Гривня зміцнюється, але чи варто радіти?

Багато хто сумував за доларом по 8 грн, але до ревальвації гривні країна виявилася не готовою. Так, зміцнення гривні на 16,9% стало вельми чутливим для економіки та соціуму.

Найбільших втрат зазнали виробники та експортери, адже ревальвація гривні відбулась якраз у піковий сезон експорту. Такий акт із боку влади зумовив значні втрати. Якщо фінансові плани підприємств формувалися, виходячи із курсу 28 грн за долар США, то закривати фінансовий рік виробники та експортери змушені з курсом 23 грн/дол.

Діюча влада дуже радіє та красномовно звітує про рекордні врожаї зернових у 2019 р., які становили 74,3 млн т, хоча, як відомо, це відбулося виключно завдяки зусиллям бізнесу та гарним погодним умовам. При цьому про недоотримані мільярди гривень чомусь замовчується.

Втім, пригоди експортерів на цьому тільки починаються. Свідоме і цілеспрямоване зміцнення гривні без економічного підґрунтя створює ефект стисненої пружини, яка от-от вистрелить. І, скоріш за все, відбудеться це якраз у той момент, коли українські аграрії - лідери експорту будуть змушені закуповувати сільськогосподарську техніку, добрива, насіння, пальне та інші матеріали на зовнішніх ринках, щоб провести посівні роботи.

Відповідно, відтворити цього року досягнення 2019-го на нинішньому етапі видається малоймовірним, - українським виробникам банально забракне недоотриманих ресурсів. Тобто маніпуляція з курсом мінімум двічі вдарить по агровиробниках і негативно позначиться на загальній економічній ситуації.

Від штучного зміцнення гривні держбюджет у другій половині 2019 р. теж недоотримав близько 40 млрд грн, зокрема, через скорочення бази оподаткування. Це частково стало причиною урізання бюджетних видатків.

Переважна більшість населення також відчула на собі зміцнення гривні. Особливо чутливим це стало для тих, у кого надходження прив'язані до іноземної валюти. Крім цього, дедалі менш привабливим для заробітчан стає переказувати гроші в Україну. За даними НБУ, у січні-листопаді 2019-го ці перекази сягнули 11,7 млрд дол., що на 12,5% більше, ніж у січні-листопаді 2018 р., у валютному еквіваленті, однак на 4,4% менше - у гривневому. За таких умов формується новий тренд, коли вигідніше стає переказувати не гроші, а продукти і речі натурою. Тим більше, що в сусідній Польщі на багато які товари ціни вже нижчі, ніж в Україні.

Фактично виграють у такій ситуації лише імпортери, адже вартість імпорту зменшується, а ціни зростають. Відповідно, рентабельність збільшується на рівному місці. За даними Держстату, ціни на споживчі товари у січні-листопаді 2019 р. зросли на 8,3% порівняно з аналогічним періодом 2018-го. При цьому НБУ зафіксував, що протягом тих же 11 місяців 2019 р. імпорт товарів збільшився на 3,6 млрд дол., чим продовжилося витіснення вітчизняного виробника з внутрішнього ринку.

Діюча влада, як і попередня, на це заплющує очі, мовляв, ми не займаємось імпортом, а лише експортом. Звідси запитання: так хто тоді в Україні займається імпортом? Іноземні бізнес-асоціації? Грантодавці та грантоїди?

Говорячи про експорт, варто зазначити, що він зростає значно повільніше за імпорт, за аналогічний період - лише на 2,7 млрд дол. Водночас у структурі експорту сировина та напівфабрикати сягають 2/3 вітчизняних товарних поставок на зовнішні ринки. Так, у січні-листопаді 2019-го 21,4% товарного експорту України становили чорні метали і вироби з них, 18,0 - зернові культури, 10,1% - мінеральні ресурси (залізні руди).

Як відомо, частка експорту у ВВП України стабільно перевищує 50%, відповідно, його сировинна структура становить істотну загрозу економічній безпеці держави. За такого рівня відкритості економіка України є надто чутливою, по-перше, до коливань світових цін на сировину і напівфабрикати (зовнішній фактор). Амплітуда цих коливань зашкалює: за оцінками ЮНКТАД, під час кризи міжнародної торгівлі 2015 р. ціни на сировину обвалилися в середньому на 36,2%, тоді як на готові товари - на 9,5. По-друге, до зміцнення курсу гривні (внутрішній фактор), що підвищує вартість українського експорту на світових сировинних ринках, де конкуренція зазвичай іде за кожен цент у вартості продукції.

На противагу тому, що відбувається з валютним курсом в Україні, світовий досвід показує, що курс національної грошової одиниці може бути ефективним інструментом регулювання економіки.

Наприклад, Китай і Туреччина свідомо занижують вартість своїх національних валют, щоб формувати сприятливі передумови для нарощування експорту. Показовим також є негативний досвід Японії кінця 80-х років минулого століття, коли США змусили японську владу штучно зміцнити єну, що спричинило тривалу стагнацію економіки країни.

Говорячи про державну політику діючої влади, зазначу, що Програмою діяльності КМУ серед інших ключових показників передбачено подвоєння експорту. Таке саме завдання закріплене і в стратегічному плані Мінекономіки. Варто нагадати, що попередньою програмою діяльності уряду також передбачалося подвоїти експорт до 2019 р. Утім, досягти цього показника так і не вдалося, -експорт у 2019 р. навряд чи перевищить відповідні показники за 2015-й більш як на 25%. Водночас імпорт буде щонайменше на 40% вищим, ніж п'ять років тому.

Разом із цим стратегічний план Мінекономіки передбачає такі планові показники розвитку торгівлі та виробництва:

- темпи приросту фізичних обсягів експорту товарів і послуг у середньому на 5% щороку;

- зменшення рівня ввізних мит на 10% для топ-100 товарних ліній на топ-20 ринках;

- збільшення частки високо- і середньотехнологічного виробництва з 3,5 до 9,3%;

- приріст виробництва продукції машинобудування на 7–10% щорічно;

- скорочення ступеня зносу основних засобів з 60,6% у 2018-му до 38% у 2024 р.;

- зростання частки товарів, вироблених з використанням технологій високого та середньо-високого рівня, у структурі експорту товарів з 17% у 2018 р. до 27% у 2024-му;

- збільшення кількості проведених торговельних розслідувань для захисту українських виробників на внутрішньому ринку з п'яти у 2018 р. до шести у 2024 р.

Однак засоби досягнення лишаються доволі сумнівними з погляду подвоєння експорту та нарощування виробництва. Адже стратегічний план по суті відображає звичайний функціонал міністерства. А ключові показники хоч і виглядають вельми привабливими, але не мають жодних економічних обґрунтувань, окрім як довідник "стеля".

Фінансова складова стратегічного плану Мінекономіки також викликає великі сумніви щодо досягнення революційних показників, оскільки відображає поточну бюджетну декларацію цього відомства на відповідні роки. Тобто стратегічний план Мінекономіки не має взаємозв'язку між очікуваними результатами, заходами та фінансовим забезпеченням.

Говорячи про нинішній зовнішньоекономічний блок уряду, слід зауважити, що через очевидну залежність посадовців від зовнішнього управління та спонсорів так званих проектів технічної допомоги не варто очікувати заходів в інтересах вітчизняного товаровиробника.

Також зрозуміло, що експортер теж нескоро одержить реальну підтримку, хоча для цього є абсолютно всі можливості. Наприклад, діючий закон про створення експортно-кредитного агентства, ухвалений ще 2017-го, яким прямо передбачено запуск цієї установи протягом шести місяців з моменту набрання чинності закону. Є бюджет, і навіть створено юридичну установу. Втім, для повноцінного запуску досі банально бракує політичної волі на середньому рівні державного менеджменту. Аналогічна ситуація із торговими представництвами, - є все, окрім політичної волі чиновників. І таких прикладів, на превеликий жаль, дуже багато.

Тобто, якщо у державному менеджменті найближчим часом нічого не зміниться, вітчизняному виробнику та експортеру доведеться зачекати практичної підтримки з боку влади.

Враховуючи наявність так званої монобільшості у парламенті, на сьогодні є абсолютно всі можливості внести необхідні корективи у відповідні державні політики. Зокрема, доповнити передбачені урядом заходи (в деяких випадках - замінити) механізмами розвитку виробничо-експортного потенціалу країни. Серед таких заходів вбачаю доцільним:

1. Скоординувати заходи НБУ щодо впровадження ефективної курсової політики та облікової ставки в інтересах вітчизняного виробника й експортера.

2. В епоху зростання глобального протекціонізму уряд повинен шукати можливості більш мобільного та ефективного захисту інтересів вітчизняних виробників на внутрішньому ринку, зокрема, передбачати можливість запровадження попередніх захисних заходів.

3. Перенести термін запуску ЕКА з грудня 2020-го на січень 2020 р., розширивши потенціал цієї установи за прикладом Румунії - доповнивши функціями банку розвитку. Тобто підтримка експортера має починатися на етапі підтримки виробництва через гарантування, страхування та здешевлення кредитних ресурсів. Перш ніж стимулювати експорт чогось високотехнологічного, ми маємо забезпечити умови, щоб це щось почало в Україні вироблятися або стало вироблятися у значно більших масштабах.

4. Запровадити податкові, митні та фінансові стимули для індустріальних парків. У міністерській програмі індустріальні парки згадуються. Втім, запровадження цих стимулів потребує особливої уваги. Щоб цей інструмент почав працювати, умови в індустріальних парках України мають бути кращими, ніж у сусідніх країнах, зокрема, в Польщі та Туреччині.

5. Переглянути митно-тарифну політику в інтересах вітчизняних виробників - мінімізувати ввізні мита на імпорт сировини і комплектуючих та збільшити мита на імпорт готової продукції й експорт сировини. Особливої уваги це потребує з урахуванням намірів уряду скоротити ввізні мита в інших країнах. Без аналогічних заходів з нашого боку це міф.

6. Переглянути системи публічних закупівель, державного замовлення та державних цільових програм для формування попиту та запровадження стимулів для вітчизняного виробника з метою задовольнити власні потреби, зокрема, у сфері машинобудування, оновлення основних фондів тощо, у форматі імпортозаміщення з подальшим забезпеченням експортного потенціалу.

7. Запустити мережу торгових представництв за кордоном для забезпечення фахової адвокації торгово-виробничих інтересів України за кордоном 247.

8. Переглянути умови взаємодії з МВФ - зняти обмеження, які блокують промисловий та економічний розвиток України, і встановити обов'язковість консультацій уряду з Верховною Радою щодо меморандумів.

Лише у такий спосіб можна забезпечити якісну зміну структури виробництва й експорту та вийти на сталу позитивну динаміку економічного розвитку, а також надати можливості для наближення до задекларованих в урядовій програмі показників, зокрема, щодо залучення 50 млрд дол. інвестицій, створення мільйона робочих місць і забе