Учасники фондового ринку України не розуміють, які переваги на сьогоднішній день може надати та чи інша депозитарна модель для ефективного функціонування єдиної системи обліку прав власності на цінні папери.
Так, на думку генерального директора інвестиційної компанії «Тект» Вадима Гриба, сьогодні реально працюючим депозитарієм є Міжрегіональний фондовий союз, однак корпоративні конфлікти ускладнили його подальший розвиток.
«Тому я для себе так і не зробив висновку, в якому депозитарії мені буде вигідніше обслуговуватися — у МФС, об’єднаному ВДЦП (Всеукраїнський депозитарій цінних паперів, — ред.) і МФС чи ж у НДУ(Національний депозитарій України, — ред.) плюс МФС. У кожної моделі є свої плюси та мінуси, й адекватно оцінити їх на сьогодні не може ніхто», — вважає він.
Президент компанії «Кінто» Сергій Оксанич дотримується аналогічної думки, негативно оцінюючи як механізм створення ВДЦП, так і механізм подальшого поглинання ним МФС.
«У різні способи вдалося умовити основних акціонерів ВДЦП — банки — піти на поступки основним користувачам цієї системи — фондовикам. Ці поступки зроблено, але дати в будь-який момент зворотний хід дуже просто, оскільки вони грунтуються в основному на усних домовленостях і добрій волі перших осіб ВДЦП. У тому разі, якщо ці особи відійдуть від управління депозитарієм і ситуація там зміниться, усі ці домовленості можуть перетворитися на ніщо», — вважає він.
Крім того, експерт вважає досить сумнівними перспективи об'єднання ВДЦП і НДУ, хоча таке злиття, на його думку, було б оптимальним рішенням.
Эксперт вважає доцільним шукати спосіб не стільки об’єднання, скільки поділу функцій цих структур, щоб вони могли чітко розподілити сфери діяльності і доповнювати одна одну.
Зокрема, він пропонує закріпити за НДУ ведення єдиного реєстру, тобто обліку цінних паперів в загальнонаціональному масштабі, а ВДЦБ — розрахунки за біржовими операціями.
Докладніше читайте у статті Олександра Дубинського і Юрія Сколотяного «Приватні вози на депозитарній ниві» у свіжому номері «ДТ».