Фонд гарантування внесків фізичних осіб мав би відшкодовувати внески не за фактом банкрутства банку, в межах фіксованої суми, а за фактом самого неповернення депозиту, вважає кандидат юридичних наук Кирило Молодико.
«Фонд, який не гарантує цього, просто не потрібен. Звичайно, це вимагає повної ревізії системи внесків, які банки сплачують до фонду, але такою є плата за реальний захист вкладників», — відзначає він в статті для «Дзеркала тижня».
За його словами, система гарантування банківських внесків в Україні була побудована з самого початку концептуально неправильно, а під неправильну концепцію було виписано і законодавство.
«У результаті в законі «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» ми маємо виключно «мирний» спосіб відшкодування вкладів через фонд тільки у разі банкрутства банку», — відзначає він.
Банківське законодавство і правозастосувальна практика пов’язують таке банкрутство з попередньою багатомісячною діяльністю тимчасової адміністрації, пояснює учений. При цьому адміністрацію призначає не суд в оперативному порядку з подачі комітету кредиторів, зацікавлених розібратися в тому, що відбулося з банком, і відновити його роботу, як у разі інших підприємств, а Національний банк, уточнює він.
«За що банкам такі привілеї? І яка різниця для вкладника, оголошено банк банкрутом чи ні, якщо він просто не видає вкладів, і все, а вкладника підвішують на багато місяців у цілком невизначеній ситуації?» — відзначає Кирило Молодико.
На його думку, не було створено хочь якогось захисту від ситуації, коли внески побажали б забрати більше певного відсотка вкладників.
«Сподівалися на те, що, може, цього не станеться. Однак посилання на те, що такий розвиток ситуації неможливо було передбачити, просто несерйозні, тому що в літературі з історії фінансів повно прикладів сплесків масового бажання населення вилучити свої депозити з банків», — констатує він.
Ще однією концептуальною помилкою, пов'язаною з діяльністю фонду, на думку експерта, є те, що він покриває тільки внески фізичних осіб (і те лише в непідприємницькій їх частині).
Водночас держава забов’язала юридичних осіб проводити всі свої розрахунки через комерційні банки, по суті, заборонивши їм розрахунки готівкою вище певної суми в день і, більш того, тримати готівку у власних касах вище певної суми, пояснює експерт.
«Та якщо держава адміністративно зобов’язує юридичних осіб тримати їхню власність у комерційних банках, то вона має так само адміністративно гарантувати їхнє збереження там і негайну доступність, інакше це чистої води шахрайство з боку держави», — вважає він.
Експерт переконаний, що якщо держава не може або не хоче гарантувати збереження грошей в приватних комерційних банках, вона зобов’язана зняти обмеження на розрахунки готівкою між підприємствами і скасувати для них всі ліміти на залишки готівки у власних касах.
«Тому в гарантуванні банківських вкладів ухил слід робити зовсім не на фізичних осіб, а на юридичних. А коли вже береться зобов’язання гарантувати вклади (і фізичних осіб, і юридичних), воно має забезпечуватися реально. Банківська система, в якій негайний доступ до грошей, вкладених у банки, нічим не забезпечений, просто не має права на існування», — відзначає він.
Докладніше читайте у статті Кирила Молодико «А що ж ми гарантуємо?» у свіжому номері «ДТ».