ГОЛОВА ПРАВЛІННЯ АКБ «АРКАДА» КОСТЯНТИН ПАЛИВОДА: «І НІ В ЧОМУ СОБІ НЕ ВІДМОВЛЯЙТЕ. АЛЕ ТІЛЬКИ В МЕЖАХ КОМІСІЙНИХ»

Хоча недержавним пенсійним фондам в Україні понад десять років, епоха справжніх НПФ, котрі працюють за прийнятими в світі правилами, ще попереду. І головна перешкода на шляху до неї — відсутність законодавчої бази. А законодавчої бази, у свою чергу, немає тому, що навіть на експертному рівні тривають суперечки — як краще прописати законодавчі норми, аби майбутня система була, з одного боку, ефективною, з іншого — безпечною.

Думка Костянтина Паливоди, голови правління банку «Аркада», дуже багатьом у нашій політико-бізнесовій тусовці може не сподобатися своєю категоричністю. Проте ніхто не заперечуватиме той факт, що Костянтин Віталійович — практик, а банк «Аркада», у рамках експерименту із залучення коштів громадян у житлове будівництво, уже четвертий рік реалізує свої пенсійні програми. З цієї «дзвіниці» багато речей виглядають дещо інакше, ніж із праць теоретиків пенсійної реформи…

— Законопроект про недержавне пенсійне забезпечення як ніколи близький до ухвалення. І пенсійники кваплять: швидше, швидше! Та коли подивитися на проблему з погляду ринку — чи й справді в нашій країні великий попит на подібні послуги?

— На мою думку, попит на послуги недержавного пенсійного забезпечення — що обов’язкового, що необов’язкового — у країні дуже малий. Бо дуже низький рівень фінансової культури населення. Навіть не фінансового достатку — саме культури. Про життя після виходу на пенсію всі намагаються не думати — як про смерть. Принцип такий: поки дихаю, працюватиму.

Це в Європі нині модно пропагувати свободу вибору: досягнувши пенсійного віку, ти заслужив право працювати стільки, скільки хочеш, і відпочивати стільки, скільки хочеш і можеш собі дозволити. У нас, на жаль, інший підхід. У нашому уявленні пенсія — це жалюгідна, злидарська сума, яка видається через солідарну систему. До речі, чилійці дуже не люблять, коли ми називаємо нашу систему солідарною. Вони не вважають її такою.

— Отакої! Але ж існує солідарність поколінь…

— Солідарність, на їхню думку, — це коли я солідарний із кимось і добровільно віддаю певну суму. А коли її в мене забирають, не запитуючи моєї згоди, і комусь віддають, також не спитавши, — яка вже тут солідарність?

Однак я не хотів би, аби з моєї відповіді ви зробили висновок, ніби закон про недержавне пенсійне забезпечення для України не актуальний. Навіть вельми актуальний. Але, як на мене, нехай уже краще його не буде ще два-три роки, ніж він вийде таким, як пропонують нині.

— Ви це серйозно?

— А ви не подумали про те, що, крім низького рівня фінансової культури, наша країна вирізняється ще й майже цілковитою відсутністю фінансової дисципліни? Якщо в німців украсти — це щось надзвичайне, то для наших людей обман, особливо держави, дуже часто є проявом певної доблесті. Із цього погляду один із головних прорахунків законопроекту в тому, що він не передбачає реальної відповідальності перед учасниками недержавних пенсійних фондів за збереження грошей.

Кілька наглядових структур, але за що вони відповідають, незрозуміло. Безліч структур, котрі працюють із пенсійними грошима. І що найгірше — коли в чилійців жорстко обмежено суму комісійних і всі витрати адміністратора пенсійного фонду здійснюються лише за їхній рахунок, то в нашому законопроекті цього немає. Навіть збори ради пенсійного фонду треба проводити за рахунок коштів пенсійного фонду.

Якщо дозволите, один ліричний відступ. Керівник асоціації чилійських пенсійних фондів розповідав мені про свій візит у складі офіційної чилійської делегації до Москви. Чилієць здивувався, що керівник асоціації російських пенсійних фондів зустрічав свого колегу на розкішному «мерседесі». У Чилі на «мерседесах» ніхто не їздить, там люди ощадливі. І коли гість запитав — а за які кошти придбано дуже дорогу машину, з’ясувалося, за кошти пенсійного фонду. На жаль, не ставить заслін цьому й нинішній український законопроект.

— Гаразд, а що запропонували б ви?

— Повернутися до чилійської концепції пенсійного забезпечення, коли держава гарантує збереження коштів та ефективність роботи пенсійних фондів. Але не шляхом створення страхового фонду — його ніколи не вистачить, а через державний нагляд і регулювання.

В Україні має бути створено структуру, керівник якої персонально — аж до кримінальної відповідальності — відповідає за збереження й ефективність роботи коштів пенсійних фондів. Сьогодні ця відповідальність розмита серед дуже багатьох структур.

— Ну, кримінальну відповідальність за фінансові порушення і в українському законодавстві передбачено. Інша річ, що для когось вона настає, а комусь усе сходить із рук.

— Це погано. Я дуже шаную пана Суслова, котрий очолив недавно створену державну комісію з нагляду над небанківськими фінансовими установами (пенсійними фондами — зокрема), але хотів би бачити в законі запис, що керівник Держкомісії несе кримінальну відповідальність за збереження коштів і ефективність роботи всієї системи НПФ.

— Але тоді керівникові необхідно дати й суперповноваження...

— Безумовно. Почнімо з того, що наглядовий орган не повинен бути колегіальним. Його слід будувати суворо за ієрархічним принципом. У Чилі ніхто не знає, чи є в цього суперінтенданта заступники. Але самого суперінтенданта знають усі.

— Проте в Україні нагляд задумувався як комплексний — не лише над пенсійними фондами, а й над страховим ринком, кредитними спілками тощо. Тобто, над усім небанківським фінансовим ринком. Тому заступники, та ще призначені указом Президента, розглядалися як суперінтенданти окремих сегментів ринку. Тож нині покладати відповідальність на них?

— Не знаю. Але принаймні за пенсійні фонди має відповідати одна людина, без жодних заступників. Їй треба дати повноваження.

— Костянтине Віталійовичу, а хіба учасника пенсійних фондів не страхує закладений у законопроект принцип диверсифікації — інструментів та функцій? Розробники українського законопроекту вважають цей підхід дуже перспективним.

— Гаразд, поговоримо про диверсифікацію. Чилійці мені пояснювали так. У сучасному світі будь-який фінансовий інструмент описується в трьох площинах. Перша вісь — вид інструменту (борговий-неборговий, із фіксованою чи плаваючою дохідністю тощо), друга — дохідність, а третя — ризик. І якщо з першими двома критеріями в нас ніби все зрозуміло, то як бути з третім?

Для того, аби розрахувати ризик інвестиційного портфеля, треба знати ризик кожного інструменту. В Америці його визначають незалежні рейтингові агентства, у Німеччині — кредитні бюро провідних банків, на кшталт «Дойчебанку». У чилійців на початку реформ цим займався підрозділ суперінтенданції (наглядового органу) з пенсійних фондів. Нині — комісія на чолі з «пенсійним» суперінтендантом, куди входять, зокрема, міністри фінансів і праці, суперінтендант із цінних паперів. Комісія призначає два незалежних рейтингових агентства, котрі встановлюють рейтинги, а вона або погоджується з їхньою оцінкою, або призначає третє агентство, чий вердикт буде вже остаточним.

— Я намагаюся перекласти сказане вами на нашу дійсність...

— Усе дуже просто. Якщо ми вже прийшли до необхідності покласти на голову держкомісії з нагляду за небанківськими фінансовими інститутами всю повноту відповідальності за ефективність роботи пенсійних фондів, отже, він має створити в рамках своєї структури рейтингове агентство. І всі бажаючі залучити інвестиції пенсійних фондів повинні будуть подати заявку про присвоєння рейтингу. Для початку — розкритися перед комісією з нагляду, що в українських умовах уже подвиг. А сам наглядовий орган має опублікувати не лише готовий рейтинг, а й методику своїх розрахунків, аби кожен фахівець міг ознайомитися з ним у газеті.

По-перше, це знизить ризик зловживань. Усе-таки ринкового досвіду в нас менше, ніж у чилійців, а чиновники більш схильні до ухвалення «дивних» рішень. А по-друге, з методики стане зрозуміло, чому в тієї чи тієї компанії такий низький рейтинг і над чим їй слід попрацювати.

Диверсифікацію бізнесмени називають єдиним безплатним сніданком в економіці. Чому? Коли ваш інвестиційний портфель диверсифіковано таким чином, що між інструментами відсутня цілковита кореляція (тобто падіння одного інструменту не спричиняє таке саме падіння всіх інших), а самих інструментів 15—20, індивідуальні ризики сходять на нуль. Залишаються системні ризики, якими треба управляти.

Отож хочемо ми того чи ні, а диверсифікацію треба робити так, як це написано в підручниках. І, крім того, встановити, що поточна рентабельність (скажімо, за квартал) пенсійного фонду має бути не нижчою від середньої по системі мінус два відсотки. Так, як у чилійців. Це потужний інструмент.

— Наскільки це правильно — дослівно запозичувати чилійське законодавство? Жодна країна такого не робила...

— Я не пропоную повністю брати чилійський досвід. По-перше, у чилійців обов’язкова накопичувальна система, а ми ведемо мову про створення добровільної накопичувальної. На мою думку, наша країна до обов’язкової не готова. Усі країни використовують рейтинг. Неможливо працювати без рейтингів!

— Що ще, крім рейтингування?

— Створювати систему поточного нагляду. І коли в керівника Держкомісії всі ці важелі будуть, він зможе спокійно виконувати свої функції.

У законопроект закладено зовсім іншу концепцію. Немає персональної відповідальності за збереження коштів, і в цьому сенсі він хороший для чиновників, котрі дають дозвіл або не дають, але ні за що не відповідають. Немає гнучкої системи управління лімітами інвестування. Зате є посилання на Нью-йоркську та інші біржі, передбачається, що вічним буде «Стандарт енд Пурс»... І це за умов, коли перенасичений фінансовими продуктами світ плавно йде до фінансової кризи і ніхто не знає, що буде далі.

— Костянтине Віталійовичу, припустимо, ми впровадили рейтингування, встановили за чилійським зразком ліміти на інвестування й «нагородили» голову Держкомісії надзвичайними повноваженнями й відповідальністю. Чи все це працюватиме, коли навіть видів інструментів у нас обмаль — я вже не кажу про їхню ліквідність.

— Інтуїтивно та й із практики банку «Аркада» ми це знаємо. Із чого починали чилійці?..

— А не чи краще поговорити про те, з чого почнуть українці?

— Просто вони починали в дуже схожих на наші умовах. У Чилі було три інструменти — державні цінні папери, цінні папери центрального банку й іпотечні цінні папери. Якщо говорити про перший стосовно України, то я, відверто кажучи, не ризикував би вкладати в них пенсійні активи. А от Національний банк… Був період, коли НБУ випускав свої депозитні сертифікати. Принаймні обговорити тему можна.

Іпотечних цінних паперів ніхто, крім банку «Аркада», не випускає. Проте ми обмежені скромними можливостями їхнього забезпечення вже побудованим житлом. Отож бажаючих купити в нас ці облігації більше, ніж самих облігацій.

І тут ми плавно переходимо до питання, хто міг би допомогти пенсійним фондам і кому могли б допомогти пенсійні фонди. 1994 року перед банком «Аркада» та «Київміськбудом» постала дилема. Будівельники хотіли будувати, люди хотіли мати житло, але не було інструменту та схеми, яка дозволила б поєднати їхні бажання. Нині аналогічна ситуація. Грошей у людей мало, але все-таки вони є. Плюс величезне бажання мати житло й заради нього працювати. Ось я був у Бразилії й дивився на тамтешнє життя: найстрашніше для країни — коли є великий прошарок людей, котрі в принципі не хочуть трудитися. Для них робота — це жертва, а карнавал — сенс життя. У нас, на щастя, таких небагато...

Іпотека й житло — ось та тема, що могла б розкрутити країну. А з іншого боку, якби в Україні вдалося впровадити житлові субсидії в їхньому європейському сенсі, пенсійні фонди одержали б супернадійні інструменти для вкладання коштів.

— Як ви це уявляєте на практиці?

— Випустити строкові цінні папери, які гаситимуть за рахунок емісії Нацбанку, і роздати їх усім, кого належить забезпечити житлом. Ті, хто не має наміру розв’язувати свою житлову проблему, свої папери продадуть, отримавши натомість гроші. А кому житло потрібне — віддадуть будівельним організаціям. Тут слід продумати механізм, за яким будівельні організації могли б ці інструменти рефінансувати на фондовому ринку.

А суму, якої не вистачає, люди доплачуватимуть грошима. До речі, з тіні вийдуть величезні кошти. Повірте мені як професіоналу — якщо громадянам дати такі папери на 50% вартості житла, решту 50% вони принесуть самі. Будівельники одержать замовлення, буде створено безліч нових робочих місць, причому не лише на будовах. Один долар додаткових інвестицій у житлове будівництво дає три долари приросту ВВП — це з погляду макроекономіки.

— Можливо, ми й спонукаємо Нацбанк до великої справи, можливо, щось вирішиться нарешті з іпотекою. Було б дуже сумно, якби всі накопичувальні технології в пенсійній справі звелися до банального вкладання грошей на банківський депозит.

— Тут усе дуже не просто. Прийнятий у першому читанні закон про іпотеку — це, по суті, вдосконалений закон про заставу. А либонь іпотечне кредитування відрізняється від кредитування на покупку апельсинів на три місяці, до чого звикли наші банки. Іпотечне кредитування — на багато років, там є поняття амортизації боргу. Але нічого такого наше законодавство не передбачає. І найголовніше — потрібні джерела рефінансування, отже, іпотечні цінні папери, які дозволяють перетворити короткостроковий пасив будь-якого учасника фондового ринку на довгий пасив банку. От коли в нас будуть усі три складові — я не кажу на практиці, бодай у законі, — можна буде говорити про те, що іпотека в Україні існує й пенсійні фонди можуть користуватися цим інструментом.

— І все-таки повернімося до пенсійного закону. Ваші претензії в основному зводилися до порядку регулювання та інвестування — не до функцій структур, які працюватимуть на пенсійному ринку?

— Ми вважаємо, що пенсійному фонду не потрібен статус юридичної особи, а управляючий має бути один — компанія-адміністратор. І відповідати він повинен за повною програмою один. Потрібен йому інвестиційний радник? Нехай у межах комісійних наймає собі хоч сто таких радників. Не потрібен — нехай займається питаннями інвестування сам.

Є ще одне питання — про взаємодію страхової компанії та адміністратора пенсійних фондів при виплаті довічних пенсій. Найсприятливіша для пенсіонера схема — коли по досягненні ним пенсійного віку нагромаджена сума передається страховій компанії, та вираховує розмір довічної пенсії й виплачує її. Але адміністратор має нести цілковиту відповідальність перед пенсіонером — зрештою, він цю страхову компанію вибрав. Нехай людина ходить до одного віконця, знаючи, що тут відповідають за все, що пов’язано з її пенсією, з тим, як працюють із її грошима, чому саме таку пенсію платять...

— Ми непомітно підійшли до однієї з найгостріших тем — якими можуть бути адмінвитрати пенсійних фондів? Чи треба їхній розмір прописувати в законі?

— У чилійських законах їх не прописано, а в нас, я вважаю, це варто зробити. Якщо ми встановимо рівень мінімальної рентабельності пенсійних фондів, то адмінвитрати логічно було б визначати у відсотках від внесків.

— Про яку цифру може йтися?

— Треба лічити. Приміром, фонди банківського інвестування банку «Аркада» беруть три відсотки від інвестдоходу...

— І як ви живете на такі скромні гроші, якщо в інших країнах вважають за необхідне брати 0,6—1,0 відсотка, але від активів?

— Нам вистачає. Але я з вами згоден: такий низький рівень комісійних можуть собі дозволити лише дуже потужні фінансові групи. Пенсійний відділ у нас користується послугами бухгалтерії банку, обчислювального центру банку, депозитарію тощо. Для нас накладні послуги з обслуговування пенсійних внесків мізерні. У цьому сенсі ми вельми конкурентоспроможні. Коли ж пенсійний фонд шукатиме собі банк, депозитарій, інвестрадника на стороні, рівень витрат може виявитися просто непідйомним.

— Настільки, що вони «з’їдять» увесь інвестдохід учасників українських НПФ?

— Я б цього не виключав. Тому, на мою думку, розмір комісійних необхідно обмежувати законодавчо. Жорстко встановлений розмір комісійних — нормальний інструмент для відсіву слабких та несумлінних учасників.

— Якщо дотримуватися ваших рекомендацій, то створення в нашій країні системи недержавних пенсійних фондів розпочнеться не раніше, як за два-три роки. Чи добре це?

— Якщо за рік — добре. За цей термін закон можна переписати, залучаючи практиків. У нашій країні «Аркада» — єдина структура, котра на практиці опанувала всі етапи недержавного пенсійного забезпечення. Мушу сказати, тут безліч секретів — і як інвестдохід розподіляти, і як довічну пенсію в наших умовах розраховувати.

— А навіщо вам розрахунок довічної пенсії — ви ж не страхова компанія?

— За законом про експеримент у холдинговій компанії «Київміськбуд» ми маємо право її виплачувати й усім клієнтам її пропонуємо. Але, що цікаво, — жоден поки що не погодився. Люди прагнуть оформити пенсію на якомога коротший термін — п’ять-десять років. І коли запитуєш: «Ви що, збираєтеся так мало жити?», відповідають: «Ні, житиму я довго, але гроші потрібні зараз».