки, які пропонують дорожчі кредити (з вищою відсотковою ставкою). Пояснити чітко цей феномен у Мінекономрозвитку нам не змогли. Зате нагадали, що закупівлі здійснюються за принципами економії, ефективності, прозорості, недискримінації учасників тощо.

До слова, про недискримінацію. Найцікавіше, що зазначені вище факти не спонукають переможених домагатися справедливості. Як повідомили нам в Антимонопольному комітеті, «з моменту покладення на АМКУ функцій органу оскарження по сьогодні скарг від суб’єктів оскарження (банків) на прийняті рішення, дії чи бездіяльність замовників під час проведення закупівель послуг з видачі кредитів за держкошти до органу оскарження не надходило». Отак.

Про підігравання конкретних підприємств конкретним фінустановам банкіри говорять неохоче. Зі зрозумілих причин. Коли щось і озвучують, то акцент роблять на недосконалості процедур. «Доопрацювання тендерного законодавства потрібне в напрямі більшої прозорості та однакових підходів до всіх учасників тендера. Але ми підтримуємо вимоги/обмеження, які регламентують, наприклад, розгалуженість мережі або основні фінансові показники на кшталт достатності капіталу», - зауважує Віктор Горбачов. А от Максим Стахурський каже про існування випадків, коли потенційні позичальники-держпідприємства не розкривають всієї фінансової інформації до проведення тендера (або ж розкривають її не для всіх? - В.П.), чим теж відсіюють частину кредиторів. «Ряд банків відповідно до внутрішніх процедур не можуть брати участь у тендері до затвердження ліміту на даного позичальника своїми колегіальними органами, що неможливо зробити без всебічного вивчення клієнта», - зазначає він.

У тому числі такі факти зумовлюють недобір учасників тендерів. Унаслідок цього тендери визнаються такими, що не відбулися. «Відсутність обмеження щодо кількості учасників тендера на надання фінпослуг у разі, якщо такий тендер організований відповідно до всіх вимог законодавства, сприяло б ширшому доступу підприємств до ринку позикового капіталу», - вважає Андрій Толочко. Пропозиція для окремих випадків, можливо, й доречна, але загалом таки ризикована.

На що банкіри нарікають в один голос, так це на забюрократизованість і затягування тендерних процедур, необхідність погодження залучення позик у курируючих органах влади та Мінфіні (у разі довгострокових позик). Ірина Скороходова зазначає, що цей алгоритм «не відрізняється від рішень власників (наприклад зборів акціонерів) приватних підприємств», але через тривалість «знижує привабливість кредитування держпідприємств порівняно з приватними позичальниками». «Враховуючи наявні правові умови, в яких функціонують державні та комунальні підприємства, таке кредитування для комерційних банків сьогодні високоризиковане. Оскільки будь-які зміни у діючих кредитних договорах мають проходити через тендерні процедури, що зазвичай унеможливлює їх внесення, багато ризиків неможливо закрити», - каже Дмитро Гриджук. Станіслав Шлапак уточнює, що погодження може тривати 60, а то й 90 днів, хоча законодавство вимагає укладення договору про закупівлю впродовж 30 днів з дати акцепту. «За цей час фінансовий ринок може змінитися в рази. У нас була така ситуація, коли ми вимушені були підписати кредитну угоду, дбаючи про репутацію банку. Але сама угода для банку була вже фінансово неприбутковою, бо з часу проведення тендера ринок змінився до невпізнанності», - згадує фінансист.

«Були випадки, коли банки, які виграли конкурсні торги, відмовлялися давати кредити, оскільки їх фактична вартість змінилася за час погодження та відрізнялася від тендерної пропозиції», - розповідають у прес-службі «Укрзалізниці».

Що далі?

Чи справді держпідприємства масово йтимуть з молотка з наступного року, залежить не тільки й не стільки від банків, скільки від влади. Як наголошує старший партнер адвокатського об’єднання Arzinger Сергій Шкляр, оновлена редакція закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає такі особливості банкрутства ДП та госптовариств, держчастка у «статутнику» яких перевищує 50%, що чинна процедура може «значно затягнути процес задоволення вимог кредиторів». При цьому органи виконавчої влади мають, зокрема, прийняти рішення щодо доцільності надання держпідтримки неплатоспроможним підприємствам, вибору оптимальних шляхів реструктуризації, погашення боргових зобов’язань тощо. Що це може означати на практиці? Остаточне рішення про фактичну приватизацію буде за чиновником. Схоче - держактив перейде у приватні руки, не схоче - не перейде. Для банків користь від закону буде в тому разі, якщо їх інтереси збігатимуться з чиновницькими.

Водночас старший юрист AstapovLawyers Юлія Яшенкова закликає не перебільшувати ризиків прихованої приватизації держпідприємств. «По-перше, убезпечувальним положенням закону є примат санації підприємств за рахунок коштів держбюджету та держпідприємств, обов’язок погодження плану санації, мирової угоди з управителем держмайна, представник якого має входити до складу ліквідаційної комісії підприємства. По-друге, закон у новій редакції чітко визначає, що держмайно з переліку об’єктів держвласності, яка не підлягає приватизації та яка перебуває на балансі підприємства, не включається до складу ліквідаційної маси та не може бути відчужене», - зауважує правознавець.

Тож розглядати кредитування ДП лише в парадигмі «банки можуть заграбастати держмайно» було б занадто спрощеним підходом. Об’єктивно потреба в оптимізації кредитних відносин є. Запитання: як зробити, щоб не було зайвих перекосів? А фактом є те, що часто ДП своїх зобов’язань перед кредиторами не виконують, причому, судячи з відомого «хімічного» прикладу на Сумщині, ціна питання може сягати сотень мільйонів гривень. Причому оновлення «банкрутного» закону не зможе від цього повною мірою убезпечити. «Залишається проблема звернення стягнення на майно ДП (у тому числі і на майно, яке є предметом застави) без порушення справи про банкрутство», - зауважують в УКБС.

У цьому ж контексті варто враховувати й те, що навіть у нинішніх жорстких рамках і держпідприємствам, і банкам вдається маневрувати, фактично ігноруючи мораторій на відчуження майна. «Такі механізми звичайно існують. Найпоширенішим із них є внесення майна держпідприємства як статутного фонду в нове підприємство, а потім зменшення в ньому частки держави за рахунок додаткової емісії. В подальшому підприємство банкрутує чи в рахунок погашення боргів передає це майно кредитору», - розповідає Р.Кравець… Як там кажуть: «закон - як дишло»?..