Кирило Шевченко: "Чому з повноважень НБУ зникли стабільність національної валюти і розвиток економіки?"

Уряд обіцяє в найближчі роки суттєво трансформувати банківський сектор - удвічі скоротити частку держави на ринку, завдяки продажу акцій держбанків інвесторам. Укргазбанк буде першим виставленим на продаж держбанком - його міноритарним акціонером уже цього року повинна стати Міжнародна фінансова корпорація (IFC).

DT.UA поговорило з головою правління цієї фінустанови Кирилом Шевченком про перспективи стратегічного реформування сектору, про виклики, які постали перед банками в останні роки, і про перспективи відродження кредитування та економіки.

- Кириле Євгеновичу, минулого тижня уряд нарешті презентував довгоочікувану стратегію реформування держбанків. Дайте свою оцінку цьому документу. Він вас не розчарував?

- Та частина стратегії, яка стосується Укргазбанку, не змінилася, якщо порівнювати новий документ із попередньою версією (лютого 2016 р. - Ю.С.). Ми ще у квітні 2016-го затвердили нашу стратегію на зборах акціонерів, уже в травні 2016-го підписали перший договір з IFC і відтоді активно розвиваємо ідею "зеленого" банку. Не тільки тому, що вона популярна й нам подобається, але й тому, що уже є результати, які підтверджують - ми з напрямом розвитку не помилилися. 2015-го за активами ми були на
17-му місці з часткою ринку менш як 2%, зараз уже на 4-му місці, а наша частка ринку перевищила 6%. При цьому ми єдиний держбанк, який з 2015-го не потребував докапіталізації й за останні три роки жодної копійки з держбюджету не взяв.

- А якщо говорити про банківський сектор загалом, що змінить реалізація урядової стратегії?

- Розумієте, у нинішній ситуації складно придумати щось нове. Ми не унікальні. Під час криз багато країн проходять етап збільшення частки держави в банківському секторі - Велика Британія, Нідерланди, наприклад. Країни, рятуючи свої фінансові системи, свідомо йшли на збільшення частки держави в секторі, а потім поступово її знижували. Ми маємо визнати, що в момент кризи присутність держави в банківській системі її врятувала. Державні банки були острівцем стабільності, і, на мій погляд, саме завдяки їм система втрималася. Звичайно, уже зараз частку держави в секторі необхідно знижувати. І в принципі ті рецепти, що пропонує стратегія, нічим не відрізняються від шляху, який проходили інші країни. Іншого шляху немає.

- А немає відчуття втраченого часу? Стратегію так довго оновлювали через націоналізацію Приватбанку. Але на Укргазбанк, наприклад, ця націоналізація не вплинула, та й ваш курс не змінився, а час збіг.

- У цьому випадку ми, розуміючи тенденцію, дуже продуктивно діяли на випередження. І не помилилися! Окрім того, для нас більшу вагу мали зміни, враховані в новому законі про приватизацію. До його ухвалення єдиною допустимою процедурою приватизації для нас була передача банку до Фонду держмайна. Продавати банки через ФДМУ не можна. Це, по суті, втрата контролю над фінустановою, топ-менеджмент банку ніколи на це не пішов би. Це питання довіри, навіщо в непростий час змушувати клієнтів нервувати? І ми чекали не стільки стратегії, скільки можливості Кабінету міністрів продавати частки держбанків менш "дратівливим" шляхом. І це, до речі, була одна з умов міжнародних фінансових організацій.

- Яким, на ваш погляд, буде банківський сектор після 2022 р.? Чи вийде знизити частку держави в секторі та продати іще щось, окрім Укргазбанку?

- Давайте подивимося на цей процес очима держави як власника. Будь-який власник хоче від бізнесу, щоб він приносив прибуток, а не залазив до нього в кишеню. Іншого шляху, крім як цю власність продати, у держави немає. Інакше докапіталізація буде постійною. Держава, хоч би що говорили про її неефективність, відповідальний власник, вона ніколи своїх банків не кине. Тому продаж держбанків - єдиний вихід. Звичайно, завжди буде відкритим питання ціни цього продажу. Але якщо ми порівняємо варіанти: продати сьогодні дешевше, але знизити постійні витрати в майбутньому, то альтернативи продажу не побачимо.

За наявності політичної волі до 2022 р. держава все ще залишатиметься великим гравцем на банківському ринку, але в цього великого гравця не буде нинішнього монопольного становища.

- Крім самого продажу, у стратегії йдеться і про скорочення співпраці держави та держбанків: обмеження обсягу ОВДП у портфелях, відмова від "зарплатних" проектів, зниження кредитування держпідприємств. Кому буде важче, коли "касу взаємодопомоги" закриють, - держбанкам чи державі?

- Отут маса нюансів, адже є, наприклад, держпідприємства, за якими й приватні банки полюють. Підприємство на кшталт НАК "Нафтогаз України" - це гарний позичальник, на відміну від ДП "Вугілля України", наприклад. Тому узагальненого підходу в цих питаннях бути не може. Якщо у співпраці держбанків із держкомпаніями є бізнес, вона має сенс. До речі, МФО це розуміють і не заперечують. Ви можете уявити, що приватний банк відмовиться кредитувати проекти державного сектору, якщо вони економічно вигідні? І ми із задоволенням кредитуємо державні проекти, але не всі поспіль.

- Багато хто бачить у цьому створення неконкурентних умов роботи в секторі.

- Ніхто на сьогодні не забороняє приватним банкам брати участь у тендерах з кредитування державних підприємств. Жодних обмежень немає, потрібно просто запропонувати кращі ставки та взяти на себе ризики.

Подивімося на "зарплатні" проекти держбанків з позиції держави як власника. Уявіть собі підприємство, що входить в одну промислову групу з банком. І з якоїсь причини співробітники цього підприємства одержують зарплати через якийсь інший банк. У мене понад 20 років стажу в банківському бізнесі, і я такого не бачив. Держава як власник держпідприємств і держбанків цілком логічно наполягала на тому, щоб давати бізнес власним банкам. Щоб її банки були ефективнішими, платили податки й дивіденди своєму власникові, тобто державі. Це нормальна конкурентна боротьба.

- Чи конкурентна вона, якщо у держави монополія в секторі?

- Якби акціонером мого банку була приватна компанія, і її співробітники обслуговувалися в якомусь іншому банку, у мене була б така сама позиція. Держава не повинна приймати рішення, що суперечать її ж інтересам. У Фонді гарантування вкладів "зависло" 117 млрд грн коштів держкомпаній. Це гарна причина не наступати на ці самі граблі в майбутньому.

- Скільки у вашому портфелі державних облігацій?

- Близько 20 млрд грн, майже 35%. Але у більшості держбанків такі великі портфелі державних паперів не тому, що їх "зобов'язують" чи "змушують" їх викуповувати, а тому що починаючи з 2008 р. докапіталізація держбанків проходить не грошима, а цінними паперами. Крім того, коли сьогодні на кредитування попит обмежений, це непоганий спосіб вкладання ліквідності, він нам подобається більше, ніж депозитні сертифікати НБУ. Повірте, це чудовий спосіб вкладати наші пасиви, при нинішніх ставках ми маємо досить непогану маржу.

- Але ваша маржа країні дорого обходиться.

- На мій погляд, поки що все добре регулюється. Хоча це, звичайно, навантаження на державу. Для внутрішнього ринку це взагалі дивний захід, якщо говорити про позики в іноземній валюті. Ринок внутрішніх запозичень в іноземній валюті - це нонсенс. Такого не має бути. Ми почали позичати в іноземній валюті на внутрішньому ринку десь у 2011 р. Очевидно, від безвиході. Але змінити це вже не можна, і сьогодні Мінфін змушений підтримувати цей портфель, тому що відмовитися від нього в умовах дефіциту неможливо. Адже у Мінфіні працюють розумники, а не чарівники. Проблему треба вирішувати системно.

- Наприклад, позбутися держбанків. Поділіться досвідом з колегами, як так вийшло, що в Укргазбанку є і наглядова рада працездатна, і чітка стратегія розвитку? І чому для інших держбанків це проблема?

- Ми заклали основи ще до того, як з'явився перший варіант стратегії, розпочавши реформу системи корпоративного управління у
2015 р. Усе, про що зараз говориться в стратегії, ми давно реалізували. Прийняття рішень колегіальне, працюють комітети, наглядова рада, очолювана незалежним директором, система протидії конфлікту інтересів створена. Насправді це революційно не лише для держбанків. Я не раз бачив здивування колег із приватних банків: як це можливо, що головою наглядової ради став незалежний директор? Вони, наприклад, не розуміють, як їхнім власникам у Відні чи Парижі пояснити необхідність таких змін. Адже будь-який власник хоче безпосередньо управляти своїм бізнесом. Але тут треба віддати належне IFC, вони нам допомогли реалізувати реформу корпоративного управління, радили, як усе правильно зробити. З одного боку, нічого складного в цьому немає, з іншого боку, банк - це велика організація, переробити її за один день неможливо. Найбільші зміни мають відбутися у свідомості співробітників. Особливо коли ми починали займатися "зеленим" банкінгом і розвивати "зелене" кредитування.

- Наскільки перспективний цей напрямок? Спочатку багато хто скептично поставився до цієї ідеї.

- Ми знаємо. Але перспективи величезні. 2015-го, коли на зміну Кіотському протоколу було прийнято Паризьку кліматичну угоду, паралельно було створено мережу Green Bank Network, що об'єднала "зелені" банки. Вони всі, до речі, державні, за винятком кількох муніципальних банків США. Передбачається, що з допомогою цієї мережі банків фінансуватимуться програми, спрямовані на досягнення цілей Паризької угоди. Йдеться про втримання зростання світової температури в межах 2°C. Для цього потрібно до 2040 р. інвестувати в різні "зелені" проекти понад 50 трлн дол. США. Без існування спеціалізованих фінансових установ досягнути цих показників неможливо. В усьому світі "зелені" банки роблять три речі: фінансують проекти відновлюваної енергетики, енергозберігаючих технологій і проекти, пов'язані із захистом навколишнього середовища. Отож на сьогодні у світі відставання у фінансуванні цих проектів становить близько 20,7 трлн дол. Україні, за оцінкою IFC, щоб досягти поставлених цілей до 2030 р., треба інвестувати в "зелені" проекти близько 70 млрд дол. Ми претендуємо на третину цього ринку. Нам є чим займатися.

Торік ми профінансували 72 масштабні проекти "зеленої" енергетики, сьогодні їх уже 80. Це сонячні, вітрові, біогазові й малі гідроелектростанції. Разом з Міністерством екології працюємо з першою сотнею найбільших підприємств-забруднювачів України. Торік профінансували встановлення фільтрів на домни "Запоріжсталі", наприклад, і викиди СО₂ у місті знизилися на 20%. За енергоспоживанням Україна у світових "лідерах" після африканських країн, до певного моменту питання енергоспоживання, як, утім, і екології в цій країні, мало кого турбували. Зараз те, чим ми займаємося, насамперед вигідно самій державі.

- Проте саме "зелений" банк держава першим планує продати.

- Ми поки що говоримо про частковий продаж. Насправді не важливо, яку частку буде продано IFC, важливо, що це буде принципово новий рівень співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями. Власниками банку будуть Україна і Світовий банк - унікальна модель для українського банківського сектору. Що може бути надійніше? Для банку це зовсім інший рівень розвитку. Це інша вартість фондування на західних ринках. Інший рівень управління банком. До підписання Меморандуму про залучення інвестицій IFC голова Світового банку не приїжджав в Україну 15 років. Об'єктивно це дуже позитивний сигнал.

- Ваша стратегія орієнтована на кредитування. Нинішні умови не дуже сприяють його розвитку: права кредиторів досі ще не захищені, позичальники відповідальнішими не стали, НБУ підвищує облікову ставку. Наскільки ваші плани можна реалізувати?

- У нас кредитний портфель станом на початок 2015 р. був 16 млрд грн, сьогодні він 40 млрд. Так, більша частина цього приросту забезпечена "зеленими" проектами, але в інших напрямках перспективи теж є.

На ринку кредитування дві проблеми - незахищеність кредитора й відсоткові ставки. Чудес не буває, відсоткова ставка за депозитом завжди має бути преміальною до інфляції, і якщо ми подивимося на рівень інфляції, то зрозуміємо реальну ціну грошей. Тож рішення НБУ щодо дисконтної ставки цілком логічні, якщо ми говоримо лише про стримування інфляції. І логічні, якщо говоримо тільки про таргетування інфляції. Але чому з повноважень НБУ зникли стабільність національної валюти й розвиток економіки? Чому повноваження регулятора звузилися тільки до таргетування інфляції? На мій погляд, повноваження НБУ варто переглядати. Потрібні системні зміни. Адже рішення НБУ впливають на всі процеси в країні, і він має бути активним учасником не лише фінансового, а й економічного життя країни.

Відповідальність позичальників - не менш важливий момент. Адже багато хто з них постраждав з цілком об'єктивних причин, у ФГВФО залишилися обігові кошти багатьох компаній, які просто обслуговувалися у виведених з ринку банках. Механізму повернення цих коштів держава їм так і не запропонувала, і єдиний на сьогодні спосіб підтримати ці компанії - це кредитування, інших варіантів немає. Інакше економіка не зростатиме.

- Зворотний бік кредитних проблем - це величезні обсяги NPLs на балансах банків. І для держбанків це великий головний біль. Чи не варто обережніше підходити до розвитку кредитування в майбутньому?

- Головний урок, який ми маємо засвоїти після минулої банківської кризи, - якщо людина одного разу пішла на свідомий дефолт, вона вже в групі ризику. Для тих, хто пішов на дефолт з об'єктивних причин, гарним робочим інструментом є закон про фінансову реструктуризацію. А для тих, хто пішов на дефолт з суб'єктивних причин, дорогу на ринок запозичень закрито.

На сьогодні є сегмент позичальників, які гідно пройшли банківську кризу, і ми цю частину позичальників успішно перекредитуємо. Крім того, з урахуванням дефіциту позичальників банки починають придумувати нові види кредитування. Для нас це, наприклад, енергозберігаючі кредити. Дуже довго довелося пояснювати не тільки клієнтам, а й колегам з банку, що кредит на енергоефективність відрізняється від стандартного кредиту лише тим, що такий кредит дає можливість заробити, не збільшуючи прибутку, а скорочуючи витрати. Це потребувало зусиль, у банку працюють технічні фахівці з оцінки таких проектів, а IFC робить для позичальника безплатну експертизу кредиту, варіанти технологічних рішень, його окупності, обсягів економії. У нас уже реалізовано унікальний проект, ми кредитували заміну освітлення в теплицях, мало того, що нові лампи заощаджували електроенергію, вони ще й мали спектр, який поліпшує якість продукції. Це вигідно. І такі кредити окуповуються швидко. У виробничих приміщеннях заміна освітлення окуповується за півтора року.

Звичайно, на ринку є тенденції, які насторожують, наприклад зростання ринку споживчого кредитування, так званих кеш-кредитів. Це великий ризик, тому що платити до 50–100% річних можна лише в одному випадку - якщо ти постійно береш нові кредити. Іншого джерела погашень сьогодні немає. Акценти в цей сегмент кредитування змістилися вимушено. Автомобільне кредитування далеко не процвітає через відсутність попиту на нові авто. Ситуація з іпотекою навряд чи краща. І всі пішли туди, де є висока дохідність. Але там і ризик високий. У багатьох країнах таке кредитування заборонене на законодавчому рівні. Вони вже на цьому обпеклися. Ми знову вчимося на своїх помилках.

Однак я все ж таки з оптимізмом дивлюся на розвиток кредитування, просто іншого шляху у нас немає, економіка без кредитів не запрацює.

- Укргазбанк успішно, якщо порівнювати з іншими держбанками, позбувається "токсичних" активів - з 2015-го ви їхній обсяг у портфелі скоротили з 38 до 18%. Проте проблема порятунку від NPLs для вас теж актуальна, а стратегія не запропонувала держбанкам чіткого механізму роботи із проблемними заборгованостями. Яким ви бачите цей механізм?

- Основна проблема, яку необхідно вирішити, це реальна оцінка вартості застав. Ми всі розуміємо, що за балансовою вартістю їх уже не продати. Списати їх теж не можна. І будь-який керівник держбанку має аргументовано пояснити, чому цей актив продається з дисконтом, інакше його звинуватять у розтраті, завданні збитків тощо. У країні є структура, яка вміє оцінювати такі активи, - це Фонд гарантування вкладів фізосіб. Це той майданчик, який може сформувати індикатори ринкової вартості наших боргів. А ми повинні одержати можливість ці борги за ринковою вартістю продавати. Для цього потрібні рішення на законодавчому рівні, які запустили б цей механізм. Повірте, будь-який керівник держбанків із радістю позбудеться цих боргів.

Та це лише одна частина NPLs. Інша - це непрофільні активи. Ми в результаті роботи з позичальниками накопичили величезну кількість нерухомості, яку теж хочемо продати, бо утримувати її дорого, та й не повинен банк займатися здаванням нерухомості в оренду. Але у нас має бути можливість продавати цю нерухомість, знову ж таки, за ринковою ціною. У нас є на балансі стіна, фасад пам'ятки архітектури, за яким нічого немає. На баланс вона до нас прийшла за вартістю 4 млн грн. Що робити з цим об'єктом? Списати я його не можу - це історична пам'ятка. Продати за 4 млн - теж. Ведемо переговори з містом, з мером, намагаємося стіну подарувати. Але за ідеєю ми взагалі не повинні цим займатися, це вже не банківський бізнес.